30. Іконопис і монументальний живопис 17-18 ст.

Бароко (італ. barocco) означає химерний, чудернацький. Так називають мистецький стиль, який панував у Європі від кінця XVI та майже до кінця XVIII ст У розписах українських церков виразніше виявлялися народні мотиви. Іконописні образи набували рис, вихоплених із повсякденного життя, почасти наближаючись до світської картини.Своєрідне поєднання іконописних традицій із тогочасними художніми досягненнями спостерігалось у творчості Івана Рутковича та Йова Кондзелевича — найвидатніших іконописців козацької доби.Протягом XVII—XVIII ст. великого поширення в Україні набула ікона Покрови. Велику популярність за тих часів мав ктиторський портрет — зображення меценатів, доброчинників храму. Розвивався і світський портретний живопис. Портрети замовляли представники козацької старшини, власне, тому їх і називають козацькими. Чудовим зразком козацького портрета є зображення стародубського полковника Михайла Миклашевського початку XVIII ст. та знатного військового товариша Григорія Гамалії останнього десятиліття XVII ст Надзвичайною популярністю в усій Україні користувалося зображення козака Мамая. Протягом XVIII ст. його можна було побачити в кожній українській хаті. Козаків малювали олійними фарбами на полотні, стінах, дверях, віконницях, кахлях, скринях, посуді й навіть на вуликах, вважаючи символічне зображення Мамая оберегом.

30. Іконопис та монументальний живопис 17-18 ст.?

ЖИВОПИС- вид образотворчого мистецтва, художнє відображення видимого світу фарбами на якій-небудь поверхні (полотні, дереві, папері, стіні тощо). Як і інші види мистецтва, Ж. є однією з форм суспільної свідомості, засобом пізнання світу, ідейного й естетичного виховання. Живопис відповідними засобами художньої виразності й методами типізації розкриває закономірності життєвих процесів, сутність явищ у їхньому розвитку, відображає не тільки зовнішній вигляд, а й внутрішній світ, характери, суспільні відносини людей, природу в усій її різноманітності й мінливості станів. У 17-18 ст. найбільшого розвитку набуває реалістичний Живопис, він збагачується різноманітними стилістичними напрямами, звертається до широкого кола повсякденного життя людини, її оточення (в Італії - М. Караваджо; в Іспанії - Д. Веласкес, Ф. Гойя; в Голландії - Ф. Гальс, Рембрандт, Я. Вермер Делфтський; у Фландрії - П.-П. Рубенс; у Франції - Н. Пуссен, А. Ватто, Ж.-Б. Шарден, Ж.-Л. Давід; в Англії - Т. Гейнсборо). Значний внесок у світовий Ж., зокрема портретний, зробили представники рос. мистецтва - О. Антропов, Ф. Рокотов, вихідці з України Д. Левицький та В. Боровиковський. На відміну від інших видів мистецтва, що у XVII—XVIII ст. несли в собі яскраву і мальовничу естетику бароко, українські маляри ще довго трималися традицій візантійського, давньоруського, давньоукраїнського, а також ренесансного живопису, і тому стримано ставилися до патетики та пишних і динамічних форм.Це виявило себе, передусім, в українському іконописанні, яке формувалося у протиборстві двох тенденцій: діяли як співзвучні Ренесансу і бароко спрямування, так і прагнення малювати "по-грецькому". Вірність старовині значною мірою зумовлювалась полемікою з католицизмом, унією, протестантизмом, яка, утвердивши ставила за мету надійно захистити його від різних іконографіє нововведень.Все ж ламання старих традицій було неминучим. Характерное одним із вагомих чинників еволюції іконопису в ці часи сталося рідне малярство. Народ завжди дуже безпосередньо сприймав в релігійні образи, найбільше шануючи тих святих, що втручалися у клопоти людей (Богородицю, Миколая, Юрія, Параскеву) розлогого циклу христологічних сюжетів — Христові страсті. Страдання безвинного викликало сердечний щем, тому й передавало образах експресивних і драматичних.