66. «Руська правда» - видатний документ правової культури часів Київської Русі.

Руська Правда — найвизначніший збірник стародавнього руського права, важливе джерело для дослідження середньовічної історії права та суспільних відносин Руси-України і суміжних слов'янських народів. Оригіналу Руської Правди не знайдено, натомість збереглася значна кількість її списків з 13—18 ст. Попри упривілейоване становище вищих прошарків суспільства, всі вільні перебували під опікою Руської Правди, головним завданням якої було давати можливість сторонам боронити свої права на життя, здоров'я і майно, а судові — підставу до справедливого вироку. Характеристичною прикметою Руської Правди була еволюція в бік гуманності (наприклад, заміна кари смерти грошовою карою). Руська Правда є важливим історичним джерелом, яке допомагає дослідникам відтворювати діяльність адміністративного княжого апарату, виявляти нюанси суспільного розшарування, досліджувати вияви фінансових операцій, стежити за технікою управи ріллі, господарським знаряддям та врожаєм. Руська Правда становить важливе джерело для пізнання найдавніших норм українського звичаєвого права, а згодом княжого законодавства і судових вироків, вона мала безпосередній вплив на всі пам'ятки литовсько-руської доби, а зокрема на Судебник Казіміра Яґеллончика 1468 і Литовський Статут (1529, 1566, 1588). За посередництвом Литовського Статуту норми Руської Правди вміщені також у найвизначнішій пам'ятці українського права гетьманської доби «Права, по которымъ судится малороссійскій народъ» (1743). Сліди Руської Правди помітні також у працях та правничих збірниках інших слов'янських народів, зокрема польських статутах короля Казіміра В. 14 ст. та інших. Проте, за твердженням Ф. Леонтовича, «московське законодавство в час Судебників губить усякий зв'язок з старовинно-руським правом».

67.Основні проблеми моральної культури в творі Мономаха «Повчання дітям» та їх актуальність

Повчальні твори писав київський князь Володимир Мономах (1053—1125), найвідомішим з них є "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям". У першій частині цього твору князь говорить про цінності миру і любові, про небезпеку конфліктів і розбрату. В другій частині йдеться про обов'язки доброго господаря щодо ближніх і підданих. Надзвичайно важливо, що в той далекий від нас час, ще на початку XII ст., Володимир Мономах закликає ніколи і нікого не карати смертю: "Ні невинного, ні винного не вбивайте й не кажіть убивати". Володимир Мономах, безперечно, керується безпосередньо принципами євангельської моральної доктрини. Та його заклик і досі актуальний, адже Христова заповідь "Не вбий!" ще не стала повсюдно чинним принципом суспільного життя в сучасній культурі, хоча правова норма на заборону смертної кари поширюється все в більшій кількості держав. Третя частина "Повчання" містить розповіді князя про різні пригоди і небезпеки його власного життя. Крім Володимира Мономаха, славився своїми філософськими творами і волинський князь Володимир Васильковим.Це перший твір, в якому (також уперше) було обґрунтовано необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до виховання, пов'язаного з практичними потребами людини, вказано на зв'язок освіти з потребами життя та діяльності особистості..  Мономах вважав, що основою всіх успіхів людини є праця, а тому виховувати треба не повчаннями, а добрими справами. У творі порушуються важливі питання морального, трудового, патріотичного, релігійного виховання. Мономах наголошував на ролі освіти у вихованні та ін.

69.Основні ідеї твору «Слово о полку Ігоревім»

Головна ідея "Слова" — заклик руських князів до єднання перед навалою монгольських полчищ. Цій суспільній меті, яку поставив перед собою автор-патріот, підпорядковані вся система образів і поетичних засобів твору, його композиція. 

Автор «Слова о полку Ігоревім» наполегливо підкреслює основну ідею твору: у боротьбі зі степовиками необхідна єдність князів, припинення усобиць, які змушували непримиренних ворогів постійно звертатися за допомогою до половців. Перед лицем спільної небезпеки князі повинні забути про війни за чужу територію і чужий престол. Автор переконує князів жити в мирі і підкорятися старшому за положенням – великому князю київському. Головна ідея "Слова" – необхідність єдності дій руських князів перед зовнішньою небезпекою, і головне зло, що перешкоджало цьому, – відсутність згоди між князями. Це ліро-епічний твір з яскраво вираженими публіцистичними рисами і водночас "мудрий історико-політичний трактат".