76.Портретне малярство часів козаччини.

Портретний живопис 18 ст. характеризується реалістичними тенденціями поглибленням психологізму широким використанням засобів образотворчого фольклору. Кращі традиції національного живопису розвивали Тарасович, Левицький ,Боровиковський. Наприкінці століття провідним художнім стилем у Росії стає класицизм. Його принципи використовують і художники-українці Лосенко, Саблуков

85.Навчальна дисципліна Історія української культури і проблеми формування громадянської позиції майбутніх фахівців Історія культури посідає одне з чільних місць у системі розвитку суспільства і формування національної свідомості,оскільки економічний та соціальний поступ неможливий без духовного прогресу,який спирається на культурну самобутність народу.Вивчення сутності,ролі та визначальних етапів еволюції національної культури в Україні лише розпочато.Недостатня кількість узагальню вальних праць з історії української культури ускладнює процеси формування незалежнї держави.Тому виникає потребе у викладення головних питань історії української культури,які допоможуть читачеві розібратися у цій проблематиці.Автори вважають також за необхідне детальніше висвітлити проблеми українізації першої третини ХХ ст.. та значного зростання культуротворчої ролі інтелігенції у 19-20 ст.

88 Внесок українських митців у перемогу у ввв(1941-1945рр)

Важким випробуванням для українського народу стала Друга світова війна. Особливості культурних процесів воєнних років повністю диктувалися екстремальними умовами часу. На службу фронту була поставлена наука. Вірші, статті українських літераторів на захист Вітчизни з'явилися в газетах вже в перші дні війни. Це такі твори, як «Ми йдемо на бій» П. Тичини, «Клятва» М. Бажана, вірші Л. Первомайського. Частина письменників перебувала в евакуації, деякі залишилися на окупованій території, більшість же була на фронті, активно співпрацювали з армійською, фронтовою, республіканською періодикою ("За Радянську Україну!, «За честь Батьківщини!»). З Москви українською вела передачі радіостанція «Радянська Україна» (П. Панч, О. Копиленко, Д. Білоус). У Саратові була організована робота радіостанції ім. Т.Шевченка (Я.Галан, К. Гордієнко, В. Владко). Діяла пересувна прифронтова радіостанція «Дніпро». У воєнні роки одним з головних жанрів стала публіцистика. Офіційні органи, зокрема Спілка письменників України, деякі редакції знаходились в Уфі. Там видавався тижневик «Література і мистецтво», з 1943 р. поновився випуск журналів «Україна» і «Перець». Було випущено декілька книг: «Україна у вогні», «Україна звільняється». Видавнича діяльність не обмежувалася сучасністю. Великими тиражами вийшли твори українських класиків. У роки війни українські письменники створили такі твори, як «Україна у вогні» О. Довженка, який виявив себе як талановитий публіцист, «Похорони друга» П. Тичини, «Мандрівка в молодість» М. Рильського, «Ярослав Мудрий» І. Кочерги, поетичний цикл «Україно моя!». Переваги цих творів були очевидні в порівнянні з риторично-офіційним тоном більшості поетичних і прозаїчних творів 30-х років. Значний розвиток в роки війни отримує документальне кіно. Кінооператори здійснили справжній подвиг, донісши людям і залишивши нащадкам безцінні свідчення історії. О. Довженко зняв документальні стрічки «Битва за нашу Радянську Україну», «Перемога на Правобережній Україні».

80.Літературна спадщина Шевченка її сьогоденна актуальність.Творчість Шевченка — багатогранна, як його талант. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п'єс; 9 повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів. Натомість у літературі про його мистецьку спадщину безпідставно приписувано йому чимало творів живопису і графіки інших авторів (досі зареєстровано 263 такі твори).Уже за першого періоду літературної діяльності (1837 — 1843) Шевченко написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких — поруч версифікаційних і стилістичних засобів народно-пісенної поетики — було й чимало нових, оригінальних рис, що ними поет значно розширив і збагатив виражальні можливості українського вірша (складна і гнучка ритміка, уживання неточних, асонансних і внутрішніх рим, використання цезури й перенесення (анжамбеман), майстерність алітерацій, звукової інструментації та поетичної інтонації, астрофічна будова вірша тощо). Новаторство прикметне й для Шевченкових епітетів, порівнянь, метафор, символів та уособлень. Керуючись власним художнім чуттям і не оглядаючись на панівні тоді літературні канони, Шевченко знаходив відповідну поетичну форму для втілення нових тем та ідей, які підказувала йому тогочасна дійсність.

78.Культура і цивілізація.Слово «культура» походить від латинського слова culture, що означає культивувати, чи обробляти ґрунт.У нашому сьогоднішнім житті слово «культура» асоціюється з оперним театром, прекрасною літературою, гарним вихованням.Засвоєння культури здійснюється за допомогою виховання.Культура створюється, культурі навчаються. Оскільки вона здобувається не біологічним шляхом, кожне покоління відтворює її і передає наступному поколінню.Цей процес є основою соціалізації.У результаті засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил і ідеалів відбуваються формування особистості людини і регулювання його поводження.Культура формує членів суспільства,тим самим вона в значній мірі регулює їхнє поводження.Культура передается від однієї людини до іншої в процесі соціалізації і контактів з іншими культурами, але також і тому, що формує в людей почуття приналежності до визначеної групи.Як видно, члени однієї культурної групи в більшій мірі випробують взаєморозуміння, довіряють і співчувають один одному, чим стороннім. Їхні загальні почуття відбиті в сленгу і жаргоні, в улюблених блюдах, моді й інших аспектах культури. На думку антропологів, культура складається з чотирьох елементів:1.Поняття (концепти). Вони містяться головним чином у мові.Наприклад,ми сприймаємо форму, колір і смак предметів навколишнього світу, але в різних культурах світ організований по різному. 2.Відносини. Відносини Культури не тільки виділяють ті чи інші частини світу за допомогою понять, але також виявляють, як ці складові частини зв'язані між собою - у просторі і часі, за значенням.3.Цінності.Цінності - це загальноприйняті переконання щодо цілей, до яких людина повинна прагнути.Вони складають основу моральних принципів.Різні культури можуть віддавати перевагу різним цінностям(героїзму на поле бою,художній творчості, аскетизму), і кожен суспільний лад установлює, що є цінністю, а що не є. 4.Правила. Ці елементи ( у тому числі і норми ) регулюють поводження людей відповідно до цінностей визначеної культури.Культура розвивається в суперечливій єдності з цивілізацією.Культура являє собою багатофункціональну систему.Головна функція феномена культури - людино-творча, чи гуманістична. Всі інші так чи інакше зв'язані з нею і навіть випливають на неї.Культуру по праву вважають соціальною пам'яттю людства. Вона опредмечена в знакових системах: усних переказах, пам'ятниках літератури і мистецтва, «мовах» науки, філософії, релігії й інших.- Пізнавальна функція зв'язана зі здатністю культури концентрувати соціальний досвід безлічі поколінь людей.Регулятивна функція культури зв'язана насамперед з визначенням різних сторін, видів суспільної й особистої діяльності людей.У сфері праці, побуту, міжособистісних відносин культура так чи інакше впливає на поводження людей і регулює їхні вчинки,дії і навіть вибір тих чи інших матеріальних і духовних цінностей.Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мораль і право. - Ціннісна, чи аксіологічна функція відбиває найважливіший якісний стан культури. Культура як система цінностей формує в людини цілком визначені ціннісні потреби й орієнтації. Розвитку цивілізацій супроводжують свої протиріччя і проблеми, що у кінцевому рахунку приводять цивілізації до неминучого старіння і загибелі чи до зміни одних іншими.Загибель європейської цивілізації може і не наступити, якщо правильно зрозуміти дійсний історичний виклик і знайти йому адекватна відповідь.