- •2. Соціально-економічний розвиток українських земель наприкінці
- •1917 Рік
- •1918 Рік
- •1918 Рік
- •1919 Рік
- •1939 Рік
- •1941 Рік
- •Тема 10
- •Тема 10
- •Тема 10
- •Тема 10
- •Тема 10
- •Тема 10
- •Тема 10
- •Тема 10
- •Тема 10
- •Тема 10
- •Тема 10
- •Тема 10
- •Тема 10
- •Тема 10
- •Тема 10
- •Тема 10
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •1990 Р.
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Тема 11
- •Isbn 966-7767-03-5 (укр.)
- •Книготорговельним організаціям та оптовим покупцям звертатися за тел.: (044) 537-63-61, 537-63-62, 234-80-43. E-mail: sales@books.Com.Ua http://www.Books.Com.Ua
- •Книготорговельним організаціям та оптовим покупцям звертатися за тел.: (044) 537-63-61, 537-63-62, 234-80-43. E-mail: sales@books.Com.Ua http://www.Books.Com.Ua
Тема 11
Демократичне громадянське суспільство — різновид громадянського суспільства, вирізняється тим, що його суб'єкти роблять наголос на політичній участі та потенційній опозиційності громадських об'єднань до владних структур (функція противаги). Головною справою громадянських об'єднань є прищеплення громадянам почуття політичної дієспроможності, здатності до розгляду політичних питань, а також схильності розглядати їх в ім'я загального добра. Для цієї мети вони мають внутрішньо бути ліберально-демократичними "міні-республіками", орієнтованими на публічні арени обговорення і здійснення політики.
Депутат (від лат. deputatus — визначений, посланий) — особа, що уповноважена громадянами на виконання якихось відповідальних завдань, доручень, на те, щоб репрезентувати й відстоювати їхні інтереси, виступати від їхнього імені. У всіх розвинутих країнах депутати не мають юридичних зобов'язань перед виборцями щодо своєї діяльності, тобто володіють вільним (на відміну від імперативного) мандатом і не можуть бути достроково відкликані виборцями.
Держава правова — держава, в якій реально дотримуються конституційних норм, діє система розподілу влади і практично захищені громадянські права та свободи.
Державна політика — комплекс дій уряду та підпорядкованих йому установ, що спрямовані на забезпечення функціонування та розвитку систем життєдіяльності суспільства, розв'язання соціальних проблем. Складається з ухвалення загальних (політичних) рішень та організації й управління їх виконанням (адміністрування). Головною ланкою у здійсненні державної політики є виконавча влада.
Інформаційне суспільство — поняття, яким характеризують постінду-стріальну стадію розвитку на підставі великого впливу інформації, який дедалі більше зростає у зв'язку з поширенням комп'ютерних технологій.
Місцева державна адміністрація — орган виконавчої влади в областях і районах, містах Києві та Севастополі. її голова призначається і звільняється Президентом України за поданням Кабінету Міністрів. Місцева державна адміністрація підзвітна і підконтрольна органам виконавчої влади вищого рівня та обласній і районній радам у частині делегованих ним відповідною радою повноважень.
Модернізація — частина загального процесу, коли перетворення відбуваються в усіх основних компонентах суспільної системи: економічній, правовій, політичній сферах, у соціальних відносинах, системі освіти тощо. Мета модернізації полягає у забезпеченні економічного зростання, демократії, політичної стабільності, соціального порядку, добробуту, всебічного розвитку особистості, врівноваженого соціальною справедливістю і рівністю можливостей.
Парламентська фракція (від лат. fradio — розламування) — організована група депутатів парламенту чи органів місцевого самоврядування, які належать до однієї або кількох споріднених політичних партій, мають
370
Розбудова незалежної України
спільні позиції, прагнуть проводити в колегіальному органі певну лінію, дотримуються дисципліни. Депутатські групи і фракції мають право на пропорційне, тобто відповідне до кількості їх членів представництво в усіх робочих органах парламенту та офіційних парламентських делегаціях.
Партія політична (лат. partis — частина, відділ) — незалежне активне громадське об'єднання фізичних осіб на підставі загальних інтересів, сформульованих в основоположних ідейних настановах і програмах; виражає політичну волю своїх членів; головними завданнями є участь у визначенні політичного курсу держави, виробленні державної політики; формуванні органів влади і місцевого самоврядування; має стійку структуру і постійний характер діяльності.
Трансформація — цей термін у сучасній політологічній літературі використовується для позначення процесу створення повноцінної демократичної системи
Персонали
Кравчук Леонід (нар. 1934) — Президент України у 1991 —1994 pp. Закінчив Київський державний університет імені Т.Г. Шевченка у 1958 р. Від 1960 р. на партійній роботі. 1970—1989 pp. — співробітник апарату ЦК КПУ, 1988—1989 pp. — секретар ЦК КПУ з ідеологічної роботи, з червня 1990 р. — член Політбюро, другий секретар ЦК КПУ. Від липня 1990 р. до грудня 1991 р. — Голова Верховної Ради України. Народний депутат України.
Кучма Леонід (нар. 1938) — Президент України (1994—2004). Вищу освіту здобув у Дніпропетровському університеті у 1960 р. Працював інженером, старшим інженером КБ "Південне". 1975—1982 рр. — секретар парторга-нізації, 1982—1986 рр. — перший заступник генерального конструктора. 1986—1992 pp. — генеральний директор ВО "Південний машинобудівний завод". Від жовтня 1992 до вересня 1993 р. — прем'єр-міністр України. У 1999 р. вдруге обраний Президентом України.
Литвин Володимир (нар. 1956) — Голова Верховної Ради. У 1978 р. закінчив історичний факультет Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. 1978—1986 pp. — помічник ректора, викладач, доцент історичного факультету Київського університету. 1986—1989 pp. — начальник управління Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР. 1989— 1991 pp. — консультант, помічник секретаря ЦК КПУ. 1991 —1994 pp. — доцент історичного факультету, докторант. З 1994 р. — помічник Президента України. 1995—1996 pp. — заступник Голови Адміністрації Президента України. Голова Адміністрації Президента України. З 2002 р. — Голова Верховної Ради України.
Мороз Олександр (нар. 1944). Вищу освіту здобув в Українській сільськогосподарській академії, закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ. Від 1976 р. — завідувач сектором сільськогосподарського відділу Київського
371