конспект лекций УМПС все спец

По-третє, українська термінологія, яка повинна розвиватися разом із термінологіями інших національних мов, має низку специфічних проблем, зумовлених історично, гостру потребу у створенні національних термінологічних стандартів, термінологічних словників тощо.

Термін (від латин. terminus – межа, кінець) – це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини. Так, термінами є такі назви,

як пінобетон, видатки, мінералізація гумусу, брутто(прибуток, вододжерело, господарський механізм.

Термінологія – 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, економічну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. На чому ґрунтується системність термінології?

Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру: логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки, а вони є в кожній науці, то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів – синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо).

Академік Реформатський про ці особливості терміна сказав образно: «Термін служить двом панам – науці і мові».

Таким чином, термінологія – це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

При всій відмінності й багатогранності сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять існує ряд спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці. Отже, основні ознаки терміна:

Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиці цін «розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів» і значення загальновживаного слова ножиці.

Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: поверхневий іригаційний стік, короткотерміновий кредит, чекодавець. Неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями, тому іноді говорять, що науковці спершу домовляються про терміни, а вже потім приступають до дискусії.

Оскільки нові поняття сучасної науки досить складні, то для точного називання їх часто використовують багатослівні терміни, наприклад: міжнародна фінансовогосподарська операція, інфільтраційне живлення приканального купола підґрунтових вод поливними водами, Міжнародне товариство міжбанківських фінансових телекомунікацій.

Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів – однозначні, що зумовлено їхнім призначенням. Проте повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) з терміносистем не вдається.

Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Так, дефініцією терміна аудиторський висновок є вислів «документ, що містить результати аудиторської перевірки».

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

‒нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;

141

‒відсутність синонімів (справді, розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: кольматаж – кольматування – кольматація, жирант – індосант, профіцит – прибуток – зиск – вигода);

‒інтернаціональний характер (знаючи терміни-інтернаціоналізми, легко спілкуватися з іноземними фахівцями, читати іншомовну літературу, проте їхні значення непрозорі і це ускладнює, зокрема, навчальний процес: рамбурсація, ампліація, сапропель, польдер, драйвер, лаж);

‒стислість – дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним, наприклад: акредитив з платежем на виплат;

‒здатність утворювати похідні, наприклад: зношення – зношування – зношеність –

зношуваний; зрошення – зрошування – зрошувальний – зрошувач.

Проте усе це – вимоги до ідеального терміна, на практиці ж далеко не завжди вдається утворити термін, який би відповідав усім вищеназваним вимогам.

4. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.

Якщо проаналізувати термінологію, яка вживається фахівцями певної галузі в наукових текстах, усному професійному мовленні, уводиться в словники, то виявимо, що частина термінів використовується лише в цій галузі, а частина і в інших. Це свідчить про те, що терміни неоднакові за ступенем спеціалізації їхнього значення.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні

групи:

Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз,

синтез тощо. Слід зазначити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: валютна система, осушувальна система, теорія економічного ризику. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію

(машина (дощувальна машина), пристрій, агрегат).

Міжгалузеві терміни це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати,

санація, технополіс, приватна власність.

Вузькогалузеві терміни це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: лізинг, банківська гарантія (економічні); капітель, базиліка, дзвіниця (архітектурні); двигун, гальмо, трансмісія, карбюратор (механічні); фундамент, армування, опалубка, панель, торкретування, коефіцієнт ущільнення (будівельні) тощо.

Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці професіоналізми та номенклатурні назви.

Від термінів відрізняються професіоналізми. Професіоналізми – слова,

словосполучення або вирази на позначення предметів, речовин, абстрактних понять, об'єднаних конкретною професійною сферою діяльності і спілкування. Вони не мають конкретного наукового визначення, не складають цілісної системи та бувають експресивно забарвленими. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні; вони надзвичайно детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії. Наприклад, у галузі будівництва велика кількість професіоналізмів, що називають конкретні предмети або частини (деталі) предметів, утворені за асоціацією з частинами тіла людини, іншими предметами за зовнішньою схожістю або функціонально.

До професіоналізмів за схожістю з людиною належать: сустав, шийка (колони); зуб

(бетонний), носик (водозливний), палець (шарніра), плече (важеля), коліно (сифона), тіло

142

(бетону). За схожістю з істотами (тваринами) виділяються такі слова: кішка, козли,

півник/гребінчик, черв’як (навантажувальний), кабанчик (тип цегли), бик, бичок тощо. За схожістю з предметами побуту виділяються такі професіоналізми: юбка, башмак, кожух,

костиль, подушка, постіль/ложе (бетонне), хомут, люлька тощо.

Номенклатура (від лат. nomenclatura перелік, список імен) сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів (наприклад, у географічній номенклатуріЧорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, економічна (пор. термін валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, песо і т. д.), технічна (пор. термін

борознороб-щілиноріз і номенклатурні назви ДЩН-1, ДЩН-2, ДЩН-3).

Термінологія може виконувати свої основні функції – позначати наукові поняття і задовільняти потреби спілкування фахівців – у тому випадку, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Кодифікація термінів – це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Структура термінів

За формальною структурою терміни розподіляють на такі групи:

1. Терміни – кореневі слова

	Корінна лексика,					Запозичена лексика
тобто власне українські слова
	ніс, вал					теза, атом
2. Терміни – похідні слова
		Корінна лексика				Запозичена лексика
Терміни,		Терміни,		Терміни, утворені за		Терміни, утворені за допомогою
утворені за		утворені	за	допомогою		префіксації, суфіксації та суфіксально-
допомогою		допомогою		суфіксально-		префіксального способу
префіксації		суфіксації		префіксального
				способу
нагрів		кручення		переобладнання		анотація

Сьогодні префіксами вважають терміноелементи «міні», «максі», «міді», що зараз стали початковою частиною багатьох термінів. За деякими афіксами (префіксами та суфіксами) у термінознавстві закріплюються певні значення у певній галузі наукових знань, наприклад, у хімії суфікс -аза- (амілази) вживається для позначення ферментів; суфікс -оза- для позначення цукрів (глюкоза); у технічних термінах суфікс -ість- має значення властивості матеріалів і процесів (надтривалість, текучість, повзучість,

безмежність тощо).

3. Терміни – складні слова

Корінна лексика	Гібридотерміни	Запозичена лексика
самонагрів	автоколивання	кінологія
залізобетон	антитіло	автобіографія
самохід		геоморфологія

Усередині XX століття з’явився новий терміноелемент «трон», що має значення:

1)частка; 2) прискорювач, прилад. Сьогодні багато нових термінів утворюються за

143

допомогою цього елемента, наприклад, «циклотрон», «дейтрон», «циклофазотрон» тощо.

Традиційний спосіб словотворення – основоскладання – сьогодні у термінознавстві значно поширився через те, що, по-перше, постійно поглиблюються наукові знання, що, у свою чергу, впливає на зріст нових наукових дисциплін на стику декількох наук. їхні назви – складні слова, що побудовано за складною ознакою або за сукупністю ознак. Подруге, у зв'язку з процесом інтернаціоналізації наукової діяльності поширюється вживання грецько-латинських моделей словоскладання, наприклад, такі нові терміни, як

«біогеохімія», «геокріологія» тощо.

4. Терміни – словосполучення

Можна виділити кілька моделей термінологічних словосполучень:

1.І → І (Р. в.): амплітуда коливання;

2.1 → П ← І (Р. в.): брус малої кривини;

3.І → І (Р. в.) → І (Р. в.): центр ваги перерізу (рос.: центр тяжести сечения);

4.П ← І: кінцевий цикл, легувальний (рос.: легирующий) елемент, полегшений

бетон; ПОЗНАЧЕННЯ: І – іменник, П - прикметник, Р.в. – Родовий відмінок; стрілка →

або ← вказує на характер зв'язків між терміноелементами.

5.Терміни – абревіатури

Вони можуть бути:

1.ініціальними, наприклад, АТС – автоматична телефонна станція, ІІК – персональний комп’ютер,

2.складовими, наприклад, техінформ, нацбанк, виконроб, страхагент, держустанова;

3.мішаними, наприклад: УВЧ-терапія, УкрНДІМет (Український науководослідний інститут металів), МГД-генератор (магнітогідродинамічний).

6.Терміни – слова-символи

Це сполучення слів з літерами та цифрами, наприклад, вітамін А, у-частка, і-

область, СО2-лазер.

7. Терміни - моделі-слова

У таких термінах форма першої літери відбиває форму об'єкта, наприклад, S-подібні натяжні пристрої, Г-подібне сполучення, V-клапан.

5. Термінологія обраного фаху.

Поняття «термінологія». У термінознавстві розрізняють такі поняття, як «термінологія» та «терміносистема». Під поняттям «термінологія» розуміють усю сукупність термінів, що склалася стихійно у певній галузі наукового знання.

Термінології мають тривалий шлях свого формування. Цей шлях починається разом з формуванням певної галузі знання або діяльності. Спочатку це – неповна термінологія. Іноді термінологія залишається на цьому етапі. Наприклад, сьогодні залишається неповною термінологія назв космічних тіл та їх систем, тому і науці до кінця не відома фізична сутність зірок різних типів, галактик, газових туманностей тощо.

Типовим для періоду формування термінології певної галузі є запозичення термінів або цілої термінології, наприклад, термін «шов» зі швацької діяльності був запозичений у виробничу діяльність – «зварний шов». Мовна комісія Спілки німецьких пілотів, яку було засновано у 1907 р., рекомендувала створювати терміни авіації на базі термінів мореплавання, наприклад, «екіпаж», «на борті», «пілот» тощо.

Коли закінчується складання термінології, це означає, що у певній галузі знання або діяльності настав період стабілізації, тобто нагромаджено достатню кількість фактів.

Далі йде етап розвитку термінології на власній основі. Він має такі напрямки:

144

1)поглиблення наукового знання, тобто термін стає родовим поняттям, а біля нього з'являється кілька видових понять і відповідних термінів. Наприклад, термін «опромінювання» став позначати родове поняття, коли було відкрито різні типи опромінювання: короткочасне, глибоке, зовнішнє, внутрішнє, тривале тощо;

2)виникнення нових об'єктів техніки, виробництва внаслідок науковотехнічного прогресу. Наприклад, з виникненням вантажного автомобіля первісний термін «автомобіль» став родовим, а коло нього з'явилися два видові терміни: «легковий автомобіль» і «вантажний автомобіль». Після винаходу різних засобів залізничної тяги термін «локомотив» (самохідна машина для пересування вагонів по залізничних рейках) став родовим, а терміни «паровоз», «тепловоз», «електровоз» – видовими;

3)виникнення у певній галузі знання нових підгалузей знань. Це може вплинути на саму термінологію. Так, розвиток космічних досліджень і створення нових апаратів для них взагалі перебудували авіаційну термінологію.

Джерелами терміносистем є термінології. Терміносистема – це система термінів

упевній галузі/підгалузі наукового або технічного знання, що обслуговує наукову теорію або наукову концепцію.

Є кілька типових ознак терміносистеми:

1)Цілісність терміносистеми. Наприклад, назви дванадцяти місяців року у сукупності складають цілісну систему.

2)Відповідність суми частин цілому. Якщо ми маємо справу з терміносистемою, що описує конструкцію машин, то терміни – назви вузлів і деталей –

усвоїй сукупності мають дати повний опис машини.

3)Певна сталість терміносистеми. Вона відбиває систему поглядів у певній сфері наукового знання на певному етапі, який має визначену тривалість.

4)Структурований характер терміносистеми. Структура терминосистеми може бути однорівневою лінійною (назви днів тижня, місяців року) та ієрархічною, тобто з підсистемами, що відбивають родо-видові відношення, відношення цілого та його частин, зв'язки причини й наслідку, відношення об'єктів та їхніх ознак тощо.

Ієрархічність структури терміносистеми реалізується у різних мовних формах. Розглянемо їх.

Відтворення термінів на основі кореневих слів-термінів: тепло – теплота – теплотворність; метал – металевий – металургія – металоорганічний – металізація (наявність гнізд спільнокореневих термінів).

Відтворення нових термінів за принципами антонімічносгі (нейтрино – антинейтрино) та градації (глибоководний – надглибоководний – ультраглибоководний; метр – дециметр – сантиметр...).

Наявність рядів одноструктурних термінів, побудованих за однією моделлю. Такі терміни позначають однорідні поняття, наприклад, назви граничних вуглеводів будуються

за однією моделлю – за допомогою суфікса	-ан-: метан, пропан, етан, бутан, пентан
тощо.

6. Способи творення термінів певного фаху.

Коли вчений хоче позначити нове поняття, він починає шукати відповідне слово. Проблема пошуку є досить серйозною, бо кожний новий термін, запроваджений у ту чи іншу галузеву терміносистему, має бути вдалим і гармонійним. Вважається за краще обирати такий термін, який годен створювати похідні терміни. Якщо відповідний еквівалент не знайшли, тоді запозичують відповідне слово з іншої мови

Отже, нові терміни утворюють або шляхом використання внутрішніх ресурсів мови, або шляхом запозичення. Розгляньмо ці способи детальніше.

Побудова термінів шляхом використання внутрішніх ресурсів мови

145

За допомогою внутрішніх ресурсів мови науково-технічні терміни створюють двома основними способами.

1. Зміна значення. Вона може відбуватися двома шляхами:

1)шляхом зміни значень звичайних слів літературної мови; цей процес, як ми вже знаємо, має назву «термінологізація». Зазначимо, що термін, утворений із загальнолітературного слова, настільки переусвідомлюється, що часто сприймається вже як омонім відносно свого джерела, наприклад: звичайне слово «хвиля» означає

водяний вал, що утворюється від коливання водної поверхні; фізичний термін «хвиля» - коливальний рух у фізичному середовищі,

2)шляхом зміни значень термінів, запозичених з інших галузей науки й техніки; такий процес називається транстермінологізацією, наприклад: біологічний термін «миша» означає вид тварини ряду гризунів; в обчислювальній техніці цей термін має інше значення - прилад для зручності роботи на комп'ютері.

Найбільш поширеним видом утворення термінів шляхом зміни значення є називання за схожістю ознак або за схожістю функцій (сонячний вітер). Ще є називання за суміжністю понять, за аналогією.

2.Зміна структури.

‒утворення похідних термінів за допомогою префіксів та суфіксів (специфічним для термінотворення є закріплення за деякими суфіксами певних термінологічних значень, наприклад:

а) суфікс «ість» означає властивість; наприклад, «спрямованість»,

«намагніченість»; б) суфікси «анн», «енн» – процес; наприклад, «кріплення», «скручування»

тощо.);

‒утворення складних термінів, наприклад: «двофазний», «терміносистема»;

‒утворення термінологічних сполучень, наприклад: «потужність номінальна»;

‒утворення термінів-абревіатур, наприклад: «КХ» (короткі хвилі), «ПК»

(персональний комп'ютер)

Запозичення із сучасних європейських мов

Урізні історичні періоди мовні контакти мали різноманітний характер, причому будь-яка мова у різні періоди історії могла бути як продуцентом, так і реципієнтом ареальної та навіть інтернаціональної лексики.

Наприклад, італійська мова була джерелом музичної термінології для багатьох європейських мов (наприклад, терміни «сопрано», «фортепіано», «арія» тощо); німецька мова дала численні загальнотехнічні терміни, а також ремісничу та військову термінології

(наприклад, терміни «верстат», «клапан», «гвинт», «плац», «солдат», «гауптвахта», «офіцер» тощо); французька мова – театральну та поштову термінології (наприклад,

терміни «антракт», «партер», «афіша», «кур'єр», «бандероль» тощо).

Взагалі, французька мова довгий час (ХVІІ-ХІХ ст.) відігравала роль «латинки» – мови науки, техніки та культури.

УXX столітті замість французької мови місце міжнародної мови посіла мова англійська, яка засвоїла велику кількість латинських, а, починаючи з XI століття, – також французьких слів. Крім того, у XIX столітті Англія стала законодавцем мод у галузі спорту, тому в цей період багатьма мовами світу, у тому числі й українською, було засвоєно такі слова з англійської мови –«футбол», «хокей», «баскетбол», «регбі» тощо (ця традиція триває й досі, якщо подивитися на такі спортивні терміни, як «спідвей», «бодібілдінг», «фристайл» тощо).

Сьогодні у межах Європи поруч з англійською мовою іншою мовою міжнародного спілкування стає німецька. Термінологія німецькомовного походження набуває поширення в науці й техніці та починає впливати на національні терміносистеми.

146

Українська мова також у різні часи зазнавала як позитивного, так і негативного впливу інших мов: старослов'янської, грецької, латинської, а також мов-сусідів - німецької, польської, російської.

На різних етапах свого існування вона збагатилася словами зі старослов'янської

{мати, син, дочка, сестра, брат, стіл, вода, огонь, сосна), грецької (бібліотека, корабель, граматика, лексика, історія, математика), латинської (квадрат, циркуль, радіус, аудиторія, календар, вірш, колір, школа, корозія, турбіна, агрегат, мотор, інфінітив), німецької (шахта, цех, дах, майстер, абзац, шрифт, фарба), англійської (мітинг, трамвай, джаз, клуб), французької (сертифікат, бюлетень, альбом, режим, балет), італійської (бас, браво, бутафорія, віолончель ) мов.

Багато запозичених слів стали загальновживаними (левада, огірок, лиман), інші вживаються як терміни (теорема, формула). Деякі запозичені слова мають український відповідник (процент – відсоток, лінгвістика – мовознавство).

Способи творення термінів

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами: Вторинна номінація – використання наявного в мові слова для називання наукового

поняття: гідрометричний равлик, споживчий кошик, гальмівний барабан, відплив капіталу, миша комп’ютера, вексельний портфель, брівка траншеї, поливне крило. Це найдавніший спосіб термінотворення.

Словотвірний – утворення термінів за допомогою префіксів (надвиробництво, перезволоженість), суфіксів (підгортальник, оборотність), складанням слів і основ (вакуум-помпа, матеріаломісткість, сумішоутворювач), скороченням слів (СЕП (система електронних платежів), МК (магістральний канал). Цей спосіб термінотворення – один із найпродуктивніших на всіх етапах становлення термінології, включаючи сучасний.

Синтаксичний – використання словосполучень для називання наукових понять: планування виробництва, капіталодефіцитнікраїни.

Терміни-словосполучення становлять понад 70% сучасних термінів. Синтаксичний спосіб – найпродуктивніший спосіб творення термінів у наш час. Запозичення – називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг,

ліверидж, седиментація, картридж, бюргшафт. Причини запозичання термінів різноманітні:

‒запозичання терміна разом з новим поняттям: бонус «додаткова винагорода», «додаткова цінова знижка», «комісійна винагорода»;

‒паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): іригація – зрошення; рамбурсувати – повертати борг; процент – відсоток; суфозія – вимивання; імпорт – ввіз;

‒пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно існують запозичені і власні терміни: пролонгація – продовження терміну чинності угоди;

‒відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав вимогам до терміна: ліквідат – юридична особа-боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв’язку з її ліквідацією.

Неоднозначним є і ставлення до запозичених термінів. Деякі термінознавці – так звані пуристи – заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонуючи творити терміни з ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, у 20-х роках ХХ століття – і в українській). Проте насправді це не завжди вдається. Інші науковці розглядають запозичення як об’єктивну реальність мовного життя, але вважають, що іншомовних слів у термінології не повинно бути більше 15%, оскільки наявність більшої кількості запозичень призводить до втрати термінологією національного обличчя.

Проте слід негативно оцінювати вживання запозичених слів за наявності власних термінів (винагорода – диспач; водозбір – аквілегія; звуження – інфлювання (національної валюти)) та паралельне вживання запозичень із тим самим значенням з кількох мов

147

(акцептант (лат.) – тросант (нім.); жиро (італ.) – індосамет (нім.); ревалоризація (фр.) – ревальвація (лат.)).

7. Нормування, кодифікація і стандартизація термінів.

Термінологія може виконувати свої основні функції позначати наукові поняття і задовільняти потреби спілкування фахівців у тому випадку, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Кодифікація термінів це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Стандартизація термінології це вироблення термінів-еталонів, термінів зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині на прикінці XIX на початку XX ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В. Вюстер.

У Радянському Союзі було створено потужну наукову термінологічну школу під керівництвом Д.Лотте, яка займалася, зокрема, проблемами нормування термінології. Цей процес перебував під пильним контролем держави: над виробленням стандартів працювали Комітет науково-технічної термінології (КНТТ), Комітет стандартизації мір і вимірних приладів та Всесоюзний науково-дослідний інститут інформації, класифікації та кодування. Прийняті державні стандарти (ГОСТи) мали силу закону.

Радянська система нормативної документації вилучила українську мову зі сфери науково-технічної діяльності. Понад 20 тис. державних стандартів (ГОСТ), 47 тисяч галузевих стандартів (ОСТ), 80 тис. технічних умов (ТУ) були російськомовні. Навіть 600 республіканських стандартів УРСР, що їх затвердив і видав Держплан УРСР, також були російськомовні.

В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені Т. Шевченка (кінець ХІХ початок ХХ століття). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті початок 30-х років). Але обидві ці структури не видавали державних стандартів у теперішньому розумінні цього поняття.

Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології.

Звичайно, такої суворої централізації, як у колишньому СРСР, не спостерігаємо, але необхідність державного підходу до творення єдиної термінології для усієї країни очевидна.

З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, яку схвалив уряд. У липні 1992 року

148

спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.

На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п’ять років їх переглядають і уточнюють.

Як же створюють термінологічний стандарт?

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

1)систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;

2)відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел);

3) поділ термінів на групи: а) вузькогалузеві терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні); стандартизації повинні підлягати лише вузькогалузеві терміни);

4)вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою «нерекомендований»);

5)підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;

6)формулювання українською мовою означення (дефініції) поняття;

7)рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.

8.Українські електронні термінологічні словники.

ВУкраїні основними центрами розробки систем комп’ютерного перекладання є Київ, Львів та Харків.

ВІнституті прикладної інформатики НАН України створено адаптивну лінгвістичну систему АЛІСА, яка орієнтована на виконання низки функцій, зокрема, автоматизованого створення словників, термінологічних баз даних тощо. На основі цієї системи розробляють український автокоректор ТВІР.

У Львівському політехнічному університеті створено систему підтримування багатомовних термінологічних словників «СЛОВО» та багатомовний банк стандартизованих терміносистем.

Львівський економічний інститут розробив автоматизовану систему для створення та супроводження багатомовних термінологічних словників.

У Харкові, у Національному технічному університет «Харківський політехнічний інститут» було створено систему ПАРС, її оснащено комплексом термінологічних комп’ютерних словників з декількох галузей діяльності людини (на багато десятків тисяч термінів кожний).

Система РУМП (російсько-українське комп’ютерне перекладання) була розроблена харківським ученим М.С. Блехманом. Вона забезпечує зв’язний переклад текстів не тільки загальномовного, але також і фахового характеру, тому що має декілька термінологічних словників: авіаційний, екологічний, фінансовий, комп’ютерний.

ТЕМА 2.

НАУКОВИЙ СТИЛЬ І ЙОГО ЗАСОБИ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

Структура теми

1.Становлення і розвиток наукового стилю української мови.

2.Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки.

3.Мовні засоби наукового стилю.

4.Оформлювання результатів наукової діяльності.

5.План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.

6.Анотування і реферування наукових текстів.

149

7.Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань.

8.Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату.

9.Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.

10.Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, бакалаврської робіт.

11.Рецензія, відгук як критичне осмислення наукової праці.

12.Науковий етикет.

Ключові слова і поняття:

науковий стиль, текст, когезія, ретроспекція, проспекція, ключові слова, фразові скріпи, цитата, план, номінативний план, питальний план, тезовий план, тези, складний план, план роботи, конспект, анотація, загальна анотація, аналітична анотація, групова анотація, реферат, стаття, наукова робота (курсова, дипломна), бібліографічний опис літератури, об'єкт дослідження, предмет дослідження, мета дослідження, завдання дослідження, рецензія, відгук.

1. Становлення і розвиток наукового стилю української мови.

Науковий стиль – мовленнєва система, спрямована на забезпечення усного і писемного спілкування у сфері науки. Він характеризується власними позалінгвістичними та лінгвістичними рисами і реалізується у таких текстах, як: текст-оповідь, текст-опис, текст-міркування, текст-доказ. Залежно від адресата інформації та стилю викладу тексти поділяються на популярні, монографічні, науково-навчальні тощо.

Науковий стиль і його термінологія почали складатися ще в давній книжній українській мові частково за зразками і під впливом грецької і латинської мов, які викладалися тоді в усіх вищих школах України. З них перекладалися наукові книги, тому що латина була мовою наук усієї Європи. Науковий стиль нової української мови почав формуватися з середини XIX ст. спочатку як науково-популярний стиль.

Журнал «Основа» та заснована у 1868 р. «Просвіта» були єдиними осередками, що гуртували навколо себе науковців, техніків, господарників. Вони видавали статті й брошури, порадники, календарі з народногосподарської, природодослідної тематики. у 1873 р. у Львові з ініціативи Михайла Драгоманова організовується «Літературне товариство ім. Т.Г. Шевченка», основною метою якого був розвиток науки, освіти, культури. У 1893 р. воно реорганізувалося в «Наукове товариство імені Т.Г. Шевченка» і мало історико-філософську, філологічну та математико-природничу секції. Товариство видало чимало матеріалів з історії, фольклористики, етнографії, мовознавства, літературознавства. З 1907 р. почало діяти «Українське наукове товариство» у Києві. У ньому українською мовою видавали наукові записки, збірники, матеріали, періодичні видання (часописи, вісники) та монографічні праці й підручники з історії, літератури, економіки, права, філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії, техніки. Розвитку наукового стилю сприяли такі видатні українські вчені, як І. Франко, М. Драгоманов, К. Михальчук, С. Подолинський, І. Верхратський, А. Кримський, М. Сумцов, В. Гнатюк та ін.

На кінець XIX ст. уже були вироблені загальнонаукова, гуманітарна й фахові термінології, що відображали рівень науки на той час: аналіз, синтез, абстракція,

аргументація, аспект, генеза, принцип, проблема, процес, абсолютизм, автономія, методологія, об'єкт, об'єктивний, опозиція, орган, організація, позитивізм, полеміка.

У 1921 р. при Академії наук України організовано Інститут української наукової мови, основним завданням якого було вироблення спеціальної термінології з різних галузей знань і впровадження української мови у всі сфери суспільного життя. Однак тоталітарний режим, що утвердився в СРСР уже на кінець 20-х років, жорстоко обірвав ці починання. І хоча термінологічні комісії Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні намагалися інтенсивно працювати, але особливого попиту на українську термінологію не

150