0402_UMPS_tekhn_2013
.pdfчи зібрання творів. Обсяг довідкової інформації – від кількох слів до кількох рядків.
Рекомендаційна анотація, разом із короткою інформацією про видання, має й іншу мету: зацікавити читача, показати значення і специфіку певної книги чи статті, її місце серед інших, близьких за змістом і призначенням. Рекомендаційні анотації бувають короткими і розгорнутими. Їх складають для рекомендаційних посібників з метою пропаганди науково-популярних видань, а також творів художньої літератури.
Анотування – процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого – отримання узагальненої характеристики документа, що розкриває логічну структуру і зміст.
Основні етапи анотування
Процес анотування можна поділити на декілька етапів: аналіз тексту твору; вивчення додаткових джерел; відбір відомостей, що характеризують сутність цього твору; літературне оформлення і редагування анотації.
Аналіз тексту твору. Передусім визначається вид видання (моновидання, збірник, частина багатотомного чи випуск серійного видання). Встановлюється, якому питанню, темі чи галузі науки присвячено твір. Звертається увага на структуру видання. При аналізі відзначаються особливості поліграфічного виконання і редакційно-видавничого оформлення.
Вивчення додаткових джерел. Такими джерелами можуть бути рецензії, критичні статті, критико-біографічні, історичні й історико-літературні праці. Виявити ці джерела можна за допомогою довідкових та бібліографічних видань.
Відбір відомостей, що характеризують твір. При анотуванні творів, що були написані в минулому, наводять фактичні дані про автора, характеризують наукову і художню цінність цього твору, а також умови, за яких твір був написаний. Поширеним прийомом анотування є цитування.
Літературне оформлення і редагування анотації. Лаконічність – характерна риса літературно оформленої анотації. Завдання полягає в тому, щоб об’єднати різні дані і при цьому виділити найістотніше, головне.
Основні вимоги до структури та змісту анотації
1.Композиція анотації повинна бути внутрішньо логічною, але вона відрізняється від композиції анотованої роботи.
2.Відбір відомостей для анотації, їх формування та розташування залежать від змісту та характеру анотованого твору, призначення анотації.
3.Мова анотації повинна бути літературною, лаконічною; текст анотації, як правило, складається з простих речень, не поділяється на абзаци.
4.Структурна організація анотації вимагає наявності обов’язкових реквізитів.
151
Реквізити анотації
1.Прізвище та ініціали автора книги чи статті.
2.Бібліографічний опис: назва видання, назва збірника (для статті), місце видання, видавництво, рік, кількість сторінок (або сторінки у збірнику).
3.Текст.
Працюючи над укладанням тексту анотації, слід висвітлити такі аспекти:
–подати відомості про жанр анотованого твору (монографія, стаття, посібник, підручник, брошура, практикум, довідник, словник тощо);
–вказати на предмет, об’єкт або тему дослідження;
–стисло охарактеризувати зміст анотованого документа;
–вказати на цільове й читацьке призначення твору (визначити категорію читачів, яким рекомендоване це видання).
Зразок анотації монографії
Глущенко, В. М. Захист будівельних конструкцій від корозії : навч. посібн. / В. М. Глущенко. – К. : Вища шк., 1994. – 224 с.
Висвітлено загальні теоретичні питання корозії будівельних матеріалів, а також основні способи захисту від корозії конструкцій будівель і споруд. Розглянуто основні способи виконання антикорозійних робіт, організації праці, техніку безпеки і протипожежні заходи.
Для студентів будівельних ВНЗ і факультетів.
Зразок анотації статті
Сторожук, М. А. Вібровакуумований бетон [Текст] / Сторожук М. А. // Будівництво України. – 2005. – № 5. – С. 32-34.
У статті наводяться результати експериментальних досліджень з удосконалення методу вібровакуумування бетонних сумішей. Описано способи впровадження розробок у будівельну практику.
Рекомендується фахівцям будівельної галузі виробництва.
Анотація наукової статті, надрукована у періодичному виданні (фаховий журнал, збірка наукових праць, часопис тощо), подається перед текстом статті разом з ключовими словами до неї (див. зразок).
Зразок
А. В. Захаров, В. І. Захаров, В. О. Ольховиченко Донбаська національна академія будівництва і архітектури
СТАН ПОВІТРЯНОГО СЕРЕДОВИЩА У ГАЗИФІКОВАНИХ ПРИМІЩЕННЯХ
Анотація: у статті розглянуто питання забруднення повітря в кухнях оксидами вуглецю та окислами азоту при роботі газових плит. Визначено обсяги припливного повітря, необхідного для доведення повітряного
152
середовища до санітарно-гігієнічних норм, передбачених чинними санітарноепідеміологічними вимогами до житлових приміщень.
Ключові слова: газові плити, оксид вуглецю, окисли азоту, повітряне середовище.
Анотація – найбільш стандартизований жанр наукового мовлення, тому в тексті анотації використовуються спеціальні конструкції (лексичні кліше), напр.:
–автор у статті (посібнику, курсі лекцій) ... подає …, наводить …, описує …, розвиває …, представляє …, досліджує …, вивчає …;
–метою статті є комплексне дослідження проблеми …;
–метою наукової роботи є всебічний аналіз ...;
–у статті наведено відомості про ..., розглянуто властивості …, описано способи …, досліджено можливість застосування …, збірник присвячено маловивченій проблемі …, автор наводить переконливі приклади … ;
–видання може зацікавити …, посібник варто рекомендувати …, книга адресована (розрахована, орієнтована, призначена) … .
Реферування текстів
Реферування – процес аналітико-синтетичного опрацювання інформації, що полягає в аналізі первинного документа, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень, фактів, доведень, результатів, висновків).
Реферування має на меті скоротити фізичний обсяг первинного документа, при цьому зберегти його основний зміст.
Реферат (лат. refrere – доповідати) – короткий виклад змісту першоджерела (статті, доповіді, книги тощо).
Реферати класифікують за кількома ознаками (табл. 2).
Структура реферату
1.Титульна сторінка, на якій зазначається:
–назва міністерства, якому підпорядковується установа;
–назва закладу, в якому навчається автор;
–назва кафедри, на якій виконано роботу;
–назва дисципліни (наприклад, українська мова за професійним спрямуванням);
–заголовок (тема реферату);
–назва виду документа (реферат);
–посада (студент) та номер групи, в якій навчається автор;
–прізвище, ім’я, по батькові автора;
–місто й рік написання.
2.План.
3.Текст, який складається зі вступу, основної частини, висновків.
4.Список використаної літератури.
153
|
Таблиця 2 – Види рефератів |
|
|
|
|
Класифікаційна ознака |
Види рефератів |
|
1. Належність до |
Реферати з суспільних, гуманітарних, природничих, |
|
певної галузі знань. |
технічних, точних та інших галузей знань. |
|
2. Спосіб |
Інформаційний (реферат-конспект) – послідовно |
|
передають зміст усього первинного документа. |
||
характеристики |
||
Індикативний (реферат-резюме) – вміщує основні |
||
первинного документа. |
||
тези тексту. |
||
|
||
|
Монографічний – складають за одним джерелом. |
|
3. Кількість |
Реферат-фрагмент – складають на окрему частину |
|
первинного документа. |
||
реферованих текстів. |
||
Оглядовий – опрацьовують кілька тематично |
||
|
||
|
споріднених джерел. |
|
4. Глибина |
Короткий – обсяг обмежений (не більше 850 знаків). |
|
розгортання теми |
||
Розширений – обсяг не лімітується. |
||
(обсяг). |
||
|
||
|
Автореферат – написаний самим автором (дисертації, |
|
5. Укладач (автор) |
монографії тощо). |
|
реферату. |
Неавторський – складений працівниками |
|
|
інформативно-бібліографічної служби. |
Етапи підготовки реферату:
1.Вибір теми дослідження та її формулювання. Практика свідчить, що правильно обрати тему означає наполовину забезпечити успішне виконання роботи.
2.Ознайомлення з літературою. Пошук відповідних джерел здійснюється за довідковими та бібліографічними виданнями, різними каталогами – алфавітним, систематичним або тематичним – у бібліотеках, за міжбібліотечним абонементом.
3.Опрацювання знайденої літератури. Він включає визначення основної думки відповідно до теми, виписування цитат, добір аргументів, зіставлення та порівняння думок різних авторів (із формуванням на їх основі власного погляду).
4.Складання плану реферату. План складається з таких структурних частин: вступу, двох або більше розділів, висновків та списку використаних джерел. Заголовок першого розділу має відображати загальні аспекти обраної теми, другого (третього тощо) – конкретизувати напрям дослідження, найчастіше – із застосуванням дедуктивного методу (від загального до одиничного).
5.Написання основної частини реферату. Для зручності доцільно мати із собою кілька наукових джерел, щоб на їх основі створити один текст на відповідну тему (якщо реферат оглядовий).
154
5. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті
Стаття – це невеликого розміру надрукована в часописі або збірнику наукова робота, присвячена певній проблемі, питанню і розрахована на фахівців, які розв’язують цю проблему.
Статті бувають повідомлювальні (про нові результати), оглядові, аналітичні (підсумки), дискусійні (про спірні питання).
Стаття може мати різний обсяг (найчастіше 5–12 сторінок, іноді більше). У тексті робляться посилання на використану літературу. Стаття має ту саму структуру, що й доповідь, реферат, курсова робота, тобто: вступ, основну частину, висновки. У статті поєднуються аналіз, опис, критичне осмислення стану дослідження проблеми. Часто використовуються прийоми зіставлення, порівняння матеріалу, на основі чого робляться висновки. Якщо думки автора не збігаються з думками попередніх дослідників, він може використати прийоми полеміки й доказу.
Вимоги до змісту наукової статті Необхідними елементами наукової статті мають бути:
–постановка проблеми у загальному вигляді;
–аналіз останніх досліджень і публікацій, присвячених вирішенню певної проблеми, і на які спирається автор;
–виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, які стануть об’єктом дослідження у цій статті;
–формулювання мети статті;
–виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих результатів;
–висновки цього дослідження.
Оформлення статті залежить переважно від вимог організації, до якої її подано.
Варто пам’ятати! Найважливіше й найголовніше повідомляйте на початку статті. Не забувайте про поділ тексту на абзаци: нерозчленований текст погано сприймається читачем. Уникайте: надмірної кількості термінів та малозрозумілих іншомовних слів; речень однорідної структури, надто довгих речень. Якщо це стаття в газету, звертайтесь у тексті до читачів: Ви, ми, добродії, друзі. Написавши статтю, через день критично перечитайте її й відредагуйте.
155
6. Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової та дипломної роботи
Наукова робота (курсова, дипломна) – письмовий виклад власних результатів наукового дослідження, який ґрунтується на критичному огляді бібліографічних джерел.
Наукові роботи пишуться для виявлення знань студентами конкретної дисципліни на певному етапі навчання (закінчення курсу або повного циклу навчання у вищому закладі освіти). Вони підлягають обов’язковому оцінюванню, результати якого фіксуються у відповідних документах (наприклад, протоколах).
Курсова робота – це студентське наукове дослідження. Оскільки вона пишеться зі спеціального предмета або за обраним фахом, то її призначення – виявлення рівня навичок самостійної наукової діяльності. Саме тому вибір студентом теми курсової не обмежують, користуючись порадами наукового керівника й дібраною ним літературою, молодий науковець упродовж кількох місяців проходить підготовчий етап роботи й пише текст, який потім дає своєму керівникові для прочитання й оцінювання. На другому й третьому курсах у залікову книжку заносять оцінку за курсову роботу, яку виставляє керівник. На четвертому (або передвипускному) курсі у багатьох ВНЗ практикують передзахист курсових робіт або проектів на кафедрі спеціалізації, що є ніби генеральною репетицією захисту диплома. У залікову книжку заносять оцінку, виставлену викладацьким колективом кафедри за підсумками захисту.
Курсові та дипломні роботи мають:
–торкатися розв’язання актуальних і перспективних проблем сучасного розвитку певної науки;
–демонструвати знання автором літератури з теми, історії досліджуваної проблеми;
–розкривати вміння студента чітко характеризувати предмет дослідження, узагальнювати результати, робити висновки.
Обравши тему, студент самостійно розробляє план своєї роботи, продумує хід її виконання.
Одним із важливих етапів написання роботи є добір і вивчення наукової літератури з теми. Процес роботи з літературними джерелами має бути організований так:
1.Слід скласти бібліографію з теми наукової роботи: використати бібліотечні каталоги: алфавітні (картки з описом книг розміщено в алфавітному порядку), систематичні (описи творів розташовані за галузями знань), предметні (містять описи творів з конкретних проблем і спеціальностей); бібліографічні довідкові видання (покажчики з окремих тем і розділів), виноски й посилання в монографіях, підручниках; періодику (переглянути останні номери журналів за кожний рік — у них подано інформацію про всі статті, вміщені у попередніх випусках журналу за рік).
156
Щодо списку літератури також краще порадитися з науковим керівником і починати поступово вивчати наукові праці.
Бібліографічний опис літератури. Заключна частина наукової роботи обов’язково включає список використаних у роботі джерел, оформлений відповідним чином. Великою мірою він відображає етику й культуру наукової праці.
Список використаної літератури оформлюється відповідно до ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 СІБВС «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання», ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила».
Зазвичай бібліографію в науковій роботі подають в алфавітному порядку. У бібліографічному описі видання зазначаються такі дані:
–прізвище, ініціали автора; якщо книгу написано кількома авторами, то перераховуються всі прізвища (за тим порядком, у якому вони вказані у книжці);
–повна і точна назва роботи, яка не береться в лапки;
–підзаголовок, який уточнює назву, якщо його зазначено на титульному аркуші;
–дані про перевидання;
–назва збірника, часопису (якщо це опис статті);
–назва міста видання книжки в називному відмінку. Назва міста пишеться повністю (для міст Києва, Харкова, Одеси, Тернополя, Львова, Дніпропетровська, Сімферополя та Москви вживаються скорочення К., X., О.,
Т., Д., С., М.);
–назва видавництва без лапок;
–рік видання (без слова «рік» та скорочення «р.»);
–кількість сторінок зі скороченням «с.» або номери використаних сторінок після великої літери «С.».
Бібліографічний опис роблять мовою документа.
А. У разі, якщо книгу написано одним автором або авторським колективом, не більшим, ніж троє людей, її бібліографічний опис оформлюють так:
Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : підручник / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.
Гулий І.С. Основи валеології. Валеологічні аспекти харчування : підручник / І. С. Гулий, Г. О. Сімахіна, А. І. Українець. – К. : НУХТ, 2003. – 336 с.
Томан І. Мистецтво говорити / І. Томан. – К. : Політвидав України, 1989.
–223 с.
Б. У відомостях про твори, опубліковані в окремих збірниках праць, подаються такі дані: прізвище автора (якщо він зазначений), повний заголовок твору; через дві скісні риски – найменування видання, в якому
міститься цей твір, номер тома й номери сторінок, на яких надруковано твір:
157
Хоткевич Г.М. Гірські акварелі / Г. М. Хоткевич // Хоткевич Г. М. Вибране : в 2-х т. – Т. 2. – К.: Держ. вид-во худ. літ-ри, 1966. – С. 299–377.
В. Посилання на словникову або енциклопедичну статтю містить заголовок статті (ключове слово), потім через одну скісну риску – назву
словника або енциклопедії, місце й рік видання й номер (номери) сторінок:
Стиль / Літературознавчий словник-довідник. – К. : КМ Academy, 1997. – С. 656.
Г. Документ, який має більш ніж трьох авторів, описують за назвою, а у відомостях про відповідальність наводять (через одну скісну риску) прізвища чотирьох авторів (якщо їх чотири) або трьох з припискою «[та ін.]» (якщо їх п’ять і більше):
Ділова українська мова : навч. посіб. / О. Д. Горбул, Л. І. Галузинська, Т. І. Ситник, С. А. Яременко. – К. : Знання, 2002. – 226 с.
Податкова система України : підручник / В. М. Федосов, Н. М. Опарін, Г. О. П’ятаченко [та ін.]; за ред. В. М. Федосова. – К. : Либідь, 1994. – 464 с.
Д. Якщо у роботі використано лише розділ чи параграф із книги, то у списку літератури це слід записати так:
Текст. Найтиповіші наукові тексти // Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення : навч. посіб. для студентів аграрних вищих навчальних закладів та коледжів / Т. Б. Грищенко. – Вінниця: Нова Книга, 2003. – С. 121–163.
Е. Якщо на титульному аркуші відсутнє прізвище автора (авторів), то запис даних про книжку починають з назви, після чого (через одну скісну риску) вказують прізвище редактора та його ініціали, які ставлять перед прізвищем, і решту елементів, розміщених під прізвищем автора :
Український правопис / АН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Інститут української мови. – 4-те вид., випр. і доп. – К.: Наук. думка, 1993. – 236 с.
Культура української мови : довідник / за ред. В. М. Русанівського. – К. : Либідь, 1990. – 304 с.
Є. Відомості про статті, які опубліковані в збірниках, журналах та інших періодичних виданнях, повинні містити : прізвище та ініціали автора статті; заголовок статті, після якого (через дві скісні риски) має йти повна назва джерела, де розміщена стаття (книги, збірника), за викладеними вище правилами; для періодичних видань – назва журналу
або газети, рік випуску, номер журналу, сторінки, а для газет — число і місяць:
Пастух Т. В. Чари «Вишневого садка» Тараса Шевченка / Т. В. Пастух // Дивослово. – 2002. – № 2. – С. 2–4. (журнал).
Підсумки конкурсу «Київ очима молодих» // Хрещатик. – 2001. – 28 травня. – № 35. – С. 11. (газета)
Опрацювавши матеріали джерел, слід написати огляд літератури.
158
Студент має продумати обґрунтування теми, вибір об’єкта, предмета,
мети та завдань дослідження.
Об’єкт дослідження – частина матеріального світу, яка привернула увагу дослідника, наприклад промислові ТЕЦ, вібраційні установки для сушіння й охолодження, деталі та вузли, що відновлюються, виробництво безалкогольних напоїв тощо. Об’єкт дослідження може бути новим або традиційним.
Предмет дослідження – це розглянутий у роботі аспект об’єкта дослідження та його якість і галузь використання (наприклад, економічність та екологічність ТЕЦ, процеси сушіння та охолодження у виробництві харчових продуктів, виробництво безалкогольних напоїв функціонального призначення тощо). Можливі такі комбінації: новий об’єкт – новий предмет; новий об’єкт – традиційний предмет; традиційний об’єкт – новий предмет.
Мета дослідження – це запланований результат. Він має бути конструктивним, тобто спрямованим на вироблення суспільно корисного продукту з ліпшими, ніж раніше, показниками якості або процесу її досягнення.
Не секрет, що завдання дослідження залежать від можливостей дослідника, рівня його фахової підготовки й попереднього досвіду наукової роботи, часу й матеріально-технічного забезпечення дослідження.
Після погодження плану роботи, слід продумати методи й прийоми дослідження, відпрацювати гіпотези та теоретичні передумови. Якщо дослідження експериментальне, то треба розробити програму, методику проведення експерименту, а пізніше – проаналізувати результати та зробити висновки.
Обсяг курсової роботи – приблизно 25–30, дипломної – 50–70 друкованих сторінок, набраних зі стандартними параметрами.
Реквізити наукової роботи
1.Назва міністерства, якому підпорядкована установа.
2.Назва закладу, в якому навчається автор.
3.Назва кафедри, на якій виконано роботу.
4.Заголовок (тема курсової чи дипломної роботи).
5.Прізвище, ім’я, по батькові особи, яка пише курсову (дипломну) роботу.
6.Назва факультету й номер групи, в якій навчається автор.
7.Прізвище, ім’я, по батькові, посада, науковий ступінь керівника роботи.
8.Місце й рік написання.
9.Текст, який складається з:
–вступу;
–розділів основної частини;
–висновків.
10.Список скорочень.
11.Список використаних джерел.
12.Додатки (схеми, таблиці, графіки, креслення, програмні документи, словники тощо).
159
7. Рецензія, відгук як критичне осмислення наукової праці
Рецензія – критичний відгук про зміст та інші ознаки твору перед його публікацією або виходом у світ.
Рецензія як документа передбачає коментування основних положень рецензованої праці (тлумачення думки автора, висловлення особистого ставлення до поставленої проблеми); узагальнену аргументовану оцінку; висновки про значення аналізованої праці.
Реквізити рецензії
1.Назва виду документа (Рецензія).
2.Заголовок (містить назву рецензованої роботи, прізвище та ініціали її автора, рік публікації, назву видавництва).
3.Текст.
4.Підпис рецензента.
5.Дата.
6.Засвідчення підпису печаткою або спеціальним штампом за потреби.
Типовий план написання тексту рецензії:
1.Об’єкт і предмет аналізу (фіксується тип рецензованої роботи – книга, стаття, монографія, фільм тощо).
2.Актуальність теми (відзначається важливість проблем, висвітлених у роботі).
3.Короткий виклад (огляд з елементами критичного аналізу та оцінки).
4.Оціночна частина (загальна оцінка відповідності роботи тому жанрові, до якого вона відноситься; визначаються новизна, глибина дослідження, аргументованість висновків, наявність прикладів, схем, таблиць, знання автором літератури за проблемою, вміння зіставляти різні погляди, стиль викладу тощо). Вказуються недоліки, кількість яких може вплинути на висновки рецензента. При цьому зберігається його доброзичливе ставлення до автора або авторів аналізованої роботи. У зв’язку з цим усі зауваження мають бути сформульовані у конкретній формі, наприклад, у вигляді побажань або рекомендацій.
5.Висновки (відзначається цінність роботи та її місце серед інших робіт за цією проблематикою, практична цінність, галузь використання її положень). У разі негативних висновків обґрунтовується на основі вказаних раніше недоліків недоречність публікації роботи (табл. 3).
Зверніть увагу!
Найбільшою стійкістю і значною мірою «ритуальністю» вживання етикетних лексем і виразів відзначається жанр рецензії.
Оціночні вирази і лексеми набувають у текстах рецензій «етикетного характеру» і виявляють мовну поведінку рецензента щодо автора рецензованої праці. Вибір цих мовних засобів значною мірою «програмується» структурою рецензії і конкретизується змістом рецензованої праці, що знаходить відображення в специфіці індивідуального стилю.
160