0402_UMPS_tekhn_2013

чемно, без зайвої метушні, й усвідомлює потребу брати до уваги всі моменти спілкування, зокрема і ґречність поводження, щоб успішно завершити його.

Про стосунки і ставлення до ситуації сигналізує й те, як люди розміщують свої тіла під час розмови стоячи, тобто їх пози щодо один одного. Як правило, під час ділової зустрічі двоє співрозмовників стоять під кутом у 90 градусів один до одного, водночас вони утворюють відкритий трикутник, що є невербальним запрошенням для третього (з тим самим статусом) приєднатися до розмови. Коли четвертий запрошується до групи, то буде утворено квадрат, а для п’ятого – коло або два трикутники. Якщо розмова має конфіденційний характер, то кут між співрозмовниками скорочується з 90 градусів до нуля – це «закрита формація».

Коли співрозмовники, що утворюють закриту формацію, лише повернуть голови до того, хто хоче до них приєднатися, не змінюючи своїх поз, то ця людина – небажаний гість. І щоб не завдати їм прикрощів і не відчути ніяковості та збентеження, а також за приписами ввічливості, людина має піти.

Особливо дійовими є жести. Жести, мимовільно виникаючи, але піддаючись контролю й керуванню, являють собою вияв людських думок, емоцій. У поєднанні зі словами жести стають надзвичайно промовистими, у свою чергу посилюючи емоційне звучання сказаного. Розуміння узгодженості жестів зі словами дає можливість точніше побачити позицію партнера, його реакцію на повідомлення – схвалення чи ворожість, уважне сприймання чи нудьгу.

Американський дослідник Поль Л. Сопер у книзі «Основи публічного виступу» рекомендує додержуватися таких правил, коли вдаються до жестів під час спілкування:

1.Жести мають бути мимовільними. Застосовуйте жест при відчутті потреби в ньому. Не стримуйте імпульсу наполовину.

2.Жестикуляція не повинна бути безперервною. Не жестикулюйте руками протягом усієї розмови. Не кожна фраза потребує підкреслення жестом.

3.Керуйте жестами. Не намагайтесь уподібнитись вітрякові, зберігайте сили про запас; пам’ятайте, що жестикуляція – елемент рівноваги всієї пози. Жест не повинен відставати від слова.

4.Урізноманітнюйте жестикуляцію. Не користуйтесь одним і тим самим жестом у всіх випадках, коли треба надати словам виразності.

5.Жести мають відповідати своєму призначенню. Кількість та інтенсивність їх повинні узгоджуватися з характером повідомлення. Зрештою, як показали дослідження, частота жестикуляції залежить передусім від національної належності, а вже потім від культури поведінки людини. Під час своєї навколосвітньої мандрівки англійський психолог Майкл Арджайл з’ясував, що в середньому протягом годинної розмови фінн використовує жестикуляцію один раз, італієць – 80, француз – 120, а мексиканець – 180 разів.

Велике значення для успішного перебігу ділової бесіди має погляд. Залежно від того, як довго партнер дивиться у вічі під час бесіди і скільки часу загалом затримує на партнерові свій погляд, спілкування з ним може бути

51

приємним чи співрозмовник відчує деяку незручність, а то й недовіру. Спостереження показали, що для налагодження добрих взаємин з іншою людиною слід дивитись на неї від 60 до 70 % усього часу розмови. Важливо також і те, куди дивиться співрозмовник – у яку ділянку обличчя й тіла спрямовує свій погляд. Відповідно до цього практики, котрі вміють правильно інтерпретувати невербальні сигнали, розрізняють світський, інтимний і діловий погляд. Щоб створити атмосферу серйозності під час бесіди і справити відповідне враження на свого співрозмовника, слід супроводжувати свої слова діловим поглядом, тобто спрямовувати свій погляд на чоло співрозмовника і не опускати свої очі нижче його очей. У кожному разі – чи то йдеться про перемовини, чи про покарання несумлінного працівника – діловий погляд без зайвих слів свідчитиме про серйозність намірів.

4. Гендерні аспекти професійного спілкування. Поняття ділового спілкування

Зростання ролі жінки у професійній сфері – невід’ємний атрибут розвитку демократії у сучасному суспільстві. Але питання про підвищення ролі жінки в суспільно-політичному й економічному житті країни розв’язується надто повільно і надто складно. Попри всі зусилля, рівноправність жінки у політиці та бізнесі нашим суспільством ще не сприймається психологічно. Саме ця сторона проблеми останнім часом стала предметом активного дослідження у сучасній соціально-психологічній науці. Серед багатьох питань у цьому плані вивчається і те, як впливають на вирішення гендерної проблематики комунікативні процеси, що протікають всередині організацій владної чи бізнесової сфери.

Сучасний соціум можна розглядати як складну систему інститутів і організацій, що являють собою те соціально-культурне і професійне середовище, в якому особистість самовиявляється і презентує себе в різних аспектах: як професіонал, як працівник, як людина, як чоловік або жінка, як член команди або джерело конфліктів. У зв’язку із цим можна висловити кілька спостережень.

По-перше, кожна організація свідомо або несвідомо проводить «гендерну політику», під якою ми розуміємо регулювання кадрового складу працівників за статевою ознакою, вплив фактора статі на формування структур влади в організації, вплив фактора статі на службовий і професійний поділ праці всередині організації, вплив фактора статі на психологічний клімат, корпоративну культуру і корпоративну етику. Гендерна політика може бути цілеспрямованою або прихованою, але вона, безумовно, присутня.

По-друге, організації, якими б різними вони не були, зрештою стверджують себе як чоловічий світ. Уже при прийомі на роботу жінки піддаються неявній дискримінації: чоловік не зобов’язаний звітувати перед наймачем у тому, скільки годин на день він займається роботою у домі, а жінку завжди розпитують, як вона буде поєднувати професійні обов’язки з материнськими, і хто сидить з дітьми, коли вони хворіють. Жіночий керівний персонал змушений боротися з культурними бар’єрами, що відмовляють їм у

52

легітимації їхніх претензій на керівництво. Поки жінка порівнює себе з жінками, вона може відчути задоволення своїм соціальним і професійним статусом, але, оцінюючи себе щодо чоловіків, вона зіштовхується з явним приниженням своїх здібностей і можливостей.

По-третє, ділове спілкування базується на основних мотивах суб’єктів діяльності: прагненні до професійної самореалізації, матеріального благополуччя, кар’єрного росту або слави. Стать – це критерій, що диференціює можливості професійного росту і просування соціальними сходинками. Стартові кар’єрні умови свідчать про нерівність можливостей чоловіків і жінок. Кар’єрні очікування жінок формуються в протиставленні «кар’єра або родина», і в боротьбі «жінка або чоловік». У ситуації «колеги» ділові стосунки чоловіка і жінки можуть розвиватися за декількома негативними чи позитивними траєкторіями. Тому можливі конфлікти між колегами, якщо з боку начальника проводиться політика рівності статей, що практично означає відмову враховувати проблеми працюючої жінки (чоловік, діти, господарство), а також дискримінація жінок у плані службового росту. У позитивному плані – можливе привнесення особистих взаємин у ділове спілкування: дружба або приятелювання. У принципі такий вплив статевого фактору на ділові відносини є позитивним, оскільки тонізує, заспокоює і сприяє адекватній самосвідомості й самооцінці як чоловіка, так і жінки.

При аналізі гендерних аспектів професійного спілкування варто брати до уваги стандартні ситуації: «начальник – підлеглий», «ділові партнери», «колеги». Упередження проти жінок-начальників загальновідоме. Якщо жінка на роботі може отримати від начальника розпорядження, то чоловік від своєї начальниці згодний вислуховувати тільки поради.

Існують відмінності в оцінці діяльності лідерів-чоловіків і лідерів-жінок. Якщо жінка автократична, якщо вона типовий «бос» й орієнтована на завдання, її оцінюють більш негативно, ніж керівника-чоловіка з таким самим стилем. Наприклад, дослідники Д. Баталер і Ф. Гейс просили своїх асистентів, дівчат і юнаків, зіграти роль лідера у групі студентів під час обговорення проблем у сфері бізнесу. Лідери – і юнаки, і дівчата – були наполегливі, але дружелюбні, і рішуче брали дискусію в свої руки. Коли юнак утверджувався на чолі групи і діяв наполегливо, інші члени групи реагували прихильно. Якщо ж подібно діяла дівчина, то члени групи, особливо чоловіки, реагували значно більш негативно. Отже, чоловіки незатишно почувають себе, якщо жінка використовує такий же керівний стиль. У робочій ситуації чоловік і жінка теоретично сумісні завжди, оскільки жіноча ірраціональність і підступництво компенсуються жіночою ж конструктивністю й комунікабельністю, а чоловіча рішучість і прямолінійність послаблені бажанням успіху й потребою у владі.

Незважаючи на тенденцію збільшення числа керівників-жінок на всіх рівнях влади, такі жінки виявляються маргіналами у професійному співтоваристві, оскільки не ототожнюються цілком з роллю типової жінки. У чоловіків і жінок різне розуміння влади: у чоловіків – влада завжди «над», а у жінок – влада «для».

53

Отже, професійне спілкування між жінками і чоловіками багато в чому визначається стереотипами, які глибоко вкоренилися у нашому суспільстві. Тому сучасній діловій жінці слід шукати нові поведінкові стратегії, які забезпечують успішність ділової діяльності і соціально-професійну самореалізацію.

Поняття ділового спілкування

При спілкуванні з діловими партнерами важливо пам’ятати настанови російського юриста, оратора, письменника А. Ф. Коні:

1.Для ділового спілкування одягнутися треба просто й пристойно. В одязі не повинно бути нічого «крикливого»: психологічна дія на слухачів починається до моменту мовлення з часу появи перед аудиторією.

2.Говорити треба голосно, ясно, чітко, немонотонно, по можливості виразно й просто. У тоні повинна відчуватися впевненість, переконаність, сила. Не потрібно повчального тону: нетактовного – для дорослого, нудного – для молоді.

3.Мовлення не треба вести «одним махом»; воно повинно бути живим словом. Тон мовлення варто змінювати – підвищувати й знижувати його залежно від змісту і значення конкретної фрази, адже тон завжди виділяє. Не можна забувати про паузи між окремими частинами усного мовлення (вони – як абзац у писемному мовленні).

4.Мовлення ефективно оживлюють жести, але користуватися ними треба обережно: жести повинні відповідати змістові й значенню даної фрази або окремого слова, мусять діяти одностайно з тоном, тільки тоді вони посилюють мовлення. Слід остерігатися частих метушливих, різких рухів рук – це набридає й дратує.

5.Мовець не повинен «прикипати» поглядом до якоїсь однієї точки (наприклад, до відкритих, допитливих очей одного слухача або стіни, у яку впирається погляд, понад головами слухачів) – це призведе до втрати контакту

заудиторією, контролю над її налаштованістю на тему тощо.

6.Мовець повинен мати витримку, володіти собою в будь-якій несприятливій обстановці.

7.У мовленні недопустимий шаблон, штампи особливо небезпечні на початку й наприкінці тексту.

8.Простота і ясність викладу – найвищі його якості.

9.Щоб досягти мети, мати успіх, потрібно: а) завоювати увагу слухачів; б) утримати їх увагу до кінця комунікативної ситуації. Цьому сприяє лаконізм, оптимальний темп мовлення, короткі свіжі відступи, обрамлення тексту та ін.

10.Якщо не вистачає власної «глибокої думки», можна скористатися «мудрістю древніх», зберігаючи при цьому міру. Однак найголовніше – вкладати душу у свій виступ: справжня емоційна щирість допомагає більше, ніж будь-які правила.

54

5. Міжкультурний діалог

Діалог культур – взаємодія культур, що контактують у процесах міжкультурної комунікації чи вивчення іноземних мов, що забезпечує адекватне взаєморозуміння і духовне взаємозбагачення представників різних національних лінгвокультурних спільнот.

Міжкультурні контакти – різноманітні форми зв’язків (зокрема комунікативних) між носіями різних культур. Результатом міжкультурних контактів може стати взаємозбагачення культур (і мов, які їх обслуговують), білінгвізм (полілінгвізм), формування полілінгвокультурної ситуації, а також культурна асиміляція.

Культурна асиміляція – тип етнічних процесів, при яких сформовані етноси, опинившись у середовищі іншого народу, переймають його мову і культуру, зливаються з ним, асоціюють себе з цим народом.

Національні культури мають глибокі корені, які її живлять. Плекання розвитку національної культури є гарантією того, що народ не вимре. Кожна національна культура містить універсальні цінності, які притаманні всім національним культурам, а також певні особливості. Коли ж є намагання підпорядкувати одну культуру іншій, тоді не можна говорити про «діалог культур». Слід вивчати національні особливості інших культур, аби не зазнати комунікативних невдач при спілкуванні з їх представниками.

Порівняємо способи вітання у різних народів:

Україна, Росія. Люди, зустрівшись, бажають одне одному здоров’я й обмінюються дружнім рукостисканням.

Німеччина. Суворо! До 12 дня говорять «Доброго ранку», із 12 до 17 «Доброго дня», після 17 «Доброго вечора».

США. Запитання: «Як справи?» Відповідь: «Усе чудово!», навіть якщо далеко не все відмінно. Сказати «погано» – межа непристойності.

Малайзія. Запитання: «Куди ти йдеш?» Відповідь: «Погуляти». Ізраїль. Люди один одному говорять: «Мир вам!» Іран. Люди один одному говорять: «Будь веселий!»

Гренландія. Люди один одному говорять: «Гарна погода!», навіть якщо за вікном мінус 40 градусів і дме сирий вітер.

Франція. Під час зустрічі й прощання в неофіційній обстановці прийнято цілуватися, торкаючись одне одного щоками по черзі і посилаючи в повітря від одного до п’яти поцілунків.

Країни Латинської Америки. Під час зустрічі прийнято обійматися, навіть якщо це малознайома або зовсім незнайома людина.

Японія. Під час зустрічі люди кланяються одним із трьох видів поклонів (найнижчим, середнім із кутом у 30 градусів або легким).

Китай. Під час зустрічі люди кланяються з витягнутими уздовж тіла руками. Представники одного з народів у Китаї під час зустрічі самі собі тиснуть руку.

55

Індія. Люди на знак вітання руки складають разом і шанобливо притискають їх до грудей.

Арабські країни. Під час зустрічі люди схрещують руки на грудях. Зулуси (народ у ПАР). Під час зустрічі вигукують: «Я тебе бачу!»

Монголія. Під час зустрічі люди кажуть одне одному: «Чи здорова ваша худоба?»

Удеяких африканських племен під час зустрічі прийнято плювати одне на одного, причому більш смачний плювок – це ознака поважнішого ставлення, а якщо в тебе не плюнули – це ознака цілковитої неповаги, презирства.

Удеяких індійських племен в Америці під час зустрічі треба сісти навпочіпки. Така поза вважається найбільш миролюбною.

Деякі індійські народи під час зустрічі знімають взуття.

Питання за матеріалами лекції 4

1.Які функції спілкування виділяють учені?

2.На які види можна поділити усну форму фахового спілкування?

3.Які компоненти складають невербальне спілкування?

4.Чому під час спілкування крім словесних, послуговуються невербальними засобами?

5.Як можна «читати» людину за жестами, мімікою, рухами тіла?

6.Яка роль належить дистанції (відстані) у спілкуванні?

7.Що Вам відомо про гендерний аспект у спілкуванні?

8.Якою має бути поведінка і мовлення людини при спілкуванні з діловими партнерами?

9.У чому виражається діалог культур у сучасних комунікативних процесах?

10.У чому полягає різниця між поняттями «закони спілкування» і «правила спілкування»?

Тести за матеріалами лекції 4

1.Оберіть правильну відповідь. Контактна функція спілкування – це: а) узгодження дій спілкувальників;

б) обмін емоціями учасниками спілкування; в) створення атмосфери обопільної готовності до спілкування.

2.Оберіть правильну відповідь.

Координаційна функція спілкування – це: а) узгодження дій спілкувальників; б) заохочення до дій;

в) обмін емоціями між спілкувальниками.

56

3. Оберіть правильну відповідь.

Науковці виділяють три сторони спілкування: а) комунікативну, інтерактивну, перцептивну; б) наукову, професійну, розмовну; в) емоційну, вербальну, невербальну.

4. Оберіть правильну відповідь.

Визначення заздалегідь місця, часу проведення спілкування, предмету бесіди, кола питань, які необхідно обговорити, – це:

а) основні закони спілкування; б) основні етапи спілкування; в) стратегія спілкування.

5.Оберіть правильну відповідь. Чоловічий стиль спілкування – це: а) авторитарний стиль; б) демократичний стиль; в) колегіальний стиль.

6.Оберіть правильну відповідь.

До невербальних засобів спілкування належать:

а) дихання, голос, дикція, інтонація, темп, жест, міміка, погляд, поза; б) слова, словосполучення, речення; в) правила і закони спілкування.

7. Оберіть правильні відповіді.

Ритміко-інтонаційні невербальні засоби спілкування – це: а) темп, тембр мовлення; б) усмішка, емоційні жести;

в) гучність, тональність мовлення.

8. Оберіть правильну відповідь.

Рекомендації щодо спілкування, які склалися в суспільстві, – це: а) закони спілкування; б) правила спілкування; в) стратегія спілкування.

9. Оберіть правильну відповідь.

Коли співрозмовник у процесі комунікації імітує стиль спілкування свого партнера – це спрацьовує:

а) закон мовної самодії; б) закон ритму спілкування;

в) закон дзеркального розвитку спілкування.

57

10. Оберіть правильну відповідь.

Закон, що відображає співвідношення часу говоріння та мовчання, – це: а) закон мовної самодії; б) закон ритму спілкування;

в) закон дзеркального розвитку спілкування; г) закон емоційного придушення логіки.

Відповіді:

1.в

2.а

3.а

4.в

5.а

6.а

7.а, в

8.б

9.в

10.б

58

ЛЕКЦІЯ 5

ТЕМА 1. РИТОРИКА І МИСТЕЦТВО ПРЕЗЕНТАЦІЇ

1.Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію. Публічний виступ як важливий засіб комунікації.

2.Мистецтво аргументації. Техніка і тактика аргументування. Мовні засоби переконування.

3.Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу. Види публічного мовлення.

4.Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Мовленнєві, стилістичні і комунікативні принципи презентації.

5.Культура сприймання публічного виступу. Уміння ставити запитання, уміння слухати.

1.Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію. Публічний виступ

як важливий засіб комунікації

Публічний виступ є однією з форм ділової взаємодії у вигляді монологу доповідача перед аудиторією і повинен бути не тільки переконливим, але й доказовим, логічним, продуманим.

Мистецтво публічного виступу, або ораторське мистецтво, досягло високого рівня ще у стародавніх народів – у греків та римлян. До сьогодні відомі своїми промовами Цицерон, Демосфен, Цезар та інші оратори.

Зародження мистецтва публічного виступу в Україні відбулося ще в ХІ ст. і було започатковане такими визначними риторами, як Кирило Туровський та Даніїл Заточник, пізніше – Іван Вишенський, Феофан Прокопович та інші.

Публічне мовлення – це один із жанрових різновидів мовленнєвої діяльності, досить своєрідний за своєю природою, якісними та психологічними особливостями, якому притаманні специфічні функції.

пізнавальна Функції інформаційна

публічного переконувальна мовлення повчальна

спонукальна Публічний виступ – це насамперед переконування, суперечка. Мова

публічного виступу потребує ретельного добору й використання найефективніших засобів живого слова, яке призначене впливати на думки і почуття слухачів, завойовувати увагу та інтерес аудиторії, переконувати в істинності того чи іншого положення, давати пояснення суспільним, виробничим та іншим явищам, створювати навколо цих явищ громадську думку тощо.

Усне публічне мовлення найчастіше функціонує як монолог, який є однобічним мовленням, не розрахованим на негайну відповідну реакцію слухачів, репліку адресата. Воно звернене до певної аудиторії, адресоване

59

багатьом одночасно, це акт тривалого і цілеспрямованого впливу на слухача. Найважливіші ознаки публічного виступу представлені в таблиці 1.

Таблиця 1 – Основні ознаки публічного виступу

	Ознака	Характеристика
1.	Нормативна оформленість	Мовлення	повинно			відповідати
мовлення		орфоепічним, граматичним, лексико-
		фразеологічним нормам літературної
		мови.
2.	Організованість, зв’язність,	Промовець	вибирає		форму		викладу
доцільність ораторського мовлення		матеріалу	відповідно			до	ситуації
		мовлення.
3.	Однонаправленість, діалогічність	Ефективність усної			публічної			мови
мовлення		залежить не лише від майстерності
		оратора, від його вміння зацікавити
		та переконати, а й від контакту з
		аудиторією.
4.	Безпосередність мовлення	Найчастіше для публічного мовлення
		характерна відсутність будь-яких
		проміжних засобів між мовцем і
		слухачами, сила живого слова
		справляє більший ефект, ніж
		трансляція виступу через ЗМІ.
5.	Прагматизм мовлення	Мовлення		спрямоване				на
		формування у		слухачів		відповідної
		поведінки, почуттів.
6.	Тематична спрямованість,	У результаті		свідомого			вибору
підготовленість мовлення		тематичної спрямованості й процесу
		обдумування		обраної				теми
		підготовлений			виступ			стає
		впорядкованим		композиційно				і за
		змістом.
7.	Контактність мовлення	Промовець	має	змогу		враховувати
		реакцію	слухачів		і	відповідно
		коригувати своє мовлення.

Студенти виступають на семінарських заняттях, зборах, наукових студентських конференціях. З огляду на ситуацію їх виступи можна поділити на підготовлені заздалегідь і непідготовлені (ситуативні). Останні мають місце під час обговорення різноманітних питань на зборах чи конференціях, коли виникає необхідність відстояти свою думку, підтримати виступ іншого чи навпаки – заперечити висунуте положення, оцінити чиюсь діяльність, відповісти на висловлені зауваження тощо.

60