0402_UMPS_tekhn_2013

Тести за матеріалами лекції 2

1.Оберіть правильну відповідь. Професіограма – це:

а) система знань з історії і культури людського спілкування; б) реєстр існуючих професій; в) професійний портрет фахівця.

2.Оберіть правильні відповіді.

Походження слова, його шлях у мові та всі зміни описують словники: а) орфографічні; б) етимологічні; в) історичні; г) діалектні;

ґ) термінологічні; д) тлумачні.

3.Оберіть правильну відповідь. Лексикографія – це:

а) наука про букви і звуки мови; б) наука про лексичне значення слова; в) наука про наголошування слів; г) наука про створення словників.

4.Оберіть правильну відповідь.

Більш доречною формою вітання викладача зі студентами є: а) Моє шанування!; б) Доброго дня!; в) Привіт!;

г) Прийміть найщиріші вітання!

5. Оберіть правильну відповідь.

Коректним нагадуванням діловим партнерам про подію є: а) Вважаємо за необхідне нагадати Вам про …; б) Будемо раді бачити Вас …; в) Маємо до Вас прохання …

6. Оберіть правильні відповіді.

В усному спілкуванні науковців переважають такі елементи мовного етикету:

а) згода/схвалення; б) заперечення; в) звертання; г) прощання; д) подяка.

31

7. Оберіть правильні відповіді.

У писемному спілкуванні науковців переважають такі елементи мовного етикету:

а) згода/схвалення; б) заперечення; в) звертання; г) подяка; д) побажання.

8. Оберіть правильну відповідь.

Чи варто вітатися з людиною на далекій відстані?

а) Ні, не варто. Найзручніша дистанція – три-чотири кроки; б) Так, варто; в) Це не важливо.

9. Оберіть правильну відповідь.

Якою рукою зручніше знімати капелюха під час привітання? а) вільною; б) правою; в) лівою.

10. Оберіть правильну відповідь.

Чи потрібно знімати рукавичку для привітання? а) чоловікові – ні, жінці – так; б) чоловікові – так, жінці – за бажанням; в) чоловікові – так, жінці – ні.

Відповіді:

1.в

2.б, в

3.г

4.б

5.а

6.в, г, д

7.а, б, д

8.а

9.а

10.б

32

ЛЕКЦІЯ 3

СТИЛІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

1.Функціональні стилі української мови та сфери їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів.

2.Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.

3.Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності.

1.Функціональні стилі української мови та сфери їх застосування. Основні

ознаки функціональних стилів

Мова – явище соціальне. У суспільстві вона виконує різні функції (інформування, спілкування, доведення, тлумачення, емоційного впливу і таке інше), що відбивається на її стилістичних рисах.

За сферами використання, призначення та характерними мовними рисами виокремлюються функціональні стилі: розмовно-побутовий, офіційно-

діловий, газетно-публіцистичний, літературно-художній, конфесійний та науковий.

Функціональні стилі – різновиди літературної мови, які виокремлюються відповідно до колективно усвідомлюваних типів спілкування і функцій мови у різних сферах суспільної комунікації.

Науковий стиль обслуговує сферу науки. Для нього характерні такі особливості: мова виключно літературна, наявна значна кількість термінів, речення переважно складнопідрядні, твердження документовані, слова використовуються, як правило, у прямому значенні.

Наведемо приклад тексту у науковому стилі:

Архітектурний вигляд міст і сіл Київської Русі визначався насамперед дерев’яними будівлями. Археологічні розкопки Києва, Новгорода, Старої Ладоги, Пскова, Звенигорода, інших давньоруських міст виявили численні залишки зрубних будівель, а також різні конструктивні деталі – карнизи, гребені, колонки, одвірки тощо. Вони вказують на багатий архітектурний декор будинків давніх русичів Х-ХІІІ ст. Окремі з них становили справжні шедеври народної архітектури.

Офіційно-діловий стиль задовольняє потреби офіційного спілкування в державному, громадському, економічному та політичному житті. Цим стилем пишуться закони, укази, статути, розпорядження, ухвали, протоколи, звіти; ведеться ділове листування.

Для офіційно-ділового стилю характерні такі особливості: виклад логічний, мовні засоби великою мірою стандартизовані, широко використовуються усталені штампи, слова вживаються в прямому значенні, речення переважно прості поширені, текст чітко ділиться на частини (параграфи, пункти, підпункти тощо).

Тексти офіційно-ділового стилю вимагають точності формулювань, не допускають двозначності, позбавлені емоційності. Наприклад:

33

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом 00Н та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

ПРОГОЛОШУЄ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

Верховна Рада України. 24 серпня 1991 року.

Газетно-публіцистичний стиль належить до сфери засобів масової інформації. Мова цього стилю повинна бути ясною, точною, виразною. Водночас вона образна, експресивна, емоційно забарвлена. Виклад, з одного боку, логічний, з другого – насичений художніми тропами та іншими засобами емоційного впливу на читача або слухача. Наприклад:

Результати загальнонаціонального соціального дослідження «Земельна реформа», проведеного Центром соціальних експертиз Інституту соціології Національної академії наук, були несподіваними. При досить консервативній суспільній свідомості (всього 20 відсотків селян хочуть господарювати на своїй землі) кількість прихильників земельної реформи з позаторішніх 22 відсотків зросла до 38 у минулому році (З газети).

Літературно-художній стиль використовує все багатство національної мови, у тому числі діалектизми, жаргонізми тощо. Мова переважно образна, насичена художніми тропами, багата на синоніми, антоніми, інші засоби словесного зображення. Важливу роль тут відіграють звукові засоби: алітерації, асонанси, звуконаслідування, ритмомелодика тощо. Однією із суттєвих ознак художнього твору є образ автора, який виявляється як в авторському світобаченні, так і в доборі та організації мовних засобів. Тому художній стиль розпадається на низку індивідуальних, авторських стилів. «Але, – зазначає О. Пономарів, – вдаючись до тих чи тих лексико-фразеологічних і морфологосинтаксичних засобів загальнонародної мови, вживаючи фольклорних, говіркових, просторічно-жаргонних елементів, автор мусить завжди орієнтуватися на літературну норму». Наприклад:

Молитва до мови Мово! З чорнозему, рясту, любистку, м’яти, євшан-зілля, з роси, дніпровської води, від

зорі і місяця народжена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитва наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог-Любов, і БогВіра, і Бог-Надія.

То ще стояла ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби. І висвячувала душу козацького роду. І множила край веселий, святоруський люд, хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень, і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення (К. Мотрич).

34

Розмовно-побутовий стиль властивий насамперед усному побутовому мовленню, але його елементи використовуються також у художній літературі та публіцистиці.

Для цього стилю характерна розмаїтість ритміко-мелодійних варіацій, велика кількість експресивних та емоційно-оцінних слів, неповні, а також складні безсполучникові речення. У ньому досить широко використовуються просторічні елементи тощо. Наприклад:

Ой люди добрі! Що мені на світі Божому робить? Не можна, не можна за лихими сусідами на селі вдержатись. Хоч зараз спродуйся, пакуйся – та вибирайсь на кубанські степи! Дав же мені Господь сусідів – нічого казати! Але ніхто мені так не допік аж до живих печінок, як та капосна баба Палажка Солов’їха. Та що й говорить? Хіба ж ви її не знаєте? Чи є ж така – не то що на селі, але й в цілому світі? Боже мій! Так уже її обминаю, обходжу десятою вулицею; отже ж зачепить! Якби я під землею лежала, вона б мене, капосна, і там знайшла б. А я, собі на лихо, вдалась добра (І. Нечуй-Левицький).

Конфесійний стиль обслуговує сферу релігійно-церковного життя й використовується в богослужбових книгах, церковних відправах, проповідях, молитвах тощо. Для нього характерна архаїчна лексика піднесеного плану, наявність церковнослов’янізмів, застарілі форми слів, специфічна побудова речень. Мова, як правило, монологічна, сповнена ораторських прийомів. Наприклад:

Тебе взиваємо, правдивого Бога... Не зсилай на нас ні турбот, ні голоду, ні нагальної смерти, огню, потопи, щоб не відпали від віри нетверді вірою. Мало нас карай, багато милуй, мало рани, а милосердно лікуй; мало смути, скоро звесели, бо не може наша душа довго стерпіти Твого гніву, як стеблина вогню. Вкороти свій гнів, умилосердися, бо Твоя є сила милувати і спасати. Тому й продовжи ласку Твою для людей Твоїх... Всіх, що в роботі, в полоні, на засланні, в дорозі, у плавбі, в темницях, у голоді, і спразі, і наготі, – всіх помилуй, усіх потіш, усіх возрадуй, зсилаючи їм радість тілесну й душевну (Митрополит Іларіон).

Деякі мовознавці виділяють також епістолярний та ораторський стилі,

однак їхні ознаки збігаються з ознаками офіційно-ділового, публіцистичного й розмовного стилів.

Порівняйте мову науки й художньої літератури (табл. 1).

Володіння стильовими засобами мови й уміння доцільно вживати їх свідчить про культурний рівень людини.

35

Таблиця 1 – Відмінності між науковою та художньою літературою

	Наукова література				Художня література
Об’єктивність;					Втілення суб’єктивної позиції й
					світогляду;
індивідуальність автора нівелюється					індивідуальний		стиль	автора
					яскраво виражений
Оперує	фактами,	законами,	логічними		Створює	художній		образ,
судженнями, встановлює причиново-					конкретний		та	водночас
наслідкові зв’язки					багатозначний, впливає на органи
					чуття, виражає сутність дійсності
Логічне	пізнання, що		передбачає		Моделювання		дійсності через
висвітлення фактів, їх узагальнення;					художнє та етичне осмислення
					дійсності	автором,		творення
випадкове		підпорядковується			естетичного образу реальності
закономірному,		універсальному.		На
основі цього здійснюється передбачення,
формулюється гіпотеза
Достовірність знання, точність даних,					Фантазія, вигадка, умовність,
документальність					відтворення загального в оди-
					ничному,	моделювання		уявної
					картини життя

2. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів

Поняття «професійне мовлення» представляє три функціональні стилі: офіційно-діловий, науковий і розмовний.

Науковий і офіційно-діловий стилі розраховані на раціональне, а не емоційне сприйняття. В обох стилях уникають викладу від першої особи однини (крім документів щодо особового складу) і замінюють першою особою множини або безособовими конструкціями; обидва стилі не допускають уживання художніх засобів мовлення, вигуків, використання емоційнозабарвленої лексики тощо.

Співіснування наукового й офіційно-ділового стилів відкриває широкі можливості для професійного мовлення, проте не забезпечує абсолютно всіх його потреб.

Якщо необхідно розповідати, запитувати, аргументувати, переконувати, висловлювати власну думку, то потрібні засоби розмовного стилю. Не слід забувати про лексичне багатство мови, її виражальні можливості й намагатися писати не лише змістовно, а й цікаво.

36

Довгий час вважали, що в науковому стилі мовна особистість автора відходить на другий план, проте нині можна стверджувати, що в кожного науковця є власний, індивідуальний стиль.

Узагальнюючи, виділимо головні засоби професійного мовлення (табл. 2).

Таблиця 2 – Головні засоби професійного мовлення

Лексика Загальновживані слова, загальнонаукова лексика й терміни визначають мовні особливості стилю творів, у яких йдеться про результати досліджень, досягнення науковців. У таких текстах слова вживаються в прямих значеннях. Із зображальних засобів переважають порівняння. Вони допомагають скласти виразніше уявлення про предмет розповіді. Емоційна й експресивна лексика (переважно оцінного характеру) вживається в текстах суспільствознавчого та гуманітарного профілю; подеколи – у фізико-математичних та природничих науках. Важливе значення має синонімія, покликана якнайточніше відтворювати відтінки людської думки (напр.: думка – твердження, ідея, задум; реалізація – виконання, втілення, здійснення, впровадження).

Фразеологія Фразеологізми виступають в ролі термінів (напр.: мертва мова, вільна економічна зона) або покликані визначати логічні зв’язки між частинами висловлювань (напр.: як показав аналіз, підсумовуючи сказане, на підставі отриманих даних).

Морфологія Активно функціонують іменники і прикметники, вужче – дієслова. Більшість прикметників є частинами термінологічних виразів.

Широко представлені відносні прикметники, оскільки саме вони, на відміну від якісних, дають змогу з максимальною точністю визначати ознаки понять. Як відомо, від відносних прикметників не можна утворити форми ступенів порівняння. Саме тому, використовуючи якісні прикметники, надають перевагу аналітичним формам, використовуючи слова більш / менш, найбільш /

найменш.

Використання особового займенника ми зумовило утворення низки похідних словосполучень (напр..: на нашу думку, ми вважаємо). Проте надто часте вживання цього займенника справляє неприємне враження, тому застосовують конструкції з невизначено-особовими реченнями (напр.: проводять…, аналізують…), форму викладу від третьої особи (напр.: автор вважає…, автор

37

	впевнений…), безособові форми на -но, -то (напр.:
	здійснено аналіз, визначено напрями).
Синтаксис	Важливою рисою синтаксису є переважання розгорнених
	складних речень із розгалуженою системою різних видів
	підрядності,	відокремлених		зворотів		(особливо
	дієприкметникових і дієприслівникових). Велика частка
	належить складнопідрядним реченням, зокрема з
	причиновим та наслідковим зв’язками. Поширені
	безособові,	неозначено-особові			речення,		які
	використовуються для описування явищ, фактів, процесів.
	Номінативні (називні) речення часто вживають як назви.
	Часто використовують розповідні речення, рідше –
	питальні, іноді – окличні (у науково-популярних
	виданнях). Дії машин і механізмів (у працях технічного
	профілю) найчастіше описують за допомогою пасивних
	конструкцій (напр.: подається, вмикається), що дає змогу
	сконцентрувати увагу читача тільки на дії, суб’єкт при
	цьому залишається невизначеним. У документах
	використовуються		переважно	розповідні		поширені
	речення, інфінітивні конструкції (напр.: створити комісію,
	затвердити пропозицію). Форми ввічливості вводяться за
	допомогою	слів:	шановний,		високошановний,
	вельмишановний, високоповажний.

3. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності

Результатом мовленнєвої діяльності людини є текст.

Текст (лат. textum – зв’язок, тканина, побудова) – зв’язна мова, письмове чи усне повідомлення, що характеризується завершеністю, цілісністю, зв’язністю, тобто упорядкованістю змісту, структурною організацією складових частин (складається із заголовка і речень, абзаців), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку, і має певну цілеспрямованість.

Зв’язністю, тобто основою структурної організації тексту, є змістовий зв’язок, наступність його частин (речень, абзаців). Він полягає у тому, що кожна наступна частина (речення, абзац) будується на базі попередньої. Щоб забезпечити зв’язність під час побудови тексту, потрібно розставити речення в такій послідовності, яка відображає логіку розвитку теми повідомлення (тексту).

Тема повідомлення (тексту) – це об’єкт розгляду, дослідження, зміст якого розкривається в певному (специфічному для кожної галузі знання) аспекті.

38

Однією з найважливіших ознак тексту є цілісність, яка полягає в тому,

що:

−текст кожною своєю частиною спрямовується одному й тому ж адресатові;

−зміст і послідовність речень у тексті підпорядковуються темі і меті висловлення.

Мета висловлення – донести до слухача / читача інформацію про певні явища, факти, висловити свою думку (думки).

Зі змістовою цілісністю тексту пов’язане поняття завершеності висловлювання. Текст вважається завершеним, якщо автор логічно, послідовно

йаргументовано довів до свідомості читача задумане. Показником завершеності тексту є також можливість дібрати до нього заголовок, який відображає його зміст (тему або основну думку висловлювання).

Головна мета створення тексту – повідомлення інформації.

Загальна кількість інформації, закладена в тексті, – це інформаційна насиченість, при цьому цінність має насамперед нова інформація, саме вона і є показником інформативності і якості тексту. Можна стверджувати, що інформативність тексту – це ступінь його змістової новизни для читача, яка відображена в темі й авторській концепції, система авторських оцінок предмета думки.

Смислова організація наукового тексту має чітку внутрішню структуру. Тема тексту виражена в його назві. Аспекти розгляду теми – це підтеми, які в сукупності складають необхідну кількість інформації з певної теми. Підтеми можуть членуватися на ще менші за змістом частини – субпідтеми, які контекстуально виявляються взаємозалежними / взаємопов’язаними складовими підтеми.

Розглянемо приклад наукового тексту:

Умовні позначення карт і планів

Предмети місцевості зображають на планах і картах умовними знаками. Умовні позначення мають зовні нагадувати ті предмети, які зображають.

Усі умовні позначення можна розділити на такі групи: масштабні (контурні), позамасштабні, лінійні, пояснювальні.

Масштабні або контурні умовні позначення використовують для зображення об’єктів, які можна виразити в масштабі певної карти чи плану, наприклад, луки, ліси, городи, моря і т.п. Масштабні умовні знаки дають можливість визначати розміри і форму об’єктів.

Позамасштабні умовні позначення використовують для зображення об’єктів, які за своїми розмірами не можуть бути виражені в масштабі плану, наприклад, оглядові колодязі, фонтани, свердловини і т.п. Як правило, позамасштабні умовні позначення визначають місцерозташування предметів, і за ними не можна визначити їх розміри.

39

Лінійними умовними позначеннями зображають витягнуті об’єкти, довжина яких є масштабною, а ширина – позамасштабною (дороги, лінії електропередач, огорожі і т.п.).

Пояснювальні умовні позначення дають додаткову характеристику зображених об’єктів, наприклад, назва і швидкість течії річок, вантажопідйомність і ширина мостів, ширина шосейних доріг і т.п.

Добре знання умовних позначень дає можливість легко уявити зображену місцевість.

Вступ-теза. Основна частина тексту. Висновки

Композиційно текст складається з таких частин:

1– вступ;

2– основна частина;

3– висновки.

У вступі автор підводить читача до усвідомлення основної проблематики тексту, акцентує увагу на здобутках у цій галузі. У вигляді тези стисло розкривається суть проблеми та її наукове чи практичне значення, стан дослідження, вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхідності проводити дослідження.

Актуальність – це увиразнення роботи шляхом посилання на ґрунтовні праці відомих науковців та чітке визначення проблемних питань з досліджуваної проблеми.

Основна частина тексту підпорядкована загальній структурі дослідження і складається з розділів та підрозділів (якщо є необхідність – з пунктів (параграфів) та підпунктів), які обов’язково мають назви.

Основна частина роботи повинна розкривати зміст теми. Ця частина тексту найбільша за обсягом. У цій частині роботи автор має не лише розкрити зміст теми, досягти поставленої мети та розв’язати поставлені завдання, а й подати цю інформацію у коректній науковій формі, доступній для сприйняття. Науковий текст передбачає логічний виклад матеріалу, використання відповідної термінології, поступове розгортання аргументації.

Основна частина призначена довести, що дослідження є новим, актуальним, оригінальним та своєчасним. Ця частина може містити класифікації, періодизації, власні визначення, узагальнення. Виклад матеріалу підпорядковується одній провідній ідеї, чітко визначеній темою роботи.

В основній частині автор подає виклад матеріалу. Кожна теза в основній частині підкріплюється прикладами й аргументується. Поряд з існуючими думками вчених автор висловлює власну позицію і доводить її. Якщо текст носить суто інформаційний характер, то подається логічний і послідовний виклад матеріалу.

Викладу надають чіткості схеми і таблиці, статистичні дані.

Висновки можуть бути оформлені як суцільний текст або як пронумерований перелік найголовніших результатів дослідження. Висновки не повинні суперечити основній частині або містити інформацію, якої не було в

40