ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Перелік ставок державного мита досить великий, оскільки встановлюється відносно конкретних видів об’єктів обкладання.
Державне мито сплачується за місцем розгляду й оформлення документів і зараховується в бюджет місцевого самоврядування, крім мита, стягнутого з позовних заяв, що подаються у господарський суд, із заяв про перевірку рішень, ухвал і постанов господарських судів у порядку нагляду, а також за дії, пов’язані з одержанням патентів на сорти рослин, підтримкою їхньої дії і за представлення в Кабінет Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи, що зараховується в Державний бюджет України. Державне мито з позовних заяв і заяв кредиторів по справах про банкрутство, що надходять з інших держав і розглядаються відповідними органами України, зараховується в Державний бюджет України. Підтвердити факт надходження і зарахування, у разі необхідності, державного мита у відповідний бюджет може тільки орган, на рахунок якого воно надійшло, незалежновідтого, дезберігаютьсяплатіжнідокументи, тобтоутериторіальний орган державного казначейства.
Сплата державного мита може здійснюватися в декількох формах:
1) готівкою:
−безпосередньо в національній валюті;
−в іноземній валюті в перерахунку за курсом Національного банку України;
2) у безготівковому порядку (перерахуванням через відділення банків сум мита з рахунків платників);
3) митними марками.
Зпозовів, щоподаютьсядосудуабогосподарськогосудувіноземній валюті, атакожзадіїйопераціївіноземнійвалютідержавнемитосплачуєтьсявіноземнійвалюті. Уразі, колирозмірставокдержавногомита передбаченоучастинахнеоподатковуваногомінімумудоходівгромадян, державне мито сплачується в іноземній валюті з урахуванням курсу грошової одиниці Національного банку України.
Контрольні питання
1.Місце митних платежів у системі податків і зборів України.
2.Мито, його специфіка і види.
3.Державне мито.
192
Глава 28
Плата (податок) за землю
§1. Правове регулювання плати (податку) за землю в Україні
Земля (земельна ділянка) була одним з перших об’єктів оподаткування. В окремі періоди історичного розвитку земельний податок був провідним, ніс найбільше фіскальне навантаження. Цілком природно, що в сучасній податковій системі України застосовується такий традиційний податковий важіль, як податок на землю.
Сплата даного податку передбачена ст. 14 Закону України від 18 лютого 1997 року «Про систему оподаткування» і регулюється ЗакономУкраїнивід3 липня1992 року«Проплатузаземлю» (уредакції від19 вересня1996 року) (далі— ЗаконУкраїнивід3 липня1992 року)1, Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року.
Використання землів Україні є платним. Плата за землю стягується у вигляді земельного податку чи орендної плати, розмір яких не залежить від господарської діяльності власників і користувачів землі чи орендарів і визначається залежно від грошової оцінки земельних ділянок.
Плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштівдляфінансуваннязаходівщодораціональноговикористаннята охорониземель, підвищенняродючостіґрунтів, відшкодуваннявитрат власників землі і землекористувачів, пов’язаних з господарюванням наземляхгіршоїякості, веденняземельногокадастру, здійсненняземлеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.
§ 2. Платники податку
Закон України від 3 липня 1992 року (ч. 2 ст. 5) закріплює, що суб’єктом плати за землю є власник земельної ділянки, земельної
1 Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 45. – Ст. 238.
193
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар. Платниками податку є фізичні та юридичні особи (ст. 1 Закону України від 3 липня 1992 року «Про плату за землю»). Право на земельну ділянку може належати декільком особам, тому як характерну рису плати за землю слід зазначити існування в цьому випадку консолідованого платника.
Підставоюдлянарахуванняземельногоподаткуєданідержавного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, — договір оренди такої земельної ділянки. Власники землі та землекористувачі сплачують земельнийподаток, атакожоренднуплатузаземельніділянкидержавної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користування у поточному році.
Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками по місяцях. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.
Нарахуваннягромадянамсумземельногоподатку, атакожорендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності проводитьсяорганамидержавноїподатковоїслужби, яківидаютьплатникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про внесення платежу. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно їх частці у власності на будівлю.
Облікгромадян— платниківземельногоподатку, атакожорендної платизаземельніділянкидержавноїікомунальноївласностіінарахування відповідних сум проводиться щороку станом на 1 травня. Земельнийподаток, атакожоренднаплатазаземельніділянкидержавної і комунальної власності громадянами сплачується рівними частками до 15 серпня і 15 листопада.
194
Глава 28. Плата (податок) за землю
§ 3. Об’єкт оподаткування
Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), що перебуває у власності чи користуванні, у тому числі й на умовах оренди. При цьому законодавець виділяє плату за такі категорії земель: землі сільськогосподарського призначення, землі населених пунктів і землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони, землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історикокультурногопризначеннятаземлілісовогоіводногофондів(замежами населених пунктів).
Стаття 79 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року містить поняття земельної ділянки як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування і закріпленими відносно неї правами.
§ 4. Ставки податку
Власникиземлііземлекористувачісплачуютьплатузаземлюуформі земельного податку, а орендарі — у формі орендної плати.
Стаття 1 Закону України від 3 липня 1992 року установлює ставку податку як законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки. Розмір земельного податку диференціюється на плату за землі сільськогосподарського призначення, плату за землі населених пунктів, плату за землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення, плату за землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, плату за землі лісового і водного фондів.
Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки залежно від виду таких угідь: рілля, сіножаття, пасовища, багаторічні насадження.
Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарськихугідь) диференціюютьтазатверджуютьвідповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок податку, функціональноговикористаннятамісцезнаходженняземельноїділянки. Ставки земельного податку застосовуються з урахуванням коефі-
195
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
цієнтівіндексації, визначенихЗакономУкраїнипроДержавнийбюджет України на відповідний рік.
Чинне законодавство передбачає застосування підвищених ставок податку у випадках:
–нецільового використання землі;
–перевищеннянормвідводу. Так, податокзачастинуплощземельних ділянок, наданих підприємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, справляється у 5-кратному розмірі.
§ 5. Пільги по податку
Законом України від 3 липня 1992 року передбачені звільнення від сплати податку. Залежно від критеріїв, узятих за основу при поділі, пільги по розглянутому податку можна розмежувати на три групи:
1.Затериторіальноюознакою— поширюютьсянаокремутериторію, що не обов’язково збігається з адміністративно-територіальною одиницею (зона радіоактивного забруднення в результаті Чорнобильської катастрофи; територія спеціальних економічних зон «Азов»
і«Донецьк», територія пріоритетного розвитку в Житомирській області тощо). Законодавець висуває ряд додаткових умов, при наявності яких платник має право на пільгове оподаткування (наприклад, суб’єкт на цій території повинен здійснювати певні інвестиційні проекти).
2.Завидимоюознакою— відноснопевнихвидівземельнихділянок (заповідники, національні природні парки, ботанічні сади, пам’ятки природи, дендрологічні і зоологічні парки; землі, що перебувають у тимчасовій консервації чи в стадії сільськогосподарського освоєння тощо).
3.За суб’єктною ознакою — залежно від суб’єкта податку застосовуються як до фізичних осіб (інваліди І і ІІ груп, громадяни, що виховують трьох і більше дітей, громадяни, що постраждали від Чорнобильської катастрофи, і т. д.), так і до юридичних осіб (органи державної влади й органи місцевого самоврядування; зареєстровані релігійні і благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю, тощо).
196