Глава 7

Платники податків і зборів

§ 1. Поняття платника податків

Платникамиподатківєсуб’єктиподатковихправовідносин, наяких при наявності об’єкта оподаткування покладений певний комплекс податкових обов’язків і прав, встановлених законодавством.

Платникам податків властиві певні ознаки.

1. Платники податків є суб’єктами податкових правовідносин. Традиційно платниками податків виступають фізичні і юридичні особи, статус яких визначається цивільним законодавством. Разом з тим є категорії платників податків, що передбачені винятково податковим законодавством. До них належать консолідована група платників податків, юридичні і фізичні особи, що діють у складі групи, що

не має статусу юридичної особи.

2. Платники податків є зобов’язаними суб’єктами.

На правовий статус платників податків впливає метод фінансовоправового регулювання. Державне керування у сфері формування дохідної частини бюджету об’єктивно обумовлено необхідністю підпорядкування суб’єктів, за рахунок коштів яких і формується ця частина бюджету. Саме тому правове регулювання відносин у сфері податкової діяльності держави спрямовано на односторонні владні розпорядженнядержавнихорганівщодобезумовнозобов’язанихсуб’єктів. У зв’язку з цим у правовому статусі платників податків пріоритетним є комплекс податкових обов’язків щодо податкових прав, що виступають похідними від обов’язків.

3. Платники податків — це суб’єкти, що сплачують податки за рахунок належних їм коштів.

Сплатаподатківздійснюєтьсясамезарахуноккоштів, щоналежать платникові податків. Хто безпосередньо сплатить податок — є другоряднимпитанням: цеможебутиособистоплатникподатків, йогопредставник, податковий агент.

Різноманіттяплатниківподатківобумовлюєнеобхідністьїхкласифікації за різними підставами. Класифікація платників податків має

41

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

важливе значення як для теорії податкового права, так і для податкового законодавства. По-перше, вона дає вичерпне уявлення про всі їх різновиди, і, по-друге, така класифікація закладає основи правового статусу того чи іншого платника податків.

Платників податків можна класифікувати за такими підставами: 1. Залежно від способу організації господарської діяльності:

1)фізичні особи;

2)юридичні особи;

3)іноземніюридичніособи. Постійніпредставництваіноземних юридичних осіб;

4)юридичні і фізичні особи, які діють у складі групи, що не має статусуюридичноїособи(іноземніі/чинаціональніюридичнііфізичніособи, щодіютьвУкраїнінаправахпартнерівускладігрупи, щоне

єюридичною особою, на підставі договору про спільну діяльність);

5)відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи;

6)консолідована група платників податків.

2. Залежно від податкової юрисдикції держави платники податків підрозділяються на:

1)резидентів — осіб, що мають постійне місцепроживання чи місцезнаходженнявданійдержавіідоходиякихпідлягаютьоподаткуванню з усіх джерел (особи, які несуть повну податкову відповідальність);

2)нерезидентів— осіб, щонемаютьпостійногомісцеперебування

вдержаві і у яких підлягають оподаткуванню лише доходи, отримані ними на даній території (особи, які несуть обмежену податкову відповідальність).

Розмежування на резидентів і нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів:

1)постійногомісцезнаходженнянатериторіїдержави(найчастіше закріплюється кількісний критерій — в Україні це 183 календарних дня);

2)джерела отриманих доходів;

3)межі податкової відповідальності: повної чи обмеженої. Принцип територіальності визначає національну приналежність

джерела доходу. При цьому оподаткуванню в даній країні підлягають тільки доходи, отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від оподаткування в даній країні.

42

Глава 7. Платники податків і зборів

Деякікраїнизаосновуберутькритерійрезидентства(ВеликаБританія, США, Росія, Україна); інші— переважнокритерійтериторіальності (Франція, Швейцарія, країни Латинської Америки). Різне об’єднання цих критеріїв породжує неоднаковий податковий режим

ічасто є основною причиною подвійного оподаткування.

3.Залежновідкритеріююридичногоіфактичногообов’язкусплати податку:

1) юридичний платник податків;

2) фактичний платник податків.

Цейкритеріймаємісцепринепрямомуоподаткуванні. Наприклад, при податку на додану вартість кошти в бюджет перелічує суб’єкт, що реалізувавтовар(роботу, послугу), тобтоюридичнийплатникподатків, алезарахуноккоштів, отриманихвідпокупця(користувача, кінцевого споживача), що і буде фактичним платником податків. Таким чином, юридичнийплатникподатку— цесуб’єкт, щоформальнозобов’язаний перелічити податок у бюджет.

Фактичнийплатникподатків— цесуб’єкт, щореальнозобов’язаний надати грошові кошти в процесі придбання товару (роботи, послуги). До моменту сплати непрямого податку фактичний платник податків виступає носієм податку.

Більше відповідає змісту визначення платника податків саме юридичнийплатник, томущовідповідальністьзанеперерахування, несплату податку лежить тільки на ньому. Чинне законодавство в даному випадку також визначає платником тільки одного суб’єкта. Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України від 3 квітня 1997 року «Про податок на доданувартість» платникподатку— цеособа, щозобов’язаназдійснювати утримання і внесення в бюджет податку, що сплачується покупцем.

Вищенаведена класифікація платників податків є загальною, тобто поширюєтьсянавсіїхвиди. Усвоючергу, кожнаокремагрупаплатників податківможекласифікуватисязасвоїмиспецифічнимипідставами.

§2. Обов’язки і права платників податків

Визначення кола обов’язків і прав платника податків має велике значення, оскількизастосуванняфінансовоївідповідальностідоплатника податків обумовлено саме порушенням установленого законом обов’язку. Захист своїх прав платником податків ґрунтується в першу

43

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

чергу на доказі факту відсутності в нього того чи іншого обов’язку. Права платника податків є безпосереднім механізмом який, з одного боку, сприяє належній реалізації платником податків своїх обов’язків, аздругогобоку— виступаєважливоюгарантієюзахистувіднеправомірних дій контролюючих органів.

Обов’язок платника податків — це передбачена нормою податкового права міра його належної поведінки, тобто платник податків не може відмовитися від виконання свого обов’язку. Обов’язок платника податків означає, що він повинен незалежно від свого бажання будувати свою поведінку, як це запропоновано йому податковим законом. Обов’язокплатникаподатківвиконатинеобхідну, встановленузаконом діюнастаєабовстроки, зазначенівподатковомузаконодавстві, абоза вимогою контролюючого органу.

Право платника податків — це передбачена нормою податкового правамірайогоможливоїповедінки. Правоплатникаподатківозначає, що він може будувати свою поведінку на власний розсуд, але в рамках того, що йому не заборонене податковим законом. При цьому невикористання платником податків свого права не повинно означати його припинення. Право повинно мати можливість бути використаним платником податків у будь-який час, поки воно існує.

Реалізація платником податків свого права має бути забезпечена примусовою силою держави. Дане положення означає, що до осіб, які перешкоджаютьплатниковіподатківуреалізаціїнимсвоїхправ, держава зобов’язана застосувати примусовий захід, що в остаточному підсумку дозволяє платникові податків реалізувати його законне право.

При розгляді обов’язків і прав платників податків необхідно звернути увагу на порядок розташування цих категорій: спочатку — обов’язки, апотім— права. Пояснюєтьсяцесамоюприродоюобов’язку посплатіподатківізборів, щовизначаєтьсявладними, імперативними розпорядженнями з боку держави відносно реалізації суб’єктом обов’язку по сплаті податків і зборів. Саме тому платник податків реалізує насамперед обов’язок, що визначає і ряд прав.

§ 3. Фізичні особи як платники податків

Фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства) як платники податків підрозділяються на дві групи: 1) фі-

44

Глава 7. Платники податків і зборів

зичніособи, щонемаютьстатусусуб’єктівпідприємницькоїдіяльності; 2) фізичні особи, що мають статус суб’єктів підприємницької діяльності.

До фізичних осіб, які не мають статусу суб’єктів підприємницької діяльності, належатьсуб’єкти, щоодержуютьсвоїдоходивідбудь-якої іншоїдіяльності, непов’язаноїзпідприємництвом(доходи, одержувані за місцем основної роботи, (служби, навчання); доходи, одержувані незамісцемосновноїроботи(служби, навчання); доходи, щопідлягають виплаті з джерел в Україні громадянам, що не мають постійного місця проживання в Україні.

Призастосуванніподатковоїюрисдикціїдержавивизначальнезначеннядляплатникаподатківмаєприналежністьйогодорезидентівчи нерезидентів.

У законодавстві України як кількісний критерій резидентства для фізичних осіб виділяється 183 календарних дні (цілісно чи сумарно) протягом року (Закон України від 22 травня 2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб»). Цей тест фізичної присутності встановлюється щорічно і діє в межах календарного року. Отже, податковими резидентами України визнаються фізичні особи, що фактично перебували на території України не менше 183 днів (цілісно чи сумарно) протягом періоду або періодів податкового року. Днем перебування вУкраїнієбудь-якийкалендарнийдень, уякийфізичнаособафактично перебувала на території України, незалежно від тривалості цього перебування. ЧасфактичногоперебуваннянатериторіїУкраїнивключає час безпосереднього перебування фізичної особи на території України, а також час, на який ця особа виїхала за межі території України спеціально на лікування, відпочинок, навчання, у відрядження.

Податковими нерезидентами України визнаються фізичні особи, що не є податковими резидентами України.

Для застосування механізму оподаткування до фізичних осіб враховуються також і такі підстави:

1. Здійснення економічної діяльності чи одержання доходів від джерел у державі. Економічною діяльністю є будь-яка діяльність по виробництву і реалізації товарів (робіт, послуг), а також діяльність, спрямовананаодержанняприбутку(доходів), незалежновідрезультатівтакоїдіяльності. Доекономічноїдіяльностіналежитьдіяльністьяк підприємця, а також посередницька діяльність, довірче керування майном, прийняття (надання) однією особою перед іншою обов’язків

45

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

здійснювати(чиутримуватисявідздійснення) визначенідіїнаплатній основі.

2.Наявність у власності майна, що підлягає оподаткуванню.

3.Здійснення операцій чи дій, що підлягають оподаткуванню.

4.Участьувідносинах, однієюзумовякихєсплатамитачизборів. Факультативніознакифізичнихосіб— платниківподатківізборів

деталізують, уточнюють систему податкових обов’язків конкретної особи. До факультативних ознак визначення фізичних осіб як платників податків відносяться такі:

1.Місцепостійногопроживання. Яктакевиступаємісце, деособа фактично проживає, а в разі неможливості установити таке місце — місце, де ця особа зареєстрована як платник податку у встановленому порядку, чимісце, зазначеневпаспортіабоіншомупосвідченніособи. Місцем перебування фізичної особи, яка не досягла повноліття, чи фізичної особи, що перебуває під опікою чи піклуванням, визнається місце, де вона фактично живе, а при неможливості установити це місце — місце, де ця особа зареєстрована у встановленому порядку, чи місце, що зазначене в паспорті або іншому посвідченні особи, чи місце перебування його батьків (одного з батьків), усиновителя, опікуна чи попечителя.

2.Принципгромадянства. Принципгромадянствавикористовуєтьсяпорядізпринципоммісцяпроживаннячимісцезнаходженнясуб’єкта. Його застосування передбачає ряд особливостей.

1) Центр особистих і економічних інтересів (місце, де особа має більш тісні особисті чи економічні зв’язки).

2) Місце фактичного проживання. Місцем фактичного проживання особи визнається місцезнаходження будинку, квартири чи іншого житлового приміщення, де постійно переважно живе ця особа.

§4. Юридичні особи як платники податків

Юридичними особами як платниками податків в Україні є:

1)українські підприємства і організації;

2)іноземні підприємства і організації.

Однаквосновівиникненняподатковихобов’язківуподібнихплатників лежить не принцип національної приналежності юридичної

46

Глава 7. Платники податків і зборів

особи, а їх диференціація на резидентів і нерезидентів. Ці положення регулюються ст.1 Закону України від 22 травня 1997 року «Про оподаткуванняприбуткупідприємств». Резидентамивважаютьсяюридичні особи і суб’єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва і т. п.), що створені і здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України і з місцезнаходженням на її території. До резидентів також належать дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництваУкраїнизакордоном, щомаютьдипломатичніпривілеї й імунітет, а також філії і представництва підприємств і організацій України за кордоном, які не здійснюють господарської діяльності.

Нерезидентами виступають юридичні особи і суб’єкти господарськоїдіяльностіУкраїни, щонемаютьстатусуюридичноїособи(філії, представництва і т. п.), з місцезнаходженням за межами України, які створені і здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншоїдержави. НерезидентамитакожєрозташованінатериторіїУкраїни дипломатичні представництва, консульські установи й інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації й їх представництва, що мають дипломатичні привілеї й імунітет, а також представництваіншихіноземнихорганізаційіфірм, якінездійснюють господарської діяльності відповідно до законодавства України.

При визначенні резидентства юридичних осіб — платників податків використовуються кілька підстав.

1.Місце реєстрації. Підприємство визнається резидентом, якщо воно засновано в державі для здійснення на його території діяльності

уформі певної організаційної структури. Усі підприємства в Україні є резидентами, якщо вони зареєстровані тут незалежно від місця здійснення діяльності.

2.Місце керування. Місцем керування підприємством уважається місцездійсненняповноваженьдіючимвищиморганомкерування(відповідно до статуту чи установленого документа). Якщо керування підприємствомздійснюєтьсяфізичноюособою, щоєвласникомцього підприємства, то місцем керування вважається місце проживання власника. Привідсутностівищогоорганукеруваннямісцемкерування вважається місце здійснення повноважень виконавчим органом підприємства.

3.Місцедіяльності. Місцедіяльностівизначаєякрезидентаособу, що здійснює основний обсяг ділових операцій на території країни.

47

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Юридичні особи — платники податків класифікуються також за такими підставами:

1)Залежно від джерела фінансування — на бюджетні (юридичні особи, що на 100 % фінансуються за рахунок коштів бюджетів) і небюджетні, що фінансуються за рахунок власних і/чи залучених коштів.

2)Залежновідгалузевоїприналежності— насільськогосподарські, промислові, торгові і т. ін.

3)Залежно від цільової спрямованості здійснюваної діяльності — на прибуткові і неприбуткові.

§5. Особи, що сприяють сплаті податків, зборів і мит

Під особами, що сприяють сплаті податків, зборів, розуміються зобов’язаніособи, віддійякихзалежитьналежневиконанняобов’язків платників податків, — контроль за повнотою і своєчасністю сплати податків, зборів, мита у бюджети і володіння інформацією про платника податків, необхідною для нарахування податків і зборів.

Суб’єкти, що сприяють сплаті податків і зборів, є зобов’язаними, тобтоїхобов’язкичітковстановленізаконодавством. Досуб’єктів, що сприяють сплаті податків, зборів, мит, належать:

1)банки і фінансово-кредитні установи;

2)податкові агенти;

3)збирачі податків, зборів і мита.

Фінансові установи як суб’єкти, що сприяють сплаті податків, зборів, мит, виконують доручення платників податків про перерахуванняподатківізборівубюджетувстановленийзаконодавствомстрок. Відповіднодоч. 2 ст. 12 ЗаконуУкраїнивід18 лютого1997 року«Про систему оподаткування» банки й інші фінансово-кредитні установи виконують доручення платників податків і зборів (обов’язкових платежів) про перерахування податків і зборів (обов’язкових платежів) у Державний бюджет України і місцеві бюджети у встановлений законамиУкраїнистрок. Якособи, щосприяютьсплатіподатків, зборів, мита, банки та інші фінансово-кредитні установи відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про систему оподаткування» зобов’язані подавати державним податковим органам на їх запит відомостей про

48

Глава 7. Платники податків і зборів

наявність і рух коштів на поточних і депозитних рахунках платників податків — клієнтів цих установ.

Банки і фінансові установи є зобов’язаними суб’єктами, оскільки їхобов’язкипідкріплюютьсяпримусовоюсилоюдержави. Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про систему оподаткування» керівники та інші посадові особи банків і інших фінансових установ за невиконання вимог, а також за ненадання органам податкової служби у встановленийзакономстрокповідомленьпрозакриттярахунківплатників податків чи початку здійснення видаткових операцій по рахунку платника податків до одержання документально підтвердженого повідомлення податкового органу про взяття рахунку на облік в органах податкової служби притягуються до відповідальності відповідно до законів України.

Статус податкових агентів характеризується певною подвійністю. Зодногобоку, стосовноплатниківподатківвонипредставляютьфіскальні органи, тому що реалізують функції по нарахуванню, обліку й утриманнюподатку. Здругогобоку, увідносинахзподатковимиорганамиїм відводиться роль зобов’язаних суб’єктів, що породжує деякі ідентичні обов’язки податкових агентів і платників податків перед податковими органами. Підтверджується це також тим, що як суб’єкт податкових правовідносин податковий агент, з одного боку, виступає як особа, що сприяє сплаті податку, а з другої — як платник податків, тобто один суб’єкт одночасно є і податковим агентом, і платником податків.

Важливовраховувати, щообов’язкиподатковогоагентавиникають тільки при наявності реальної можливості утримувати і перелічувати податокплатника, тобтопринаявностівідповідногоджерела, якеперебуваєвйогорозпорядженніувиглядікоштівплатникаподатків. Уцьомувипадкумаєвиключатисяситуація, колиподатковийагентперелічує «чужий податок» за рахунок власних коштів (хоча відповідальність в такому випадку законодавством не встановлена). У разі відсутності коштівуплатникаподатківуподатковогоагентаневиникаєобов’язку по утриманню і перерахуванню податку в бюджет. Однак подібна ситуація спричиняє обов’язок податкового агента — повідомити в податковийорганпронеутриманісумиподаткувзакріпленийзаконодавством строк.

Збирачіподатків, зборівімита(далізбирачіподатків) — цеособи, щоздійснюютьприйомтакихкоштіввідплатниківподатків(платників зборів і мит), контролюють їх сплату і перелічують у бюджет на осно-

49

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

віподатково-правовихабоіншихнорм, встановленихузаконодавстві. Такимидіямизбирачіподатківсприяютьподатковиморганам, оскільки виступають суб’єктами, що здійснюють «первинний» контроль за повнотою і своєчасністю сплати обов’язкових платежів.

Навідмінувідподатковихагентівзбирачіподатківнеєджерелами виплати доходів платникам податків і не мають повноважень по утриманню податків, і, далі, збирачі податків здійснюють прийом коштів уплатниківподатківзаволевиявленнямостанніх, якправило, платник податків вносить той чи інший обов’язковий платіж за здійснення вйогоінтересахюридичнозначущихдій. Уподатковомузаконодавстві України не закріплені окремо обов’язки і права збирачів податків, однак їх функції закріплені безпосередньо тими нормативними актами, щорегулюютьвинятководіяльністьтакихсуб’єктів. Існуєдвіосновні обов’язки збирачів податків: 1) прийом обов’язкових платежів у встановленихзаконодавствомвипадкахіздійсненняконтролюзаповнотою і своєчасністю їх сплати; 2) надання інформації в строк, визначений законодавством, у відповідні державні органи (податкові органи, органи Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, органи державної статистики і т. ін.).

§ 6. Представництво у податковому праві

Представництво у податковому праві є специфічним правовим інститутом, що найповніше забезпечує реалізацію прав і обов’язків платниківподатків. Інститутпредставництвауподатковомуправістановлять норми цивільного і цивільно-процесуального законодавства. Однакподатковепредставництвомаєістотнувідмінністьвідцивільноправовогопредставництва. Вонавиражаєтьсяуспрямованостіметоду регулюваннявідносин, яківиникаютьурізнихформахпредставництва. Податкове представництво регулює реалізацію першочергового обов’язку платника податків (сплату податків і зборів), що базується на відносинах влади і підпорядкування та забезпечується владними, імперативнимиметодаминавідмінувідцивільно-правовогопредстав- ництва, яке має диспозитивний характер.

До особливостей податкового представництва можна віднести

іспецифічний суб’єктний склад, який передбачає:

1)особу, що представляється (платника податків);

2)представника (законного, уповноваженого чи офіційного);

50

Глава 7. Платники податків і зборів

3) третю особу (податкові органи чи інші органи, що здійснюють контрользасвоєчасниміповнимнадходженнямподатківізборівувідповідні централізовані фонди).

Сутність представництва характеризується складністю, багатопорядковістю. Відносини, якірегулюютьсяпредставництвом, існуютьна декількох рівнях:

1)нижчий рівень (відносини між представником і особою, що представляється);

2)вищий рівень (відносини між представником та іншими суб’єктами податкових правовідносин, у першу чергу податковими органами).

Напідставіцьогоможнавиділитивнутрішнівідносини(нанижчому рівні) і зовнішні відносини представництва (що здійснюють регулювання на вищому рівні).

Податкове законодавство ґрунтується на посиланні, відповідно до якого головним обов’язком платника податків є своєчасна і повна сплатаподатківізборів. Прицьомуплатникподатківможебратиучасть

уподібних відносинах як безпосередньо, так і через представників. Другийшляхвикористовуєтьсячерезоб’єктивніпричини, колиплатник податків не може виконувати податкові обов’язки (не досяг певного віку) або виконання обов’язків утруднено (віддаленість платника податків тощо.).

Набуття статусу податкового представника може здійснюватися

удвох формах.

1.Пасивнаформа— набуттястатусупредставниканепов’язаноні

зякими діями представника або того, кого представляють, воно випливає з закону.

2.Активна форма — набуття статусу представника пов’язано з активними діями суб’єктів. Такими діями є дії податкових органів (офіційнепредставництво); того, когопредставляють, іпредставника— при укладанні відповідного договору (уповноважене представництво).

Особистаучастьплатникаподатківувідносинах, пов’язанихзісплатою податків і зборів, не позбавляє його права мати представника, так само як і участь представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у подібних правовідносинах. Отже, комплексне виконання податкових обов’язків може здійснюватися в трьох формах:

1) особистої участі;

2) представницької участі;

3) змішаної (передбачає поєднання двох перших форм).

51

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Змішаний спосіб реалізації прав і обов’язків має місце в деяких випадках, колипереплітаютьсядіїплатника(аможеіподатковихагентів) і дії податкових органів. Наприклад, при реалізації податкового зобов’язання по прибутковому податку з фізичних осіб можна виділити декілька етапів. На першому — податок сплачується платником самостійно (або через агента) щомісяця і заповнюється декларація наприкінці року. На другому — податкова інспекція перевіряє податкову декларацію і деталізує суму податку до оплати. На третьому етапіплатникреалізуєдеталізованийборг(доплачуєсумуподаткуабо вирішує, як розпорядитися надлишком сплаченого податку: використати у рахунок майбутніх платежів чи вимагати повернення).

Важливо мати на увазі, що права й обов’язки окремих категорій платниківподатківможутьздійснюватисявинятковопредставниками, які діють від імені цих платників податків (наприклад, дії законних представниківщодоподатковихобов’язківмалолітніхабоосіб, визнаних судом недієздатними).

Представництво у широкому значенні слова являє собою відносини, усилуякихпредставникздійснюєвінтересахтого, когопредставляє, юридичні дії. Виступ однієї особи в інтересах іншої є родовою ознакою, властивою усім видам представництва. Саме у рамках представництвавиникаєможливістьздійсненняправіобов’язківтого, кого представляють, як суб’єктом права.

Повноваження представника фактично визначаються його обов’язками виконувати в інтересах платника податків юридичні дії від імені останнього. Повноваження представника у широкому значенні є його суб’єктивний обов’язок перед платником податків здійснювати певні юридичні дії від імені платника податків у формі, що встановлена податковим законодавством. У вузькому значенні повноваження податкового представника — це певні дії, що він виконує стосовноподатковихорганівурамкахпокладенихнаньогообов’язків, пов’язаних зі сплатою податків і зборів.

Податкове представництво виступає в трьох формах.

1.Законнеподатковепредставництво— ґрунтуєтьсянаположеннях закону чи іншого нормативного акта.

2.Уповноважене податкове представництво — ґрунтується на договорах(чидорученнях) міжплатникомподатківійогопредставником. Слідзазначити, щотермін«уповноваженепредставництво», якздається, не зовсім чіткий, оскільки фактично будь-яка форма представництва

52