5.3.2. Діагностика вегетативних дисфункцій у дітей.

Діагностика вегетативних дисфункцій проводиться за методом виключення, тобто необхідно бути впевненим у відсутності первинної патології в різних органах. Клінічне обстеження акцентує увагу на ознаках сполучнотканинної дисплазії у дітей, вивченні вегетативного гомеостазу – вихідний вегетативний тонус (ВВТ), вегетативної реактивності (ВР), вегетативного забезпечення діяльності (ВЗД), ЕКГ в трьох позиціях: кліно-, орто і після фізичного навантаження. Широко використовуються інші методи – УЗД серця, кардіоінтервалографія, холтерівське моніторування, проби з дозованим фізичним навантаженням – степ-тест (проба Майстра). Для оцінки центральної гемодинаміки, стану мозкового і периферичного кровотоку проводиться реоенцефалографія і рентгенографія шийного відділу хребта. Біохімічні аналізи оцінюють усі види обміну, електролітні порушення, гіпер- і гіпокоагуляцію, гормональний спектр. Консультації офтальмолога, невропатолога, психіатра, кардіолога, ендокринолога, отоляринголога обов'язкові при обстеженні дітей з вегетативними дисфункціями.

При дослідженні стану вегетативної нервової системи проводять клінортостатичну пробу: оцінюють частоту серцевих скорочень і артеріальний тиск у горизонтальному положенні, потім під час переходу у вертикальне, щохвилини потягом 10 хв. Нормальна реакція на клінортостатичну пробу визначається відсутністю скарг, підвищенням частоти серцевих скорочень на 20 – 40 % від початкової, збільшенням систолічного та діастолічного артеріального тиску не більше ніж на 5 – 15 % (залежно від початкового). Зниження пульсового тиску у процесі ортостатичної проби не перевищує 50 %. На 3 – 4-й хвилині дослідження показники у практично здорових дітей повертаються до вихідного рівня.

Виділяють 5 патологічних варіантів клінортостатичної проби: з надмірним включенням симпато-адреналової системи (гіперсимпатикотонічний), з недостатнім включенням симпато-адреналової системи (асимпатикотонічний, гіпердіастолічний), змішані варіанти (симпато-астенічний, астеносимпатичний).

Гіперсимпатикотонічний – більш різке підвищення систолічного та діастолічного артеріального тиску і пульсу, серцевий імпульс також зростає, обличчя червоніє, хворий скаржиться на відчуття жару в голові (відображення гіперадаптації, пов'язане з порушенням нервової регуляції).

Гіпердіастолічний – ізольоване надмірне підвищення діастолічного артеріального тиску при систолічному, що не змінюється або, навіть, зменшується, значно зменшується пульсовий тиск і компенсаторно збільшується частота серцевих скорочень (найбільш дезадаптивний варіант клінортостатичної проби).

Асимпатикотонічний – знижується серцевий індекс, систолічний та діастолічний артеріальний тиск не змінюється або різко знижується, частота серцевих скорочень може залишатись нормальною або, при зниженні пульсового тиску більше ніж на 50 %, компенсаторно збільшуватися (при значному зниженні систолічного артеріального тиску можлива непритомність).

Симпато-астенічний – відразу після переходу у вертикальне положення відзначається нормальна або гіперсимпатикотонічна реакця, потім на 3 – 6-й хвилині відзначається виражене зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску, частота серцевих скорочень зростає до 100 %, при цьому часто відзначається різка блідість, холодний піт, запаморочення, колапс.

Астеносимпатичний – у перші хвилини ортостазу відзначають різке зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску, різке збільшення частоти серцевих скорочень, потім виникає гіперсимпатикотонічна реакція, внаслідок якої артеріальний тиск повертається до початкового рівня або вище (такий варіант відзначений у 23 % дітей з пролапсом мітрального клапану).

За показниками хвилинного об'єму гіперсимпатикотонічний (і частково астено-симпатичний) варіант клінортостатичної проби відповідає надмірному, а інші – недостатньому вегетативному забезпеченню.

Для оцінки стану вегетативної нервової системи найбільш інформативною є кардіоінтервалографія – дослідження синусового серцевого ритму і оцінка його сучасними методами математичного аналізу. Для вивчення статистичних параметрів ритму серця досить 1000 кардіоциклів, аналіз краще проводити у ІІ стандартному відведенні. Розраховують такі показники:

Мо – мода – значення кардіоінтервалу, який зустрічається найчастіше, характеризує гуморальний канал регуляції і рівень функціонування системи;

АМо – амплітуда моди – число значень інтервалів, відповідних моді і виражене у % загального числа масиву кардіоциклів, визначає стан активності симпатичної частини вегетативної нервової системи;

ΔХ – варіаційний розмах – різниця між максимальним і мінімальним значенням довжини інтервалу R–R у даному масиві кардіоциклів, відображає рівень активності парасимпа-тичної частини вегетативної нервової системи;

ВПР – вегетативний показник ритму, який дорівнює 1/Мо ^х ΔХ .

Показник АМо / ΔХ – характеризує баланс симпатичних і парасимпатичних впливів на серце.

Показник АМо / Мо – вказує на реалізуючий шлях центрального стимулювання.

Показник – найбільш повно інформує про напруження компенсаторних механізмів організму, рівень функціонування центрального контуру регуляції ритму серця.

Запис кардіоінтервалографії у горизонтальному і вертикальному положення дозволяє оцінити вегетативну реактивність: нормальну (симпатикотонічну), гіперсимпатикотонічну та асимпатикотонічну.