- •Імені тараса шевченка
- •Глава 37 купівля-продаж
- •§ 1. Поняття, значення та види договору купівлі-продажу
- •Глава 37
- •Глава 37
- •Глава 37
- •§ 2. Сторони у договорі купівлі-продажу
- •Глава 37
- •§ 3. Предмет договору. Ціна у договорі. Форма договору
- •Глава 37
- •Глава 37
- •Глава 37
- •§ 4. Зміст договору купівлі-продажу та правові наслідки його порушення
- •Глава 37
- •Глава 37
- •Глава 37
- •§ 5. Договір купівлі-продажу в роздрібній торгівлі
- •Глава 37
- •Глава 37
- •Глава 37
- •Глава 37
- •Глава 37
- •Глава 37
- •§ 6. Особливості купівлї-продажу в зовнішньоекономічному обігу
- •Глава 37
- •Глава 37
- •Глава 37
- •§ 7. Особливості купівлі-продажу нерухомого майна
- •Глава 37
- •Глава 37
- •Глава 37
- •Глава 37
- •Глава 37
- •Глава 37
- •Глава 38 правове регулювання біржової діяльності в україні
- •§ 1. Поняття та юридичні ознаки біржі
- •Глава 38
- •§ 2. Функції, права та обов'язки біржі
- •Глава 38
- •§ 3. Види біржових угод
- •Глава 38
- •§ 4. Правила біржової торгівлі
- •Глава 38
- •§ 5. Правовий статус фондової біржі
- •Глава 38
- •§ 6. Правове регулювання обігу акцій у системі фондового ринку України
- •Глава 38
- •Глава 38
- •Глава 38
- •Глава 38
- •Глава 38
- •Глава 38
- •Глава 39 договір міни (бартеру)
- •Глава 39
- •Глава 39
- •Глава 40 договори поставки
- •§ 1. Поняття та значення договору поставки
- •Глава 40
- •Договори поставки
- •§ 2. Організація господарських зв'язків з поставок. Порядок і способи укладення договорів поставки
- •Глава 40
- •Глава 40
- •§ 3. Зміст договору поставки
- •Глава 40
- •§ 4. Виконання договору поставки
- •Глава 40
- •§ 5. Правові наслідки порушення договору поставки
- •Глава 40
- •Глава 40
- •Глава 41
- •§ 1. Поняття договору про закупівлю сільськогосподарської продукції
- •Глава 41
- •§ 2. Зміст та виконання договору контрактації
- •Глава 41
- •§ 3. Відповідальність сторін за порушення договору контрактації
- •Глава 41
- •§ 4. Інші договірні форми реалізації сільськогосподарської продукції
- •Глава 42 договір дарування
- •§ 1. Поняття та ознаки договору дарування
- •Глава 42
- •§ 2. Сторони та зміст договору дарування
- •Договір дарування
- •Глава 42
- •Договір дарування
- •Глава 42
- •Глава 43 договір довічного утримання (догляду)
- •§ 1. Поняття та ознаки договору довічного утримання
- •Глава 43
- •Глава 43
- •§ 2. Зміст договору
- •Глава 43
- •Глава 44 договір майнового найму (оренди)
- •§ 1. Поняття та елементи договору майнового найму (оренди)
- •§ 2. Окремі види договорів найму (оренди)
- •Глава 44
- •Глава 44
- •Глава 44
- •Глава 44
- •Глава 45
- •§ 1. Поняття договору оренди. Об'єкти оренди
- •Договір оренди державного та комунального майна
- •Глава 45
- •§ 2. Сторони в договорі оренди
- •§ 3. Порядок укладення договору оренди
- •Глава 45
- •§ 4. Умови договору оренди
- •Глава 45
- •Глава 45
- •§ 5. Припинення договору оренди
- •Глава 46 договір найму житла
- •§ 1. Поняття договору найму житла
- •Глава 46
- •Глава 46
- •Глава 46
- •§ 2. Права та обов'язки наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним
- •Глава 46
- •Глава 46
- •§ 3. Збереження житла за тимчасово відсутніми громадянами
- •Глава 46
- •§ 4. Право на обмін житлового приміщення
- •§ 5. Договір піднайму житла
- •Глава 46
- •§ 6. Надання громадянам житла у зв'язку з капітальним ремонтом
- •Глава 46
- •§ 7. Зміна договору найму житлового приміщення
- •§ 8. Розірвання договору найму і виселення
- •Глава 47
- •§ 1. Поняття та елементи договору позички
- •§ 2. Зміст договору позички
- •§ 3. Припинення договору позички
- •Глава 48 договір підряду
- •§ 1. Поняття та значення договору підряду
- •Глава 48
- •Глава 48
- •Глава 48
- •§ 2. Зміст договору підряду
- •Глава 48
- •Глава 48
- •§ 3. Права та обов'язки сторін. Правові наслідки неналежного виконання умов договору підряду
- •Глава 48
- •§ 4. Договір побутового замовлення (побутового підряду)
- •Глава 49 договори будівельного підряду
- •§ 1. Капітальне будівництво в Україні та способи його здійснення
- •Договори будівельного підряду
- •§ 2. Поняття та значення договору будівельного підряду
- •§ 3. Система підрядних договорів у будівництві та організація договірних зв'язків
- •§ 4. Джерела регулювання підрядних відносин у будівництві
- •§ 5. Договір на виконання будівельних і монтажних робіт.
- •Глава 49
- •Глава 49
- •Глава 50
- •§ 1. Роль та значення договорів про виконання
- •Глава 50
- •Глава 50
- •Глава 50
- •Глава 50
- •§ 2. Зміст договорів про виконання науково-технічних робіт
- •Глава 50
- •Глава 50
- •Глава 51
- •Глава 51
- •Глава 51
- •Глава 52 авторські договори
- •§ 1. Роль і значення авторських договорів
- •Глава 52
- •Глава 52
- •Авторські договори
- •§ 2. Авторські договори. Загальні положення
- •Глава 52
- •Глава 52
- •§ 3. Види та зміст авторських договорів
- •Глава 52
- •Глава 52
- •Глава 52
- •Глава 52
- •Глава 52
- •Глава 52
- •Глава 52
- •Глава 52
- •Глава 52
- •Глава 53
- •§ 1. Загальна характеристика ліцензійного договору
- •Глава 53
- •Глава 53
- •Глава 53
- •§ 2. Інші види договорів про використання об'єктів промислової власності
- •Глава 53
- •Глава 54 договір комерційної концесії
- •§ 1. Поняття договору комерційної концесії (франчайзингу)
- •Глава 54
- •Глава 54
- •Глава 54
- •Глава 54
- •§ 2. Зміст договору комерційної концесії
- •Глава 54
- •Глава 54
- •Глава 54
- •§ 3. Відповідальність сторін та припинення договору комерційної концесії
- •Глава 54
- •Глава 55 транспортні договори
- •§ 1. Види перевезень та їх правове регулювання
- •Глава 55
- •§ 2. Зміст, укладення та оформлення договорів про перевезення вантажів
- •Глава 55
- •Глава 55
- •§ 3. Виконання договорів про перевезення вантажів
- •Глава 55
- •Глава 55
- •§ 4. Відповідальність сторін за договором про перевезення вантажу
- •Глава 55
- •Глава 55
- •Глава 55
- •§ 5. Договір про буксирування
- •Глава 55
- •§ 6. Договори про експлуатацію під'їзних колій, подачу та забирання вагонів. Вузлові угоди
- •§ 7. Договір про перевезення пасажира та багажу
- •Глава 55
- •§ 8. Претензії та позови при перевезеннях
- •Глава 55
- •Глава 55
- •§ 9. Договори про транспортне експедирування
- •Глава 55
- •§ 10. Договір чартеру (фрахтування)
- •Глава 55
- •Глава 55
- •Глава 55
- •Глава 55
- •Глава 55
- •Глава 55
- •Глава 55
- •Глава 56 зобов'язання зі страхування
- •§ 1. Соціально-економічна суть страхування та його правове регулювання
- •§ 2. Страхове зобов'язання. Основні страхові поняття
- •Глава 56
- •Глава 56
- •§ 3. Зобов'язання з добровільного страхування
- •Глава 56
- •Глава 56
- •§ 4. Зобов'язання з обов'язкового страхування
- •Глава 57 позика
- •§ 1. Еволюція позики
- •§ 2. Поняття позикових відносин
- •§ 3. Відмежування позики від суміжних правових конструкцій
- •§ 4. Правова характеристика договору позики
- •Глава 58
- •§ 1. Банківські операції та їх види
- •§ 2. Кредитний договір
- •3 Єфимова л. Г. Банковское право. - м.: бек, 1994. - с. 182-184. Компанеец е. С., Полонений 9. Г. Указ. Соч. — с. 116.
- •§ 3. Договір банківського вкладу
- •Глава 58
- •Глава 58
- •§ 4. Правове регулювання вексельного обігу в Україні
- •Глава 58
- •Глава 58
- •Глава 58
- •§ 5. Порядок відкриття рахунків у банках
- •Глава 58
- •Глава 58
- •Глава 58
- •§ 6. Порядок та форми розрахунків у господарському обороті
- •Глава 58
- •Глава 58
- •Глава 58
- •Глава 58
- •Глава 59 договір схову (зберігання)
- •§ 1. Поняття договору схову (зберігання)
- •Глава 59
- •§ 2. Підстави виникнення зобов'язань зі схову (зберігання)
- •Глава 59
- •Глава 59
- •§ 3. Сторони, предмет, об'єкти, форма та строк договору схову
- •Глава 59
- •Глава 59
- •Глава 59
- •§ 4. Права та обов'язки сторін за договором схову (зберігання)
- •Глава 59
- •Глава 59
- •Глава 59
- •§ 5. Відповідальність сторін у зобов'язаннях схову (зберігання)
- •Глава 59
- •Глава 60 договір доручення
- •§ 1. Поняття та значення договору доручення
- •Глава 60
- •§ 2. Зміст договору доручення
- •Глава 60
- •Договір доручення
- •§ 3. Припинення договору доручення
- •Глава 60
- •Глава 61 договір комісії
- •§ 1. Поняття договору комісії
- •Глава 61
- •§ 2. Елементи договору комісії
- •Глава 61
- •§ 3. Зміст договору комісії
- •Глава 61
- •Глава 61
- •§ 4. Припинення договору комісії
- •Глава 62 договір довірчого управління майном
- •§ 1. Поняття та ознаки договору довірчого управління майном
- •Глава 62
- •Глава 62
- •§ 2. Предмет, істотні умови, форма та строк договору довірчого управління майном
- •Глава 62
- •Глава 62
- •§ 3. Суб'єкти виконання договору довірчого управління майном
- •Глава 62
- •Глава 62
- •Глава 62
- •Глава 62
- •Глава 62
- •§ 4. Відповідальність за договором довірчого управління майном
- •Глава 62
- •Глава 62
- •Глава 62
- •§ 5. Припинення договору довірчого управління майном
- •Глава 63 зобов'язання за спільною діяльністю
- •§ 1. Загальна характеристика зобов'язань за спільною діяльністю
- •§ 2. Класифікація зобов'язань за спільною діяльністю та підстави їх виникнення
- •Глава 63
- •Глава 64 договір простого товариства
- •§ 1. Поняття та юридична характеристика договору простого товариства
- •Глава 64
- •§ 2. Зміст договорів простого товариства
- •Глава 64
- •Глава 65 установчі договори
- •Глава 65
- •Глава 66
- •§ 1. Зовнішньоекономічні договори (контракти)
- •Глава 66
- •§ 2. Договори в сфері іноземного інвестування
- •Глава 66
- •Глава 66
- •Глава 66
- •§ 3. Правове регулювання договорів про виробничу кооперацію
- •Глава 66
- •Глава 66
- •Глава 66
- •Глава 66
- •Глава 67
- •§ 1. Поняття та елементи зобов'язань, що виникають зі створення небезпеки
- •Глава 67
- •§ 2. Відповідальність юридичних і фізичних осіб за створення небезпеки
- •§ 3. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок неусунення небезпеки (загрози) життю, здоров'ю та майну
- •Глава 67
- •Глава 68 зобов'язання із заподіяння шкоди
- •§ 1. Поняття та елементи зобов'язань із заподіяння шкоди
- •Глава 68
- •Глава 68
- •§ 2. Деліктна відповідальність: поняття та зміст
- •Глава 68
- •§ 3. Особливості позадоговірної відповідальності та її функції
- •Глава 68
- •Глава 68
- •§ 4. Підстави деліктної відповідальності
- •Глава 68
- •Глава 68
- •Глава 68
- •§ 5. Відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівника
- •Глава 68
- •§ 6. Відповідальність за шкоду,
- •Глава 68
- •Глава 68
- •§ 7. Відповідальність за шкоду, заподіяну правоохоронними органами
- •Глава 68
- •Глава 68
- •§ 8. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки
- •Глава 68
- •Глава 68
- •Глава 68
- •Глава 68
- •Глава 68
- •§ 9. Відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми і недієздатними
- •Глава 68
- •§ 10. Відповідальність за шкоду, спільно заподіяну кількома особами
- •Глава 68
- •§ 11. Особливості відшкодування
- •Глава 68
- •Глава 68
- •Глава 68
- •Глава 68
- •Глава 68
- •§ 12. Відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, який не підлягає соціальному страхуванню
- •Глава 68
- •§ 13. Відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я
- •§ 14. Зміна розміру відшкодування шкоди
- •Глава 68
- •Глава 68
- •§ 15. Компенсація моральної шкоди
- •Глава 68
- •Глава 68
- •Глава 68
- •Глава 69
- •§ 1. Поняття зобов'язань із дій, вчинених особою без відповідних повноважень
- •Глава 69
- •§ 2. Підстави виникнення зобов'язань, пов'язаних з рятуванням колективного та державного майна
- •Глава 69
- •Глава 69
- •Глава 70
- •Глава 70
- •Глава 70
- •Глава 71 загальна характеристика спадкового права
- •§ 1. Основні риси історичного розвитку спадкового права
- •Глава 71
- •Глава 71
- •Глава 71
- •§ 2. Загальні положення спадкового права
- •Глава 71
- •Глава 71
- •Глава 71
- •Глава 71
- •Глава 71
- •§ 3. Правове становище спадкодавців та спадкоємців
- •Глава 71
- •Глава 71
- •Глава 71
- •§ 4. Спадщина та особливості спадкування деяких видів майна
- •Глава 71
- •Глава 71
- •Глава 71
- •Глава 71
- •Глава 71
- •Глава 72 правове регулювання спадкових відносин
- •§ 1. Спадкування за законом
- •Глава 72
- •Глава 72
- •Глава 72
- •Глава 72
- •§ 2. Спадкування за заповітом
- •Глава 72
- •Глава 72
- •Глава 72
- •Глава 72
- •Глава 72
- •§ 3. Порядок реалізації спадкових прав
- •Глава 72
- •Глава 72
- •§ 4. Спадковий договір
- •Глава 72
3 Єфимова л. Г. Банковское право. - м.: бек, 1994. - с. 182-184. Компанеец е. С., Полонений 9. Г. Указ. Соч. — с. 116.
376
ком кредиту у формі позики (строкової, до запитання, цільової) є одностороннім попереднім договором позики, в якому зобов'язання виникає на стороні майбутнього кредитора (банку)"1. Така позиція знайшла підтримку в юридичній літературі2.
Якщо проаналізувати наслідки, яких намагається досягти кожна із сторін кредитного договору, очевидним є те, що вже при укладенні договору позичальник визначився з наміром використати кредитні кошти. Необхідність у таких коштах для позичальника окреслена господарською або споживчою метою. Більшість учасників цивільного обігу постійно відчувають потребу у грошових кредитах, її задоволення у рамках договору позики неможливе, оскільки він має реальний характер і не може створити у позичальника впевненості в одержанні грошей у необхідний йому термін. Адже позикодавця, як сторону договору позики, неможливо примусити до надання позики. У зв'язку з цим для позичальника важливе значення має момент виникнення договірних правовідносин і пов'язаний з ними обов'язок кредитора надати кредитні кошти в майбутньому. Саме консенсуальний договір може вирішити цю проблему.
Дослідження нормативних актів, які регулюють правовідносини з надання банківських кредитів, дає підстави зробити висновок, що кредитний договір відповідно до чинного в Україні законодавства є консенсуальним. Норми, які вказують саме на таку ознаку кредитного договору містяться у нормативних актах Національного банку України. Зокрема, це "Положення про кредитування", затверджене постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246, "Положення про порядок здійснення консорціумного кредитування", затверджене постановою Правління НБУ від 21 лютого 1996 р. № 37 та ін. З моменту укладення кредитного договору позичальник має право вимагати передачі коштів, а кредитор має виконати відповідний обов'язок.
У зв'язку з тим, що кредитний договір є консенсуальним, може виникати питання про можливість уступки вимоги прав, які належать позичальнику.
Стосовно кредитного договору важливим є те, що право вимагати передачі кредитних коштів може тільки та особа, яка уклала договір з банком. Позичальник не може передати своє право вимоги про надання кредиту іншій особі на підставі договору цесії (ст. 197 "Уступка вимоги" ЦК УРСР). Така точка зору знайшла підтримку в юридичній літературі3. Але особливість кредитного договору щодо уступки прав позичальника на надання кредиту не знайшла закріплення в законодавстві України. Для уникнення непорозумінь рекомендується включати в тексти кредитних договорів умову, яка забороняє позичальнику передавати право вимагати одержання кредиту третім особам.
Правова природа договору характеризує також і його поняття. В чинному законодавстві України не визначено поняття кредитного договору. Як наслідок такої прогалини, у підзаконних нормативних актах воно сформульовано відповідно до окремої ситуації і не містить наукового значення.
І
Агарков М. М. Основи банковского права. — М.: 1994. — С. 82 (перевидання 1929 p.).
Йоффе О. С. Советское гражданское право. Отдельнне видьі обязательств. — Л., 1961. — С. 356—357; Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М., 1967. — Т. 2. — С. 434.
Брагинскш М. Й., Витрянский В. В. Договорное право. — М.: Статут, 1999. — Кн. 1.
Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин
377
Положення Національного банку України "Про кредитування" ототожнює з кредитним договором кредитну операцію. "Кредитна операція — це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника". Відповідно до п. 1 "Положення про порядок надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від З грудня 1997 р. № 1352, кредитною угодою є угода, укладена фондом і банком, з однієї сторони, і позичальником — з іншої, яка визначає умови надання кредиту позичальникові, погашення позичальником заборгованості за кредит та сплати відсотків за користування ним, а також переходу права власності на збудоване (реконструйоване) житло, господарські приміщення. Аналогічного підходу дотримуються Правила надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1998 р. № 1597, п. 2 яких визначає, що кредитна угода — угода, укладена відповідно до цих Правил між фондом та індивідуальним забудовником (позичальником), яка визначає умови надання кредиту позичальникові, погашення позичальником заборгованості за кредит та внесення плати за користування ним.
Наведені поняття кредитного договору мають досить істотні недоліки, які неприпустимі з точки зору системно-структурного складу інститутів цивільного права (наприклад, кредитна операція — це договір). Крім того, сформульовані поняття кредитного договору в названих підзаконних нормативних актах не містять вказівок на ознаки, характерні для даного виду договору і не враховують коло правовідносин, які опосередковує кредитний договір.
Принципово нові підходи до кредитного договору втілені в новому ЦК України, в якому, зокрема, визначено поняття кредитного договору: "За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти".
Це визначення вказує на те, що договір є консенсуальний, двосторонній і сплатний.
Консенсуальним він є тому, що юридичними фактом, необхідним для визнання виникнення між сторонами правового зв'язку, є сам договір. Права та обов'язки сторін виникають саме з моменту досягнення згоди сторін, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків. Саме за цією ознакою консенсуальний договір відрізняється від реального договору. Для останнього досягнення згоди сторін є недостатнім, необхідною умовою такого договору є виконання певних дій (наприклад, передача грошей). Визначення кредитного договору консенсуальним має істотне значення для сторін, адже сам договір є юридичним фактом, який породжує цивільні права та обов'язки. Так, для встановлення зобов'язання надати кредит достатньо укласти договір між кредитодавцем і позичальником. У зв'язку з цим слід пам'ятати про правомірні і неправомірні дії. За ознакою залежності від волі суб'єктів укладення договору є дією. У теорії права дії поділяються на правомірні і неправомірні залежно від того, чи відповідають вони вимогам закону, інших нормативних актів або ж порушують
378
їх. Безперечно, що тільки правомірний договір породжує обов'язок надавати кредитні кошти і право їх вимагати.
Двостороннім кредитний договір є тому, що кожна із сторін набуває права і одночасно несе обов'язки щодо другої сторони, тобто кожна сторона є кредитором і боржником. У зв'язку з цим виникає питання, хто перший повинен виконувати обов'язок. Відповідно до ст. 171 ЦК УРСР взаємні зобов'язання за договором повинні виконуватися одночасно, якщо з закону, договору або змісту зобов'язання не випливає інше. Особливість кредитного договору полягає в тому, що кредитодавець перший виконує обов'язок з передачі кредитних коштів, а позичальник використовує їх, а потім зобов'язаний повернути та сплатити проценти. Така обопільність обов'язків сторін досить істотна для кредитного договору саме тому, що кредитодавець перший виконує обов'язки. У зв'язку з цим вбачається правильним закріплення в новому ЦК України норми, яка визначає право кредитодавця на відмову від надання позичальникові передбаченого договором кредиту повністю або частково у разі визнання позичальника неплатоспроможним після укладання кредитного договору або ж за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що надана позичальникові сума не буде повернута своєчасно. З іншого боку, закріплене також право позичальника відмовитися від одержання кредиту повністю або частково до встановленого строку його надання. Нормою ЦК України передбачено також право кредитодавця відмовитися від подальшого кредитування у разі порушення позичальником обов'язку цільового використання кредиту.
Такий особливий випадок зустрічного виконання зобов'язання за кредитним договором, перш за все, відповідає інтересам кредитодавців, які виражають інтереси суспільства, пов'язані із національним зберіганням і використанням капіталу. Право позичальника відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі кореспондується з обов'язком цільового використання кредиту. Адже позичальник, як правило, укладає кредитний договір на майбутнє. Може статися так, що змінилися обставини і позичальник не може використати кошти і досягти певного позитивного економічного результату. Право на відмову дає можливість уникнути неповернення кредиту. Таким чином, взаємодія сторін кредитного договору визначається не тільки їх волевиявленням при укладанні договору, а й змістом правового результату, на який розрахований кредитний договір.
Обидві сторони цього договору мають права та обов'язки. Саме тому цей договір вважається двостороннім.
Оплатність кредитного договору полягає в тому, що позичальник сплачує проценти за користування кредитом. Розмір процентів визначається договором і практично формується на підставі ставки рефінансування, яка доводиться Національним банком України. Розмір процентів і порядок їх сплати залежить від кредитного ризику, надання забезпечення, попиту і пропозицій, що склалися на кредитному ринку.
Названі ознаки кредитного договору дають можливість розмежувати його з договором позики, який за своєю правовою природою є реальним, одностороннім і безоплатним. Отже, це вказує на самостійне місце кредитного договору в системі цивільно-правових договорів.
Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин
379
Зміст кредитного договору. Зміст договору становлять умови, щодо яких сторони дійшли згоди і які приймаються ними як обов'язкові відповідно до чинного законодавства. За своїм юридичним значенням усі умови поділяються на істотні, звичайні та випадкові. Згідно зі ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами.
Для кредитного договору істотними умовами є умови про предмет договору, забезпеченість, зворотність, строковість, платність та цільова спрямованість.
Раніше ми звертали увагу на важливість імперативних норм у правовому регулюванні кредитного договору. На наш погляд, неодмінність імперативних норм, які визначають істотні умови кредитного договору, може бути гарантією захисту інтересів суспільства, яке заінтересоване у стабільності банківської системи. В будь-яких випадках, якщо йдеться про захист громадських інтересів, введення тієї чи іншої умови кредитного договору у склад істотних спрямоване на створення гарантій взаємозв'язку сторін договору, в чому безпосередньо заінтересований цивільний обіг. Пряму дію на договір чинять тільки імперативні норми. Така дія відбувається незалежно від волі сторін. Крім того, слід зазначити, що погоджена воля сторін договору, якщо вона має розбіжності з імперативною нормою, є хибною.
Отже, при колізії договірної умови з нормою закону абсолютну перевагу має остання. У зв'язку з цим слід зазначити, що зміст договору, тобто сукупність передбачених у ньому умов, завжди визначається угодою сторін. Проте воля і волевиявлення суб'єктів договору формуються насамперед під впливом приписів правових норм. "Значення договірної свободи врешті-решт зводиться до того, що учасникам обігу надається можливість вирішувати, чи буде укладений між ними договір, а якщо буде, то яким стане його зміст. Разом з тим індивідуальна свобода, яка становить основу свободи договорів, відносна. Приймаючи відповідне рішення, громадяни і юридичні особи повинні керуватися чинними законами. Закон у такому випадку є обмежувач свободи договорів"1.
Для змісту кредитного договору, зокрема його істотних умов, визначення такого обмеження має значення у зв'язку з захистом інтересів кредиторів, втрата капіталу яких руйнівно діє на цивільний обіг. Доля багатьох банків, які втратили капітал в зв'язку з неповерненням кредитів, пов'язана з величезною кількістю громадян і юридичних осіб, які зберігали свої кошти у банках.
Умова про предмет кредитного договору є істотною тому, що таке положення випливає із загального визначення цивільно-правового договору. Договором є дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Отже, щоразу, коли сторони укладають договір, вони обумовлюють, на який предмет спрямовані дії, що встановлюють для них права та обов'язки. В широкому розумінні предмет охоплює весь набір показчиків, з приводу яких укладається договір. У зв'язку з предметом договору слід згадати влучну і коротку вказівку
Брагинскш М. Й., Витрянский В. В. Договорное право. — М: Статут, 1999. — Кн. 1. — С. 160.
380
авторів фундаментальної праці з договірного права: "у самому елементарному вигляді предмет виявляється у формулі "чого і скільки"1.
Стосовно характеру предмета договору, то в цій ролі можуть бути названі майно, майнові права, товари, енергія, послуга, технічна документація, гроші, будь-яка річ, визначена родовими ознаками, і т. ін.
З визначення поняття кредитного договору випливає, що предметом кредитного договору є дії суб'єктів договору, спрямовані на надання і повернення грошових коштів. Отже, щоб визначити предмет кредитного договору, необхідно вказати скільки грошей і яким способом кредитодавець передає позичальнику, а останній їх повертає. Таким чином, об'єктом будь-яких правовідносин з надання банківського кредиту є гроші.
У цивільному праві гроші визначаються як особлива категорія об'єктів цивільного права, оскільки вони виконують роль загального еквівалента і відповідно до цього їм властивий цілий ряд специфічних особливостей. В економічній теорії є досить багато досліджень про гроші. Як влучно зауважив автор праці з теорії грошей Фредерік С. Мишкін, "щоб зрозуміти вплив грошей на економіку, потрібно з'ясувати, що точно означають гроші. Незалежно від того, чи вони виступають у формі черепашок, діамантів, золота чи паперів, гроші виконують три основні функції: засіб обміну, одиниця рахунку (міра вартості) та засіб нагромадження вартості"2.
Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає у тому, що розмір грошової суми визначається не кількістю грошових знаків, а числом вказаних на них грошових одиниць. Тому борг може бути погашений будь-якими купюрами. Важливою обставиною є те, що гроші, як вартісний еквівалент, можуть бути визначені в національній та іноземній валюті, готівковій і безготівковій формі, в т. ч. на електронних носіях. Оскільки у кредитному договорі гроші виступають як самостійний предмет, є підстави поставити питання, які саме гроші кредитодавець передає позичальнику відповідно до умов договору.
Згідно з п. 24 Положення НБУ "Про кредитування" кредити надаються готівкою і безготівковими грошами. Готівкою називаються гроші, які представлені у вигляді грошових знаків (банкнот, купюр, монет) і використовуються як засіб обігу та платежу. Безготівкові гроші — це гроші, рух яких здійснюється шляхом перерахунків у кредитних установах з урахуванням взаємних вимог.
До кредитних грошей належать векселі, банкноти і чеки. Вбачається, що векселі і чеки доцільно розглядати як форми розрахунків за наданими кредитами. А банкноти (банківський білет, що випускається в обіг центральним емісійним банком і забезпечується усіма активами банку та масою товарів, що належать державі) не можуть розглядатися як об'єкт кредитного договору тому, що чинним законодавством не передбачено надання їх у кредит.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до п. 10 названого Положення юридичні особи—резиденти України можуть одержувати кредити в іноземній валюті
1 Брагинский М. Й., Витрянский В. В. Зазн. праця. — С. 316; Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. - К, 1999. - Кн. 1. - С. 153.
Ф. С. Мишкін. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. — К.: Основи, 1998 р.
Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин
381
для проведення діяльності, передбаченої їх статутними документами. Іноземною валютою вважаються грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом, а також кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках у банківських та інших кредитно-фінансових установах.
Сказане про гроші, як складову частину предмета кредитного договору, дає підстави для висновку, що умова договору має вказувати на суму грошових коштів, виражених у національній або іноземній валюті та представлених готівкою або безготівкою.
Другою складовою частиною предмета договору є спосіб передачі і повернення кредитних грошей.
Відповідно до п. 24 Положення НБУ "Про кредитування" "кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку як в національній, так і в іноземній валюті у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника, якщо інше не передбачено кредитним договором, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції".
Згідно з Інструкцією № 3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті", затвердженою постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р. № 527 (далі — Інструкція № 3), банки відкривають кредитні рахунки на договірній основі як юридичним, так і фізичним особам. Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які надані шляхом оплати розрахункових документів чи перерахування на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди (п 2.1.3).
Отже, кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, а перерахування кредитних коштів здійснюється шляхом оплати розрахункових документів або на поточний рахунок позичальника.
Нормативні акти не визначають, в який момент кредитні кошти переходять у власність позичальника. На наш погляд, це досить важлива обставина, яка, по-перше, пов'язана із правом розпорядження кредитними коштами, а по-друге, саме з моменту переходу коштів до позичальника у кредитора виникає право нарахування процентів за користування кредитом.
Вбачається, що у кредитному договорі має бути умова, яка визначає момент переходу коштів до позичальника. Це дасть можливість захистити інтереси обох сторін договору.
Важливість такої умови полягає в тому, що кредитодавець може вимагати від позичальника повернення грошових коштів (кредиту) та сплати процентів за їх використання тільки в тому випадку, якщо кредит був наданий позичальнику на умовах, що передбачені договором. Але, якщо кредитодавець перерахував кредитовані грошові кошти третій особі з порушенням умов кредитного договору, позичальник не відповідає за повернення кредиту і сплату процентів за його використання. Судовій практиці відомі спори, які виникають у зв'язку з перерахуванням кредитодавцем кредиту третій особі. Умовами кредитного договору використання кредитованих грошових коштів у такий спосіб може бути передбачено. Адже позичальник досить часто використовує кредит саме для розрахунків з контрагентами за договорами купівлі-продажу, виконання робіт та надання
382
послуг. І цілком правомірним є направлення грошових коштів особі, з якою позичальник має розрахуватися. Але за будь-яких обставин, тільки відповідне розпорядження позичальника може бути підставою для перерахування кредитованих коштів третім особам.
Розпоряджатися коштами на рахунку може тільки власник. Відповідно до ч. З п. З Інструкції №7 банки списують кошти з рахунків підприємств, організацій та установ усіх форм власності тільки за розпорядженням їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачено законами України, а також за рішенням суду, арбітражного (нині — господарського) суду та за виконавчими написами нотаріусів.
Досить важко уявити врегульованими правовідносини з надання кредиту без умови, яка визначає порядок перерахування грошей.
Такий порядок, пов'язаний із перерахуванням грошових коштів від однієї особи до іншої, дістав назву форми розрахунків (ст. 380 ЦК УРСР). Норма названої статті встановила, що розрахунки можуть здійснюватись у готівковій і безготівковій формі.
Інструкція № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України"1, затверджена постановою Правління Національного банку України від 2 серпня 1996 р. № 204/7 (з наступними змінами та доповненнями), визначила загальні принципи організації безготівкових розрахунків у національній валюті України, їх форми, стандарти документів та порядок їх обігу.
Інструкція поширюється на підприємства, організації та установи всіх форм власності, фізичних осіб, у тому числі на фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, банки та їх установи.
Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів:
— платіжними дорученнями;
— платіжними вимогами-дорученнями;
— чеками;
— акредитивами;
— векселями;
— платіжними вимогами;
— інкасованими дорученнями (розпорядженнями).
Для кредитного договору, сторонами якого є кредитодавець і позичальник, важливим є те, що названі розрахункові документи подаються клієнтами в банк у паперовій формі відповідно до встановлених стандартів (п. 8 Інструкції № 7).