Глава 59

засобів, наданих для відвантаження зазначених матеріальних цінностей (п. 11 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв").

Якщо охоронцем є громадянин, він згідно з ч. 2 ст. 421 ЦК УРСР має право вимагати за судом продажу цього майна в порядку, передбаченому ЦПК України. Коли охоронцем є державна, кооперативна або інша громадська організація, то продаж невитребуваного майна проводиться в порядку, передбаченому їх стату­том (положенням). Суми, виручені від реалізації майна, видаються тому, хто здав майно на схов, за вирахуванням сум, належних охоронцеві (ч. З ст. 421 ЦК). Охоронець має право утримати винагороду, витрати зі зберігання, прийман­ня, відправки та реалізації майна.

Заслуговує на увагу норма ст. 964 ЦК України про те, що у разі небезпеки, втрати, нестачі чи пошкодження речі зберігач зобов'язаний змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця, а у разі якщо річ, що є на зберіганні, пошкоджено або виникла реальна загроза її пошкоджен­ня, а вжиття заходів з боку поклажодавця очікувати неможливо, зберігач має право реалізувати річ чи її частину самостійно та відшкодувати понесені втрати з суми виторгу, якщо він не відповідає за настання зазначених обставин. Таке право охоронця не суперечить природі зобов'язань зі зберігання, оскільки в да­ному випадку виконується доручення в інтересах особи, що здала на схов майно. Наявність такого права сприятиме зменшенню збитків під час зберігання. Бува­ють випадки, коли, незважаючи на вжиті усі необхідні заходи для подальшого зберігання майна, неможливо усунути певні несприятливі обставини, а в законі немає вказівки на те, як повинні діяти охоронець і поклажодавець у подібних си­туаціях.

На відміну від охоронця, поклажодавець не може бути зобов'язаний викона­ти своє зобов'язання в натурі, якщо у нього немає майна, яке він повинен був здати на зберігання. Поклажодавець, який передав майно на зберігання, зобов'я­заний сплатити охоронцеві винагороду, якщо договір схову сплатний. Розмір вина­городи визначається затвердженими у встановленому порядку таксами, ставками, тарифами, а за відсутності таких — за згодою сторін (ч. 1 ст. 417 ЦК УРСР).

У новому ЦК України такої норми немає. В ст. 965 цього Кодексу передбаче­но, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором. У разі дострокового припинення зберігання з незалежних від зберігача обставин він має право на пропорційну частину оплати. Поклажодавець, який не забрав річ після закінчення терміну зберігання, повинен оплатити за весь час фактич­ного її зберігання.

Законом передбачаються і особливі випадки оплати зберігання. Так, нотарі­альна контора зобов'язана видати винагороду охоронцеві, опікунові або особі, якій передано на зберігання спадкове майно, якщо вони не є спадкоємцями (п. 106 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України)1. Зберігач описаного державним виконавцем майна, якщо ним не є сам боржник або член його сім'ї, одержує винагороду відповідно до угоди зберігача і держав­ного виконавця (ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження").

Послуги, що надаються охоронцем, оплачуються у багатьох випадках напе­ред, інакше речі не можуть бути прийняті на зберігання. Такі правила діють при

Закон і бізнес. — 1994. — 5 жовтня. — № 40.

Договір схову (зберігання)

425

здачі майна в ломбарди, автоматичні камери транспортних організацій, у камери схову залізниці. Плата вноситься або за весь період, або за певний термін. Ви­нагорода може вноситися і в момент отримання речей назад. Питання про право охоронця затримувати у себе річ до сплати винагороди поклажодавцем законом не врегульовано, а в літературі вирішується по-різному. Одні автори вважають, що охоронець не має права затримувати річ до отримання грошей за зберігання1, інші — що перешкод до цього немає, посилаючись при цьому на двосторонній ха­рактер сплатного договору схову2. Вважаємо більш правильною другу точку зо­ру, оскільки у взаємних договорах кожна із сторін може не виконувати своїх обов'язків доти, поки інша сторона не виконає те, що покладено на неї.

В разі безоплатного схову той, хто здав майно на схов, зобов'язаний відшко­дувати охоронцеві витрати, необхідні для зберігання майна (ч. 2 ст. 417 ЦК УРСР). За новим ЦК України такий обов'язок покладається на поклажодавця за умови, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, якщо громадянин безоплатно зберігав речі іншої особи і передав їх у ломбард, бо приміщення, де вони знаходилися, залило водою, то витрати з оплати зберігання речей у ломбар­ді, доставки їх туди і назад мають бути відшкодовані, оскільки є необхідними і здійснені з метою захисту інтересів поклажодавця. Розмір витрат у даному разі визначають виходячи з дійсно зроблених витрат зі зберігання.

При виникненні розбіжностей спір вирішує суд. Тобто охоронець у разі закін­чення безоплатного договору має право вимагати від іншої сторони у судовому порядку відшкодування всіх необхідних і виправданих витрат, пов'язаних з ви­конанням обов'язків зі зберігання майна. На відшкодування витрат понад обу­мовлену винагороду охоронець має право і в разі укладення сплатного договору, якщо ці витрати також були зумовлені необхідністю.

При безоплатному зберіганні речей у санаторіях, готелях, гуртожитках і то­му подібних організаціях, у гардеробах установ, підприємств володільці речей ніяких витрат не відшкодовують, бо тут вони входять як один з елементів в об­слуговування громадян.

Згідно із ч. 2 ст. 415 ЦК УРСР охоронець має право у будь-який час відмо­витися від договору, якщо майно здано на схов до затребування або без зазна­чення строку, але він зобов'язаний надати поклажодавцеві достатній за даних обставин строк для прийняття речей назад. Поклажодавець зобов'язаний взяти їх у цей строк.

Новим ЦК України дещо по-іншому врегульовано такі відносини. Згідно зі ст. 957 ЦК якщо строк зберігання у договорі не встановлений, зберігач зобов'я­заний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, а у разі визначення строку моментом пред'явлення вимоги про повернення речі, зберігач має право вимагати від поклажодавця забрати цю річ у розумний строк.

Отже, в обох випадках законодавець не встановлює конкретного строку, про­тягом якого поклажодавець зобов'язаний взяти майно у охоронця. На охоронця покладається обов'язок надати поклажодавцеві строк, достатній для отримання речей.

Отдельньїе видьі обязательств // Под ред. К. А. Граве, Й. Б. Новицкого. — М., 1954. — С. 328. Иоффе О. С. Обязательственное право. — С. 506.

426