Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.2_ф....doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
4.32 Mб
Скачать

Глава 68

небезпеки. Інакше кажучи, de lege ferenda необхідно поширити режим безвинної відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки, передбачений ст. 450 ЦК України, на робітників, які перебувають з володільцем у трудових відносинах.

Ця рекомендація врахована в новому ЦК України. Стаття 1215 має назву "Відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть фізичної особи під час вико­нання нею договірних зобов'язань". Норма зазначеної статті передбачає, що шкода, завдана життю і здоров'ю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань (договір перевезення, договір підряду тощо), підлягає відшкодуванню за підставами, передбаченими статтями 1185 і 1206 цього кодек­су. Саме ст. 1206 містить норму про безвинну відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Отже, за новим ЦК України режим безвинної відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки поширений на робітників, які перебувають з ним у трудових відносинах. На наш погляд, це величезне досягнення проекту, який надійно захищає права на життя і здоров'я робітників при заподіянні випадкової шкоди в результаті експлуатації джерел підвищеної небезпеки.

Обставини, що звільняють володільця джерела підвищеної небез­пеки від відповідальності з відшкодування шкоди. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відпо­відальність виключається. Межа відповідальності визначає сферу дії обставин, які виключають відповідальність. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Чому саме ці обставини, на думку законодавця, звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності?

Володілець джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності, коли шкода виникла внаслідок непереборної сили. У подібних випадках причинний зв'язок встановлюється між дією непереборної сили і шкодою, що настала. І немає причинного зв'язку між джерелом підвищеної небезпеки і шко­дою. Відсутність однієї з підстав відповідальності, звичайно, виключає відпові­дальність володільця джерела підвищеної небезпеки. Тепер щодо умислу потерпілого. Наприклад, громадянин кидається під колеса автомашини, внаслі­док чого йому заподіяно ушкодження здоров'я. Потерпілий передбачав і бажав настання шкідливих наслідків. За цих обставин відшкодування шкоди потерпілому з боку володільця джерела підвищеної небезпеки було б неви­правданим.

Щодо юридичного значення грубої необережності потерпілого, то вона є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки ст. 450 ЦК УРСР не передбачає грубу необережність як обставину, що звільняє володільця від відповідальності. Отже, ця стаття сполучається із ст. 454, як загальною нормою, тільки до певних меж, а саме: якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збіль­шенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування, належного від володільця джерела підвищеної небезпеки, має бути тільки змен­шений (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 p.).

Новий ЦК України передбачив відсильну норму. У ній зазначається, що при встановленні обов'язкового страхування цивільної відповідальності володільців

Зобов'язання із заподіяння шкоди

539

відповідних видів джерел підвищеної небезпеки обов'язок відшкодування завда­ної шкоди несе страховик.

Відсильна норма нового кодексу знайшла реалізацію в Положенні про поря­док і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності володільців транспортних засобів, затвердженому постановою Кабінету Мініст­рів України від 28 вересня 1996 р. № 1175і.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності володільців транспорт­них засобів здійснюється з метою забезпечити відшкодування шкоди, заподіяної потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної події.

Суб'єктами правовідносин з обов'язкового страхування цивільної відпові­дальності є страхувальники (володільці транспортних засобів), страховики (стра­хові організації), треті особи (потерпілі) — юридичні і фізичні особи, яким запо­діяно шкоду транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної події. Об'єктом вищезазначених правовідносин є цивільна відповідальність володільців транспортних засобів за шкоду, завдану життю і здоров'ю третіх осіб, а також їхньому майну.

Страховик відшкодовує пряму шкоду, заподіяну третій особі транспортним засобом у стані його руху, якщо є причинний зв'язок між рухом транспортного засобу і заподіяною ним шкодою. Він зобов'язаний відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку. Страховий випадок — це дорожньо-транспортна подія, що сталася під час експлуатації транспортного засобу страхувальника і внаслідок зазначеної події настає його цивільна відповідальність за шкоду, заподіяну транспортним засобом життю, здоров'ю та майну третіх осіб. Страхова сума — це грошова сума, в межах якої страховик (страхова організація) відповідно до умов страхування зобов'язаний провести сплату третій особі або третім особам (якщо потерпілих було кілька) після настання страхового випадку.

Відносини з обов'язкового страхування цивільної відповідальності виникають на підставі договорів.

За шкоду, заподіяну здоров'ю третьої особи внаслідок страхового випадку, страховик сплачує страхове відшкодування в межах страхової суми. При запо­діянні шкоди майну третьої особи внаслідок страхового випадку сплата страхо­вого відшкодування проводиться на підставі висновку експертизи. Вартість експертизи відноситься на рахунок страховика.

Страховик не відшкодовує шкоду, якщо дорожньо-транспортна подія сталася з вини страхувальника або третьої особи. Випадки звільнення страховика від обов'язку з відшкодування шкоди передбачені в п. 12 Положення.

Страховик має право вимагати відшкодування проведених страхових виплат від третьої особи, страхувальника або особи, що керувала транспортним засобом у таких випадках:

а) навмисного заподіяння шкоди третій особі;

б) керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або під впливом наркотичних чи токсичних речовин;

в) відсутності посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

1 ЗП України. - 1996. - № 18. - Ст. 510.

540