Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.2_ф....doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
4.32 Mб
Скачать

§ 3. Правове становище спадкодавців та спадкоємців

Спадкодавці. На перший погляд спадкове право не повинно цікавити пра­вове становище спадкодавця, оскільки він не є суб'єктом спадкових правовідно­син. Проте з цією особою пов'язані найважливіші моменти спадкового права. Так, наприклад, часом відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця.

Спадкодавцем може виступати лише фізична особа.

На сьогоднішній день стосовно правоздатності та дієздатності спадкодавця за час його життя до спадкування за законом ці елементи правосуб'єктності зна­чення не мають. Проте оскільки заповіт визнається угодою, то дієздатність спад­кодавця прямо впливає на дійсність заповіту.

Більшість науковців та судова практика схильні до думки, що відповідно до ст. 11 ЦК УРСР право заповідати виникає у особи з моменту досягнення нею 18 років або з моменту укладення шлюбу, якщо такий мав місце до настання пов­ноліття особи.

Щодо обмежено дієздатних осіб, то позиції науковців стосовно їх права запо­відати розійшлися. Ряд авторів2 заперечує наявність у таких осіб права на запо­віт. Цим шляхом пішла і практика3. Головний аргумент такої позиції — особис­тий характер заповіту, що не допускає можливості одержання згоди з боку піклувальників та органів опіки і піклування. Проти такої позиції інші вчені4 ви­сувають свої заперечення, вказуючи, що обмежено дієздатна особа не позбавля­ється повністю своєї дієздатності, а лише обмежується у ній. Крім того, таке об­меження встановлюється з метою запобігання розпорядженню майном всупереч інтересам самої особи та членів її сім'ї, тому заповіт, оскільки це угода, яка ви­ходить за рамки побутових, може бути посвідчена за згодою піклувальника та органів опіки і піклування. Нам більше імпонує перша думка, оскільки піклуваль­ник та органи опіки і піклування, розв'язуючи питання про надання дозволу, ви-

Барщевский М. Ю. Если открьілось наследство......— М., 1998. — С.64.

Гордон М. В, Наследование по закону й по завещанию. — М., 1967. — С. 49. Барщевский М. Ю. Зазначена праця. — С. 66. Там само.

38 — 2-2728

594

Глава 71

ходять з доцільності переходу майна до кола певних осіб. Але питання доцільно­сті дійсно має тільки особистий характер і залежить лише від волевиявлення са­мої особи спадкодавця. А оскільки це волевиявлення стосовно такого роду угод обмежено і його реалізація самостійно не може бути здійснена, то і право на за­повіт не може належати обмежено дієздатним особам.

Проте такий дискусійний характер це питання втратить з набуттям чинності нового ЦК, оскільки відповідно до ст.1253 право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Спадкоємці. Суб'єктний склад спадкоємців значно ширший, ніж суб'єктний склад спадкодавців. Перш за все спадкоємцями можуть бути не лише особи, які були живі в момент відкриття спадщини, а й діти спадкодавця, які були зачаті ще коли спадкодавець був живий, а народилися після його смерті. Вони можуть успадковувати як за законом, так і за заповітом. Якщо дитина народжується жи­вою, вона стає спадкоємцем. Зазначимо також, що це відбувається зі зворотною силою до часу відкриття спадщини. Якщо ж дитина народжується мертвою, то ніякі правові наслідки, пов'язані зі спадщиною, для неї не настають.

Дитина стає спадкоємцем і тоді, якщо вона прожила після свого народження всього кілька хвилин.

Юридичні особи можуть бути спадкоємцями тільки за заповітом. На сьогод­нішній день існує думка, що коли держава успадковує відумерлу спадщину, тоб­то коли немає спадкоємців за законом і заповітом, то, будучи суб'єктом права, держава не може вважатися юридичною особою. Держава як спадкоємець не повинна ототожнюватися з юридичною особою, яка теж виступає в ролі спад­коємця.

V. Правовідносинам, що виникають у зв'язку з переходом спадщини до дер­жави, притаманна своєрідна юридична природа. Аналіз норм ст. 555 ЦК УРСР дає підстави для висновку, що в спадкових правовідносинах держава може ви­ступати спадкоємцем як за заповітом, так і за законом. У разі спадкового пере­ходу майна за заповітом, правове становище держави нічим не відрізняється від становища інших суб'єктів. Єдина особливість пов'язана з існуванням наперед визначених шляхів подальшого використання, який залежить від виду спадково­го майна, його стану та ін. і передбачений Порядком обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпоря­дження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серп­ня 1998 р.1. Проте зазначена особливість ніяк не впливає на універсальний ха­рактер спадкового наступництва держави за заповітом.

Принципово відмінним від інституту спадкування держави за заповітом є так званий перехід до держави всієї спадщини або її частини в порядку відумерлості, який може наступити у такому разі:

— за відсутності спадкоємців за законом та за заповітом з будь-яких причин: позбавлення їх права спадкування в силу норм закону або розпоряджень запові­дача, відмови від спадщини або неприйняття її та ін.;

— за наявності відмови від спадщини на користь держави;

— за відсутності спадкоємців за законом, якщо спадкодавцем заповідана ли­ше частина майна.

Збірник урядових нормативних актів України. — 1999. — № 6. — Ст. 113.

Загальна характеристика спадкового права

595

Перехід у власність держави відумерлого майна має зовнішню схожість з надходженням до держави безхазяйного майна (ст. 137 ЦК УРСР). Утім, те, що спадщина з моменту відкриття до моменту прийняття її спадкоємцем (в даному разі — державою) тимчасово не має свого суб'єкта, зовсім не свідчить про існу­вання протягом цього періоду безсуб'єктного майна, яке нікому не належить. В противному разі, подібно до римського usucapio pro herede, в цей період спадщи­ною міг би заволодіти фактично кожен, ставши при цьому її власником. Слід пам'ятати, що акту прийняття спадщини державою, як і будь-яким іншим спад­коємцем, надається зворотна юридична сила: держава вважається такою, що прийняла спадщину з моменту її відкриття (ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР). Крім того, в порядку відумерлості держава може набути як речові, так і зобов'язальні права в той час як у зв'язку з безхазяйністю до неї переходить лише право на річ. На відміну від правил ст. 137 ЦК УРСР, які не передбачають наявність будь-якого обов'язку держави стосовно попереднього власника речі, згідно з нормами спад­кового права (ч. 1 ст. 556 ЦК України), держава несе відповідальність перед кре­диторами спадкодавця. Нарешті, з придбанням державою права на безхазяйне майно, не виникає відносин правонаступництва, оскільки річ переходить до дер­жави не від власника, а в зв'язку з його відсутністю. На відміну від цього, наяв­ність універсального наступництва у відносинах, пов'язаних з відумерлістю май­на, не викликає сумніву.

Стосовно питання про правову природу відумерлості спадкового майна існу­ють дві точки зору. Переважна більшість цивілістів вважає, що перехід до дер­жави відумерлого майна слід визнати спадкуванням1.

Переходу відумерлого майна у власність держави дійсно притаманні ознаки спадкування. По-перше, юридичним фактом, що тягне за собою виникнення пра­ва власності держави на відумерле майно є факт смерті фізичної особи. По-дру­ге, оскільки до держави переходять не лише права померлого, але й обов'язки, можемо сміливо говорити про універсальний характер такого наступництва. По-третє, наступництву у відумерлому майні, як і будь-якому універсальному на­ступництву, характерні ознаки зворотної юридичної сили, безумовності та безпо­воротності2 факту прийняття спадщини.

Одержання державою свідоцтва про право на спадщину, яке також часто вважається необхідним атрибутом загального наступництва держави, на наш погляд, не можна визнати характерним виявом інституту універсальності, ос­кільки відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України спадкоємець може прий­няти спадщину також і шляхом вступу в управління або володіння спадковим майном, чим зовсім не втрачаються риси, притаманні універсальному наступ­ництву.

Див.: Орлова Н. В. Правовая природа виморочного имущества // ВопросьІ советского граж-данского права. — М.: Госюриздат, 1955. — С. 122; Серебровскш В. Й. Очерки ... — С. 236; Черепа-хин Б. Б. Правопреемство по советскому гражданскому праву. — М., Госюриздат, 1962. — С. 152.

п

Непослідовною слід визнати позицію Б. Б. Черепахіна, який вважаючи перехід до держави майна в порядку відумерлості особливим видом спадкування та звертаючи увагу на виконання державою функції усунення невизначеності в правовому положенні такого майна, водночас ви­знає її можливість відмовитися від прийняття спадщини. Див.: Черепахам Б. Б. Зазначена праця. - С. 160-161.

596