1.6. Формальні й неформальні соціальні норми

Соціальні норми поділяються на формальні і неформальні. Формальні норми існують у кодифікованій формі у законодавстві чи релігійній доктрині. Неформальні норми існують у вигляді «фонових очікувань», тобто поширених уявлень щодо способів поведінки у конкретних умовах.

Дослідники поділяють норми на чотири типи:

1. заборони (вступати в сексуальні стосунки з близькими родичами (інцест) тощо);

2. дозволи (займатися науковою, підприємницькою, викладацькою діяльністю);

3. побажання (бути чесною і порядною людиною, проявляти працелюбність);

4. вимога певних дій (платити аліменти, податки).

Соціальні норми мають свої властивості: об’єктивність, історичність, універсальність, схематичність, безперечність, відносність, динамічність.

Соціальні норми поведінки у різних соціальних категоріях і групах мають свої регламентаційні чинники: релігійні канони серед віруючих (Біблія, Коран, Закони Ману), військові статути у військових, «поняття» у кримінальному світі, «усні неписані закони» у козацтва Війська Запорізького тощо. Разом з тим, у різні історичні епохи нормативні вимоги з часом змінювалися. Наприклад, у стародавні часи (Древня Греція, Древній Рим) проституція була позитивним явищем у суспільстві; у середні віки (Західна Європа) куртизанки користувалися широкою популярністю серед представників владних структур і навіть впливали на державну політику; у нинішній час проституція є антисоціальним явищем і представниці секс-бізнесу притягаються до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

За визначенням В.Г. Городяненка соціальні цінності й норми є інструментами соціального регулювання в суспільстві, проміжною ланкою, що пов'язує поведінку індивіда і найважливіші соціальні інститути. Тому соціальна норма визначає межу допустимої поведінки індивіда, соціальної групи або організації, що історично склалася у конкретному суспільстві.

Отже, незважаючи на певні протиріччя, соціальні норми безумовно виконують неоціненну регулятивну функцію у житті суспільства. Вони створюють орієнтири які формують нормативне поле дій, яке дозволяє регламентувати, направляти та контролювати дії індивідів, груп людей, класи, спільноти. Тобто норми є зразком на який повинні рівнятися члени суспільства, оцінювати свої дії, прогнозувати свою поведінку, бачити перспективу.

1.7. Критерії соціальних норм

Соціальні норми класифікують за різними критеріями:

— за походженням — аутогенні й гетерогенні, спонтанні та декретивні;

— за характером зміни структури — інтенсивні та екстенсивні, прогресивні та регресивні;

— залежно від періоду існування — ті, що народжуються, розвиваються, сформувалися;

— за схильністю — елементарні й складні, динамічні й статичні;

— за функціональною та інформаційною природою;

— за механізмом детермінації — збуджуючі, стимулюючі, захоплюючі тощо;

— з точки зору організації та управління системними процесами — інституційні й неінституційні;

— за умовами функціонування — норми інтеграції та дезінтеграції;

— за масовістю — масові, групові, індивідуальні.

Соціальні норми також класифікують за кореспондентом — державні, адміністративні тощо; ступенем спільності на соціологічному рівні за часовою координатою — загальноісторичні, формаційні, міжформаційні, перехідні та ін.; за просторовою координатою — регіональні, глобальні тощо [9, с. 80-81].

Соціальні норми мають свої форми і зміст – закони, правила, інструкції. Різні види норм між собою тісно пов’язані. За сферою відношень, які регулюють основні групи, соціальні норми поділяються на:

• духовно-моральні (носіями виступають самі люди, сім’я, релігійні конфесії, суспільні організації);

• морально-етичні (носіями є соціальні об’єднання, їх керівники, лідери);

• правові (закріплені у конституції, кримінальному кодексі, цивільному кодексі);

• політичні (сформульовані у міжнародних документах, міждержавних домовленостях);

• організаційно-професійні (регулюються посадовими інструкціями, правилами внутрішнього розпорядку, професійними традиціями);

• індивідуальні норми (визнання цінності кожної особистості які існують у формі соціально-психологічних установок) [6, с. 21, 22, 23, 24].

Соціальні установки відіграють важливу роль у житті людини. Спираючись на них індивід висловлює ставлення до того чи іншого об’єкта, явища, дії. «Установки відображають зв’язок між об’єктом і його оцінкою. Тим самим вони формують готовність людини до визначеного виду соціальної діяльності» [6, с. 24].

У концепції В.А. Ядова (наведена у праці Є.В. Змановської) виокремлюються чотири види соціальних установок:

1. найпростіші поведінкові установки;

2. соціальні установки, які діють на рівні малих груп і у звичних ситуаціях;

3. диспозиції, в яких фіксується загальна спрямованість інтересів особистості відносно конкретної сфери соціальної активності;

4. система найвищих ціннісних орієнтацій особистості, яка регулює цілісність її соціальної поведінки і дії [18; 6, с. 24].

Більшість людей суспільства спираючись на усталені соціальні норми орієнтуються на забезпечення власної матеріальної, фінансової і фізичної безпеки. Але треба мати на увазі, що особистісні устремління людини, її поведінкові чинники можуть прямо і побічно можуть не співпадати з тими, які закладає суспільство. Можлива орієнтація індивіда на свої внутрішні потреби, які будуть стимулювати його активність. Наприклад, суспільство дає можливість кожній людині мати високі статки завдяки сумлінній праці, відповідно її здібностям, таланту, освіти тощо. Але є певна кількість людей, які хочуть мати високий рівень матеріального забезпечення в обхід існуючих законів. Що сприяє поширенню злочинності, проституції тощо.