4.15. Питання для самоконтролю

1. Теорія Е. Дюркґейма про суїцид. Види самогубств.

2. Вказати чинники самогубств.

3. Зробити аналіз причин вчинення самогубства.

4. Охарактеризувати поведінкову ситуацію суїцидента.

Питання до роздумів

4. Чому люди скоюють суїцид?

5. Чи є альтернатива життю?

6. Чи може смерть вирішити всі проблеми особистості?

4.16. Використана література

1. Вовканич М.Д. Технології соціально-психологічної роботи з клієнтами, які схильні до суїциду / Навчально-методичний посібник. – Ужгород, 2002. – С. 122 с.

2. Дюргкґейм Еміль. Самогубство: Соціологічне дослідження. / Пер. з фр. Л. Кононович. – К.: Основи, 1998. – 519 с.

3. Козловець М.А., Котвицький А.А., Саух І.В., Федоренко В.О., Цибульській В.О., Жаловага В.О. / за заг. ред. Біленького Є.А. і Козловця М.А. – К.: Кондор, 2006. – 372 с.

4. Котвицький А.А., Саух І.В., Федоренко В.О., Цибульській В.О., Жаловага В.О. / за заг. ред. Біленького Є.А. і Козловця М.А. – К.: Кондор, 2006.

5. Лосієвська О.Г. Когнітивні чинники суїцидальної поведінки підлітків / Автореф. канд. психологічних наук: 19.00.05 – соціальна психологія, психологія; психологія соціальної роботи. – К., 2006. – 19 с.

6. Пихтіна Н.П., Новгородський Р.Г. Профілактика та соціально-педагогічна робота з дітьми девіантної поведінки: Навчально-методичний посібник. – Ніжин: Видавництво НДУ ім. Гоголя, 2007. – 239 с.

7. Соціологія: словник термінів і понять / Упорядники: Біленький Є.А., Дебой В.М., Козловець М.А., Котвицький А.А., Саух І.В., Федоренко В.О., Цибульській В.О., Жаловага В.О. / за заг. ред. Біленького Є.А. і Козловця М.А. – К.: Кондор, 2006.

8. Чхартишвили Г. Писатель и самоубийство. – Новое литературное обозрение, 2000. – 576 с.

9. Юр’єва Л.М. Історія. Культура. Психічні розлади та розлади поведінки. – К.: Сфера, 2002. – 314 с.

10. [e-mail]

11. [e-mail]

Тема 5. Наркоманія – глобальна проблема сучасності

5.1. Історичні аспекти наркотизму

Про існування наркотиків відомо з глибокої давнини. Первісні люди вдихали дим, насичений запахами різних трав, серед яких були трави з наркотичними властивостями – дика конопля, мак тощо. Майже 5 тис. років тому жителям Персії вже був відомий опій. За 1500 років до н. е., було зібрано майже 700 рецептів, багато з яких ґрунтувалися на опіумі [4, с. 31]. У стародавньому Римі було дозволено до вживання близько 400 видів рослин з наркотичними властивостями. Римський письменник і державний діяч Марк Порцій Катон (234-149 р. до н. е.) та римський вчений енциклопедист Марк Торрецій Варрон (116-27 р. до н. е.) у своїх творах згадували про мак, який входив до складу опійно-шафранової настоянки Сабура [6, с. 15].

Одурманюючі речовини викликали стан наркотичного сп’яніння та ейфорії, полегшували страждання, зменшували біль. Галюциногенні, стимулюючі речовини, транквілізатори використовувалися у культових та релігійних цілях. Ними користувалися шамани для того, щоб увійти в контакт із потойбічним світом, передбачити майбутню долю людини, побачити пророчі видіння. Отже, наркотичні речовини були відомі людям тисячі років тому назад.

Широке використання наркотики, у даному випадку морфій, як знеболюючий препарат, отримали значне поширення у роки Кримської, Франко-Пруської, Першої світової і громадянської воєн, тобто наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Наркотичні препарати в медицині, як правило використовувалися у вигляді пігулок, порошків, та вдихалися під час паління.

Перший синтетичний наркотик героїн був відкритий у 1898 році і з часом був випущений у продаж компанією «Байєр». Фармацевти сподівалися, що цей препарат знизить приступи кашлю, але він викликав у пацієнтів наркотичну залежність.

Перша міжнародна Конференція по наркотикам, яка фінансувалася США і підписана в Гаазі відбулася у 1912 році і торкалася проблем опіуму, морфіну і кокаїну. Країни, які підписали конвенцію, зобов’язувалися прийняти закони які обмежували виробництво, продаж і використання наркотиків у медичних і дослідницький цілях. У 1914 році у США вступає в силу Акт Харрісона про наркотики – закон, який визнавав споживання героїну і морфіну «зловживанням наркотиками». Віднині наркозалежні були вимушені ховати факт свого споживання наркотиків, йшли підпілля. У 1919 році права лікарів на свій розсуд прописувати опіати обмежувалися рішенням Верховного суду країни. Але всі прийняті обмеження сприяли зростанню чорного ринку. У 1924 році Америка, Англія і Німеччина одночасно забороняють забезпечення опіумом наркозалежних, які знаходяться у клініках. Ці заборонні заходи призвели до ще більшого розростання чорного ринку наркотиків.

У роки Другої Світової війни 1939-1945 років наркотики широко застосовувалися солдатами воюючих армій. Після війни на у країнах Заходу різко зросла кількість наркозалежних і у 1960-х роках особливо. Це був своєрідний протест молоді проти існуючого ладу, експансії США. Серед молоді були «популярні» паління марихуани і експериментальне споживання психоделіків, яке дуже часто пов’язувалося з творчим і філософським пошуком, пацифізмом і рухом хіпі. Але у 1970-х роках природа і структура середовища споживання наркотиків у більшості країн Заходу змінилася. Студентство розподілилося на учасників «конопляного бунту» та серйозних політичних активістів, які відмовлялися від наркотиків. У 1970-х роках стали широко поширюватися важкі наркотики, у тому числі опіати. Став доступний героїн, і цілі молодіжні групи, у тому числі молодіжні банди, у яких він став символом «крутизни», перейшли на ін’єкційне споживання наркотиків. Різке збільшення кількості смертей, пов’язаних з наркотиками, призвело до зростання проблем з приводу наркотизації молоді у США і Європі.

У Радянському Союзі ситуація з наркотиками складалася дещо інакше. В СРСР самим популярним наркотиком у 20-30 роки минулого століття був кокаїн, або «марафет». Більша частина кокаїністів була у віці менше 20 років. Кокаїн розповсюджували безпритульні, продавці сірників, цигарок, газет, дрібні злодюжки. Нюхати кокаїн починали з 10-12 річного віку. Дорослі приходили до кокаїну через пияцтво та алкоголь. Спекулянти привозили німецький, польський, японський кокаїн. Основна причина його поширення полягала у масовій безпритульності, злиднях, невихованості.

У 1950-1960-х роках почали спостерігатися випадки ін’єкцйної наркоманії. Споживачі ін’єкційних наркотиків (СІН) у той час – представники багатих аристократичних сімей, поети, артисти, музиканти. Наркотики вважались капризом еліти і «хворобою дисидентів». У цей час у кримінальному середовищі з’являється поняття «ширка» – те, що можна ввести у вену за допомогою голки з метою отримання кайфу. Ширкою називали всі «кайфвміщуючі» препарати і суміші – від промедолу, морфіну гідро хлориду і закінчуючи барбітуратами. У 70-х роках минулого століття «ширкою» починають називати самотужки приготовану витяжку алкалоїдів опію. До середини 1980-х років «ширка» стає популярною не лише у кримінальних колах, а і серед молоді СРСР. У цей період часу з’являються специфічні «професії»: «варщик» (той, хто готує «ширку»), «барига» (продавець); вживання «ширки» ритуалізується і набуває риси субкультури. До середини 1980-х років наркотизація суспільства розпочалася значними темпами, що призвело до появи чорного ринку наркотиків і формування наркобізнесу.

Отже, наркотичні речовини відомі людству зі стародавніх часів. Їх застосування та вживання було частиною ритуалу, традицій, релігійних вірувань. З часом винайдення сильнодіючих штучних наркотиків зпровокувало значне їх поширення, особливо у молодіжному середовищі і стало елементом молодіжної субкультури. Серед СІН з’являється своєрідна «наркотична» термінологія. Значні темпи розповсюдження наркотичних речовин спостерігаються у світі, а згодом і СРСР,і у другій половині ХХ ст. Особливо небезпечними стали ін’єкційні наркотики.