- •Концепція курсу
- •Частина і
- •Навчально-тематичний план курсу «Соціологія девіантної поведінки». Аудиторна робота
- •2. Розподіл начальних годин
- •3. Навчально-методична карта навчальної дисципліни
- •4. Тематика лекційного курсу «Соціологія девіантної поведінки»
- •Тема 1. Вступ. Теоретичні основи і класифікація девіантної поведінки
- •Тема 2. Теоретичні вчення про девіантну поведінку: історична ретроспектива
- •Тема 4. Проституція як негативне соціальне явище. Суїцид та проблеми його подолання
- •Тема 5. Наркоманія – глобальна проблема сучасності.
- •Тема 6. Профілактика девіантної поведінки
- •5. Семінарські заняття
- •6. Теми рефератів
- •7. Вимоги до написання реферату
- •8. Теми контрольних робіт
- •9. Порядок поточного і підсумкового контролю
- •10. Розрахунок рейтингових балів за видами поточного (модульного) контролю
- •11. Тести.
- •12. Питання до заліку
- •Частина 2 Лекційний курс
- •Тема 1. Теоретичні основи і класифікація девіантної поведінки
- •1.1. Визначення девіантної поведінки
- •Фактори ризику девіантної поведінки
- •Види девіантної поведінки
- •1.2. Причини девіації
- •1.3. Критерії девіатної поведінки
- •1.4. Соціальні норми
- •1.5. Соціальні відхилення від поведінкової норми
- •1.6. Формальні й неформальні соціальні норми
- •1.7. Критерії соціальних норм
- •1.8. Соціальний контроль
- •1.10. Питання для самоконтролю
- •1.11. Використана література
- •Тема 2. Теоретичні вчення про девіантну поведінку.
- •2.1. Девіація: історична ретроспектива
- •2.2. Мислителі епохи Еллінізму про людську поведінку
- •2.3. Середньовічна філософія про поведінку людини
- •2.4. Філософи епохи Відродження про поводження індивіда
- •2.5. Характеристика поведінки людини у Новий час
- •2.6. Німецька класична філософія про поведінку людини
- •Этика Иммануила Канта
- •Категорический императив
- •2.7. Хх століття: девіантна поведінка
- •2.9. Питання для самоконтролю
- •Частина 2
- •Тема 3. Характеристика форм і видів девіантної поведінки
- •3.1. Історія соціології злочинності
- •3.2. Актуальність проблеми злочинності
- •3.3. Поняття злочину
- •3.4. Причини формування злочинності
- •3.5. Класифікація та типологія злочинців
- •3.7. Питання для самоконтролю
- •3.8. Використана література.
- •3.9. Історичний аспект пияцтва та алкоголізму
- •3.10. Актуальність проблеми алкоголізму
- •3.11. Причини вживання алкоголю
- •3.12. Види алкоголізму: характеристика
- •3.13. Молодіжне пияцтво та його наслідки
- •3.14. Соціальні проблеми алкоголізму
- •Питання для самоконтролю
- •3.17. Використана література
- •Тема 4. Проституція як негативне соціальне явище
- •4.1. Історія проституції.
- •4.2. Актуальність проблеми проституції
- •4.3. Визначення проституції.
- •4.4. Проституція в Україні.
- •4.5. Сутинерство та звідництво
- •4.6. Категорії і типи представниць секс-бізнесу
- •Суспільне ставлення до проституції
- •4.9. Питання для самоконтролю
- •4.10. Використана література
- •4.7. Історія суїциду.
- •4.8. Актуальність проблеми суїциду
- •4.9. Засоби вчинення суїциду
- •4.10. Проблеми суїциду: позасуспільні чинники самогубств
- •4.11. Соціальні чинники самогубств
- •4.12. Причини самогубств
- •4.13. Причини підліткового суїциду
- •4.15. Питання для самоконтролю
- •4.16. Використана література
- •Тема 5. Наркоманія – глобальна проблема сучасності
- •5.1. Історичні аспекти наркотизму
- •5.2. Актуальність проблеми наркоманії
- •5.3. Поширення наркотиків
- •5.4. Шляхи залучення до наркотиків.
- •5.5. Вплив наркотиків на людину
- •5.6. Типи споживачів наркотичних речовин
- •5.8. Питання для самоконтролю
- •5.9. Використана література
- •5.10. Історія віл/снід
- •5.11. Актуальність проблеми поширення віл/снід
- •5.12. Шляхи зараження віл-інфекцією
- •10 Основних факторів, які необхідно знати про віл-інфекцію та снід
- •5.14. Питання для самоконтролю
- •5.15. Використана література
- •Тема 6. Профілактика девіантної поведінки
- •6.1. Актуальність проблеми профілактики девіантної поведінки
- •6.2. Технології профілактики девіантної поведінки
- •6.3. Профілактика злочинної поведінки
- •6.4. Профілактика алкоголізму
- •6.5. Профілактика проституції
- •6.6. Профілактика суїцидальної поведінки
- •6.7. Профілактика наркотичної залежності і віл/сніДу
- •6.9. Питання для самоконтролю
- •6.10. Використана література
- •Частина 3 Довідкова інформація Законодавство про віл/снід
- •Частина 1
- •Тема 1. Теоретичні основи і класифікація девіантної поведінки
- •Тема 2. Теоретичні вчення про девіантну поведінку
- •Частина 2
- •Тема 3. Характеристика форм і видів девіантної поведінки.
- •Тема 4. Проституція як негативне соціальне явище
- •Тема 5. Наркоманія – глобальна проблема сучасності
- •Тема 6. Профілактика девіантної поведінки
- •Частина 3 Довідкова інформація
5.12. Шляхи зараження віл-інфекцією
ВІЛ потрапляє в організм людини головним чином трьома шляхами: під час незахищеного статевого контакту, парантерально, попадання в організм 1інфікованої крові, біологічної рідини організму (виділення жіночих статевих органів, грудне молоко), або через медичний інструментарій (голки, шприци) при спільному вживанні наркотиків, проколювання мочки вуха, пірсінгу, татуювання, при переливанні крові. Третій шлях пренатальний, або вертикальна трансмісія вірусу від ВІЛ-інфікованої матері до дитини. Доцільно навести дані про структуру шляхів інфікування ВІЛ/СНІДом. За 12 місяців 2007 року це вигядало таким чином: парентенальний, (в основному при введенні ін’єкційних наркотиков) – 40,1%, статевий – 38,4%, (переважно гетеросексуальний), від матері до дитини – 19,4%, не встановлений – 2,1%. Практика свідчить, що люди, які вступають у статеві стосунки з ВІЛ-носіями, у 80% заражаються і 20% мають реальний шанс заразитися.
Багато про СНІД вже відомо, але кожного дня з'являється нова інформація. Стрімко росте кількість інфікованих, хворих та померлих від СНІДу. Носії ВІЛ протягом тривалого часу можуть виглядати і почувати себе здоровими, хоча відразу після інфікування спостерігаються простудні симптоми. Дуже часто основна причина смертності є навіть не СНІД, а інші інфекції, з якими ослаблений ВІЛ-інфекцією організм не може боротися.
У людському організмі, як у великій країні, кожна клітинка виконує свою роботу. Клітини м’язів роблять нас сильними, клітини легенів дають нам кисень, червоні клітини крові розносять поживні речовини по всьому організму і все під керівництвом клітин мозку. Але є особливі клітини, які утворюють імунітет – ціла армія солдатів, вони вміють розпізнавати шкідливих мікробів і знищувати їх. Вірус імунодефіциту, або ВІЛ, це теж хвороба. Вона виникає від того, що в організм потрапили особливі порушники – віруси. Головна шкода від цієї хвороби, якраз у тому, що віруси імунодефіциту проникають у головні командні пункти імунітету і знищують охоронну сигналізацію. Якщо вірусів багато, то вони можуть знищити всіх охоронців і організм не зможе боротися з іншими хворобами. Цей процес триває багато років і якщо людину не лікувати то у неї може початися СНІД – остання стадія ВІЛ-інфекції. На жаль цю хворобу ще не навчилися лікувати. Люди, у яких аналізи дали позитивний результат, називаються ВІЛ-інфікованими, або ВІЛ-позитивними.
В організмі вірус проникає в клітини на поверхні яких є СD-4 рецептори. Найчастіше уражаються Т-лімфоцити, моноцити, макрофаги, але ВІЛ може проникати в нейрони центральної нервової системи. Т-лімфоцити це критично важливі клітини імунної системи організму. Генетичний матеріал вірусу проникає у клітину. РНК вірусу завдяки ферменту зворотної траскрептазі перетворюється у вірусний ДНК-транскрипт. Максимальна кількість вірусного ДНК виявляється в інфікованій клітині вже за 6 годин. Далі вірусна ДНК вбудовується в хромосому і починається процес виробництва копій вірусу. В цитоплазмі на базі РНК синтезується генетичний матеріал і білки нового вірусу, а також специфічна протиаза. Вони накопичуються біля стінок клітини. Завдяки протиазі поліпептиди нового типу стають функціональними білками. Утворюється нова оболонка і вірус готовий атакувати нові клітини. Оскільки вірус переважно вражає імунні клітини, організм поступово втрачає здатність протистояти різним інфекціям. Після інкубаційного періоду, тривалістю від 2-х до 6-ти тижнів, у певної частини починається гостра стадія інфекції, але традиційно ця стадія швидко минає і переходить у стадію безсимптомного носійства. Вона характеризується повною відсутністю клінічних проявів і триває в середньому до 10-15 років. Людина почувається абсолютно нормальною і веде повноцінне життя. Але увесь цей час може інфікувати інших. Саме тому Міністерство охорони здоров’я рекомендує медичним працівникам сприймати всіх без винятку пацієнтів, як потенційно інфікованих. З одного боку це профілактика інфікування медиків, з іншого боку – розвиток толерантності у суспільстві. Зараз в Україні затверджені клінічні протоколи застосування ативірусної терапії для дітей, підлітків та дорослих. Крім того працює вже п’ята національна програма профілактики та боротьби з ВІЛ-інфекцією. Особливість АРВ-терапії полягає в тому, що перш ніж її призначити, лікар має пояснити пацієнту важливість чіткого дотримання режиму прийому – суворо по годинах. Протягом року людина має прийняти 95% прописаних ліків. Але крім власне проявів ВІЛ, у пацієнтів з часом розвивається приєднані або опортуністичні інфекції. І тут завдання лікаря надати якісну допомогу в їх лікуванні. Зараз ліки доступні і для медиків, які поранилися під час надання допомоги. Це називається пост контактна профілактика. Якщо сталося поранення медичний працівник має звернутися до найближчого центру СНІДу де йому швидко призначать терапію. Важливо прийняти ліки у перші години після контакту, або принаймні протягом перших двох днів. За статистикою на 300 проникаючих контактів, лише 1 призводить до інфікування. Терапія зводить ризик інфікування до мінімально низького рівня. Але тим не менше фахівці радять бути дуже обережними, а не заляканими.
Важливо пам’ятати про те, що ВІЛ/СНІД не передається при рукостисканні, обіймах, користуванні спільним посудом, музичними інструментами, підручниками, комп’ютерною клавіатурою, ванною, у побуті, при поцілунках, при навчанні або іграх, через повітря, плавання в басейнах, при укусах комах або тварин.
Але, бувають випадки, коли ВІЛ-інфекція випадково, по необережності, попадає у кров. З цією метою існує профілактика при пораненнях, контактах із кров’ю, біологічними рідинами та біоматеріалами ВІЛ-інфікованого чи хворого на СНІД пацієнта
Ось деякі обов’язкові профілактичні заходи:
1. Якщо контакт з кров’ю, біологічними рідинами чи біоматеріалами супроводжувався порушенням цілісності шкіри (уколом, порізом), то потерпілий повинен:
– зняти рукавички робочою поверхнею усередину;
– видавити кров із рани;
– ушкоджене місце обробити одним із дезінфектантів (70%-ним розчином етилового спирту, 5%-ною настоянкою йоду при порізах, 3%-ним перекисом водню);
– ретельно вимити руки з милом під проточною водою, а потім протерти їх 70%-ним розчином етилового спирту;
– на рану накласти пластир, надіти напальчник;
– при потребі продовжувати роботу – одягти нові гумові рукавички;
– терміново повідомити керівництво лікувально-профілактичного закладу про аварію для її реєстрації та проведення екстреної профілактики ВІЛ-інфекції.
2. У разі забруднення кров’ю, біологічними рідинами, біоматеріалами без ушкодження шкіри:
– обробити місце забруднення одним із дезінфектантів (70%-ним розчином етилового спирту, 3%-ним розчином перекису водню, 3%-ним розчином хлораміну);
– промити водою з милом і вдруге обробити спиртом.
3. У разі потрапляння крові, біологічних рідин, біоматеріалу на слизові оболонки:
– ротової порожнини – прополоскати 70%-ним розчином етилового спирту;
– порожнини носа – закапати 30%-ним розчином альбуциду;
– очей – промити водою (чистими руками), закапати 30%-ним розчином альбуциду.
Для обробки носа і очей можна використовувати 0,05%-ний розчин перманганату калію.
Законодавством передбачена відповідальність медичних працівників за надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим «Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист населення» є ст. 30 якою передбачається саме така відповідальність коли відмовляють пацієнту у проведенні тестування та надання медичної допомоги. Тобто є юридична відповідальність, яка карається законом.
Отже, існує багато шляхів, які дозволяють уникнути ВІЛ-інфікування та зберегти собі повноцінне життя. Разом з тим дослідження показують, що далеко не всі люди знають шляхи передачі ВІЛ-інфекції, таким чином ризикують власним здоров’ям та ризиком втратити життя. За спеціальними дослідженнями, які проводилися в Україні у 2004 році, правильно визначили шляхи запобігання статевої передачі ВІЛ-інфекції та знають як він не передається лише 14% молодих людей віком 15-24 роки. Ставиться задача у найближчі роки довести показник інформованості населення, особливо молоді, про шляхи передачі ВІЛ-інфекції до 95-100%.