23. Держава в політичній системі та її функція. Теорії походження держави.

Термін “держава” є надзвичайно поширеним і знайомим всім. І він завжди використовується для характеристики влади, владних відносин. Однак держава є надзвичайно складним суспільним утворенням, одним із способів територіально-політичної організації суспільства. Більшість дослідників визначає державу як соціальний інститут, що формується в результаті виникнення і реалізації публічної влади, яка здійснює керівництво основними сферами суспільного життя, використовуючи у разі необхідності апарат примусу. Як зазначалось в попередній лекції, держава виступає центральним інститутом політичної системи. Вона являє собою складну соціальну організацію, основним призначенням якої є здійснення публічної влади в інтересах всього суспільства. Тобто це організація, через яку і за допомогою якої реалізується політична влада в суспільстві.

Державі притаманні такі атрибути:

- територія як просторова, географічна основа. Територія – це простір держави, що зайнятий її населенням і де повною мірою діє влада її еліти, яка реалізується через юридичні норми;

- населення, тобто людська спільнота, що проживає на території держави і підкорюється її владі. Населення може складатись з одного народу або ж бути багатонаціональним;

- влада, уособлена в державних інститутах. Це відносини панування і підкорення, що існують між політичною елітою і рештою суспільства.

Отже, держава – це політична цілісність, яку складає національна чи багатонаціональна спільнота, закріплена на певній території, де підтримується юридичний порядок, встановлений елітою, яка монополізує інституційовану владу, маючи законні права на застосування сили і примусу.

Можна окреслити і основні ознаки держави:

- держава – це політична організація суспільства, яка забезпечує вирішення його “спільних справ”;

- наявність публічної влади – спеціального прошарку професійних управлінців (бюрократії);

- обмеження дії влади певною територією і розподіл населення по територіально-адміністративному принципу;

- перетворення індивідів у громадян (підданих держави);

- введення податків як економічної основи діяльності влади.

Основна відмінність держави від інших політичних інститутів та організацій полягає в тому, що саме їй належить верховна влада в суспільстві. До того ж ця влада є універсальною: вона поширюється на все населення , партії та громадські організації, вона має повноваження відміни всякої іншої влади, а також спирається на такі засоби впливу, яких не має жодна інша громадська організація. До таких засобів відносяться законодавство, чиновницький апарат, армія, суд, в’язниці тощо.

Діяльність держави багатогранна і охоплює найрізноманітніші сторони суспільного життя. Основні і реальні напрямки діяльності держави та її органів по забезпеченню потреб та інтересів суспільства, які конкретизуються в завданнях , цілях і соціальному призначенні, називаються функціями держави. Змістом тієї або іншої функції держави виступає сам процес впливу держави через практичну діяльність її відповідних структур на певні суспільних відносин.

Серед функцій держави науковці виділяють:

- основні, що характеризують призначення держави, найбільш загальні, найважливіші напрямки її діяльності на певному етапі розвитку. Основні функції мають комплексний характер, їхнім об’єктом є широке коло споріднених суспільних відносин. До основних функцій держави належать, наприклад, функція оборони країни, захисту правопорядку, законності, охорони прав і свобод громадян та ін.

- додаткові (допоміжні), що є складовими елементами основних функцій , але самі по собі не розкривають сутності держави. Так, у складі такої основної функції держави, як оборона країни, можна виділити ряд допоміжних: забезпечення збереження державної та військової таємниці, організація і зміцнення збройних сил, розробка, створення та підтримка військового обладнання і т. п.

За сферою суспільного життя , де реалізуються функції держави, виділяють:

- економічні;

- політичні;

- гуманітарні.

За сферами діяльності держави її основні функції поділяються на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні функції здійснюються в межах даної держави і в них проявляється її внутрішня політика. До внутрішніх функцій належать:

- господарсько-стимулююча, суть якої полягає у створенні умов для розвитку виробництва на основі рівноправного визнання і захисту різних форм власності;

- господарсько-організаторська, яка полягає у плануванні й організації суспільно необхідного виробництва, управління загальнодержавного та комунальною власністю;

- науково-організаторська, завданням якої є стратегічні і перспективне прогнозування розвитку наукомістких і прогресивних технологій тощо.

- створення та забезпечення функціонування правових механізмів демократичного суспільства (виборча система, забезпечення діяльності політичних партій та недержавних структур);

- охорона конституційного ладу та громадського порядку.

- закріплення, забезпечення та охорона прав і свобод людини;

- охорона навколишнього середовища;

- соціальне забезпечення та захист населення;

- культурно-виховна - організація функціонування закладів науки, освіти та культури.

Зовнішні функції забезпечують здійснення зовнішньої політики держави.

До них належать такі функції:

- підтримання міжнародного миру;

- захист держави від озброєних нападів інших держав;

- міжнародне економічне і культурне співробітництво;

- боротьба з міжнародною злочинністю і тероризмом;

- участь у міжнародній охороні оточуючого середовища;

- участь у роботі міжнародних структур, організація міждержавних зв’язків тощо.

Слід мати на увазі, що в державах різних типів і на різних етапах їхнього розвитку кількість і зміст як внутрішніх так і зовнішніх функцій може змінюватися. Основними формами здійснення функцій держави є правотворчість, в цілому - правове регулювання, безпосередня організаторська робота щодо здійснення правових постанов за допомогою методів переконання, заохочення та примусу.

За часом здійснення та за тривалістю у часі функції держави поділяються на:

- постійні, що здійснюються протягом всього часу існування держави (як , наприклад , охорона правопорядку, законотворча функція тощо);

- тимчасові функції, що здійснюються протягом певного періоду існування держави чи пов’язані з певними факторами чи обставинами. Прикладом може бути розробка конституційного законодавства , ліквідація наслідків стихійного лиха чи соціального конфлікту. Ці функції також можуть поділятися на внутрішні та зовнішні .

23. Держава: форма правління, державний устрій.

    Суть держави розкривають і різні форми правління та державного устрою. Форма правління – це спосіб організації верховної влади, структура вищих органів влади та принципи їх формування. Розрізняють дві форми правління: монархію та республіку. Монархія характеризується тим, що главою держави є монарх, влада якого наслідується. Монархія може бути абсолютною і обмеженою (конституційною). Для абсолютної монархії характерною є відсутність будь-яких представницьких органів, зосередження державної влади в руках монарха. В конституційній монархії влада монарха обмежена конституцією. Глава держави має переважно представницькі і частково – виконавчі повноваження. Визначальну роль в таких державах відіграє парламент, уряд формується парламентською більшістю і підзвітний парламенту, головою виконавчої влади виступає прем’єр-міністр.

Республіка – це форма правління при якій всі вищі органи державної влади або вибираються, або формуються загальнонаціональною представницькою установою. Для республіки також характерний поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову. Принцип розподілу влади передбачає оптимальний розподіл сфер діяльності і повноважень між основними органами державної влади (парламент представляє законодавчу владу, президент і уряд – виконавчу, судові органи – судову), забезпечення їх демократичного функціонування в межах закону. Жодному з цих органів не належить вся влада в її повному обсязі. До того ж забороняється здійснювати функції, що належать іншому органу. Таким чином, державні органи діють в межах своєї компетенції, встановлюється взаємний контроль та рівновага у взаємовідносинах гілок влади.

Розрізняють президентську та парламентську республіки, а також змішану (парламентсько-президентську чи президентсько-парламентську). У президентській республіці глава держави – президент (обирається всенародно або ж спеціальною колегією виборщиків) - одночасно є і главою уряду. Уряд формується позапарламентським шляхом. У президента відсутнє право розпуску парламенту. В парламентській республіці уряд формується тільки парламентським шляхом із числа лідерів та представників партій, що отримали більшість на виборах, прем’єром найчастіше стає лідер найвпливовішої партії. Така республіка характеризується проголошенням верховенства парламенту, підзвітним якому є уряд. Парламент також формує судову владу. Главу держави – президента також обирає парламент (або ця посада взагалі відсутня) і його участь у формуванні уряду носить номінальний характер.

Особливостями змішаних форм республіки є не поєднання рис обох попередніх, а скоріше тяжіння до котроїсь із них. І основною відмінністю виступає подвійна відповідальність уряду.

Формами державного устрою є унітарна держава, федерація, конфедерація.