42. Форми національного і державного устрою.

За даними ЮНЕСКО у світі сьогодні налічується 4 тисячі етносів, і тільки 800 з них досягли рівня націй. При цьому на сьогодні налічується біля 200 держав, отже, переважна більшість націй проживає у багатонаціональних державах. / В Україні на сьогодні проживають представники 127 етносів./ Тому кожна держава у своєму устрої враховує особливості етнічної структури населення і здійснює відповідну національну політику. В залежності від того які і скільки націй проживають в даній державі, які існують соціально-економічні чинники та історичні традиції, формується і певний національно-державний устрій. Розрізняють декілька форм національно-державного устрою.

Форма національно-державного устрою – це національна й адміністративно-територіальна будова держави, характер взаємин між її складовими частинами, між центральними та місцевими органами державної влади. Та чи інша форма національно державного устрою демонструє відповідний розподіл державної влади та державного суверенітету в центрі і на місцях, їхнього поділу між складовими частинами держави, особливо коли такими складовими є національно-державні утворення. В залежності від того, з яких частин складається держава, який статус цих частин, як будуються відносини між центральними та місцевими державними органами, як гарантовані і захищені інтереси кожної нації в межах даної держави, виділяють три основні форми національно-державного устрою: унітарну державу, федерацію та конфедерацію.

Унітарна держава не має у своєму складі окремих державних утворень, наділених певною самостійністю. Її складовими виступають адміністративно-територіальні одиниці /області, губернії, провінції/, компетенція органів влади і управління яких не виходить за межі компетенції місцевих органів. Вони підкорюються центральним органам влади й ознаками державного суверенітету не володіють. На території унітарної держави діє одна конституція, здійснюється централізація всього державного апарату, проводиться обов'язкова для всіх адміністративно-територіальних одиниць загальна податкова і кредитна політика. Усі зовнішні міждержавні відносини здійснюються центральними органами, що офіційно представляють країну на міжнародній арені.

Як певну проміжну форму державного устрою між федерацією та унітарною державою можна розглядати імперію. Імперія – це складне державне утворення для якого є характерними насильницький шлях формування та тенденція до централізації. Така держава може мати формальні ознаки федерації, однак не гарантує суверенності окремим утворенням, що входять до її складу, натомість поводить політику уніфікації, посилюючи централізацію влади, впроваджуючи єдину мову і насаджуючи єдині ідеологічні принципи.

Федерація - це добровільне об'єднання кількох самостійних державних утворень в одну союзну державу. Кожен суб'єкт федерації має свій власний адміністративно-територіальний поділ, свої вищі органи державної влади /поряд з федеральними/ , має свою конституцію та поточне законодавство /узгоджені з загальнодержавними/, а інколи може мати власні військові формування та громадянство. Федеративна держава має єдиний центр, єдину територію, грошову одиницю і на міжнародній арені виступає як єдиний суб’єкт міжнародного права. Спеціалісти визначають ряд основних принципів формування та функціонування федеративної держави, до яких відносяться перш за все добровільність об’єднання та дотримання законності та конституційних прав стосовно всіх суб’єктів федерації. Федеративний устрій у різних країнах може мати свої особливості в залежності від національного складу населення, особливостей культури та побуту народів, історичних традицій.

Конфедерація - це складне державне утворення, складовими якого виступають окремі незалежні держави. Це виключно добровільне об’єднання. Жодна з держав не втрачає свого суверенітету, входячи у конфедерацію, а метою такого входження є вирішення спільних економічних, політичних чи інших проблем. У конфедерації створюються спеціальні об'єднані органи для координації дій, які не мають владних повноважень, узгоджується законодавство /ніякі рішення союзної влади не мають сили на території держави, що входить до складу конфедерації, без їхньої згоди/, проводиться спільна політика по відношенню до інших держав чи об’єднань. Конфедерація не є тривким державним утворенням. Класичним її зразком вважають у Швейцарію і США на початку свого існування. Можна сказати, що близькими за своїми принципами до конфедерації є на сьогодні Співдружність Незалежних Держав та об’єднана Європа. На сьогодні Європейський союз можна вважати чимось більшим, ніж конфедерація, але все ж меншим /з точки зору інтегрованості і взаємозалежності/, аніж федерація. Значна мобільність в рамках Євросоюзу може привести до значного змішування націй та етносів, хоча говорити про перетворення цього союзу в унітарну націю-державу підстав немає. Що стосується СНД, то інтеграційні процеси в його межах на сьогодні значною мірою гальмуються саме через колишнє тоталітарне імперське минуле – надто дорожать своєю ще нестабільною незалежністю молоді суверенні держави, і їх дуже лякає велич Росії /яка фактично всю свою історію існувала як імперія/ і її ініціативи, направлені на посилення зв’язків між колишніми радянськими республіками.