6. Політична думка Середньовіччя.

Середньовіччя - це історична епоха, що охоплює час з V по XV століття нашої ери, а фактично являє собою період феодалізму, який не знав, на відміну від античності, відкритої, публічної політики, а знав скоріше політику інтриг і підступів. Католицька церква займала панівне становище в державі та суспільстві, і тому політична наука, як і решта, розвивалась переважно в рамках богослов’я. Висхідною тезою було те, що церква повинна займати місце над державою, а держава – визнавати верховенство церкви.

Серед політичних мислителів цього періоду слід назвати Фому (Тома) Аквінського, Аврелія Августина, арабського політичного діяча Ібн-Хальдуна.

Фома Аквінський (1225-1274) розробляє власну теорію держави і права, використовуючи поняття закону. Влада, на думку Фоми Аквінського, має божественний характер і відповідає природним потребам людини — бути моральною, розумною, соціальною і політичною істотою.

Основною ознакою державної влади Аквінський вважає право видавати закони. Він визначає закон як загальне правило, що спонукає до дії чи утримує від неї. Ф.Аквінський виділяє декілька видів закону:

- вічне право - правила божого керівництва світом, що лежать в основі світового порядку, природи і суспільства;

- природне право включає закони співіснування, прагнення до самозбереження і продовження роду;

- людське право - природне право, підкріплене примусом та санкцією, тобто діюче на той час феодальне законодавство;

- боже право - це закони, що витікають із Святого письма.

В цілому ж, Фома Аквінський намагався обгрунувати верховенство церкви над світською владою, закликав світську владу безжально карати всіляких єретиків, що порушували єдність церкви.

Розглядаючи державу як різновид необхідного зла, Августин зазначав, що тільки церква є істинною державою і в ній втілюється право і загальна користь, справжня справедливість, мир і спокій. Цікавими є і його думки щодо форм правління: якщо в державі підтримується справедливість і повага до релігії, то всі форми правління стають гідними того, щоб їм підкорюватись.

Своєрідну концепцію розвитку держави розробив арабський історик Ібн-Хальдун (1332-140). Він відокремлював суспільство від держави, намагаючись проте виявити їх співвідношення та закономірності розвитку (враховуючи особливості культури, розвитку сім’ї і навіть клімату). Вслід за Аристотелем, Ібн-Хальдун розглядає державу як результат розвитку природних зв’язків і потреб людей, як організацію, що служить для встановлення і підтримання порядку. Найприйнятнішою формою держави він вважає монархію.

7. Осоливочті політичних поглядів н.Макіавеллі

Перехід від Середньовіччя до Нових часів знаменувався у політичній науці діяльністю та творчістю Н. Макіавеллі (1469-1527). Саме Макіавеллі вперше виділив політику в самостійну науку і розглядав її також як своєрідне і досить важливе мистецтво. Макіавеллі вперше аналізує політичну свідомість і політичну поведінку, намагаючись вичленити загальні механізми і мотиви такої поведінки. Його вчення ґрунтується на впевненості в незмінності людської природи і людських бажань. Він розглядає інтерес як основну і визначальну причину всіх людських діянь, а матеріальні інтереси, пов’язані з власністю кладе в основу суспільної природи людини (людина скоріше пробачить смерть батька, аніж втрату власності, пише Макіавеллі). Жадоба доповнюється в людині страхом та заздрістю. Політик має добре знати людську психіку, розуміти устремління та інтереси людей, щоб правильно будувати власну діяльність. Більше того, політика виступає як діяльність, що не повинна бути зв’язана ні моральними, ні релігійними догматами. Не політика повинна бути на службі релігії, а релігія – на службі у політики, зазначав Макіавеллі і ця позиція повністю відмежовувала його від середньовічних політичних концепцій.

Своєрідною є його точка зору на форми державності: Макіавеллі відкидав змішані форми, вважаючи, що держава буде міцна тільки тоді, коли є або чистою монархією, або чистою республікою.

В основі держави повинні лежати сила і закон. Міцна держава та, де вони поєднані і підтримують одне одного. Цікавими є і уявлення Макіавеллі про методи здійснення влади. Він вважав, що держави створюються і зберігаються не тільки силою, а й хитрістю, обманом. І з ворогами теж можна боротися як законами, так і силою. Перше властиве людині, друге – звірям. Оскільки першого не завжди вистачає, правитель має взяти від звірів силу і обман: слід бути схожим на лиса, щоб обійти капкани, і схожим на лева, щоб відлякати вовків. Макіавеллі цілком виправдовує жорстокість і підступність у боротьбі за владу, тому саме з його творчістю пов’язаний термін “макіавеллізм” як синонім безпринципності і аморальності політика.