13. Політична думка в Україні кінця хіх-на початку хх ст.

Великий внесок у розвиток політичних ідей в Україні зробили представники демократичної інтелігенції в другій половині XIХ на початку XX сторіччя. Після скасування кріпосного права на українських землях швидкими темпами розвиваються капіталістичні відносини, розвивається промислове виробництво, що веде до значних змін в соціальній структурі населення, посилюється культурно-просвітницький рух. Все це знаходить відображення і в нових політичних концепціях.

Визначне місце в історії політичної думки України цього періоду посідала творчість М.Драгоманова. Основу його суспільно-політичних та державних поглядів становила автономно-федералістична концепція.

М. Драгоманов активно розробляв питання влади, взаємовідносин між державою і суспільством. В історію політичної науки він ввійшов і як один з фундаторів етнополітології, оскільки вивчав конкретно-історичні форми політичних режимів, особливості взаємовідносин центральної та місцевої влади у різних народів, влади світської та духовної.

М.Драгоманов мав досить послідовні погляди на походження та розвиток держави і права, роль матеріального виробництва, класової боротьби та людського розуму в цьому процесі. Розглядаючи форми держави, він віддавав перевагу федерації, оскільки вона забезпечувала децентралізацію влади і можливість формування сильних місцевих органів влади. Ліберально-демократичні позиції Драгоманова просліджуються в його тезах про те, суть держави полягає не у формі побудови держави, а у правах, якими наділені громадяни і нації у цій державі. До демократичних прав він відносив право виборів, обрання, відкрите ведення державних справ, урахування інтересів меншості.

Цікавим у поглядах М.Драгоманова те, що лібералізм мав служити засобом у боротьбі за соціалістичні ідеали.

Революційно-демократичний напрямок у розвитку політичної думки представлений перш за все творчістю І.Франка. Відомий поет, публіцист, філософ І.Франко аналізував тогочасні соціальні процеси на західноукраїнських землях, намагаючись визначити перспективи соціально-політичного розвитку та рушійні сили майбутніх перетворень. Будучи революціонером за поглядами, він все ж не поділяв точки зору марксистів про визначальну роль пролетаріату і необхідність встановлення диктатури. Критикуючи існуючий лад, І.Франко виступав за обмеження ролі держави і процесі становлення нового ладу, який він бачив демократичним і справедливим. Завдання держави полягає у забезпеченні “повної політичної волі і рівності кожної людської одиниці, забезпечення її людських прав”. Його ідеал – демократична держава на основі широкого самоврядування общин, рівності націй, кооперації у процесі праці, держава, орієнтована на вирішення соціальних питань. Не будучи до кінця послідовним у визначенні шляхів становлення такої держави, Франко все ж був послідовним у її характеристиці як держави, безперечно, соціальної.

Д.Донцов був представником української гілки соціального дарвінізму , вважаючи що в політичному житті, як і в суспільстві в цілому поширені експансія, насильство і фанатизм, а суспільне життя — це постійна боротьба за виживання, в тому числі і між націями. У боротьбі з російською державністю він вбачав необхідну умову виживання української нації. Його концепція виходила з того, що гуманізм і демократія несумісні з національною ідеєю. Націоналізм у концепції Д.Донцова виступає в якості світогляду, що лежить в основі і стимулює всі людські починання.

У творчості М.Хвильового поєднані ідеї національного відродження і соціалізму.

Найбільш повно на початку ХХ сторіччя національна політична доктрина була сформульована у творах відомого вченого, історика, державного діяча М. Грушевського. Як історик М.Грушевський історично, теоретично і юридично обґрунтовує право українського народу на власну державу, доводячи, що український народ існує як історична, культурна та етнічна спільність. Більше того, він був людиною, що безпосередньо брала участь у творенні української державності, в обґрунтуванні демократичних принципів цієї державності /був членом Центральної Ради і Президентом Української Республіки/.

М.Грушевський розглядає етапи становлення держави як організації високого рівня, аналізує етапи становлення української державності, досліджує тенденції її розвитку, включаючи аналіз перспектив становлення громадянського суспільства в сучасному розумінні. В творчості М Грушевського на основі яскравого історичного матеріалу досить послідовно аналізуються питання про джерела влади, форми та принципи реалізації влади, типи і форми влади та держави /конституційні монархії, аристократичні, демократичні держави/. Значне місце у розвитку державності М.Грушевський відводить праву. В.Винниченко у визначенні національно-державних форм він насамперед виходив з інтересів будівництва соціалізму. Він пов’язував відродження української нації з соціальним визволенням, а найоптимальнішим вважав режим національно-української радянської соціалістичної влади. В.Винниченко вважав за доцільне існування “федерації Російської республіки й участі у ній України як рівного з іншими державного тіла”, оскільки між Росією та Україною існують тісні економічні зв’язки і існує небезпека незалежності України з боку більш сильних держав.