23. Партійні системи: характеристика і особливості.

Сукупність існуючих в країні політичних партій та принципів взаємовідносин між ними називається партійною системою. В партійну систему входять лише ті партії, які визнають загальні засади і методи політичної діяльності, дотримуються принципів боротьби і взаємовідносин, що дозволені законом. Причому це можуть бути не тільки партії, що входять до правлячої коаліції чи лояльні до неї, але й партії, що не визнають існуючого ладу і ставлять за мету змінити його, але діють при цьому в межах чинного законодавства.

Найбільш поширеним підходом до типологізації партійних систем є кількісний, коли за основу поділу береться кількість діючих політичних партій. Виходячи з цього виділяють: однопартійні системи ( коли практично існує одна політична партія ), двопартійні системи (передбачають існуваня 2-х і більше політичних партій, при реальному впливі на політичну систему тільки двох; ці дві партії рівні за можливостями і близькі за ідейним спрямуванням і почергово змінюють одна одну біля керма влади), багатопартійні системи (участь у здійсненні політичної системи бере 3 і більше політичних партій ).Батопартійні системи бувають: обмеженого плюралізму (3,5,8 політичних партій) та необмеженого плюралізму (перехідна система);

На формування партійної системи країни впливають історико-культурні, соціально-економічні чинники, характер політичної системи, особливості виборчої системи, політична культура населення.

Висновки. Політичні партії виступають важливим елементом сучасної політичної системи. Ефективність впливу партії на громадське життя визначається їх різноманітними функціями. Кількість політичних партій свідчить проступінь концентрації влади і поділ реалного впливу у суспільстві.

33. Політичні партії сучасної України.

34. Громадське суспільство і його розвиток в Украйні.

Громадянське суспільство являє собою сферу неполітичних відносин (економічних, духовних, національних, релігійних), які не опосередковані державою, але взаємодіють з нею, захищені її законами. Так, енциклопедичний словник з політології визначає громадянське суспільство як суспільство з розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відносинами між його членами, незалежне від держави, але таке, що взаємодіє з нею, суспільство громадян високого соціального, економічного, політичного культурного і морального статусу, які створюють спільно з державою розвинуті правові відносини.

Становлення громадянського суспільства починається лише тоді, коли з’являється громадянин як самостійний суб’єкт, який усвідомлює себе членом суспільства, наділеним певним комплексом прав і свобод. Історично це співпадає з руйнуванням традиційного суспільства, що будувалось на феодальній залежності людей, з перетворенням людини – підданого на людину – громадянина. Один з основоположників концепції громадянського суспільства І.Кант зазначав, що для його існування необхідними є:

• свобода кожного члена суспільства як людини;

• рівність його з іншими як підданого;

самостійність кожного члена суспільства як громадянина.

Громадянське суспільство знаходиться у нерозривному і суперечливому зв’язку з державою. По-перше, на певній стадії свого розвитку громадянське суспільство створює державу для захисту і реалізації своїх інтересів. Тобто, як зазначалось вище, не держава формує і визначає громадянське суспільство, а громадянське суспільство зумовлює і визначає державу. Можна сказати, що чим розвинутіше громадянське суспільство, тим досконаліша держава, тим ширше основа для розвитку демократії. При цьому громадянське суспільство забезпечує права людини, держава – права громадянина.

В цілому ж можна говорити про цілу низку передумов формування громадянського суспільства: економічних, соціальних, політичних, духовних. Перш за все – це вільне співіснування різних форм власності, зокрема – приватної, що гарантує громадянам можливості реалізації власних економічних інтересів, право вибору різних форм економічного буття. Політичною передумовою виступає децентралізація державної влади, передача значної частини її повноважень органам громадського самоврядування. Це сприяє формуванню у громадян відповідальності за вирішення багатьох суспільних проблем, сприяє подоланню їх відчуження від влади і становленню відповідної політичної культури. В широкому розумінні – це становлення правової держави. В реальному житті ці процеси тісно пов’язані.

Чим краще живе людина, тим більше у неї можливостей для прояву своїх інтересів і здібностей, для власного саморозвитку і самовдосконалення. Саме на цьому рівні і виникають різноманітні об’єднання, фонди, спілки, клуби за інтересами, які дозволяють громадянам реалізувати свої соціальні, економічні та духовні потреби і звільняють державу від частини її проблем, дозволяючи активніше працювати в тих сферах, де це більш необхідно і доцільно. В умовах недостатнього розвитку економічної, соціальної та культурної сфер суспільства держава фактично стає єдиною силою, яка забезпечує і реалізує перебудову всіх сфер суспільного життя. А при такому стані речей не тільки обмежується можливість врахування специфічних інтересів окремих груп і громадян, але і держава бере на себе не тільки владні функції, а й масу інших, поглинаючи собою суспільство.

Цей аспект становлення громадянського суспільства демонструє ще один напрямок взаємозв’язку громадянського суспільства і держави. Громадяни – це перш за все виборці, ті, хто приймає участь у формуванні органів влади. І від того, як вони живуть, буде залежати, кого вони виберуть в парламент чи на пост президента, яких законів будуть чекати і вимагати від своїх обранців, чи будуть вони підтримувати рішення влади і чи буде ця влада легітимною. Низький рівень життя українського суспільства сьогодні, його нестабільна соціальна структура, різке розшарування, відсутність середнього класу дуже яскраво відображаються в діяльності Верховної Ради, ускладнюють процес становлення правової держави в Україні, а це, в свою чергу, робить проблематичним і існування самого громадянського суспільства.

Слід також зазначити, що громадянське суспільство через механізми влади і через структури суспільної свідомості виступає додатковим механізмом впливу на індивіда, визначення його поведінки. Соціальні і духовні цінності цього суспільства пронизують не тільки інститути влади, а й виробництво, побут, культуру.