Тема 5. Соціальний сектор міського господарства

5.1 Зміст та структура соціального сектору міського господарства

Соціальна сфера охоплює низку секторів, що представляють собою однорідні інституційні одиниці, які ґрунтуються відповідно до виконуваних ними завдань, функцій і технологій створюваних ними соціальних послуг. Основними секторами соціальної сфери є організації і заклади, що надають послуги освіти, охорони здоров’я, фізичної і духовної культури та ін. Самостійними структурами у складі секторів соціальної сфери визначаються органи муніципального управління (управління освіти, управління соціальним захистом та інші), що обслуговують її управлінські потреби.

Ця сфера має і певні фінансові підрозділи (фінансове управління, казначейство, банки). Між соціальною підсистемою і секторами, організаціями і підприємствами інших підсистем міста існують постійні прямі і зворотні економічні і соціальні зв’язки. Перші існують з підприємствами, що випускають продукцію, матеріально-технічні вироби чи напівфабрикати, що використовуються в процесах соціальної підсистеми. В свою чергу, інші підсистеми використовують трудові ресурси, що створюються в соціальній підсистемі шляхом надання послуг освіти і охорони стану здоров’я працівників будь-яких підприємств.

Розвиток соціальної сфери міста відбувається в рамках соціального сектора міського господарства. До особливостей розвитку соціального сектора прийнято відносити:

• високий динамізм розвитку галузей;

• територіальну сегментацію підприємств соціального сектора;

• локальний характер виробництва;

• короткий відтворювальний цикл;

• значну швидкість обороту капіталу;

• перевага малих та середніх підприємств;

• широке поширення некомерційних організацій;

• високу ступінь диференціації в рівні розвитку й використання технологій.

Соціальний сектор міського господарства спрямований на реалізацію та надання таких груп послуг:

- житлово-комунальне обслуговування (надання житла з його впорядкуванням, електро-, газо-, водопостачання, каналізація, система смiттєвідведення, забезпечення нормальної роботи всього цього інженерного устаткування);

- роздрібна торгівля (магазини, намети, кіоски, лотки i т. ін.);

- громадське харчування (буфети, їдальні, кафе, ресторани i т. ін.);

- побутове обслуговування (виробничі послуги - ательє з пошиття i ремонту одягу, взуття, головних уборів);

- послуги, пов'язані з особистою гігієною: лазні, пральні, хімчистки, перукарні; послуги з прокату предметів, догляду за будинком; ритуальні послуги – похоронні бюро, крематорії i кладовища; фотоательє);

- загальна освіта i виховання дітей та підлітків (загальноосвiтнi школи i дошкiльнi установи);

- медичне обслуговування (включає профілактику i лікування різних захворювань вдома, амбулаторно або в стаціонарах);

- соціальне забезпечення i обслуговування непрацездатних членів суспільства (будинків для престарілих i інвалідів, дитячих будинків, будинків дитини);

- рекреаційне обслуговування (будинки відпочинку, пансіонати, турбази);

- обслуговування культурних потреб населення (бібліотеки, клуби, театри, цирки, концертні зали, музеї, картинні галереї, парки культури i відпочинку, спортивні споруди i т. ін.);

- охорона майна i прав громадян (мiлiцiя, судові органи, прокуратура, нотаріат, пожежна охорона);

- послуги зв'язку (пошта, телеграф, телефонна мережа).

Зупинимося на головних з них більш детально.

Так культура охоплює установи і заклади, що виробляють товари культурного призначення, пропонують духовні цінності для населення та ін. (бібліотеки, театри, клуби, музеї, кіностудії, телебачення, радіо, газетно-журнальні видавництва), їх розміщення також пов'язане з особливостями розселення людей: найвища концентрація об'єктів культури—у великих містах. В Україні є понад 23 тис. бібліотек, 22 тис. клубних установ і будинків культури. Вони розміщуються згідно з адміністративним поділом (у населених пунктах — центрах адміністративно-територіальних одиниць, у міських мікрорайонах) і за виробничим принципом — при заводах, навчальних закладах тощо.

Серед державних музеїв (таких понад 320) переважають краєзнавчі, історичні, меморіальні. Найбільше їх у Києві, Львові, Одесі, Полтаві, Харкові, Чернігові, Запоріжжі та ін. Найбільша кількість професійних театрів — у Києві, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві.

Лікувально-оздоровчий комплекс включає систему медичних та рекреаційних установ, які забезпечують охорону здоров'я (профілактику захворювань, лікування), оздоровлення та відпочинок людей. Закладами охорони здоров'я є понад 10 тис. лікарень, амбулаторій та поліклінік, розташованих у містах і кущових поселеннях — селищах, великих селах. У них працює декілька сотень тисяч лікарів та осіб середнього медичного персоналу. Забезпеченість лікарями в Україні — одна з найвищих у світі, але відсоток хворих людей постійно збільшується через несприятливі умови життя, нераціональне харчування тощо.

Оздоровлення і відпочинок людей забезпечують санаторії, пансіонати, санаторії-профілакторії, дитячі оздоровчі табори, будинки відпочинку, туристичні бази і притулки. Внаслідок їх поєднання в населених пунктах чи на певних територіях формуються курорти і курортні місцевості, туристичні центри і туристичні райони. Запаси рекреаційних ресурсів в Україні дозволяють розвивати літні й зимові види відпочинку, туризму, оздоровлення людей з України та з-за кордону.

Житлово-комунальне господарство задовольняє потреби людей у житлі, забезпечує функціонування житлових будинків, готелів, невеликих підприємств і установ. Весь житловий фонд в Україні складає 980 млн. м2, 60% його зосереджено в містах. Міський житловий фонд має вищий порівняно із сільським рівень забезпечення газом, гарячим водопостачанням, водопроводом і каналізацією. На сьогодні з метою поліпшення житлових умов населення значна увага приділяється розвитку кооперативного та індивідуального житлового будівництва.

Побутове обслуговування включає індивідуальне виготовлення і ремонт одягу, взуття та трикотажних виробів, ремонт і будівництво житла, послуги перукарень і майстерень з ремонту побутової техніки, транспортних засобів, радіо- і телеапаратури та ін. Воно постійно зазнає змін, бо удосконалюються старі і запроваджуються нові види і форми обслуговування. Найбільші обсяги реалізації побутових послуг припадають на міські поселення.

Торгівля і громадське харчування охоплюють підприємства роздрібної торгівлі і заклади громадського харчування. В загальному обсязі товарообігу продовольчі товари становлять 67%, непродовольчі — 33%. Найвищі показники роздрібного товарообігу на одну людину — у м. Києві, АР Крим, Донецькій, Харківській, Запорізькій, Одеській і Львівській областях. Крім традиційних підприємств галузі розвивається мережа спеціалізованих магазинів, закладів громадського харчування швидкого обслуговування.

Зв'язок як галузь господарства складається з підприємств, ліній і вузлів, які забезпечують процес передачі інформації на відстань (т. зв. телекомунікації). Сюди входять відділення зв'язку, телефонно-телеграфні станції, пошта, радіомовлення, телебачення та ін. З другої половини XX ст. поряд із засобами масової інформації (радіо і телебачення) надзвичайно активно у світі розвивається індивідуальний зв'язок. При цьому традиційний його вид — телефонний зв'язок — удосконалюється, поєднується з іншими видами (супутниковим, радіозв'язком). Стаціонарна кабельна мережа телефонного зв'язку поповнилась новими мобільними системами — пейджинговою, стільниковою, супутниковою. Інша група найновіших засобів телекомунікацій широко використовує відеоапаратуру та комп'ютери. Це — телефакс, електронна пошта та ін.

Таким чином, функції галузей соціальної сфери різні. Одні з них задовольняють духовні потреби людей (наука, культура, охорона здоров'я, рекреація і т.д.), а інші — фізичні (торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування). Саме тому соціальна сфера має економічне і соціальне значення для розвитку суспільства. Економічне її значення виявляється у тому, що вона надає послуги, необхідні для відтворення робочої сили, зростання продуктивності її праці. Соціальна роль даної сфери полягає у підвищенні рівня і поліпшенні умов життя людей.

Світова практика показує, що для успішного розвитку соціального сектора міського господарства необхідна наявність наступних умов:

1. створення нормативної бази;

2. забезпеченість економічними ресурсами;

3. залучення організацій соціального сектора до розробки й реалізації цільових програм;

4. пільгове оподатковування;

5. гнучка система керування.

При цьому ефективність розвитку соціального сектора міського господарства може бути визначена на основі двох найважливіших показників.

Соціальний ефект — задоволення потреб населення в найважливіших соціальних благах.

Економічний ефект визначається як збільшення обсягів локального виробництва соціальних послуг, а також через зміну найважливіших економічних показників об'єктів соціальної сфери.

Рівень розвитку соціальної сфери визначається попитом на послуги, а ті, у свою чергу, змінюються відповідно до реальних можливостей суспільства на тому чи іншому етапі розвитку. В сучасних умовах загальної економічної кризи попит на багато видів послуг зменшився внаслідок невисоких прибутків населення, але зростає на окремі види послуг (інформаційні, рекламні, рекреаційні, у т. ч. туристичні, охорони здоров'я та ін.).

В цілому соціальна сфера має певні територіальні відмінності у рівні розвитку та структурі. Значно вищий рівень її розвитку і ширша галузева структура у містах порівняно з сільською місцевістю, в економічно більш розвинених промислових регіонах порівняно з менш розвинутими аграрними. Найбільш розвинена (кількісно і якісно) соціальна сфера в адміністративних центрах областей і АР Крим.

Особливостями сучасного розвитку соціальної сфери міського господарства є той факт, що за останні роки в соціальних підсистемах міст починають розвиватись і ринкові відносини. Так активно створюються приватні, медичні, освітянські та інші організації, що надають соціальні послуги на комерційній основі.