6.2.2. Комунальне господарство: класифікація підприємств, основні особливості

Комунальне господарство міста величезне і багато функціональне, до нього входять системи інженерного життєзабезпечення:

• водопостачання і водовідведення;

• тепло-, енерго-, газопостачання;

• впорядкування прибудинкових територій (прибирання, збір і вивіз твердих побутових відходів);

• впорядкування територій муніципальних утворень (прибирання вулиць, будівництво, ремонт і прибирання доріг, мостів і тротуарів, озеленення, ритуальне обслуговування, вуличне освітлення, утилізація відходів);

• міський транспорт;

• підприємства побутового обслуговування (лазні, пральні) і т. д.

В зв’язку з цим за призначенням та функціями комунальні підприємства поділяються на такі групи:

- санітарно-технічні (водопроводи, каналізація, підприємства із санітарної очистки);

- транспортні (трамваї, тролейбуси, автобуси, метрополітен та ін.);

- комунальної енергетики (електричні, газові, теплові мережі та ін.);

- комунального обслуговування ( готелі та ін.);

- підприємства та організації зовнішнього міського (селищного) благоустрою (підприємства шляхового господарства, озеленення, вуличного освітлення та ін.).

Комунальні підприємства, які надають послуги і реалізують продукцію за плату, працюють за схемою самофінансування. Підприємства, які надають безоплатні послуги (міських шляхів, озеленення, вуличного освітлення та ін.), фінансуються з бюджету за фактично виконані роботи.

Специфічною особливістю комунального господарства є те, що більшість комунальних підприємств не створюють матеріальної продукції, а надають послуги.

Комунальним обладнанням міста є водопроводи, каналізація, мережі теплофікації, електропостачання, газопостачання, трамваї, тролейбуси та інші засоби міського транспорту, лазні, пральні, готелі, а також споруди з благоустрою міської території - вуличні замощення, тротуари, мости, набережні, іригаційні споруди, ливнева каналізація, вуличне освітлення, зелені насадження вулиць, парки, сади, сквери, квітники, газони, огорожі, архітектурні споруди й пам’ятники.

Розмір та умови експлуатації обладнання міста залежать від розмірів та типу населеного пункту. Так, мережі електропостачання, газові, теплофікаційні, водопроводу й каналізації, траси міського транспорту, як правило, відображають схему розміщення проїздів у місті.

Розглянемо більш детально окремі елементи комунального господарства міста.

Водопровідно-каналізаційне господарство

Водопровідно-каналізаційне господарство є однією з найважливіших і найбільш матеріало - та енергомістких галузей комунального господарства України.

Централізованими системами водопостачання забезпечені всі міста України, 767 селищ міського типу, або 86,5%, 6283 сільських населених пунктів, або 22,1% їх загальної кількості. Централізованими системами водовідведення забезпечені 443 міста (або 96,5% від загальної кількості), 497 селищ міського типу (або 56,1%) та 737 сільських населених пунктів (або 2,6%).

Водопостачання населених пунктів України на 70% здійснюється за рахунок поверхневих джерел, 30% – з підземних джерел.

У 98 населених пунктах України послуги з водопостачання надаються за графіком; мешканці понад 1200 сільських населених пунктів у Автономній Республіці Крим, Запорізькій, Миколаївській, Кіровоградській, Одеській, Херсонській, Донецькій, Дніпропетровській, Луганській областях через природні або техногенні причини частково або повністю користуються привізною водою.

Водопостача́ння — постачання води певної якості населенню, промисловим підприємствам тощо.

Вода витрачається споживачами на найрізноманітніші потреби. Вимоги до якості і кількості води різноманітні. Вони відрізняються різким коливанням попиту протягом доби, сягаючи максимуму, на який проектується виробнича потужність споруд. Більшість цих витрат може бути зведена до трьох основних категорій.

1. Витрата води на господарсько-питні (побутові) потреби населення

2. Витрата води для виробничих (технічних) цілей

3. Витрата води для пожежегасіння і власні потреби водопроводу (промивання фільтрів, водоприймальних прис троїв, мережі та ін.).

Загальна витрата води на господарсько-питні потреби населення пропорційна чисельності міських жителів. Для розрахунку загальної витрати треба встановити питому витрату води на одного жителя, тобто питому норму водоспоживання.

Вона складається з витрати води на різні потреби і залежить від характеру санітарно-технічного обладнання будинків, ступеня благоустрою міста, кліматичних умов, рівня міської культури і культури споживачів, способу життя населення. На норму водоспоживання істотний вплив справляє також чисельність і життєвий цикл сім’ї, середня чисельність сім’ї, що проживає в одній квартирі, соціально-психологічна характеристика сучасного споживача, технічний рівень і ринкова конкурентоздатність санітарно-технічного обладнання, забезпеченість абонентів приладами обліку води. Зміна цих факторів викликає необхідність періодичного перегляду норми водоспоживання.

Для розрахунку питомої норми водоспоживання населенням використовують відповідні будівельні норми та правила.

Вимоги до якості води залежать від характеру її використання. До води, що йде на задоволення питних потреб населення, у першу чергу висувають вимоги санітарно-гігієнічного порядку. Вода повинна бути нешкідливою для здоров'я, не містити хвороботворних бактерій, бути прозорою, не мати запаху і поганих присмаків.

У понад 260 населених пунктах питна вода за окремими фізико-хімічними показниками не відповідає вимогам чинного стандарту.

Каналізація - це комплекс обладнання, мереж і споруд, призначених для прийому і видалення забруднених стічних вод за межі населеного пункту, їхнього очищення, знезаражування, утилізації і скидання у водойму.

Загальна протяжність каналізаційних мереж складає 50756,5 км, з яких 17269,2 км мереж (34%) перебувають в аварійному стані, у Харківській області - 49,4%, у Донецькій - 47,6%, Луганській - 44,9% та у м. Севастополь – 42,8%.

Функції підприємства міського каналізаційного господарства:

• прийом, перекачування, очищення і відведення стічних вод, підтримка належної санітарно-екологічної обстановки міста;

• вивезення твердих побутових відходів, рідких забруднень;

• експлуатація центральних колекторів зливової мережі й об'єктів водозниження, вирішення завдань по боротьбі з підтопленням;

• експлуатація і утримання в належному с тані рік і водних об'єктів міста; догляд за прибережними смугами, зміцнення берегів, технічне спостереження, утримання і експлуатація гідроспоруд.

Потужність (пропускна спроможність) каналізації визначається витратою, що виражається обсягом стічних вод, віднесеним до одиниці часу. Одиниця виміру витрати: м3/добу, м3/ рік, м3/год, л/с.

Стічні води - це води, що використовуються на виробничі, побутові та інші потреби, забруднені додатковими домішками, що змінили їх первісний хімічний склад і фізичні властивості; води, що стікають з території населених пунктів у результаті випадання атмосферних опадів або поливання вулиць.

Водопровідні та каналізаційні насосні станції та очисні споруди у всіх регіонах України мають значний фізичний та моральний знос і потребують суттєвого оновлення, удосконалення технологічного процесу, заміни обладнання тощо.

Через застаріле обладнання, роботу насосних станцій в неоптимальному режимі та втрати питної води під час її транспортування та розподілу непродуктивні витрати електроенергії в середньому по країні складають більше 25 %.

Комунальна теплоенергетика

Найбільшим споживачем енергії в містах є промисловість, на долю якої припадає 80-50 % усіх витрат енергії. Житлово-комунальне господарство за обсягом споживання енергоносіїв посідає третє місце в Україні, щорічно витрачаючи близько 10 млрд. кВт. год. електроенергії і майже 8 млрд. м3 газу.

Основним видом енергії, що споживається житлово – комунальним господарством, є електрична. Більшу частину електроенергії міста одержують від регіональних і загальнодержавних енергосистем (державні й акціонерні обленерго).

Основними господарствами, що забезпечують міста електроенергією, є міські електричні мережі. Структура споживання електроенергії в комунальному господарстві приблизно є такою (в %): освітлення будівель(житлового й нежитлового призначення) - 72, освітлення вулиць - 6, міський електротранспорт ( трамвай, тролейбус, метрополітен) - 5, водопостачання та водовідведення - 15, інші - 2.

Теплофікація, або централізоване теплопостачання здійснюється на базі комбінованого виробництва електроенергії і тепла теплоелектроцентраллю (ТЕЦ), а також від центральних котелень.

Структуру енергопостачання міс т формують споживачі енергії і процеси, що споживають енергію. Практично у всіх містах України склалася система централізованого електро- і теплопостачання на баз і міських комунальних і районних електростанцій і котельних установок різноманітного типу.

Теплопостачання - надання послуг щодо задоволення потреб споживачів у тепловій енергії.

Теплопостачання населених пунктів України забезпечують 7712 підприємств усіх форм власності, на яких експлуатується 31312 котелень сумарною потужністю 133311,7 Гкал/год, 24% з яких обладнані котлоагрегатами, що експлуатується понад 20 років і мають коефіцієнт корисної дії нижче 82%.

Загальна кількість установлених котлів складає 72298 одиниць, з них 16468 котлів (22,8%) з терміном експлуатації більше 20 років.

Втрати теплової енергії в інженерних мережах за рік складають 12,9% від загальної кількості реалізованої теплової енергії, у Дніпропетровській області – 17,5%, Чернігівській – 16,9%, Сумській – 16,8%, Херсонській – 15,6%, Закарпатській – 14,8%, Черкаській – 13,1%, у місті Києві – 18,2%.

У структурі споживання теплової енергії будь - якого міста значну частину складають витрати на побутові потреби, пов’язані з опаленням та гарячим водопостачанням житлового фонду.

Централізована система опалення - такий пристрій , при якому тепло виробляється в якомусь центрі, наприклад, в центральній котельній, а теплоносій по трубопроводах передає тепло нагрівальним приладам, встановленим в окремих помешканнях.

Системи гарячого водопостачання забезпечують споживачів гарячою водою, яку в житлових, громадських, комунальних будівлях, а також на промислових підприємствах використовують для ванн, душових, прання білизни, миття посуду, технологічних потреб.

Системи гарячого водопостачання, як і опалення, бувають місцеві й централізовані.

Потреби систем опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і виробничо-технологічних процесів у теплі задовольняються системами теплопостачання. Системою теплопостачання називають сукупність та взаємодію таких елементів: трубопроводи, насоси, прилади і обладнання теплоспоживання, обладнання автоматики і апаратура, що регулює, сигналізує і реєструє. Робота всіх цих елементів базується на законах фізики, хімії, механіки, гідравліки, термодинаміки.

У великих містах, насамперед в обласних центрах, областю діяльності підприємства теплопостачання є:

- виробництво, транспортування і використання теплової енергії на базі спалювання всіх видів палива, в тому числі побутових і виробничих відходів, а також використання енергетичних ресурсів на території України, незалежно від відомчої приналежності джерел тепла, для забезпечення тепловою енергією абонентів і виробництва, щоб сприяти їх безперервному і якісному функціонуванню;

- експлуатація, ремонт діючих і будівництво нових систем теплопостачання джерел тепла, теплових мереж;

- розробка і реалізація перспективних планів теплопостачання з видачею технічних умов, незалежно від відомчої приналежності джерел тепла і мереж споживачів;

- виконання функцій замовника на будівництво котельних і теплорозподільчих станцій і теплових мереж від них, незалежно від відомчої приналежнос ті, в тому числі на прямій договірній основі з іншими відомствами;

- монтаж і наладка технологічного обладнання, систем тепло- , газопостачання і вентиляції всіх видів, трубопроводу, електрогосподарства;

- проектування систем теплогазопостачання, вентиляції, водопостачання, каналізації, архітектурно – будівельні роботи на всіх об’єктах, незалежно від відомчої приналежності;

- виготовлення, покриття і відновлення труб, виготовлення котлів, арматури та інших видів обладнання, а також виробництво прокатних валиків, роликів та інших виробів, необхідних для основного виробництва і народного господарства тощо.

Основними функціями підприємств теплопостачання є вироблення та транспортування тепла споживачам на опалення, вентиляцію будівель, технологічні процеси, гаряче водопостачання.

Особливості виробничих процесів цих підприємств обумовлюють склад та методику розрахунків показників виробничої програми. Основою для складання виробничої програми є довгостроковий план розвитку підприємства, запланована виробнича потужність, договори щодо надання послуг.

Міський пасажирський транспорт

Найважливішим елементом інфраструктури будь-якого міс та є міський пасажирський транспорт. А в сучасних умовах великого міста він став одним з найважливіших факторів, що забезпечує його життєдіяльність, ефективність і нормальне функціонування, поєднуючи розрізнені час тини міста в єдиний механізм.

Історично склалося так, що види міського транспорту мали різну відомчу підпорядкованість. Так, міський електротранспорт завжди був господарством міста, тобто муніципальним господарством, метрополітен перебував у підпорядкуванні МШС, автотранспорт – у підпорядкуванні Міністерства автотранспорту. Не стала комунальна власність єдиною для усіх видів транспорту і в даний час.

В умовах ринкових відносин наявність підприємств різних форм власності – фактор позитивний, тому що стимулює до конкуренції. Однак слід зазначити, що підприємства до цього не зовсім готові. Не відпрацьований механізм взаємовідносин транспортних підприємств з питань викорис тання засобів, що є комунальною власністю, недостатня нормативно-правова база та ін.

Міський електротранспорт в умовах ринкової економіки залишається найбільш ефективним, економічним, безпечним, екологічним та доступним видом громадського транспортного обслуговування населення.

Специфіка діяльності міськелектротранспорту, залежність від постійних маршрутів, графіка руху і сталого енергопостачання. Велика кількість пільгових категорій населення, яке користується міськелектротранспортом, вимагає підтримки його діяльності з боку державних та місцевих органів влади

Інвентарний парк рухомого складу міського електротранспорту станом на 1 січня 2010 року становив 2615 трамвайних вагонів та 4049 тролейбусів, з яких вичерпали нормативний термін експлуатації відповідно 2422 (93 %) та 3031 (75 %) одиниці. Близько 20 відсотків загальної протяжності трамвайних колій та контактної мережі знаходяться у аварійному стані і потребують капітального ремонту. Упродовж 2010 року послугами міського електротранспорту скористалося 2080 млн. пасажирів, з них 1270 млн. пільгових категорій або 61 відсоток загальної кількості пасажирів. Порівняно з 2009 роком кількість перевезених міським електротранспортом пасажирів зменшилися на 18 відсотків, загальний пробіг рухомого складу міського електротранспорту зменшився порівняно з минулим роком на 9 відсотків і склав 227 млн. вагоно(тролейбусо)-кілометрів.

Для характеристики якості виконання міським пасажирським транспортом свого завдання використовують такі показники: регулярність руху, експлуатаційна швидкість транспортних засобів, комфортабельність поїздки і т. ін.

Для пасажира основним якісним показником організації обслуговування міським пасажирським транспортом є швидкість сполучення. Саме на цей показник треба орієнтуватися при організації обслуговування населення.

Експлуатація окремих, різних за виробничими функціями, елементів транспортного господарства має свої особливості. Саме розмаїття функцій та обсяги робіт обумовлюють необхідність організації на транспортних підприємствах таких підрозділів (служб):

1) депо — здійснює підготовку рухомого складу до нормальної роботи на лінії шляхом профілактичного обслуговування і ремонту вагонів (машин);

2) служба руху — займається питаннями організації роботи рухомого складу на лінії;

3) ремонтні майстерні (заводи) - виконують капітальні ремонти рухомого складу;

4) служба шляху — здійснює утримання і ремонт рейкового шляху;

5) служба електрогосподарства — відповідає за утримання і ремонт елементів електрогосподарства.

Особливості окремих видів транспорту відбиваються на складі його служб. Наприклад, у тролейбусному й автобусному господарствах відсутня служба шляху, в автобусному — служба шляху і служба електрогосподарства. У той же час на метрополітені крім , перелічених вище підрозділів, є служба тунельних споруд і деякі інші.

На організаційну структуру транспортного господарства впливають також його розміри. У великих підприємствах окремі служби являють собою, як правило, самостійні госпрозрахункові ланки транспортного господарства.

У містах, що мають трамвай і тролейбус, часто створюються об'єднані трамвайно-тролейбусні управління. У деяких великих містах в одне управління можуть об’єднуватися усі види наземного транспорту: трамвай, тролейбус і автобус. Об'єднання керівництва усіма видами транспорту в місті є доцільним заходом: у цьому випадку усувається паралелізм у роботі окремих управлінь, зменшується кількість адміністративно-управлінського персоналу, з'являється можливість кращої координації роботи усіх видів транспорту міста та ряд інших переваг.

Санітарне очищення міст

Усунення і знезараження відходів життєдіяльності, що виникають при проживанні великого числа людей на обмеженій території, поліпшення санітарного стану навколишнього середовища є складним санітарним, технічним і екологічним завданням підприємств санітарного очищення міс та.

Відходи – це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються в процесі людської діяльності і не мають подальшого використання на місці утворення або виявлення і від яких їхній власник має намір чи повинен позбутися шляхом утилізації або видалення.

Основним інструментом планування діяльності в області управління відходами є екологічні програми міждержавного, державного і регіонального рівня. Всі ці програми передбачають можливість максимального вторинного використання відходів або їх передачу іншим споживачам.

Для кожного міста, з урахуванням місцевих особливостей, розробляють відповідні інструкції по дотриманню правил збору і видалення (перевезення) ТПВ, процедур виявлення і реєстрації відходів невідомого походження, реєстрації джерел утворення відходів, місць їхнього поховання.

Практика санітарного очищення міс т полягає у захисті ґрунту, повітря і води від забруднень покидьками, запобігання розмноженню мух і гризунів, створення нормальних санітарних умов для життєдіяльності людини, забезпечення безпеки і зручності пішохідного і транспортного руху шляхом прибирання і поливу тротуарів, проїздів, видалення снігу, боротьби з ожеледдю.

Основні види робіт:

· очищення всіх будинків від твердих відходів і не каналізованих будинків від рідких покидьків;

· знешкодження усіх видів покидьків, ТПВ з їхнім максимальним використанням (утилізацією);

· вуличне очищення, полив площ та тротуарів, літнє і зимове прибирання.

Для очищення міст від твердих покидьків застосовується в основному вивізна система, при якій сміття, що збирається в домоволодіннях, видаляється спеціальним автотранспортом по вивезенню сміття з наступним знешкодженням на міських звалищах. Місцева система зі знешкодженням і використанням покидьків на присадибних ділянках застосовується в районах індивідуальної забудови міст.

Крім знешкодження сміття на звалищах застосовується знешкодження твердих покидьків шляхом компостування у штабелях або біотермічних камерах з наступним використанням компосту в зеленому і сільському господарстві.

Очищення поселень виконують, як правило, спеціальні організації, що входять до системи житлово-комунального господарства місцевих Рад – спеціальними автопідприємствами по очищенню або безпосередньо комбінати комунальних підприємств. Останнім часом до цієї роботи залучають різні фірми недержавної форми власності.

Відносини між підприємствами, що здійснюють очищення, і житловими організаціями регулюються типовими договорами. Житлові організації оплачують витрати на вивезення і знешкодження сміття за рахунок кошторису експлуатаційних витрат, а вивезення і знешкодження відходів з приватних неканалізованих будинків оплачується їх власниками.

Заходи щодо вуличного прибирання фінансуються з місцевого бюджету на основі звітів про обсяги виконаних робіт і їхньої вартості.

Значну частину проїжджої території прибирають житлові й інші організації. Перед міським господарством стоїть завдання звільнити житлово-експлуатаційні організації від прибирання проїжджої частини вулиць, набережних та інших загальноміських територій.

Прийом і навантаження сміття виконують на спеціальних майданчиках, обладнаних контейнерами. Найбільш простим і дешевим засобом вважається вивезення відходів на смітники або звалища.

Таким чином, вибір методу знешкодження і утилізації ТПВ необхідно здійснювати з урахуванням особливостей міста, охорони навколишнього середовища і здоров'я населення, раціонального використання земельних ресурсів, кліматичних, географічних умов, економічної доцільності на основі порівняння техніко-економічних показників альтернативних варіантів.

Озеленення міст (міське зелене господарство)

Озеленення у загальній системі зовнішнього благоустрою міст має велике значення. Перш за все зелені насадження значно зменшують наявність пилу й диму в повітрі міс та, відіграють роль своєрідного фільтру. Вони впливають на формування мікроклімату в місті, бо діють на тепловий режим, вологість і ступінь рухомості повітря. Безліч видів декоративних рослин створюють широкі можливості для архітектурних композицій і планування міста у цілому.

Зелені насадження є місцями активного й пасивного відпочинку населення. Особливо великою є роль парків культури і відпочинку. Окрім них у містах влаштовують сквери, бульвари, дитячі парки, міські сади, ботанічні сади, вуличні зелені насадження уздовж тротуарів, прибудинкові зелені насадження, палісадники, зелені насадження на промислових підприємствах, в лікарнях, школах і т. ін.

Зважаючи на значущість та особливість галузі, дуже важливим є планування комплексного озеленення міст.

Перспективний план озеленення міста чи селища, а також поточне планування, зв'язане з проектуванням об'єктів озеленення - садів, скверів, парків, бульварів та інших насаджень, розробляють на основі спеціальних нормативних показників, затверджених господарськими нормами проектування населених міст.

В цілому міське зелене господарство включає три тісно зв’язані між собою галузі:

a) зеленого будівництва - створення нових зелених об’єктів, реконструкція і капітальний ремонт існуючих об’єктів;

б) експлуатації - нагляд та утримання зелених насаджень, що є важливою частиною загальної системи благоустрою міста;

в) виробничу - вирощування посадкового матеріалу для озеленення міста.

Витрати на будівництво і експлуатацію міських зелених насаджень загального користування фінансуються з міського бюджету. Виробничі підприємства зеленого господарства - розсадники, квітникарські й насінницькі господарства покривають свої витрати з виручки від реалізації продукції.

Зелене господарство має особливості, обумовлені характером процесу вирощування рослин: довготерміновість виробничого процесу, що коливається від декількох тижнів до багатьох років (вирощування квітів, чагарників, дерев) і потребує значних оборотних коштів; сезонність у роботі підприємства; велике розмаїття продукції (дерева, чагарники, насіння, цибулини, квіти і т.п.), велика питома вага земляних робіт (обробка і підготовка ґрунту, копання ям і канавок, заготівля рослинної землі тощо).

Зелені насадження міст розподіляють на дві великі групи:

- об’єкти озеленення загального користування (парки, лісопарки, сквери, бульвари, сади, вуличні насадження). Ці насадження знаходяться в безпосередньому віданні органів міського благоустрою;

- зелені насадження на територіях промислових підприємств, шкіл, лікарень, дитячих садків тощо є насадженнями обмеженого користування і експлуатуються відповідними відомствами.

Однак організації, що відають міським благоустроєм, контролюють зберігання зелених насаджень, що належать різним відомствам, а також проведення робіт з озеленення.

Організаційна структура управління зеленим господарством в містах залежить від обсягів робіт з озеленення, місцевих традицій, і має такі форми: управління озеленення, управління або відділи благоустрою, трести зеленого будівництва, експлуатаційні контори (дільниці) з озеленення, окремі виробничі підприємства: розсадники, оранжерейно-квітникарські господарства та ін.

Соціальна структура зеленого господарства (співвідношення комунальних, орендних, акціонерних, приватних підприємств) в містах теж різна.

Слід сказати, що роботи із зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень в містах ведуть, як правило, комунальні підприємства.

Що ж до виробничої галузі, тобто вирощування посадкового матеріалу для озеленення, квітів та вічнозелених рослин для прикраси приміщень, квітів для букетів, вирощування цибулин, рослин дикої флори та ін., то тут поряд з комунальними підприємствами все більшої ваги набувають акціонерні й приватні підприємства.

В цілому ж комунальні підприємства з великим обсягом робіт із озеленення мають складну організаційну структуру. До їх складу входять управління та дільниці зеленого будівництва, організації з експлуатації зелених насаджень, виробничі підприємства.