5.3 Основні напрямки міської соціальної політики

Важливо підкреслити, що розвиток соціального сектора муніципального господарства тісно пов'язане зі здійсненням міської соціальної політики.

Міська соціальна політика - це діяльність органів місцевого самоврядування, вітчизняних і зарубіжних підприємств, установ усіх форм власності, їх об'єднань і асоціацій, громадських і приватних фондів, громадських і релігійних організацій, громадян на території певного муніципального утворення щодо розвитку й управління соціальною сферою, збалансування розвитку суспільства, забезпечення соціального захисту населення, створення сприятливих умов для існування індивідів і соціальних спільнот.

Муніципальні органи створюють і розвивають відповідну інфраструктуру, вони зобов'язані забезпечувати зміст і розвиток матеріально-технічної бази цих установ, створювати сприятливі умови, для їхньої діяльності й сприяти послідовному вдосконалюванню цієї діяльності, більше успішному, ефективному виконанню ними своїх завдань.

Головною метою міської соціальної політики є подолання соціальної напруги, досягнення рівноваги, стабільності, цілісності, консолідації, злагоди й динамізму суспільства.

Наслідки світової фінансової кризи та відродження "тіньової" економіки породили такі украй негативні наслідки у соціальній сфері, як зниження рівня життя значної частини населення; значну частку прихованого безробіття; різку поляризацію населення за рівнем доходу; майже повну ліквідацію відповідності між результатами й оплатою праці між секторами економіки і сферами економічної діяльності; посилення неформальних суспільно нерегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвиток корупції; дитячу безпритульність, вимушену міграцію. Як наслідок - зростання кількості населення, що потребує соціальної підтримки.

В цілому міська соціальна політика розвивається під дією великої кількості факторів: демографічних, економічних, соціальних, етнічних, екологічних, інформаційних тощо.

Не менш важливим завданням соціальної політики є надання соціальної допомоги й соціального захисту певним групам населення.

Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції беруть участь у реалізації законодавства про виплату пенсій та допомоги. Призначення, перерахунок, виплату й доставку державних пенсій здійснюють місцеві органи соціального захисту населення. Органи місцевого самоврядування із власних й залучених коштів мають право призначати й виплачувати доплати до пенсій та допомоги.

Взаємодія органів місцевої виконавчої влади та органів місцевого самоврядування при вирішенні соціальних питань відіграє велику роль. Названі територіальні органи спільно організовують систему адресної соціальної допомоги пільговим і незаможним категоріям населення; реалізують програми соціальної допомоги; організовують роботу центрів соціального обслуговування, центрів соціальної допомоги родині та дітям, соціальних притулків, фінансованих за рахунок коштів пропорційно державних і місцевих бюджетів; організовують і беруть під контроль літній та зимовий відпочинок дітей і підлітків; реалізують міські програми у сфері охорони здоров’я, освіти, соціального захисту населення, культури, фізичної культури та спорту, спортивні бази.

Органи місцевого самоврядування беруть участь в організації соціального обслуговування населення - одного з напрямків діяльності з соціального захисту населення, сприяють розвитку мережі установ соціального обслуговування.

До установ соціального обслуговування відносяться:

• центри соціального обслуговування;

• соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх; центри допомоги дітям, що залишилися без піклування батьків;

• соціальні притулки для дітей і підлітків;

• центри психолого-педагогічної допомоги населенню;

• центри екстреної психологічної допомоги за телефоном;

• центри (відділення) соціальної допомоги вдома;

• стаціонарні установи соціального обслуговування (будинки- інтернати для старих й інвалідів і т.д.), інші установи, що надають соціальні послуги.

Значна частина цих установ входить у державну систему соціальних служб, керування якої здійснюють державні органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень. Разом з тим міський сектор соціального обслуговування населення також повинен включати місцеві органи керування соціальним обслуговуванням й установи муніципального підпорядкування, що надають соціальні послуги.

Місцеві органи управління соціальним обслуговуванням відповідають за забезпечення його якості й доступності, за розвиток муніципального сектора соціального обслуговування на підвідомчих територіях, а також забезпечують контроль за дотриманням державних стандартів якості соціального обслуговування в муніципальному й недержавному секторах соціального обслуговування.

Органи місцевого самоврядування повинні надавати муніципальним установам соціального обслуговування приміщення для організації соціального обслуговування, а також виділяти площі для створення спеціалізованих виробництв для працевлаштування інвалідів та громадян літнього віку.

Організаційну, практичну й координаційну діяльність з надання різних видів соціальних послуг повинні здійснювати муніципальні центри соціального обслуговування. Вони є установами міського сектора соціального обслуговування й створюються органами місцевого самоврядування на підвідомчих територіях. В цілому муніципальні центри соціального обслуговування покликані виявляти громадян, що потребують соціального обслуговування, визначати необхідні для них види соціальних послуг, забезпечувати їхнє надання.

В цілому відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування» за органами місцевої влади закріплений значний перелік повноважень у сфері соціального захисту населення. До головних з них необхідно віднести:

1. вирішення відповідно до законодавства питань про подання допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім'ям загиблих військовослужбовців, інвалідам з дитинства, багатодітним сім'ям у будівництві індивідуальних жилих будинків, проведенні капітального ремонту житла, у придбанні будівельних матеріалів; відведення зазначеним особам у першочерговому порядку земельних ділянок для індивідуального будівництва, садівництва та городництва;

2. організація для малозабезпечених громадян похилого віку, інвалідів будинків-інтернатів, побутового обслуговування, продажу товарів у спеціальних магазинах і відділах за соціально доступними цінами, а також безоплатного харчування;

3. підготовка і подання на затвердження ради цільових місцевих програм поліпшення стану безпеки і умов праці та виробничого середовища, територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття, організація їх виконання;

4. забезпечення здійснення передбачених законодавством заходів щодо поліпшення житлових і матеріально-побутових умов інвалідів, ветеранів війни та праці, громадян, реабілітованих як жертви політичних репресій, військовослужбовців тощо;

5. вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов'язаних з охороною материнства і дитинства;

6. здійснення контролю за охороною праці, забезпеченням соціального захисту працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності, у тому числі зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці,

7. державна реєстрація місцевих благодійних організацій і фондів, інших неприбуткових організацій;

8. вирішення питань щодо надання працівникам освіти, культури, охорони здоров'я, іншим категоріям громадян, які працюють у сільській місцевості, встановлених законодавством пільг та інше.

У цілому розвиток соціального сектора міського господарства в цей час відбувається по декількох найважливіших напрямках, зв'язаним, насамперед, з пошуком найбільш ефективних методів та форм керування соціальною економікою, що дозволяють вирішувати проблеми підвищення якості наданих соціальних послуг в умовах недостачі фінансових джерел різних рівнів бюджету. Однієї з таких проблем є передача на баланс муніципалітетів об'єктів соціальної сфери приватизованих підприємств.