Тема 2. Загальна характеристика міського господарства та основні його особливості

2.1 Загальна характеристика міського господарства

Інструментом, за допомогою якого органи місцевого самоврядування здійснюють економічну й господарську діяльність, є міське господарство.

Місцеве самоврядування має двоїсту природу. З одного боку, органи місцевого самоврядування - це органи влади, рішення яких обов'язкові для всіх фізичних й юридичних осіб, розташованих на території муніципального утворення.

Муніципальне утворення - населена територія, в межах якої місцеве самоврядування здійснюється безпосередньо і (або) через виборні та інші органи місцевого самоврядування з метою вирішення питань місцевого значення.

З іншого боку органи місцевого самоврядування - це особливий господарюючий суб'єкт (власник), який керує специфічним виробничим процесом щодо задоволення потреб жителів даної території.

Ця подвійність породжує різні точки зору серед фахівців із приводу визначення міського господарства (рис. 2.1).

Міське господарство

Сукупність приватних господарств в місті

Сума обладнання та закладів, що обслуговують міський благоустрій

Діяльність муніципалітету з задоволення колективних потреб міського населення

Діяльність

Рис. 2.1 Підходи до визначення міського господарства

Найбільш вірної вважається третя позиція, яка ґрунтується на традиційному підході до визначення сутності міського господарства. Так, наприклад, Л. А. Велихов ще в 1928 р. писав: «Походження згаданого терміна ставиться до класичної стародавності. Munis по-латинському значить «вага, тягота, тягар», a capio, recipio— «беру, приймаю». Відповідно міське керування, що як би бере на себе за уповноваженням міста й з дозволу уряду тягар суспільної влади, виконання суспільних завдань та розпорядження господарськими коштами, називається муніципалітетом, а його діяльність - муніципальним господарством».

У сучасній науковій літературі на рівні з поняттям «міське господарство» зустрічаються також такі терміни як «місцеве господарство», «муніципальне господарство» та «комунальне господарство». Значна частина сучасних вчених-економістів пропонують використовувати термін «міське господарство» як загальнозрозумілий і загальноприйнятий термін, «муніципальне господарство» – як найбільш визначений науковий термін та «комунальне господарство» (у містах) – як термін офіційний. Деякі дослідники вважають, що всі вони відображають один процес і фактично є синонімами. Є інші автори, які дають їм різне тлумачення, виходячи з різного змісту господарської діяльності, обумовленого різними формами власності.

Аналізуючи вітчизняні літературні джерела, які стосуються організації функціонування міського господарства можна зробити висновок про те, що зміст понять «муніципальне» та «міське господарство» – це тотожні терміни, «міське», «комунальне» та «місцеве господарство» - синонімічні, але не ідентичні. Так в захист першого судження може виступати визначення професора Л.А. Веліхова, який ще у 1928 році у своїй праці “Основы городского хозяйства” визначив муніципальне господарство як діяльність муніципалітету (міського керування) та запропонував називати господарство міським, давши йому наступне визначення: «Міське, або муніципальне, господарство є діяльність місцевих публічних органів або організованого представництва людей, що живуть концентровано на обраній території й займаються переважно обробною промисловістю або торгівлею, причому ця діяльність спрямована до найвигіднішого використання матеріального середовища за допомогою встановлених коштів з метою благоустрою даної територіальної одиниці й соціального добробуту колективу, що мешкає на ній». Цієї ж думки дотримуються й інші сучасні вчені-економісти.

В свою чергу місцеве господарство являє собою взаємодію підприємств різних форм власності, домогосподарств, інститутів місцевого керування на території муніципального утворення на основі спільності соціальних й економічних інтересів та історично сформованого єдиного економічного, культурного й інформаційного простору. Виходячи з наведеного визначення стає зрозумілим, що місцеве життя, в тому числі й господарське, не зводиться тільки до діяльності муніципальних органів, оскільки на території діють підприємства та організації немуніципальної форми власності. Таким чином, їх діяльність здійснюється в приватному чи некомерційному секторах місцевої економіки муніципального утворення та відповідно відбувається у сфері «місцевого», а не «муніципального (міського) господарства».

Комунальне господарство можна представити як сукупність підприємств, організацій, служб та інженерних споруд, призначених для задоволення комунально-побутових потреб населення міст, селищ і сіл. При цьому до комунально-побутових послуг відносять санітарно-технічні (водопровід і каналізація, лазні, сауни, пральні, служби з прибирання території, санітарна очистка будинків (збір сміття)), транспортні (міські пасажирські перевезення) та енергетичні послуги (послуги електростанцій та електромереж, газового господарства, опалювальних котелень з тепломережею тощо). Таким чином, доходимо висновку, що межи комунального господарства значно вужчі меж міського (муніципального) господарства, оскільки останнє наряду з сукупністю підприємств та організацій, що повсякденно надають комунальні та побутові послуги міському населенню, додатково містить у своїй структурі також підприємства та служби, що також задовольняють матеріальні та соціально-культурні потреби жителів міста.

Крім того, міське господарство, з погляду ведення господарської діяльності, у значній мірі носить риси приватного та державного господарств. Разом з тим воно суттєва й відрізняється від них. Так, з погляду ведення господарської діяльності, міське господарство в значній мірі носить риси приватного господарства, тому що виступає на ринку як самостійний й, що особливо важливо, рівноправний суб'єкт господарської діяльності. Інакше кажучи, воно може самостійно розпоряджатися власністю, що перебуває в його веденні, фінансовими ресурсами, землею. Однак використати всі ці ресурси органи місцевого самоврядування повинні з метою виконання суспільних функцій, покладених на них. У зв'язку із цим форми розподілу результатів господарської діяльності є суспільними по своїй природі. У цьому змісті муніципальне господарство являє собою акціонерне товариство, учасниками якого є всі жителі муніципального утворення. Однак виплати «дивідендів по акціях» проводяться у вигляді суспільно значимих товарів і послуг. У цьому проявляється суспільний характер муніципального господарства, оскільки жителі є одночасно й замовниками послуг, надаваних органами місцевого самоврядування з їхнього доручення, і колективним власником муніципального майна.

З іншого боку, органи керування муніципальним господарством виступають у ролі підрядника, що виконує державні функції, які оплачуються державою. Насамперед, це стосується функцій, виконання яких неможливо централізованими державними структурами: облік руху населення й власності, організація, повсякденних контактів з населенням з питань, віднесеним до ведення держави (соціальне забезпечення й ін.). Організація подібної діяльності вимагає значної регламентації з боку держави й створює базу для ефективної діяльності самих органів державної влади всіх рівнів.

Таким чином, муніципальне господарство відрізняється від державного досить широкими правами в області виробничої діяльності й, насамперед, в області розпорядження власними ресурсами, а від приватного господарства - суспільним характером використання результатів діяльності.

Взагалі поняття «міське господарство» допускає трактування як у широкому, так й у вузькому значенні. У широкому значенні міське господарство являє собою сукупність галузей градозабезпечуючої сфери, що надають послуги наступних видів:

1. послуги виробничі, що задовольняють запити виробництва, але не входять в його технологічний процес; зв'язані в основному з постачанням виробництва водою, теплом й електроенергією, доставкою сировини й продукції споживачеві й інші;

2. послуги особисті, що задовольняють як матеріальні, так і духовні запити населення (послуги торгівлі, громадського харчування, більшості підгалузей житлово-комунального господарства (ЖКГ), побутового обслуговування, охорони здоров'я й інші);

3. послуги суспільні, що пов'язані з розвитком самого міста та його підсистем (це послуги органів керування, охорона громадського порядку, науки та наукового обслуговування внутріміського значення, послуги благоустрою й озеленення території й інші).

У вузькому змісті міське господарство являє собою комплекс розташованих на території міста (поселення) підприємств, організацій й установ, що обслуговують матеріально-побутові та культурні першочергові життєво необхідні потреби міського населення та підприємств міста.

Виходячи з даного аналізу, основною ознакою, по якому ми можемо класифікувати елементи місцевого господарства, є роль і місце того або іншого елемента в реалізації суспільних потреб. І із цього погляду ми можемо виділити наступні елементи:

- комунальні підприємства (оскільки їх діяльність повністю підлегла інтересам населення муніципального утворення);

- інші підприємства й установи, чия діяльність частково пов'язана з реалізацією суспільних інтересів населення муніципальних утворень;

- органи місцевого самоврядування.

Роль кожного з названих елементів різна. Комунальні підприємства, будучи по своїй природі явищем суспільним, всі свої результати, будь то прибуток або конкретні товари й послуги, направляють на суспільні потреби. Інші підприємства й установи змушені брати участь у реалізації суспільних інтересів через нормативний примус або громадський вплив (відповідно до чинного законодавства, підприємства комунального господарства, як і інші суб’єкти господарювання, зобов’язані сплачувати податки і так само ці підприємства повинні надавати якісні комунальні послуги, щоб задовольнити потреби населення). Третя група, позначена в нашій класифікації, здійснює особливу функцію - функцію регулювання діяльності двох попередніх груп в інтересах населення муніципального утворення.

З даної класифікації випливає, що при побудові відносин між населенням місцевої громади і господарюючими суб’єктами з питань місцевого значення найдоцільніше мати відносини з комунальними підприємствами, через те, що вони реалізують населенню товари та послуги й прибуток, отриманий у результаті їхньої діяльності, також є власністю даної місцевої спільноти. Тому і вигідні для міського господарства комунальні підприємства, які працюють належним чином.

Разом з тим залежно від ролі у вирішенні питань місцевого значення вчені виділяють декілька видів міського господарства (таблиця 2.1.).

Безумовно, та або інша модель не існує в чистому виді, однак роль та місце того або іншого елементу в різних країнах серйозно відрізняються один від одного.

Таблиця 2.1

Види міського господарства

Види	Основні ознаки міського господарства
1. Комунальна модель міського господарства	• головний елемент системи — орган місцевого самоврядування, який здійснює як мобілізацію ресурсів, так й їх розподіл • основне навантаження витрат на реалізацію суспільних інтересів та потреб несуть самі жителі муніципального утворення (комуни, громади) • основним ресурсом є податки на населення • недостатність ресурсів для виконання завдань, покладених на місцеве самоврядування, фінансується державою
2. Комунально-рентна модель міського господарства	• участь органів місцевого самоврядування в сфері використання ресурсів території • розвиток території через надання обмежених прав у фінансово-кредитній діяльності й права ресурсної плати • податки з населення доповнюються можливістю обкладання виробника продукції й послуг на території муніципального утворення
3. Муніципально-рентна модель міського господарства	• основний тягар з обслуговування інтересів населення й за рішенням питань місцевого значення несуть органи місцевого самоврядування • органи місцевого самоврядування — повноцінний господарюючий суб'єкт на своїй території

Функціонування конкретної моделі залежить від низки обставин, головними з яких є: обсяг компетенції органів місцевого самоврядування, визначений законодавством; наявність і характер основних ресурсів території; наявність кваліфікованих кадрів в органах місцевого самоврядування і на комунальних підприємствах; податкоспроможність населення. Залежно від цих обставин і формується конкретний вид комунального господарства.