§ 9.Методика підготовки і проведення диспуту.

Диспут — це масовий захід, що проводиться у формі прилюдного спору з актуальних суспільно-політичних, моральних, естетичних, культурних, наукових, спортивних, технічних та інших проблем. Також можуть розглядатися проблеми, що пов'язані зі службовими справами. Але найбільш часто використовується моральна проблематика диспутів. Дис­пут проводиться як ґрунтовна наукова розмова, складний процес пошуку істини з метою формування у воїнів переконаності, виробки норм моралі, ви­сокого художнього стану.

Диспут доцільно проводити у складі підрозділу. Це дозволяє вибрати найбільш актуальну тему для цього колективу і всебічно підготувати особовий склад до її обговорення.

Тема диспуту, що висувається до обговорення, по­винна відповідати таким умовам:

— бути злободенною та суспільне значущою;

— мати дискусійний характер /наявність різних точок зору на дану проблему/;

— бути досить відомою учасникам;

— чітко, ясно і конкретно висловлювати сутність проблеми.

Ефективність диспуту залежить від завчасної і кваліфікованої підготовчої роботи, що доручають спеціально сформованій ініціативній групі воїнів, її основне завдання — оповістити особовий склад про диспут та зацікавити його про предмет спору. Про диспут воїни повинні бути поінформовані зазда­легідь. Це робиться усно і у обов'язковому порядку наочно. Оголошення, крім теми, містить в собі пи­тання диспуту, час і місце його проведення. Важливо так сформулювати питання, щоб вони примусили воїнів замислитися, щоб сприяли їх бажанню обо­в'язково виступити на диспуті, висловити свою точ­ку зору, посперечатися один з одним. Теми питання повинні бути гострими, нестандартними, зачіпати воїнів за живе.

Ведучим на диспуті має бути досвідчена, добре знаюча проблему, авторитетна, шанована людина. Звичайно, це хтось із офіцерів: командир /началь­ник/, фахівець виховної служби, хтось із інженерів чи інших спеціалістів. Ведучий не тільки регулює висту­пи воїнів, але й ставить перед ними ті чи інші питан­ня, з'ясовує їх думки, точки зору, запрошує до роз­мови тих, хто не проявляє активність, робить проміжні висновки, резюме. Своїми запитаннями, репліками, зауваженнями ведучий повинен підводи­ти воїнів не тільки до глибокого і всебічного розгля­ду проблеми, але й до правильного її розуміння.

В заключній частині диспуту важливо грамотно підбити підсумки розмови з теми. Тут слід визначити домінуючу думку воїнів, тонко вказати на помилкові висловлювання окремих учасників спору, аргумен­товано і переконливо, якщо це можливо і в цьому є необхідність, висвітлити істину.

Розділ 11. Деякі заходи по національно-патріотичному вихованню військовослужбовців у підрозділі.

Національно-патріотичне виховання – це активний процес планомірного й цілеспрямованого формування у військовослужбовців високої національної свідомості, політичної пильності, відданості Батьківщині та інших морально-психологічних і бойових якостей, виконання священного обов’язку по захисту України, “її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканості”.

Національно-патріотичне виховання – один з основних напрямків, невід'ємна складова частина виховної роботи у Збройних Силах України. Основна мета – підготовка самовідданих захисників Вітчизни. Для її досягнення активно використовуються масові форми культурно-виховної і просвітницької роботи, агітації й пропаганди, планові заняття по бойовій і гуманітарній підготовці.

Виховні можливості масових форм культурно-виховної і просвітницької роботи багаті й різноманітні. Всі вони спрямовані на формування громадських поглядів, переконань і почуттів, а останні визначають практичну поведінку людей у суспільстві. Приймаючи безпосередню участь у масових заходах (мітингах, публічних акціях, тематичних вечорах, усних журналах, вечорах відпочинку, маніфестаціях, спортивних святах, ритуальних процесіях тощо), вони пізнають, обговорюють і вирішують проблеми службового, морально – етичного й іншого характеру.

В чому ж полягають особливості масових форм роботи?

По-перше, масові заходи відбивають корінні інтереси воїнів і є гнучкою і надійною формою зв’язку з масами і цілеспрямованого впливу на них, відрізняються публіцистичністю змісту і формами їх прояву, надзвичайною універсальністю, популярністю й доступністю, розраховані на одночасне сприйняття широкою аудиторією певної інформації, близької Їй, зв’язаної з її безпосереднім життєвим досвідом і завданнями. Вони мають за мету викликати й затвердити конкретні судження та мобілізувати людей на успішне виконання завдань, які вирішуються.

По-друге, вони відрізняються комплексністю використання визнаних людьми засобів ідейного й емоційного впливу.

По-третє, вони відрізняються найбільшою яскравістю, видовищністю, емоційністю. Вони спрямовані не тільки до розуму, але і до почуттів людей і покликані згуртувати масу, об’єднати її, перетворити в колектив, здатний вирішувати поставлені задачі.

По-четверте, їх характеризує широке визнання, прийнятність. Будуються вони на основі загального інтересу до них та безпосередньої участі людей в їх, проведенні. Це створює умови для використання їх, ініціативи, самодіяльної творчості та ентузіазму.

Дякуючи своїм очевидним перевагам масові форми роботи знайшли широке застосування в морально-психологічному та виховному забезпеченні життєдіяльності й застосуванні військ. Вони за своїм характером, призначенням, структурою, складом учасників , методами підготовки й проведення поділяються на:

• Суспільно-політичні, присвячені державним святам, пам’ятним датам, важливим політичним подіям, проблемам внутрішнього й міжнародного значення;

• Військово - патріотичні;

• Морально-етичні;

• Художньо-естетичні;

• Науково-освітні;

• Релігійні;

• Спортивні.

Особливу групу складають вечори відпочинку.

Основними вимогами до організації масових заходів є:

• національно-патріотична спрямованість;

• зв’язок із життям, практичної розбудови незалежної, самостійної, демократичної правової держави, задачами Збройних Сил України, характером бойової діяльності частин і підрозділів;

• доступність широкій аудиторії;

• наявність чіткого ідейного ідейно – тематичного замислу та композиційної гармонійності;

• поєднання смислового змісту у емоційною виразністю;

• комплексне використання засобів ідейного й емоційного впливу та технічних засобів пропаганди;

• театралізація більшості масових форм роботи;

• творчий, як правило, самодіяльний характер підготовки;

• активна співучасть усіх присутніх на заході;

• спонукаючий характер впливу на кожного учасника на масу військовослужбовців у цілому.

Врахування цих загальних вимог, також особливостей масових форм культурно – виховної й просвітницької роботи забезпечує її високу ефективність і дієвість.