3.3. Попит на гроші
Теорія попиту на гроші базується на "рівнянні обміну" І.Фішера, яке виражає пряму залежність між кількістю необхідних для обігу грошей і швидкістю їх обігу, з одного боку, та абсолютним рівнем цін і реальним обсягом виробництва з іншого. Формування цієї теорії матиме вигляд:
M*V = P*Q
де М - кількість грошей, що перебуває в обігу (пропозиція грошей); V- швидкість обігу грошей, Р - рівень цін;
(З - реальний обсяг виробництва. Звідси можна визначити грошову масу, необхідну для обігу (розміщення і реалізації реального продукту):
М = P*Q / V Індекс цін: Р = M*V / Q
Він прямо пропорційно залежить від кількості грошей в обігу.
Швидкість обігу грошей: V = P*Q / M
Оскільки швидкість обігу грошей (V) обернено пропорційна до їх кількості (М), то високе значення V зменшує потребу в грошах, в їх додатковому випуску.
Якщо припустити, що пропозиція грошей дорівнює попиту на них, то параметр (М) можна замінити на параметр (Мd- величину попит}- на гроші, тобто кількість грошей, яку економічні агенти бажають зберігати як частку своїх портфелів активів. Тоді формула попиту матиме вигляд:
Md = P*Q / V
І свідчить воші про те, що кількість грошей, необхідна для обігу, прямо пропорційна реальному обсягові виробництва та обернено пропорційна до швидкості обігу грошей (V). У цьому рівнянні гроші функціонують тільки як засіб обігу і платежу.
Згідно з теорією касових залишків ("кембриджське рівняння"), грошові кошти (касові залишки) перебувають у розпорядженні фізичних та юридичних осіб (учасників господарського обігу). Далі гроші, що перебувають у господарстві, поділяють на дві частини: одна призначена для задоволення особистого та виробничого споживання, друга - для заощадження. Отже в теорії касових залишків враховані такі функції грошей - засіб обігу, засіб платежу і засіб нагромадження. Попит на гроші визначається на основі "портфельного" підходу. Такий підхід передбачає
вибір між вигодою, що може отримати власник грошей у функціях засобу обігу чи платежу або ж реалізуючи функцію нагромадження. Одна справа, коли йдеться про гроші як найліквідніший актив (Мь а інша - коли відбувається нагромадження (тезаврація) грошей (М2-Мі). Так звані "трансакційні" гроші не мають доходу. Додаткові параметри (М2-Мі) мають властивість до самозростання. Величина приросту залежить від норми процента: чим вона вища, тим нижчою буде оцінка переваг залишків грошей, які не мають доходу. Тому глибшим за змістом вважається "кембріджське рівняння грошового обігу:
M = K*PQ
Монетаристи ввели в теорію касових залишків положення про те, що пропозиція грошей (емісія) відбувається екзогенне (автономно), а тому М визначає Р. На їх думку, гроші нав'язуються господарству, відбувається їх насильне розміщення (покриття видатків, замовлень) через продаж державних цінних паперів та додаткових грошей.
3.4. Пропонування грошей
Грошову пропозицію визначають на основі попиту на гроші. Неврахування цього може призвести до розходження між пропозицією і попитом, що в свою чергу може спричинити проблеми платіжного балансу, падіння ВВП, високі темпи інфляції. Дж.Кейнс вважав, що зростання грошової пропозиції підвищує ліквідність в економіці, і тому рівень процентної ставки падає. Сукупний попит при цьому розширюється опосередковано, оскільки зниження процентної ставки призводить до збільшення інвестицій.
На противагу цьому М, Фрідмен доводив, що зростання грошової пропозиції спричинює додаткові витрати безпосередньо і тим викликає інфляцію. Він стверджував, що люди завжди зберігають визначену частку свого доходу у вигляді готівки і що зростання грошової пропозиції збільшує сукупний попит на товарному і фондовому ринку.
Монетаристи не заперечують процентного регулювання, але вбачають свою "проміжну ціль" у грошовій масі. У наукових працях Фрідмена сформульовано відоме "грошове правило", за яким грошову масу необхідно збільшувати поступово.
Центральний банк зобов'язаний не допускати сезонних та інших коливань грошової маси, підтримувати стабільний темп її зростання. Під час визначення грошової пропозиції М. Фрідмен пропонує орієнтуватися на стійкий приріст ВВП і довгострокову тенденцію до сповільнення швидкості обігу грошей.
Таким чином монетаристи вважають, що на відміну від попиту, який визначає економічні процеси, пропозиція грошей є незалежною від функціонування економіки. М. Фрідмен та його прихильники закликають "не
чіпати гроші", пояснюють, що кризи, інфляція, безробіття є причиною втручання держави в грошово-кредитну сферу, де вона орудує, "як слон у крамниці для посуду". Головну причину недоліків у грошовому обігу монетаристи вбачають у безладному коливанні грошової маси, дефіциті бюджету і надто дешевих кредитах. Приборкання інфляції можна досягти шляхом гальмування зростання грошової маси.
У класичній формулі Д.Рікардо міститься теоретичне обгрунтування пропозиції грошей у відкритій економіці:
М = D + R,
де М - пропозиція грошей у відкритій економіці;
D- внутрішня депозитна емісія;
R - емісія грошей, що забезпечується валютними резервами.
Показник ^ означає ту кількість національних грошей, яка утворюється комерційними банками, виходячи з їхнього депозитного потенціалу і потреб господарських агентів у кредитах.
Показник Я виражає сальдо платіжного балансу країни і взаємодію внутрішнього грошового ринку з валютними. Брак або надлишок грошей впливають на стан платіжного балансу країни. Якщо створюється внутрішня нестача грошової маси (D), то слід активізувати зовнішній канал припливу коштів (експорт товарів, продаж цінних паперів на зовнішньому ринку), що може поліпшити стан платіжного балансу.
Якщо створюється внутрішній надлишок грошей (незадоволений попит), то резиденти відповідатимуть на нього пожвавленням купівлі товарів і цінних паперів за кордоном, що вимагатиме обміну національної валюти на іноземну, валютні резерви будуть скорочуватися. Але вільні перекачування коштів із R у D і зворотний процес можливі лише за умов конвертованої валюти,
Механізм формування пропозиції грошей
На монетарному ринку пропозиція завжди протистоїть попит)' на гроші. Банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу відповідно до зміни попиту на гроші. Центральний банк може впливати на формування грошової пропозиції і регулювати грошовий обіг в країні, спираючись на такі економічні важелі (показники): грошова база, банківські резерви, грошово-кредитний мультиплікатор.
Грошова база - це показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей.
Тоді пропозиція грошей (М5) прямо пропорційна грошовій базі (Мh) і залежить від величини грошового мультиплікатора (m);
М = Мh * m ,
Грошова база складається з суми готівки в сейфах (залишків кас банків) і резервів комерційних банків, що є на рахунку у центральному банку. При цьому загальний обсяг банківських резервів включає суму запасів у касах комерційних банків та їх коштів на рахунках у центральному банку.
Компоненти грошової бази та пропозиції грошей
У таблиці грошова маса (пропозиція) показана як сума двох грошових компонентів : М0 - (готівка в обігу) і Д (депозити до запитання):
М1 = Мо + Д
Грошова база включає Мо (гроші готівкою) і К (банківські резерви).
Банківські резерви - це резервна категорія, яка включає готівку, що зберігається в касах банків, їх особливістю є те, що ці гроші не перебувають в обігу і не входять до складу грошових агрегатів (М0 і М1). Але між банківськими резервами і масою грошей в обігу існує тісний зв'язок, який впливає на структуру грошової маси. Гроші готівкою можуть переходити у форму депозитних грошей, збільшуючи банківські резерви, і навпаки. В обох випадках маса грошей (М1) залишиться незмінною. На масу грошей впливає система регулювання банківських резервів.
Якщо фактична сума резерву, включаючи залишок каси, виявиться меншою, ніж сума обов'язкового резерву, банк зобов'язаний негайно поповнити свої резерви, а якщо більшою, то це свідчить про наявність у банку вільного (наднормативного) резерву, в межах якого комерційний банк може здійснювати кредитну експансію.
Зв'язок між банківськими резервами та масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора (коефіцієнта).
Грошовий мультиплікатор - це величина коефіцієнта, на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку.
Величина цього коефіцієнта визначається за формулою:
m = l + c / r + c
де с - відношення суми готівки до депозитів (25%);
r - норма обов'язкового банківського резерву (15%). Підставивши значення, отримаємо:
1 + 0.25 / 0.15 + 0.25 = 3.125
Коефіцієнт грошового мультиплікатора показує, у скільки разів зростає ефективність грошової бази. Його величина є зворотною величиною норми обов'язкових резервів. Зі збільшенням резервної норми величина грошового мультиплікатора зменшується. Він показує максимальну кількість нових грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця від операцій на відкритому ринку. У нашому прикладі величина грошового мультиплікатора становить 3,125, тобто якщо центральний банк закупить пакет цінних паперів на 1 млн. доларів, то грошова маса відповідно зросте на суму 3,125 млн. доларів. Взаємодія грошової бази і грошового мультиплікатора визначає потенційні можливості банківської системи щодо забезпечення приросту грошової маси, тобто додаткової пропозиції грошей.