1.2. Натурально-речові форми грошей
В обороті гроші функціонують реально, як наявна цінність і тому повинні мати певну форму, яка забезпечувала б їм довіру з боку суб`єктів ринку та створювала достатні зручності останнім. З розвитком ринкових відносин ускладнювалися вимоги до грошової форми з боку суб’єктів ринку. Відповідаючи на це, гроші змінювали свою форму, постійно вдосконалюючи її. У своїй еволюції гроші виступали у формі:
- товарних (металевих);
- символічних (паперових);
- кредитних;
- кредитно – електронних.
Товарні гроші. Вище було показано, що як засіб обміну гроші вперше з`явилися в історії людства у вигляді товарів. У ролі грошей виступали найчастіше предмети першої необхідності (худоба, зерно, сіль, риба), і форма грошей тоді збігалася з формою (споживною вартістю) цих товарів. Як правило, загальним еквівалентом тоді був найбільш ходовий і водночас найцінніший для регіонального ринку товар, який у будь-який час можна було обміняти на іншу споживну вартість. Згодом на роль грошей стали претендувати предмети розкоші та дорогоцінні вироби.
У міру подальшого розширення і поглиблення товарно – грошових відносин ринок поставив перед грошовим товаром нові вимоги: гроші мають бути
- однорідними;
- портативними;
- економічно подільними;
- здатними тривалий час зберігати свою вартість.
Попередні гроші вже не відповідали таким вимогам. На їхнє місце ринок стихійно висунув різні метали, серед яких було також срібло і золото.
Товарні гроші були майже повністю витіснені металевими (золотом і сріблом), тобто були цінними самі по собі. Тому не було потреби, щоб уряд гарантував їхню вартість. Кількість грошей регулювалася ринком через попит і пропозицію на золото чи срібло. Недоліком металевих грошей було те, що для видобування коштовних металів потрібні були чималі ресурси, які і без цього були обмеженими.
Отже, настала епоха металевих грошей. Спершу металеві гроші виступали у формі зливків срібла або золота, а згодом у формі монети.
Монета з`явилася в ІІІ ст. до н.е., після закріплення ролі грошей за металами. Для використання грошового металу під час здійснення платежів йому надавали форму зливків. Форма зливків хоч і мала суттєві переваги порівняно з попередніми формами грошей, все-таки не була позбавлена історичних недоліків.
У кожній платіжній операції необхідно було:
- зважувати зливки;
- визначати пробу;
- ділити їх на частини.
Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги, а щоб не зважувати і не робити проби металу, найвідоміші купці ставили на зливках своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу.
Однак авторитет купця як приватної особи був обмежений, і його тавро могло задовольнити вузьке коло суб’єктів ринку. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування зливків більш відомою й авторитетною особою, і ця функція перейшла до держави. Держави стали виготовляти за встановленою формою зливки металу, вагу і пробу яких засвідчували своїм штемпелем. Такі зливки дістали назву монети.
Монета виявилася найдосконалішою формою справжніх грошей, тобто тих, що функціонують з власною субстанціональною власністю. Найбільшого розвитку вона досягла в період золотого монометалізму, формою існування якого був золотомонетний стандарт.
Лише зростання економічної могутності і стабільності держави, посилення довіри до державної влади з боку суб’єктів ринку, вдосконалення техніки карбування, що ускладнювала підробку монет, підвищили довіру до монети, яка стала прийматися за рахунком, без зважування.
Змінювалася сама форма монети; відомі монети:
квадратні;
неправильної форми;
овальні, проте найпоширенішими були круглі.
В умовах золотомонетного стандарту монети виготовлялись із золота з невеликою домішкою (для міцності) інших металів (лігатури). Вага таких монет визначала їхню вартість. Монета вважалася повноцінною, якщо лігатура не перевищувала 10%. Така монета виявилася найдосконалішою формою товарних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною вартістю. Вона обслуговувала суб’єктів ринку протягом майже трьох тисячоліть. За цей час вона також розвивалась і змінювалася.
На території України за різних часів в обігу використовувалися такі монети: гривня, карбованець, шаг.
Гривня – це найстаріша шестикутна одиниця ваги (приблизно фунт), що правила й за монету. Вона поділялася в різні часи на 20 ногат, на 25 чи пізніше 50 Кун, на 50 резан і приблизно на 100 векш чи вевериць. Одна реальна вартість цих менших від гривні грошових одиниць незрозуміла.
Гривня була золотою і срібною, срібна – вдвічі важчою. Золота гривня в Києві поділялася на 72 золотники, а в Новгороді – на 96. Один золотник містив 4,2 г. У ХІІ ст. застосовували гривню Кун (еквівалент цінного хутра або чужої монети). Золота гривня дорівнювала 50 гривням Кун, а срібна – 7,5 гривні Кун.
Карбованець з’явився у грошовому обігу княжої Русі у ХІІІ ст. у вигляді зливка срібла. Від 1534 р. карбованець став одиницею грошової системи Росії і містив 68г срібла. Карбованець поділявся на 100 копійок, або 200 шагів чи 400 півшагів. З кінця ХVІІІ ст. вага срібла в одному карбованці дорівнювала 18г. Після першої світової війни карбували срібні карбованці, а від 1924р. лише частково срібні і щораз зі зменшеною його лігатурою (домішкою). З 1950р. курс карбованця обчислювали відносно золота (0,222168г), а з 1 січня 1961р. його вартість збільшено до 0,987412г.
Назву «карбованець» у сучасній Україні тлумачать як похідну від процесу карбування, тобто від утворення рельєфних зображень на поверхні медалей та монет.
Білонна монета. Новий етап у розвитку монети як форми справжніх грошей пов’язаний із виникненням білонної, чи розмінної, монети. Головна її відмінність полягає у тому, що вона карбується не з дорогоцінного металу, тому є неповноцінною, причому такою розмінна монета стала не одразу, а на певному етапі розвитку грошового обігу.
Можливість функціонування в обігу білонної монети пояснюється тим, що номінальна вартість золотих монет може з певних причин відхилятися від реальної вартості. Як уже зазначалося, від тривалого обігу монети стираються і вартість золота, що реально залишається в монеті, зменшується. Проте в обігу монети продовжують циркулювати у своїй номінальній вартості, успішно виконуючи основні функції. І це може продовжуватися доти, доки ціни на товари залишаються незмінними і зберігається довіра до держави як емітента монет.
Можливість відхилення номінальної вартості золотих монет від реальної вартості здавна помічена суб’єктами ринку і широко використовувалася в інтересах тих, хто карбував монети. На цій можливості базувалося карбування фальшивих монет приватними особами, відоме ще з давніх часів. Держави нерідко випускали в обіг неповноцінні (фальшиві) монети з метою поліпшення фінансового становища своєї скарбниці окремих соціальних груп населення. Якраз заради цього всі держави з самого початку свого існування домагалися повної монополізації карбування монети.
Розмінна монета карбувалася спочатку з дорогоцінного металу, а згодом зі сплавів звичайних металів (мідь, бронза, нікель). Держава своїм рішенням надає таким монетам силу законного платіжного засобу. Зрозуміло, що білонні монети функціонують в обігу як своєрідні знаки вартості повноцінної монети. Емісія таких монет стала прибутковою справою для держави. Монетний дохід (сеньйораж) створюється внаслідок перевищення номінальної вартості монети над реальними витратами на їх виготовлення.
Переваги білонної монети допомогли їй залишитися в обігу і після того, коли монета як форма справжніх грошей «зійшла зі сцени». І сьогодні вона широко використовується в усіх країнах.
Нині в усіх країнах світу карбують лише неповноцінну розмінну монету. З дорогоцінних металів держави періодично карбують тільки ювілейні та меморіальні монети, які у загальний обіг не надходять.
На зміну повноцінним грошам прийшли неповноцінні. Спочатку неповноцінні гроші з’явилися як паперові знаки повноцінних грошей і обмінювалися на золото. Потом вони стали самостійними, й перестали обмінювалися на золоті та срібні гроші. Цей факт дістав назву демонетизація золота (втрата ним грошових функцій).
Паперові (символічні) гроші. За змістом паперові гроші–це знаки справжніх золотих або срібних грошей, випущених державою в обіг. Вони наділені примусовим курсом і змінюють товарні гроші в їхніх функціях засобів обігу і платежу. Паперові гроші не мають власної вартості. Історично вони з’явилися в обігу як замінники золотих і срібних монет. Вважають, що вперше паперові гроші були випущені в Китаї ще в ХІІІст.
У Європі паперові гроші з’явилися значно пізніше:
у Франції емісія їх розпочалася з 1716р.;
в Англії – наприкінці ХVІІІ ст.;
Росія випустила паперові асигнації в 1769р. за цариці Катерини ІІ для фінансування війни з Туреччиною;
У Північній Америці емісія паперових грошей почала здійснюватися наприкінці ХVІІ ст.
Паперові гроші перестали бути знаком вартості монетарного товару. Отже, паперові гроші – це завершена форма знака вартості, яка відірвалася не тільки від товарної вартості грошей, а й від реальних потреб грошового обігу.
Паперові гроші – це не результат волі чи бажання держави, а об’єктивний продукт історичного розвитку товарно-грошових відносин у суспільстві. Роль держави обмежується тим, що, використовуючи об’єктивно обумовлені можливості зміни справжніх грошей неповноцінними знаками вартості, вона друкує ці знаки і визначає умови та розміри випуску їх в обіг доти, доки емісія грошей не перевищуватиме реальних потреб грошового обігу.
Важливою ознакою паперових грошей є їх несталість та поступове знецінення, що зумовлено такими причинами:
відсутністю власної вартості паперових грошей;
недовірою до держави-емітента (мається на увазі політичний та соціально-економічний стан у країні);
дефіцитом державного бюджету;
незбалансованістю платіжного балансу країни.
Все це примушує державу випускати надмірну кількість грошей для покриття державних витрат, що призводить до зменшення мінової вартості всієї маси грошей і грошової одиниці зокрема.
Кредитні гроші. Сучасні паперові гроші належать до епохи грошей, що розвиваються на кредитній основі. Це водночас і епоха банківських грошей, що функціонують значною мірою на безготівковій основі і поступово трансформуються в електронні гроші.
Кредитні гроші – це неповноцінні знаки вартості, які виникли на основі кредитних відносин.
Вони, як і інші форми грошей, виникли стихійно, внаслідок подальшого розвитку товарно-грошових відносин, коли кредит став їх іманентною складовою.
За природою кредитні гроші також є знаками вартості, а за формою – паперові, але їх обіг підпорядкований дії специфічних законів. Перший із цих законів, відкритий ще Дж. Стюартом, передбачає, що емісія грошей зберігає у собі умови їх зворотного припливу. Це пояснюється кредитним характером емісії грошей, їх випуск здійснюється через надання кредиту економічним суб’єктам на умовах їх повернення у визначений строк. Гроші повертаються в банк, коли одержувач банківського кредиту або платник за векселем, що перебуває в портфелі банку, погашає заборгованість.
Другий закон обігу кредитних грошей – «забезпеченість», емісія грошей. Забезпечення – це матеріальна гарантія повернення грошей.
Кредитні гроші історично пройшли таку еволюцію:
вексель;
банкнота;
чек;
депозитні;
електронні гроші.
Вексель. Перші векселі виникли ще в середині ХІІ ст. в Італії, а вексельне законодавство в європейських країнах було сформовано в ХVІІ ст. З розвитком товарно-грошових відносин та удосконалення банківської справи вексель зі звичайної боргової розписки перетворився в універсальний платіжний, розрахунковий і кредитний документ.
Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя.
Інакше, вексель – письмове боргове зобов’язання, що дає його власнику незаперечне право вимагати від особи, яка видала вексель (або її поручителя), здійснити платіж у визначений термін.
Вексель має низку специфічних ознак, які відрізняють його від інших боргових зобов’язань:
чітко встановлена форма;
абстрактність;
безспірність;
конкретність строку платежу.
Чітко встановлена форма робить вексель універсальним, легко зрозумілим і доступним для використання широким колом суб’єктів грошових відносин.
Абстрактність векселя означає, що в ньому не пояснюються конкретні причини виникнення боргу, а вказується лише сума платежу.
Безспірність векселя означає, що суб’єкт, який його виписав чи акцептував, не має ніякого права відмовитися від сплати боргу. Безспірність передбачається законами країни, і плата за векселем забезпечується примусово через судові органи.
Конкретність терміну платежу вносить конкретність у взаємовідносини між позичальником і боржником.
Векселі бувають двох видів – простий і переказний (тратта).
Простий вексель виписується боржником на ім’я кредитора із зобов’язанням виплатити йому в зазначений строк указану суму. Використовується він рідко і тільки у внутрішній торгівлі.
Переказний вексель (тратту) виписує і підписує кредитор (трасант). Цей вексель є наказом боржнику (трасату) про сплату у визначений термін певної суми грошей третій особі. Щоб наказ кредитора - трасата мав платіжну силу, боржник – трасат мусить підтвердити свою згоду здійснити платіж у визначений термін. Така згода у письмовій формі на титульній стороні векселя називається акцептом. Акцептант переказного векселя і векселедавець простого є головними вексельними боржниками і відповідають за оплату векселя у визначений термін. Вони ще називаються «боржниками першого порядку».
Власник векселя може запропонувати вексель своїм кредиторам для оплати їм боргів чи купівлі товарів. Імовірність прийняття векселя тим вища, чим вища довіра до економічного становища боржника за векселем. Передача векселя іншій особі оформляється передавальним надписом, що називається індосаментом.
Акт передачі векселя за індосаментом – це одностороння угода, яка виконується індосантом.
Цесія – це двостороння угода між тим, хто поступається своїми правами і тим, хто ці права отримує.
Розподілом векселя на простий і переказний не вичерпується його класифікація. Щодо способу забезпеченості і особливостей руху виокремлюють такі види векселів:
Товарний вексель. За ним стоїть товар, наданий у кредит. Це найбільш надійні і поширені векселі.
Фінансовий вексель. Він являє собою позичку, надану за рахунок вільних коштів одним підприємством іншому. До цього виду векселів належать і ті з них, якими оформляється прострочена кредиторська заборгованість.
Банківський вексель – видається банком на гроші, покладені підприємством на депонент. Оскільки до моменту погашення він вільно обертається на ринку, то, власне, він виконує роль депозитного сертифіката.
Забезпечувальний вексель. Цей вексель не призначається для обороту і виписується банком як один із варіантів посилення забезпеченості позички у разі сумнівів щодо надійності позичальника. Варіант посилення забезпеченості полягає в тому, що банк, за умови порушення угоди про повернення позики, може вдатись до процедури протесту, а це дуже неприємний і негативний процес для боржника.
Ректа вексель – це іменний вексель, що не може індосуватись.
Приятельський вексель – незабезпечений товаром вексель, що випускається найчастіше з метою одержання кредиту під облік цього векселя в банку.
Бронзовий (фальшивий) вексель – це вексель, що не має реального забезпечення і виписується на вигадану фірму або підприємство.
Кредитор за векселем може використати його також для одержання позички в банку, якщо йому потрібні гроші для платежів, за якими він не може розрахуватися векселем, а також для одержання від боржника грошей за векселем у зазначений у ньому строк.
Векселі також поділяються на комерційні та фінансові.
Комерційні векселі виникають на основі реальної торгової операції з продажу товарів у кредит. Такий вексель є знаком реальної вартості, що надійшла в обіг і забезпечує йому певну мінову вартість, з якою він сам здійснює обіг.
Фінансові векселі виникають без реальних торгових операцій. Їх призначення – залучити в оборот додаткові грошові кошти через одержання позички. Якщо фінансові векселі виписуються на підставі взаємної домовленості двох осіб про обмін фінансовими векселями, вони називаються приятельськими.
Казначейські векселі – це векселі, які виписує держава (казначейство) для покриття своїх витрат за рахунок продажу їх центральному банку.
Банкнота – в широкому розумінні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко спорідненість банкноти з векселем виявляється на першому етапі її розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти.
Історично «класична» банкнота виникла з розписки середньовічних банкірів про взяття на збереження від купців золота та про зобов’язання повернути його за першою вимогою. У міру зростання багатств банків їхні розписки (банкноти) стали користуватися такою довірою, що почали прийматись у платежі нарівні із золотою монетою. Поступово такі розписки набули чітко встановленої форми й абстрактності і стали подовгу затримуватися в обігу, не повертаючись у банки для виплати за ними золота. Ця обставина дала змогу банкірам видавати свої банкноти купцям на суму, що перевищувала вартість золота, прийнятого на збереження, тобто перейти від повного до часткового покриття банкнот. Непокриті золотом банкноти стали видаватися підприємцям взамін комерційних векселів. З цього часу (кінець ХVІІ ст.) починається власне історія «класичної» банкноти.
Характерними ознаками «класичної» банкноти є:
Випуск її емісійним банком замість комерційних векселів.
Обов’язковий обмін на золото за першою вимогою власників.
Подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що перебувають у портфелі банку).
Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізняється від комерційного векселя. Вона на відміну від векселя є безстроковим зобов’язанням, не пов’язаним з конкретною торговою операцією. Банкноти можуть випускатися в будь-яких купюрах і перебувати в обігу будь-який строк, що дає можливість розраховуватися ними за всіма можливими платежами. Вказані переваги надали банкноті особливої якості – загальної оборотності, якої не має вексель.
Подвійне забезпечення «класичної» банкноти гарантувало їй:
Надійність;
Сталу вартість;
Високу еластичність в обігу.
Період «класичної» банкноти закінчився з повним припиненням розміну її на золото, після світової економічної кризи 1929-1933рр. У нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою гарантію сталості вартості – розмін на золото. Це значною мірою змінило суть сучасної банкноти.
Сучасні банкноти зберігають кредитну основу і їх рух визначається закономірностями обігу паперових грошей. Можна виділити два основні канали емісії сучасних банкнот:
Банківське кредитування господарських суб’єктів, що забезпечує зв’язок грошового обігу з динамікою суспільного відтворення;
Банківське кредитування держави, коли банкноти емітуються замість державних боргових зобов’язань.
Отже, сучасні банкноти мають лише товарне забезпечення, ефективність якого низька, оскільки кредитний механізм не забезпечує своєчасного повернення банкнот у каси банку. Це пояснюється тим, що часто позичальники порушують умови і принципи банківського кредитування, а головне, що ресурси банків здебільшого залучають для покриття державних видатків непродуктивного характеру. Тому послаблюється зв’язок емісії сучасних банкнот з реальними потребами грошового обігу. Це призводить до знецінення банкнот, що мало місце в останні роки в Україні. Отже, сучасні банкноти перетворились у неповноцінні паперові гроші, а їх надлишок у каналах обігу посилює інфляцію і валютний хаос.
Пластикові банкноти. За свідченням англійського журналу «Економіст», у світі зараз циркулює приблизно 50 млрд. фальшивих банкнот. Щоб захистити національну валюту від фальшивок, резервний банк Австралії випускає пластикові гроші. Вони непрозорі, мають невеличке віконце і складні оптичні пристрої, які значною мірою утруднюють їхню підробку. Австралійці вперше запровадили пластикові банкноти у 1988р. Поступово всі банкноти країни стануть пластиковими. Ще одна перевага пластикових грошових знаків – їхня довговічність (у 8 разів вища порівняно з паперовими, близько 90% яких замінюється щороку) і можливість наступної утилізації для випуску виробів із пластмаси.
Цим нововведенням зацікавилися у багатьох країнах. Сьогодні Резервний банк Австралії одержує додатковий прибуток, постачаючи банкноти великих номіналів до Кувейту, Сінгапуру та інших країн.
Чек – це письмовий наказ банку про сплату зазначеної в
ньому суми пред’явнику чека або особи, на яку він
виписаний.
ЧЕК як форма кредитних грошей виникає одночасно в Англії і Голландії на межі ХVІ – ХVІІ ст., але якщо в Англії він з’являється у вигляді спеціальних книжок із наказовими бланками, то в Голландії вони набувають форми квитанцій на пред’явника. З розвитком товарного виробництва чековий обіг набув значного поширення в багатьох країнах. Це привело до необхідності розробки певних, уніфікованих норм, які б регулювали рух чека. Така необхідність була реалізована в 1931р. прийняттям у Женеві «Єдиного закону про чеки».
Переважна більшість європейських країн приєдналася до Женевської конвенції 1931р., що означає узгодження їх внутрішнього чекового законодавства з «Єдиним законом про чеки». Однак ряд країн, у тому числі, наприклад, Великобританія, мають своє оригінальне національне законодавство про чеки.
Сьогодні в країнах з високорозвиненою системою ринкових відносин за допомогою чека відбувається основна маса платежів, що значно спрощує грошовий обіг і робить його більш ефективним.
Як і вексель, чек має кредитну природу і з’являється у зв’язку з функцією грошей, як засобу платежу. Але він відрізняється від векселя тим, що є безстроковим зобов’язанням і оплачується банком за пред’явленням.
Чек – документ, який містить безумовний наказ власника
поточного рахунку (чекодавця) банку про виплату
вказаної в ньому суми грошей певній особі або
пред’явникові (чекодержатилеві).
Чек, як і банкнота, виник із депозиту, коли власник депозиту дає письмовий наказ про виплату бенефіціару певної суми грошей. Власник рахунку, що підписав чек, іменується трасантом, а банк – трасатом. Чек виписується на пред’явника або згідно з наказом на іменного бенефіціара.
Чек може бути:
Іменним – виписаним певній особі без права передавання;
Ордерним – виписаним на певну особу з обов’язковим застереженням про наказ оплатити;
Пред’явницьким – без зазначення найменування одержувача; зазначена сума виплачується пред’явникові чека.
У внутрішньому господарському обороті чеки використовують юридичні та фізичні особи для безготівкових розрахунків (розрахункові чеки), а також для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках (грошовий чек).
Акцептовий чек – це чек, який має акцепт банку, що
гарантує зарахування коштів на рахунок
одержувача.
Призначення чека полягає в тому, що він слугує засобом одержання готівки в банку, засобом обігу й платежу і формою безготівкових розрахунків.
Незважаючи на спільність походження, чек істотно відрізняється від банкноти як за формою, так і за роллю в обігу. Він виписується не банком, а його клієнтом і, отже, неповністю гарантує те, що чекодавець справді має вклад у банку і що банк обов’язково виконує його наказ про видачу грошей. Тому чек не став загальним засобом платежу, і участь його в грошовому обігу виявилась обмеженою.
Чек може бути використаний кількома способами:
Сам чекодавець може одержати за ним у банку гроші готівкою.
Чекодавець може передати чек другій особі в оплату товарів чи послуг або погашення своїх боргів, і ця друга особа (чекодержатель) подає чек у банк для одержання грошей готівкою чи зарахування його суми на свій рахунок.
Чекодержатель перелає чек третій особі в оплату товарів чи послуг або погашення своїх боргів їй, а ця особа подає чек у банк для одержання грошей готівкою чи зарахування грошей на свій рахунок., або ж передає чек четвертій особі з тих самих причин, із яких вона сама його одержала.
ВИСНОВОК:
Усі розглянуті вище платіжні засоби широко й успішно застосовуються в країнах із розвинутою ринковою економікою. У країнах із перехідною економікою, до яких належить Україна, деякі з них використовуються рідко або взагалі не використовуються. Це стосується насамперед «товарних грошей» - векселів і чеків, оскільки для їх застосування ще не створені достатні передумови.
По-перше, ще не сформувався значний прошарок економічно міцних, стійких комерційних структур, зобов’язання яких могли б користуватися високою довірою ринку.
По-друге, в країні не створені достатні правові та інституційні передумови для того, щоб примусити комерційні структури виконувати свої зобов’язання.
По-третє, не сформувалася система страхування втрат від невиконання боржниками своїх зобов’язань.
Посилення суспільного характеру виробництва привело до значного поширення кредитних грошей і поступового зменшення ролі золота. Одночасно відбувався процес розвитку самих кредитних грошей. Найбільш повно він проявився з виникненням кредитних карток, які не змінюють природи кредитних грошей, але дозволяють на основі досягнень науки і техніки одержати персоніфіковану форму кредитних грошей. Кредитні картки виконують деякі функції грошей і в певних межах можуть бути використані як у безготівковому, так і в готівковому грошовому обігу.
Призначення кредитних карток у цілому зводиться до того, що їх власник, як правило, у межах визначеного ліміту, може скористатися кредитом під час купівлі різних товарів і оплати послуг.
Кредитні картки не стають новою формою кредитних грошей. Це тільки нова технічна форма кредитних грошей. Але вона приводить до суттєвих змін у можливостях використання кредитних грошей. Ці зміни такі:
Вексель і чек обслуговували переважно великі за розміром угоди. Роздрібний товарообіг залишився в цілому поза сферою їх дії. Кредитні картки вже з самого початку свого існування були націлені на обслуговування роздрібного товарообігу. З їх допомогою можна, наприклад розрахуватися за телефонну розмову, купити квиток на електричку, потяг, розрахуватися у крамниці, перукарні, ресторані тощо.
Кредитні картки дають змогу не тільки одержати кредит у безготівковій, але одночасно й у готівковій формі.
Перші кредитні картки, а нині це пластиковий прямокутник стандартного розміру (86Х54 мм), з’явилися у 1951р. у США.
Ринок кредитних карток виявився високопродуктивним і тому слідом за США на цей ринок вийшли європейські та японські конкуренти. Нині найбільший сектор світового ринку кредитних карток (біля 50%) займає «Віза», на «Євро-кард» («Мастер-кард») припадає приблизно 30%.
Кредитна картка, що виникла в першій половині ХХ ст., до кінця століття істотно змінилася, втіливши в собі новітні досягнення науки і техніки. Так, перші кредитні картки, які випускали американські крамниці, були паперовими. У 1928р. з’явилися металеві кредитні картки, на яких позначалась адреса і прізвище власника картки. Пізніше з’являються пластикові картки. З удосконаленням самої кредитної картки удосконалюється і процес їх обслуговування. Так, якщо використання перших кредитних карток супроводжувалося оформленням відповідної платіжної вимоги, за якою на рахунок продавця потім перераховувалась відповідна сума, то згодом ця операція стала здійснюватись автоматично, за допомогою термінала, пов’язаного з банком, який автоматично знімає відповідну суму з кредитної картки. Удосконалення кредитних карток знайшло своє вираження і в появі вуличних автоматів, що видають за карткою невеликі суми готівки.
Депозитні гроші. Депозитні гроші – це також неповноцінні знаки вартості, але на відміну від готівкових вони не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках – «абстрактні гроші». На основі чеків виникла система безготівкових розрахунків, які проводяться без участі готівки, тобто через переказ або списання банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача, або заліком взаємних вимог суб’єктів господарської діяльності.
Така форма грошей стала можливою лише за високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб’єкт грошового обігу може вільно вкласти гроші в банк (депозит), взяти з відти гроші готівкою або переказати в будь-який пункт ринку, і йому гарантується повне їх збереження.
Крім указаних переваг, депозитні гроші мають і певні недоліки. Зокрема, ця форма грошей містить у собі певні незручності щодо здійснення платежів. Для виконання кожного платежу потрібно оформляти пакет документів і подавати щоразу їх у банк, щоб відобразити відповідні операції в бухгалтерських книгах банку. Особливо гострі ці недоліки виявляються у сфері роздрібного обороту, куди доступ традиційних депозитних грошей закритий. Тому життя обумовило появу нової форми грошей – електронної.
Електронні гроші – абстрактна (умовна) назва грошових коштів, які використовуються їхніми власниками на основі електронної системи банківських послуг. За змістом – це кредитні гроші, які обертаються завдяки запровадженню у сфері безготівкових розрахунків найновіших комп’ютерів і сучасних систем зв’язку. За формою електронні гроші є різновидом депозитних грошей.
Основні компоненти системи функціонування електронних грошей – це електронні перекази, кредитні картки, дебетові картки, банківські автомати-касири тощо. Всі вони забезпечують обіг депозитних грошей, що перебувають на банківських рахунках, але не змінюють їх. Справді, з допомогою електронних грошей здійснюється платіж, але такі гроші завжди функціонують у вигляді певних записів на рахунках у банках, тобто вважаються депозитними грішми.
Електронні гроші широко застосовуються в усіх розвинутих країнах. Банки України також багато уваги приділяють упровадженню нових банківських технологій, у тому числі введенню в обіг електронних грошей, магнітних карток для безготівкових розрахунків клієнтів за придбані ними товари та надані послуги. Банківське обслуговування платіжного обороту на електронній основі значно розширило сферу функціонування депозитних грошей, прискорило їх обіг, створило зручності для платників.
Таким чином, розглянувши еволюцію розвитку грошей, ми можемо зробити висновок, що в перспективі гроші існуватимуть без матеріальної субстанції (як «невидимі»), але термін «економіка без грошей» у принципі є неправильним.
Схема виставляння простого векселя
Схема виставлення і передачі переказного
векселя
