1.3. Роль держави в утвердженні кредитних зобов’язань як грошей

Кредитні гроші – це боргові зобов’язання, що набувають

функції засобу платежу і засобу обігу.

Виникнення кредитних грошей пов’язано з функцією грошей як засобу платежу. Остання, як відомо, реалізується в тому, що рух грошей відбувається після руху товару. Кредитні відносини, що виникають у цьому випадку між позичальником і кредитором, оформляються певним документом, що спочатку має форму боргової розписки. Вони і є початковою формою кредитних грошей.

Поява боргової розписки обумовлена розвитком товарного обміну і необхідністю прискорення реалізації товарів. Вона виникає насамперед у відносинах між безпосередніми товаровиробниками або продавцями товару і пов’язана з його рухом.

Перші боргові розписки з’явилися у ХІІ ст. в Італії. Спочатку вони були засобом переказу грошей, а потім стали використовуватись як засіб платежу. Ці боргові розписки отримали назву «вексель» (від німецького слова Wechsel – заміна, розмін), широко використовувалися у середовищі купців як платіжний засіб, що їх називали купецькими грошима.

У царській Росії, до складу якої входила Україна, поширення векселя почалося з ХVІІІ ст. У 1729р. було прийнято перший вексельний статус Росії. З розвитком капіталістичних виробничих відносин вексельний обіг постійно розвивався аж до революції 1917р., коли його було припинено і відновлено тільки в 1921р. з початку непу, але після кредитної реформи 1930-1932рр. комерційний кредит було ліквідовано, а з ним відійшов у небуття і вексель. Подальші роки існування СРСР характеризувалися використанням (з 1937р.) векселя тільки в зовнішньоторговельних розрахунках з капіталістичними країнами.

У нашій незалежній державі Україні вперше вексель дістав права громадянства з ухваленням Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» (1991р.). Однак рух векселя почався дещо пізніше з прийняттям Кабінетом Міністрів України і Національним банком України Постанови «Про застосування векселів у господарському обороті України» (1992р.) та розробки на її основі «Положення про переказний і простий вексель» (1992р.). Подальше правове забезпечення вексельного права в Україні пов’язано з приєднанням України (1999р.) до Женевської конвенції щодо векселя, яку було ратифіковано Верховною Радою у 2000р., також ухваленням у 2001р. Закону України «Про обіг векселів в Україні».

В Україні вексель випускається у зв’язку з наданими товарами, виконаними роботами або наданими послугами. Винятки становлять векселі Міністерства фінансів, Державного казначейства, Національного банку України і комерційних банків.

Введення векселя в Україні відбувається досить важко. Це обумовлено цілою низкою причин. Серед них можна назвати новизну комерційного розрахунку, відсутність досвіду роботи з векселем, низький рівень культури взаємовідносин суб’єктів господарювання, і, як наслідок, відсутність довіри між партнерами за угодами, важке економічне становище України, що виявилося в довготривалому падінні промислового і сільськогосподарського виробництва, масові неплатежі підприємств, відносна нерозвиненість інфраструктури ринку й інші причини.

Однак незважаючи на зазначені обставини, процес упровадження векселя в господарський оборот в Україні вже став фактом. Цьому сприяли два Укази Президента України від 14.09.1994р. і від 26.07.1995р., спеціально присвячені проблеми розширення сфери обігу векселів і більш інтенсивному їх використанню і взаємних розрахунках підприємств. Основні ідеї цих двох указів зводяться до необхідності, по-перше, вирішити хоча б частково проблему взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності, використовуючи такий інструмент як вексель, по-друге, дати імпульс до формування ринку боргів в Україні.

Звичайно, не можна сказати, що ідеї названих указів були повністю реалізовані у практиці господарювання, але певний поштовх у цьому напрямку все ж мав місце. Об’єктивні процеси, що відбуваються в нашій економіці, не дають можливість повною мірою включити вексель у господарчий оборот, проте цей процес нехай із певними труднощами, але все ж розвивається, хоча загальні умови становлення вексельного обігу змушують іноді робити й деякі відступи від уже закладених основ організації його руху. Прикладом може бути Постанова Кабінету Міністрів України 1995р. про продовження терміну протесту за векселем з двох днів до п’ятнадцяти.

Деякі векселі, що перебувають в обігу в Україні, можуть бути тимчасово або назавжди відмінені. Так, до речі, 16.09.2002р. відмінено вексель для оформлення податку на додану вартість під час увезення, пересилання товарів на митну територію України. Слід розглянути всі прецеденти використання векселів для того, щоб розкрити ті можливості, які надає вексель у розв’язанні певних, іноді дуже складних ситуацій у суспільному виробництві.

Порядок випуску, обіг і погашення таких векселів має ряд особливостей, що регулюються відповідними нормативними актами Кабінету Міністрів України і положеннями Національного банку України. Розглянемо коротко основні моменти, пов’язані з рухом векселів, які випускаються у зв’язку з увезенням, пересиланням товарів на митну територію України на суму податку на додану вартість.

Такий вексель видається платником податку на додану вартість на всю суму податку при ввезені (пересиланні) товарів на митну територію України. Цей вексель є простим, підлягає обов’язковому авалюванню його комерційним банком, і випускається на термі не більше 30 днів.

Векселедержателем такого векселя є Державна податкова адміністрація за місце реєстрації векселедавця як платника податку з доданої вартості. Відсотки за використання такого векселя не нараховуються. У разі його не оплати протест щодо нього не складається, а сума платежу щодо нього підлягає безакцептному вилученню. Суть цього векселя полягає в тому, що держава, стимулюючи свого імпортера, надає йому відстрочку оплати ПДВ, що збільшує можливості суб’єкта господарювання стосовно організації своєї діяльності.

Практика вексельного обігу в Україні знає і такий вид векселів, як векселі Пенсійного фонду. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.1998р. заборгованість підприємств, установ та організацій зі зборів на обов’язкове державне страхування оформляється через вексель. Це дає можливість підприємству уникнути застосування жорстких санкцій з боку держави відносно боржника з цих платежів на умовах, вигідних для всіх учасників.

Векселі можуть бути випущені як у вигляді простого, так і у вигляді переказного векселя. При цьому термін оплати векселя не повинен бути більше 90 календарних днів з моменту його підписання, а з переказними векселями, якими оформлена безнадійна заборгованість, термін оплати не повинен бути більше 180 днів.

Положенням передбачено порядок погашення заборгованості підприємств за зборами до Пенсійного фонду, а також передбачені обмеження щодо розміру дисконту. Він не повинен бути більшим за 50% від суми заборгованості, а за векселями, якими оформлена безнадійна заборгованість – не більше 60%. Зрозуміло, що з нормалізацією відносин між підприємствами і Пенсійним фондом, розміри дисконту зменшуватимуться, а згодом і потреба в таких векселях зникне.

Векселі Пенсійного фонду повинні обов’язково бути авальовані банком з числа тих, чий перелік визначає Пенсійний фонд. Після цього вексель подається у відповідний відділ фонду, де перевіряється на достовірність бланка (наявність друкарського номера, захисної сітки, мікро шрифту і т. ін.), правильність заповнення реквізитів векселя, наявність аваля тощо.

Після перевірки векселі за допомогою інкасового індосаменту передаються уповноваженому банку, що інкасує вексель з настанням терміну його оплати. Але банк може його оплатити й достроково на основі угоди обліку векселя.

Поряд з векселями Пенсійного фонду є ще казначейські векселі. Вони допомагають вирішувати проблему розрахунків бюджетних організацій за витратами, пов’язаними з їх функціонуванням (крім витрат на заробітну плату працівників цих бюджетних установ) без інфляційного тиску на грошовий обіг. Отримавши (замість грошей) такі векселі, бюджетна установа може розрахуватись ними з державними установами за поставки товарів, або за надані послуги (наприклад, за електроенергію, тепло, газ і т. ін.). По суті, казначейські векселі є засобом бюджетного фінансування тих статей бюджету, які не забезпечені відповідними податковими надходженнями.

Таким чином, Україна не тільки успішно оволодіває новим для себе фінансовим інструментом, але й досить влучно використовує векселі для вирішення проблем перехідного періоду.