Албанська група

До албанської групи належить лише одна албанська мова. Поширена в Албанії, Югославії (край Косово), Італії, а також у Болгарії, Румунії та Україні (Одеська область). Загальна кількість носіїв досягає 5 млн. Існує гіпотеза, що албанською мовою чи мовою, дуже близькою до албанської, розмовляли іллірійці, фракійці, фригійці та даки. Писемні пам'ятки на основі латинського алфавіту датуються XV ст.

Вірменська група

Вірменську групу представляє єдина вірменська мова - державна мова Вірменії, якою користуються також вірмени в Грузії, Азербайджані (Нагірний Карабах), Туреччині, Сирії, Лівані, Ірані, США, Франції та інших країнах. Кількість мовців становить 5 млн. 20 тис. осіб. Споріднена з грецькою, індійськими, іранськими і хетто-лувійськими мовами. Відзначається значним діалектним членуванням (понад 50 діалектів). Давня вірменська літературна мова (грабар) утворилася в V-VI ст. Нова літературна мова (ашхарабара) сформувалася в XVIII ст. Вона має два варіанти: західний - на основі константинопольського діалекту і східний - на основі араратського діалекту. Перші писемні пам'ятки належать до початку V ст. Оригінальна писемність створена просвітителем вірмен Месропом Маштоцем наприкінці IV ст.

Анатолійська (хето-лувійська) група

До анатолійської групи індоєвропейської сім'ї належать мертві хеттська, лувійська, палайська, карійська, лідійська І лікійська мови.

Хетська мова була поширена в XIX-ХП ст. до н.е. в центральній і північній частині Анатолії (Хеттське царство). Це перша в історії індоєвропейська мова з писемною фіксацією. Відкрита під час розкопок у 1906-1907 рр. у Туреччині. Близька до вірменської. Писемність - на основі клинопису.

Лувійська мова існувала не пізніше II тисячоліття до н.е. на південному заході Малої Азії. Збереглося мало відомостей про неї в клинописних пам'ятках із XIV-XIII ст. до н.е.

Карійська мова була поширена в Карії (південний захід давньої Малої Азії). Збереглося до 2000 написів, які сягають VII-III ст. до н.е., виконаних особливим карійським письмом.

Палайська мова існувала на території області Пала в першій половині II тисячоліття до н.е. Збереглися клинописні тексти, в яких зафіксовано 300 слів.

Лідійська мова була поширена на заході Малоазійського півострова в І тисячолітті до н.е. Збереглися тексти малоазійською графікою з VII-V ст. до н.е.

Лікійська мова функціонувала в І тисячолітті до н.е. на південному заході Малої Азії в області Лікія. Збереглися тексти з V-IV ст. до н.е., написані малоазійською графікою.

Тохарська група

До тохарської групи належить мертва тохарська мова. Дехто вважає, що було дві тохарські мови: тохарська А (карашарсько-турфанська) і тохарська Б (кучанська). Це мови кочових іранських племен, які осіли в східній частині Тянь-Шаню й оазисах пустелі Такла-Макан (китайський Туркестан). Пам'ятки тохарської мови (буддійські тексти) знайдені археологами в XX ст. Тохарська мова дещо споріднена з албанською, хеттською і балто-слов'янськими мовами.

Семіто-хамітські мови

Семіто-хамітські (афразійські) мови поширені в північній частині Африки від Атлантичного узбережжя і Канарських островів до узбережжя Червоного моря, а також у Західній Азії та на острові Мальта. Спілкуються ними майже 262 млн. осіб.

Семіто-хамітські мови поділяють на дві групи: семітську і хамітську.