- •Кочерган м.П.
- •Місце мовознавства в системі наук
- •Методи дослідження мови
- •1.2. Природа, сутність, функції та будова мови Природа і сутність мови
- •Функції мови
- •Мова і суспільство
- •Мова і мислення
- •Мова як знакова система
- •Мова і мовлення
- •Структура мови
- •Синхронія і діахронія
- •1.3. Походження і розвиток мови Проблема походження мови
- •Закономірності розвитку мов
- •Специфіка розвитку різних рівнів мовної структури
- •Розвиток і функціонування мов у різні історичні епохи
- •1.4. Мови світу, їх вивчення та генеалогічна класифікація Загальна характеристика мов світу
- •Порівняльне вивчення мов
- •Генеалогічна класифікація мов
- •Родовідне дерево а. Шлейхера
- •Індоєвропейські мови
- •Індійська група
- •Іранська група
- •Слов'янська група
- •Балтійська група
- •Германська група
- •Романська група
- •Кельтська група
- •Грецька група
- •Албанська група
- •Вірменська група
- •Анатолійська (хето-лувійська) група
- •Тохарська група
- •Семіто-хамітські мови
- •Семітська група
- •Хамітська група
- •Кавказькі мови
- •Фіно-угорські мови
- •Угорська група
- •Фінська група
- •Самодійські мови
- •Тюркські мови
- •Булгарська група
- •Кипчацька група
- •Огузька група
- •Карлуцька група
- •Уйгурська (східна) група
- •Монгольські мови
- •Тунгусо-маньчжурські мови
- •Сибірська група
- •Амурська група
- •Південна група
- •Китайсько-тибетські мови
- •Тан-китайська група
- •Тибето-бірманська група
- •Тайські мови
- •Аустронезійські мови
- •Аустроазіатські мови
- •Австралійські мови
- •Палеоазіатські мови
- •Папуаські мови
- •Африканські мови
- •Дравідські мови
- •Мови далекого сходу
- •Індіанські (америндські) мови
- •2. Фонетика і графіка
- •2.1. Звуки мови, їх вивчення і класифікація Фонетика як лінгвістична дисципліна. Три аспекти вивчення звуків
- •Фізичний аспект у характеристиці звуків
- •Фізіологічний аспект у вивченні звуків
- •Класифікація звуків
- •Голосні звуки
- •Приголосні звуки
- •2.2. Фонетичні одиниці та засоби Фонетичне членування мовленнєвого потоку
- •Наголос
- •Інтонація
- •2.3. Фонетичні процеси
- •Позиційні зміни
- •Комбінаторні зміни звуків
- •Орфоепія. Транскрипція і транслітерація
- •Живі та історичні фонетичні процеси. Спонтанні зміни звуків
- •Фонетичні закони
- •2.4. Лінгвістичний (функціональний) аспект у вивченні звуків Поняття фонеми
- •Диференційні та інтегральні ознаки фонем
- •Позиції фонем. Варіанти і варіації фонем
- •Фонологічна система
- •2.5. Письмо Значення письма в історії суспільства. Передумови виникнення письма
- •Етапи і форми розвитку графічного письма
- •Графіка
- •Орфографія. Принципи орфографії
- •3. Лексика і фразеологія
- •3.1. Слово та його значення Лексикологія. Розділи лексикології
- •Слово як одиниця мови. Слово і лексема
- •Значення слова
- •3.2. Лексико-семантичні категорії Полісемія
- •Омонімія
- •Синонімія
- •Антонімія
- •Гіперо-гіпонімія і лексична конверсія
- •3.3. Лексико-семантична система мови Поняття лексико-семантичної системи
- •Словниковий склад мови
- •3.4. Історичні зміни словникового складу мови Причини історичних змін у лексиці
- •Архаїзми
- •Неологізми
- •Запозичення
- •Історична лексикологія та етимологія
- •3.5. Фразеологія Поняття фразеології
- •Класифікація фразеологізмів
- •3.6. Лексикографія Поняття лексикографії
- •Типи словників
- •Одномовні словники
- •Багатомовні словники
- •4. Граматика
- •4.1. Граматика. Граматичне значення. Граматичні категорії Предмет граматики. Розділи граматики. Основні одиниці граматичної будови мови
- •Граматичне значення
- •Граматичні категорії
- •4.2. Морфема і словоформа Поняття морфеми
- •Види морфем
- •Морфеміка
- •Граматична форма слова
- •4.3. Способи вираження граматичних значень
- •Синтетичні способи вираження граматичних значень
- •Аналітичні способи вираження граматичних значень
- •Історична змінність способів і засобів вираження граматичних значень
- •4.4. Частини мови Поняття частин мови. Критерії виділення частин мови
- •4. Граматика
- •4.1. Граматика. Граматичне значення. Граматичні категорії Предмет граматики. Розділи граматики. Основні одиниці граматичної будови мови
- •Граматичне значення
- •Граматичні категорії
- •4.2. Морфема і словоформа Поняття морфеми
- •Види морфем
- •Морфеміка
- •Граматична форма слова
- •4.3. Способи вираження граматичних значень
- •Синтетичні способи вираження граматичних значень
- •Аналітичні способи вираження граматичних значень
- •Історична змінність способів і засобів вираження граматичних значень
- •4.4. Частини мови Поняття частин мови. Критерії виділення частин мови
- •З історії питання про частини мови
- •Частини мови в різних мовах
- •Характеристика основних частин мови
- •4.5. Словосполучення і речення Поняття словосполучення. Типи словосполучень
- •Синтаксичні зв'язки слів
- •Речення та його ознаки
- •Актуальне членування речення
- •5. Мовна типологія
- •5.1. Типологічна класифікація мов Поняття типологічної класифікації мов
- •Ізолятивні (кореневі) мови
- •Аглютинативні мови
- •Інкорпоративні (полісинтетичні) мови
- •Флективні мови
- •Інші спроби типологічної класифікації мов
- •5. Мовна типологія
- •5.1. Типологічна класифікація мов Поняття типологічної класифікації мов
- •Ізолятивні (кореневі) мови
- •Аглютинативні мови
- •Інкорпоративні (полісинтетичні) мови
- •Флективні мови
- •Інші спроби типологічної класифікації мов
Фонетичні закони
Переважна більшість звукових змін відбувається закономірно, тобто під впливом фонетичних законів.
Фонетичні закони - закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень.
Сутність фонетичних законів полягає в регулярності фонетичних змін у мові на певному етапі її розвитку і регулярності фонетичних відповідників як у різних споріднених мовах, так і в одній і тій самій мові. Так, скажімо, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в російській, польській і німецькій мовах - це фонетичний закон для цих мов. Фонетичний закон передбачає, що коли в мові відбувається якась фонетична зміна, то вона охоплює всі випадки, в яких трапляються ті самі звуки в однакових умовах.
Мовні фонетичні закони суттєво відрізняються від законів природничих наук. У математиці, скажімо, закони є абсолютними, тобто не залежать від жодних умов. Фонетичні закони діють у певний період і на певній території (в одній мові чи декількох споріднених, але не в усіх). Так, наприклад, закон відкритого складу (принцип висхідної звучності в складі) діяв до половини XI ст., закон палаталізації задньоязикових [ґ], [к], [х] перед голосними переднього ряду приблизно з IV ст. до н. е. до IV ст. н. е. В англійській мові колись діяв закон переходу [sk] в [/]: skip -" ship [/ір] "корабель", fish -" fish [fr/] "риба". Нині він не діє: skill [skil] "мистецтво", score [ska:] "рахунок", skates [skeits] "ковзани", screw [skru:] "гвинт".
Усі фонетичні зміни відбуваються за суворими законами. Навіть їх порушення є закономірними. Усі винятки - результат дії закону, який замінив дію попереднього. Наприклад, в українській мові слово кінець повинно було б звучати конець, бо [о] - у відкритому складі. Однак у цьому випадку маємо [і], яке виникло за законом аналогії, тобто за принципом вирівнювання форм. В усіх інших відмінкових формах це слово має закономірне [і] (кінця, кінцю, кінцем, кінці, кінців, кінцям, кінцями, кінцях), оскільки [о] тут знаходилося в закритому складі. У російській мові слово рука в давальному та місцевому відмінках повинно було мати форму руце за законом переходу задньоязикових перед голосними переднього ряду (пор. закономірне укр. руці). Однак за дією закономірного процесу вирівнювання основи у цьому випадку закріпилася форма руке (в усіх інших відмінкових формах зберігся звук [к]: рука, руку, рукой, рук, рукам, руками).
Знання фонетичних законів дає змогу встановити відповідність звуків у різних мовах. Наприклад, українському звукові [і], який виник із індоєвропейського [6], відповідає давньоруський [1>], рос. [е], лит. [аі]: *кепа - цЬна - цена - ціна - каіпа.
2.4. Лінгвістичний (функціональний) аспект у вивченні звуків Поняття фонеми
Як уже зазначалося, звуки можна вивчати у фізичному (акустичному) і фізіологічному (артикуляційному) аспектах. Третім аспектом у вивченні звуків є лінгвістичний, який розглядає функції звуків у мові. Функціональний аспект у вивченні звуків є найважливішим.
Для того щоб вивчити функції звуків, їх необхідно зіставити і протиставити в конкретних словах. Протиставлення в мовознавстві називають опозицією.
Опозиції бувають релевантні (від англ. relevant "доречний, до діла"), тобто здатні служити для розрізнювання слів і морфем, і нерелевантні, які не здатні виконувати таку функцію. Так, скажімо, опозиція [а] - [и] - [у] в українській мові є релевантною, бо вона розрізняє значення слів дам, диму дум. В англійській мові релевантною є опозиція [е] - [л] - [і] - [і:] - [о] - [о:] - [аг] - [u:]: bet [bet] "заклад, парі", but [bAt] "але, крім", bit [bit] "кусок, трошки", beat [bi:t] "бити", "удар", bot [bot] "личинка овода", bought [bo:t] "купив", bat [baet] "кажан", boot [bu:t] "черевик".
Опозиція довгих і коротких голосних для української мови є нерелевантною (nop. мама і ма-а-ма, де значення від довготи [а] не залежить), тоді як для англійської і німецької мов є релевантною (англ. cart [ka:t] "віз" - cut [kAt] "різати", нім. saat [za:t] "посів" - satt [zAt] "ситий"). Для російської мови нерелевантною є опозиція [г] - [у]: [гол] - [уол], а для української мови вона є релевантною: ґніт [ґн'іт] "шнур, що використовують у деяких освітлювальних приладах - гасових лампах, керогазах тощо" - гніт [гн'іт] "гноблення".
Як бачимо, в українській мові довгота чи короткість звука не впливає на розрізнення слів, так само як заміна [г] проривного на [g] фрикативний у російській мові.
Функцію розрізнення виконує фонема.
Фонема - мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць - морфем і слів.
Отже, звуки [а], [и], [у], [ґ], [г] в українській мові є окремими фонемами, бо вони, як свідчать вищенаведені приклади, служать для розрізнення слів, так само як звуки [е], [л], [і], [і|], [з], [о:], [ае], [u:] - в англійській, [о:], [а] - в німецькій. Іншими словами, фонема - це мінімальна релевантна звукова одиниця.
Фонема виконує дистинктивну (від лат. distinctio "пізнання") - тобто смисло- і форморозрізнювальну функції. Так, у словах як [jax], так, пак фонеми <j>, <т>, <п>, нім. Капіеикра&", Tante "тітка" фонеми <k>, <t>, фр. coûte [kut] "варто", toute [tut] "уся" фонеми <к> і <t> виконують смислорозрізнювальну функцію, а в словах рука, руки, англ. man [пне.п] "чоловік", men [men] "чоловіки, люди" фонеми <а> і <и>, <зз> і <е> мають форморозрізнювальну функцію, оскільки розрізняють іменникові форми у першому випадку називного і родового відмінків, а в другому - однини та множини. Загалом, можна було б не акцентувати на форморозрізнювальній функції фонем, оскільки зміна форми завжди зумовлює зміну смислу (різні форми мають різний смисл).
Додатковою є делімітативна функція (від фр. delimitation "визначення кордону"), яка вказує на межі слів чи морфем. Так, скажімо, в англійській мові фонема <г)> не може знаходитися на початку слова чи морфеми. У японській мові фонема <g> трапляється тільки на початку слова, а в інших позиціях вона реалізується в звуці [т]].
Фонема як функціональна одиниця матеріалізується в звуках. Однак фонема й звук не одне й те саме. Це різні величини. Відмінність між фонемою і звуком полягає в тому, що:
1) фонема - соціальне явище, тобто це те спільне в звуці, що робить його впізнаваним незалежно від особливостей його вимови різними людьми; звук - індивідуальне явище;
2) фонема - мовна одиниця; звук - мовленнєва;
3) фонема - абстрактна одиниця (вона існує в уяві мовців); звук - конкретна одиниця, фізичне явище, яке сприймається на слух і може бути записане на магнітну стрічку тощо;
4) фонема - величина стала; звук - величина залежна (у слові боротьба звук [т*] під впливом сусіднього
[д] вимовляється як [д'], однак цей звук [д' ] представляє фонему <т>).
Про те, що фонема і звук - різні речі, засвідчують також такі факти:
1) у ролі однієї фонеми можуть виступати різні звуки. Так, у словах просити і просьба [проз'ба] фонему <с> представляють звуки [с] і [з'], а в російських словах вол [вол], волы [валы], валовой [въллво£] фонема <о> представлена трьома звуками - [о], [л], [ъ];
2) у ролі однієї фонеми можуть виступати два звуки разом (за умови, коли дифтонги трактувати як поєднання двох голосних у межах одного складу, а не один складний голосний звук): англ. boy [bol] "хлопець", house [haus] "будинок", time [taim] "час", note [nout] "записка", beer [Ьіз] "пиво"; нім. Eisen ['aezen] "залізо", heute ['hoete] "сьогодні", Haus [haus] "будинок". Тут дифтонги [oi], [au], [ai], [ои], [із], [ае], [ое] є окремими фонемами, бо кожне слово протиставляється всім іншим дифтонгом, а не якоюсь його частиною. Наприклад: boy [bol] "хлопець", by [bal] "при, біля", bay [bei] "бухта", be [bi:] "бути", bar [ba:] "хвіртка", bow [bau] "кланятися". Фонеми, які складаються з двох звуків, завжди належать до одного складу, характеризуються однією артикуляцією, не перевищують довготи монофтонгічної фонеми. Така фонема функціонує як одне ціле, хоч і складається з двох звуків;
3) в одному звукові можуть збігатися дві фонеми. Так, у слові сміється [с'м'цец'а] звук [ц*] представляє фонеми <т"> і <с'>, а в російському слові сшить [Й1ыт'] звук [пі] представляє фонеми <с> і <ш>;
4) крім сегментних фонем, за деякими теоріями, зокрема теорією фонем американської фонологічної школи, існують суперсегментні фонеми - фонеми тону і наголосу. У словах мука і мука, скажімо, сегментні фонеми одні й ті самі, однак ці слова різняться значенням, і єдиним засобом розрізнення є наголос, що дає підставу інтерпретувати його як фонему.
Отже, фонеми існують у нашій свідомості як єдині комплекси звуків. У філософському плані співвідношення фонеми і звука можна визначити як відношення сутності та явища.