Догляд за хворими Ковальова

Змістовий модуль 1. Структура та основні завдання догляду... терапевтичного профілю

У

Мал 48. Пролежень

внаслідок порушення місцевого кровопос­ тачання та іннервації. Пролежні утворюють­ ся там. де шкіра тривалий час стискується між кісткою і ліжком.

Якщо хворий лежить на спині, пролеж­ ні утворюються переважно в ділянці поти­ лиці, лопаток, хребта, крижів, сідниць, лік­ тів та п'яток. Якщо хворий лежить на боні або животі, некротизуються ділянки вели­ ких вертлюгів, колін, передні поверхні гомі­ лок (мат. 46).

Першою ознакою пролежнів є блідість шкіри з наступним почервонінням, набряком та відшаруванням епідермісу. Потім з'являю­ ться пухирі і шкіра некротизується (мат. 47. 48).

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ДОГЛЯДУ ЗА ШКІРОЮ ТЯЖКОХВОРОГО

1.За потреби під хворого підстеляють клейонку.

2.При нетриманні сечі й калу використовують памперси та прокладки, своє­ часно їх міняють.

3.Полотняну серветку змочують теплою водою з оцтом, відтискують і протира­ ють шкіру в такій послідовності: обличчя, за вухами, шию, передню частину грудної клітки, живіт, руки, спину, сіднипі. стегна, гомілки, ступні. Серветку періодично споліскують у чистій воді.

4.Особливу увагу звертають на складки шкіри, місця посиленого потовиділен­ ня. статеві органи, ділянку шкіри навколо заднього проходу.

5.Обмивають шкіру послідовно і одразу ж ретельно протирають чистим сухим рушником, щоб хворий не застудився. За потреби можна використати мило. 40 °с розчин етилового спирту, одеколон.

6.Для обробки сухої шкіри використовують зволожувальні креми або різні ви­

ди олії.

7.За наявності попрілостсй їх обережно протирають м'яким тампоном, зволо­ женим блідо-рожевим розчином калію перманганату, шкіру висушують промокан­

ням і припудрюють дитячою присипкою або тальком. Час від часу ці ділянки можна змащувати І % розчином брильянтового зеленого із наступним припудрюванням. Часткове оброблення шкіри тяжкохворого здійснюють щодня вранці і ввечері.

8. Навчають пацієнта самостійно змінювати положення тіла в ліжку.

ПРОФІЛАКТИКА ПРОЛЕЖНІВ

Устаткування: гідростатичне ліжко з плаваючою поверхнею або протипролежневі матраци; прокладки із хутра, поролону, подушки, наповнені поролоном, гелем, повітрям або водою; постільна білизна; памперси для дорослих; тепла вода, рідинне мило; зволожувальні креми або олії, захисні креми (за призначенням лікаря); графік зміни положення пацієнта, годинник.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ ЩОДО ПРОЛЕЖНІВ

1. Змінюють положення пацієнта кожні 2 год. якщо дозволяє його стан. П а­ цієнтові, шо перебуває в інвалідному візку чи кріслі, кожні 15—20 хв допомагають підводитися або нахилятися.

150

Змістовий модуль 1. Структура та основні завдання догляду... терапевтичного профілю

3.Забезпечують його одним із розчинів для обробки ротової порожнини і ват­ ними або марлевими тампонами.

4.Зволоженим тампоном хворий самостійно протирає зуби, а потім прополіс­ кує ротову порожнину.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ТУАЛЕТУ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ ТЯЖКОХВОРИМ. ЯКІ У НЕПРИТОМНОМУ СТАНІ

1. Опускають підголовник ліжка, прибирають подушку. Надають хворому гори­ зонтального положення, щоб промивні води не потрапили в дихальні шляхи.

2. Під голову підстеляють клейонку або пелюшку, складену в декілька шарів.

3.Голову хворого повертають ліпше ліворуч.

4.Під кут рота підставляють ниркоподібний лоток.

5.Шпателем відводять шоку.

6.Зволоженим марлевим або ватним тампоном, який утримують затискачем, об­ робляють зуби згори донизу із зовнішнього боку і по можливості — з внутрішнього.

7.За наявності нальоту на язиці його частково витягують назовні за допомогою язикоутримувача або зволоженої марлевої серветки і протирають тампоном, зволо­ женим не подразливим антисептичним розчином.

8.Ротову порожнину прополіскують теплим розчином з гумового балона або шприца.

9.Ротову порожнину та губи висушу ють сухим тампоном.

10.У разі пересихання слизової оболонки та язика їх обробляють олією із звіро­ бою або обліпиховою. Також можна використати 10 сь розчин бури в гліцерині, будь-яку олію або вершкове масло.

11. Ротову порожнину обробляють двічі на день.

Запам’ятайте!

• Якщо є знімні протези, перед обробкою ротової порожніти їх потрібно вийняти.

• Під час протирання верхніх корінних зубів відсунути щоку шпателем, щоб не за­ нести інфекцію у вивідну протоку привушної слинної залози. У цьому разі слизову обо­ лонку щоки протирати не бажано.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ОБРОБКИ ЗУБНИХ ПРОТЕЗІВ

1.Знімні зубні протези у тяжкохворого виймають.

2.Ретельно промивають їх під струменем води з милом.

3.	Протези зберігають у сухій склянці, яку прикривають марлевою серветкою.
4.	Перед тим. як надіти зубні протези, знову промивають ротову порожнину і

протези водою.

У разі стоматиту застосовують аплікацію розчину фурациліну 1:5000 або відва­ ру ромашки на 3—5 хв. Процедуру повторюють кілька разів на день. Періодично прополіскують ротову порожнину 2 % розчином натрію гідрокарбонату або ізо­ тонічним розчином натрію хлориду.

Для профілакт ики запалення привуш ної слинної залози тяжкохворому пропонують жувати суху цитринову шкірочку, сухарі або жувальну гумку.

Д о гля д за очима

Обробку очей здійснюють за наявності виділень із них. які склеюють вії і пові­ ки. Промивають очі, шоб дезінфікувати кон'юнктивальний мішок при його запа­ ленні, для видалення слизу або гною.

152

Змістовий модуль 1. Структура та основні завдання догляду... терапевтичного профілю

10 см. Край смужки по довжині загинають і смужку туго скручують, потім склада­ ють удвоє і ще раз скручують. Таким чином утворився нібито джгутик, за допомо­ гою якого обертовими рухами чистять слуховий хід.

8. Аналогічним способом із слухового ходу можна видаляти вушну сірку.

Увага! Обережно користуйтеся зондом, щоб не пошкодити барабанну перетинку. Із цих міркувань не використовуйте інші предмети (сірники, пінцети).

Використання підкладних суден і сечоприймачів

Тяжкохворі не спроможні самостійно користуватися туалетом, тому всі свої фізіологічні відправлення вони мають робити у ліжку, використовуючи судно та сечоприймач. У цьому їм допомагає медична сестра.

Підкладні судна бувають емалеві, гумові, фаянсові. У них видовжена або округ­ ла форма, закриваються кришками. Гумові судна використовують для ослаблених хворих, а також для хворих із пролежнями, при нетриманні калу та сечі. Для наду­ вання такого судна використовують компресор. Якщо гумове судно міститься під хворим постійно, то його зверху покривають пелюшкою, а потім підкладають під хворого. На одного тяжкохворого потрібно мати 2—3 гумових судна.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ У ПОДАВАННІ СУДНА ТЯЖКОХВОРОМУ

1.Судно сполоснути теплою водою, щоб воно прогрілося.

2.Пропонують хворому підняти таз і підстеляють клейонку.

3.Якщо хворий дуже ослаблений, то підводять одну руку під крижі, допомага­ ючи йому підняти таз.

4.Іншою рукою підставляють судно під сідниці так, щоб промежина була над

великим отвором, а трубка судна — повернена до колін (мал. 49).

5.Хворого прикривають ковдрою і залишають на деякий час самого.

6.Після акту дефекації судно обережно виймають з-під хворого, щоб не розхлю­ пати вміст, накривають кришкою і виносять у туалет.

7.Вміст судна виливають в унітаз, судно промивають водою.

8.Хворого підмивають, висушують ділянку промежини, прибирають клейонку.

Мал. 49. Подавання судна тяжкохворому

154

Змістовий модуль 1. Структура та основні завдання догляду... терапевтичного профілю

7.Лівою рукою тримати глечик із теплою водою або теплим асептичним розчи­ ном і лити на серветку.

8.Корнцангом із марлевою серветкою у правій руці здійснювати рухи згори донизу лише в одному напрямку, після чого взяти нову серветку (мал. 50).

9.Вимити послідовно, часто змінюючи серветки, лобок, пахові складки, великі та малі соромітні губи.

10.Окремо вимити відхідник.

11.Висушити шкіру промежини сухими серветками у тій само послідовності — згори донизу.

12.Прибрати судно, клейонку, пелюшку.

13.Продезінфікувати оснащення.

14.Зробити запис про проведення процедури у листку призначень.

ПОНЯТТЯ ПРО РЕАНІМАЦІЮ

Реанімація (з лат. réanimation — оживлення) — це комплекс заходів, спрямова­ них на відновлення різко пригнічених життєво важливих функцій організму, насам­ перед дихання і серцевої діяльності. Заходами, спрямованими на оживлення ор ­ ганізму, насамперед є непрямий масаж серця і штучне дихання.

Для життєдіяльності організму потрібне постійне надходження до нього кисню та виділення вуглекислоти. Ці процеси забезпечують органи дихання, кровообігу під контролем ЦНС. Тому ураження їх призводить до смерті. Між смертю і життям є своєрідні перехідні стани, при яких смерть ще не настала, але повноцінного жит­ тя вже не може бути. Такі стани називають термінальними ("від лат. terminalis — кін­ цевий).

Процес умирання та його періоди

Медичні працівники мають володіти методами виконання найпростіших засобів оживлення організму при зупиненні серцевої діяльності і дихання, які можуть з’явитися у хворих у стані агонії, а іноді й при інших екстремальних ситуаціях (утеп­ лення, електротравма тощо). Оживлення організму називається реанімацією .

Припинення життєдіяльності (смерть) може настати раптово (унаслідок нещас­ них випадків) чи передбачувано, як закономірний наслідок невиліковної хвороби. Клінічна динаміка умирання включає цілу низку патологічних процесів: припинен ­ ня діяльності серця, кровообігу, порушення функції мозку, непритомність (протя­ гом 1—2 с), розширення зіниць (20—30 с), зупинка дихання, передагональний стан, термінальна пауза, агонія (боротьба), клінічна смерть.

Передагонія — це стан хворого, коли фізіологічні механізми життєдіяльності організму перебувають у стані декомпенсації: Ц НС пригнічена, можливий коматоз­ ний стан; діяльність серця ослаблена, пульс ниткоподібний, AT нижчий за критич­ ний (70 мм рт. ст.); функції зовнішнього дихання та паренхіматозних органів пору­ шені. Передагонія триває від декількох годин до декількох днів. За цей час стан хворого ше більше погіршується і настає термінальна пауза. Хворий непритомніє,

шкіра	блідне, ціанотичного відтінку", ниткоподібний пульс визначається тільки на
сонних, стегнових артеріях;		відзначається тахікардія, систолічний тиск нижчий
70 мм	рт. ст. Дихання часте,	неглибоке.

156

Змістовий модуль 1. Структура та основні завдання догляду... терапевтичного профілю

Комплекс невідкладних заходів (реанімація)

При термінальних станах основне завдання першої допомоги — підтримання життя хворого до прибуття швидкої допомоги. Заходи реанімації мають проводити­ ся одразу після розвитку тяжкого стану. Допомога при термінальних станах — це передусім заходи, спрямовані на усунення розладів серцевої діяльності й дихання

(непрямий масаж серця, штучне дихання методом рот до рота або рот до носа). Ре­ анімацію проводять протягом 40 хв і не менше або до прибуття швидкої допомоги, або до появи у хворого самостійного серцебиття, або до появи ознак біологічної смерті (появи трупних плям). Потерпілого вкладають горілиць на тверду поверхню, бажано з опушеною верхньою частиною тулуба. Рятівник, який не задіяний у реані­ мації, підіймає ноги потерпілого на 50—60 см догори для відтоку від них крові та збільшення кровонаповнення серця.

Головними реанімаційними заходами у разі призупинення кровообігу є масаж серця і штучне дихання, що їх обов’язково проводять одночасно, щоб якомога більше кис­ ню надійшло у циркулюючу кров.

Штучна вентиляція легенів

Штучну вентиляцію легенів (ШВЛ) виконують за методом рот до носа (мал. 51). Показання. Зупинення дихання, патологічний тип дихання.

Перед початком ШВЛ переконатися в тому, шо верхні дихальні шляхи відкриті. Для цього швидко відкрити потерпілому рот і слиз або рідину видалити хустинкою, серветкою, а найліпше відсмоктувачем. Знімні зубні протези вийняти. Розстібнути тісний одяг.

У перші хвилини клінічної смерті корінь язика, шо западає, перекриває вхід у верхні дихальні шляхи. Щоб відкрити доступ повітрю до легенів, голову потерпілого якомога далі закидають назад. Під плечі можна покласти валик з одягу, руку. З гігієнічних міркувань ШВЛ методом рот до рота або рот до носа проводять через хустинку, шматок марлі чи одежі. Під час вдування повітря в рот рекомендується одну руку покласти під шию, а другу — на чоло потерпілого. Вдуваючи повітря, одночасно вільними пальцями затискують ніздрі, щоб запобігти виходу його через ніс, Якщо рот судомно стискується, вдування проводять через ніс. При вдуванні

Вдих

Вдих

Видих

Мал. 51. Штучне дихання:

а — рот до рота; б — за Сільвестром

158

Тема 8. Загальний і спеціальний догляд за тяжкохворими та агонуючими

повітря в ніс руку з потилиці переміщують на нижню щелепу, яку притискують до верхньої, щоб забезпечити герметизацію верхніх дихальних шляхів. Частота вдувань

— 12 разів за 1 хв. Для забезпечення достатнього об’єму повітря, шо вдувається, особа, яка проводить ШВЛ, має дихати глибоко.

Треба пам’ятати, що рухи грудної клітки в такт вдуванню — ознака правильного застосування методу. Якщо є повітропровідна трубка, особа, яка проводить ШВЛ, стає в узголів’я потерпілого і вставляє повітропровід у рот. Для цього язик відтягують язикотримачем або притискують його кінцем трубки до нижньої шелепи, повернув­ ши її на 90°, шоб сферична поверхня спинки язика відповідала перегину трубки.

Щиток, який є на	трубці, щільно притискують до губів, шоб перешкоджати
виходу повітря, що вдувається. Щ иток притискують вільним пальцем, а II і III паль­
цями виводять нижню	шелепу вперед. Повітря вдувають через трубку в момент

максимального відкидання голови назад.

ШВЛ можна проводити із застосуванням маски.

Для ШВЛ також застосовують різні ручні дихальні апарати, оснащені мішком або міхом: вдих відбувається під час стискання мішка або міха руками під тиском 3,3—3,9 кПа (25—30 см вод. ст.). При цьому можна вдути від 400 до 1500 мл повітря залежно від віку потерпілого. Видих відбувається пасивно завдяки еластичній тязі грудної клітки. Під час видиху мішок чи міх заповнюється атмосферним повітрям або киснево-повітряною сумішшю самостійно (розправлення мішка, міха). Треба звертати увагу на ритм дихання: вдих має бути удвічі коротшим, ніж видих.

Непрямий (закритий) масаж серця

Показання. Зупинення кровообігу в стадії клінічної смерті.

Непрямий масаж серця виконують на твердій поверхні (дошці, підлозі, твердій кушетці тошо). У ділянці нижньої третини груднини серце прилягає ближче до пе­ редньої поверхні грудної клітки. Оскільки головним у масажі серця є видалення крові з його порожнини, стискання (надавлювання) проводять саме в цій ділянці, а не лівіше (ділянка верхівки серця), не нижче (ділянка шлуночків) і не вище (ділян­ ка судин, шо відходять від серця). Глибина вдавлювання груднини в дорослої лю ди­ ни становить 3—4 см. Нижню третину груднини можна легко віднайти за такими орієнтирами. У верхній частині живота легко промацується хрящоподібне утворен­ ня — мечоподібний відросток. Він легко вгинається при надавлюванні патьцями. Вище від цього місця на 1,5—2 см по центру грудної клітки міститься грудна кістка, яка при надавлюванні пальцями не вгинається. Це і є ділянка нижньої третини груднини (мат. 52, 53).

Під час	масажу серця в дорослих осіб надавлювання проводять обома руками.
Щоб посилити надавлювання, руки кладуть одна на одну. Під час кожного стискан­
ня нижньої	третини груднини уникають напружування	м ’язів рук, а ніби “скида­
ють” масу своєї трудної клітки на руки. Для цього руку,		на якій проводять натис­

кання,	не треба згинати	в ліктьовому суглобі.
Натискання під час масажу проводять ривком тривалістю від 0,5 до 0,75 с,			1 раз
на 1 с,	тобто 60 разів за	1 хв. Почергово вдуваючи повітря та натискуючи на	груд­

нину у співвідношенні 1:4, тобто на 4—5 надавлювань на грудну клітку, проводять одне енергійне вдування повітря. На момент вдування повітря масаж серця призу­ пиняють. але не більше ніж на 3 с.

159