Догляд за хворими Ковальова

Тема 10. Вступ до хірургії. Гігієна в хірургічному стаціонарі.

23.Ведення необхідної звітної документації.

24.За відсутності сестри-господарки спільно із молодшою медсестрою відпові­ дає за зберігання отриманої білизни для хворих.

25.За відсутності старшої медичної сестри під час обходу супроводжує лікарів відділення, чергового лікаря, представників адміністрації. Заносить у щоденник від­ ділення всі їхні зауваження і розпорядження.

Роботою медсестер і молодших медсестер хірургічного відділення керує старша медична сестра, а її роботою — завідувач відділення. Вона виконує його вказівки щодо догляду і обслуговування хворих і несе всю відповідальність за це.

Ураховуючи коло обов'язків, на цю посаду призначають медичну сестру зі ста­

жем роботи на цій посаді не менше трьох років і зазвичай з першою атестаційною категорією. Старшу медичну сестру хірургічного відділення призначає і звільняє головний лікар лікарні за рекомендацією завідувача хірургічного відділення. Від­ повідно до завдань хірургічного відділення старша медична сестра забезпечує:

•проведення заходів щодо раціональної організації праці середнього і молодшо­ го медичного персоналу шляхом використання малої механізації тощо;

•доцільний підбір кадрів молодшого і середнього медичного персоналу з ураху­ ванням психологічної сумісності; складання графіків роботи молодшого і середньо­ го медперсоналу згідно зі штатним розписом;

•нормальне функціонування відділення шляхом своєчасної заміни медсестер і

молодших медсестер, котрі з якихось причин не змогли вийти на роботу;

•відділення медичним інструментарієм і медичними препаратами, а також ін­ шими предметами догляду за хворими; зберігання, розподіл, механізм списування і контролю за їх використанням;

•санітарно-епідеміологічний режим у відділенні;

• дотримання правил зберігання і облік наркотичних препаратів;

•організацію індивідуальних постів біля тяжкохворих за індивідуальним розпо­ рядженням завідувача відділення;

•дотримання персоналом відділення, хворими, відвідувачами правил внутріш­ нього розпорядку відділення;

•контроль за травленням у хворих шляхом призначення відповідних дієл, скла­ дання порційних вимог відповідно до прийнятих дієт, за якістю приготованої їжі, та

їїроздачею;

•облік госпіталізації і виписки хворих, складання звіту про рух хворих у відді­ ленні і передає у приймальне і поліклінічне відділення інформацію про наявність вільних ліжок;

•за допомогою персоналу приймального відділення оповіщення родичів хворо­ го про день і годину виписки або переведення його в інше відділення, за потреби

забезпечує хворого супровідним співробітником і транспортом.

Вобов'язки контролю старшої медичної сестри входить:

•своєчасність і чіткість виконання призначень лікаря;

•дотримання принципів лікувально-охоронного режиму;

•збереження в робочому вигляді медичного інструментарію, апаратури і пред­

метів догляду за хворими, а також так званого м'якого і твердого інвентарю.

•своєчасне і правильне забезпечення харчування хворих;

•виконання правил прийому і виписки хворих середнім і молодшим медперсо­ налом відділення;

201

Т е м а 11

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ В ЧИСТІЙ ПЕРЕВ’ЯЗУВАЛЬНІЙ. ДЕСМУРГІЯ, ПЕРЕВ’ЯЗУВАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ. ТИПОВІ БИНТОВІ ПОВ’ЯЗКИ.

ПОВ’ЯЗКИ НА ГОЛОВУ, ШИЮ, ГРУДНУ КЛІТКУ. ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ, ОПЕРОВАНИМИ В ДІЛЯНЦІ ГОЛОВИ, ШИЇ, ГРУДНОЇ КЛІТКИ

Перев’язувальна — спеціально обладнане приміщення для здійснення перев’язок, огляду ран і проведення низки процедур у процесі лікування ран. У перев'язувальній можна виконувати також ін'єкції, трансфузії, невеликі операції.

Уперше перев'язувальні з'явилися в побудованих згідно з наказом Петра І Мос­ ковському госпіталі і Петербурзькому морському госпіталі. Поділ перев’язуваль­ них на чисті і гнійні ще запровадив М.І. Пирогов.

Залежно від профілю відділення в чистій перев'язувальній проводять новокаї­ нові блокади, діагностичні й лікувальні пункції грудної і черевної порожнин, а та­ кож переливання крові та введення деяких ліків. Нерідко в чистих перев'язувальних виконують невеликі операції, скелетне витягнення, видаляють доброякісні пухлини шкіри і підшкірної жирової клітковини, первинну обробку невеликих ран ургент­ ним хворим. Перев’язувальні нейрохірургічних, гінекологічних, урологічних і опіко­ вих відділень оснащені відповідним устаткуванням.

Санітарно-гігієнічні вимоги д о перев’язувальної

Відповідно до будівельних норм площа перев’язувальної на 1 стіл становить 22 м2, а перев'язувальної на 2 столи — ЗО м2. У лікарнях, де постійно проводиться навчальний процес, рекомендується встановлювати 3—4 столи, щоб усі студенти ви­ конували перев’язки під контролем викладача. Зазвичай перев'язувальні розміщують в одному коридорі з палатами з розрахунку на швидку доставку хворих на перев’язку.

Співвідношення площі вікон до підлоги у перев’язувальних має становити 1:4. Стіни й стеля перев'язувальних і маніпуляційних мають бути пофарбовані олійними фарбами, що дає змогу проводити регулярну санітарну обробку їх із застосуванням антисептичних засобів.

Біля раковин для миття рук і інструментів стіни обов’язково облицьовують ке­ рамічною плиткою заввишки не менше 1,7—2 м. Підлогу покривають керамічною плиткою, у центрі обладнують люк для стіканя води. Перев'язувальну потрібно за­ безпечити добрим освітленням. Вікна орієнтують на північ, північний схід або пів­ нічний захід. Для штучного освітлення на стелі встановлюють електролампи з розра­ хунку 500 Вт на 50 м2. Над кожним перев’язувальним столом установлюють безті­ ньову лампу.

У кожній перев’язувальній має бути передбачене аварійне акумуляторне ос­ вітлення. Перев’язуватьна повинна забезпечуватися гарячою і холодною водою. Встановлюють не менше двох раковин на певній відстані від стерильного столу, зазвичай біля вхідних дверей. Одна з них призначена для миття рук, інша — для інструментів.

203

Тема 11. Організація роботи в чистій перев’язувальній. Десмургія, перев’язувальний матеріал.

для фіксації пов'язок на певній частині тіла. Стерилізація перев'язувального ма­ теріалу в основному здійснюється в автоклаві парою під високим тиском. Часом застосовують заводську променеву стерилізацію, і тоді перев'язувальний матеріал надходить у герметичних поліетиленових упаковках.

З марлі виготовляють гіпсові бинти (марлевий бинт, рівномірно пересипаний сульфатом кальцію), а також ватно-марлеві тампони.

Іншим видом перев'язувального матеріалу є вага. Вона може бути як бавовняна, так і синтетична (віскозна). Однак більшого використання набули два її види: гігро­ скопічна (біла вата) і негігроскопічная (сіра вата).

Білу вату використовують для накладання пов'язок у тому разі, коли необхід­ но створити відтік ранового вмісту. Сіру вату використовують для накладання компресної пов'язки, тому що вона більше запобігає випаровуванню лікарської речовини і сприяє збереженню тепла. Вату використовують для виготовлення ват- но-марлевих тампонів, кульок, накручують на палички для обробки невеликих ран. норицевих ходів.

Способи стерилізації вати й марлі однакові. Інколи під час накладання пов'язок застосовують додаткові засоби. Можуть бути використані звичайна тканина (на­ приклад пов’язка з хустки), прогумована тканина (оклюзійна пов’язка при пнев­ мотораксі), гіпсові лонгети, транспортні шини, спеціальні шини й інші пристосу­ вання.

Зміцнювальні пов’язки і пов’язки із плівкоутворювальних речовин застосову­ ють у хірургії та суміжних із нею галузях, а нерухомі й витяжні — переважно у трав­ матології та ортопедії. Терміном “ пов’язка” позначають також ту чи ту заготовку із перев’язувального матеріалу з нанесеними на неї лікарськими речовинами або без них, яку накладають на рану або на будь-яку ділянку тіла для лікування або про­ філактики. Процес накладання пов’язки називають перев’язкою.

Існує велика різноманітність пов’язок. їх класифікують за трьома ознаками: за видом перев’язувального матеріалу, за призначенням і за способом фіксації.

Класифікація пов’язок за видом матеріалу дуже проста:

•пов’язки із марлі (бинтові й безбинтові);

•пов’язки із тканини;

•гіпсові пов'язки;

•шинування;

•спеціальні пов’язки (цинк-желатинова пов’язка при лікуванні трофічних вира­

зок та ін.).

На цей час для накладання майже всіх видів пов’язок використовують марлеві бинти. Із бинтів або марлі виготовляють компоненти для так званих безбинтових пов’язок (прашоподібної, Т-подібної, косинкової).

Тканинні пов’язки застосовують лише в критичних ситуаціях, якщо немає бин ­ тів. Для їх накладання використовують наявний підручний матеріал (тканину, одяг).

Гіпсові пов'язки накладають за допомогою спеціальних гіпсових бинтів — зви­ чайних бинтів, пересипаних гіпсом і зволожених водою. При шинуванні шини фік­ сують також звичайними марлевими бинтами (рідше спеціальними ременями).

При накладанні цинк-желатинової пов’язки також використовують марлеві бинти, але під час бинтування кожен шар пов’язки просякають спеціальною підігрі­ тою цинковою пастою.

205

Змістовий модуль 2. Догляд за хірургічними хворими

Класифікація пов’язок за призначенням

Класифікація за призначенням залежить від функції пов'язки. Виокремлюють такі види пов'язок:

•захисна (або асептична). Функція — профілактика вторинного інфікування

рани;

•лікувальна. Функція — забезпечення постійного доступу до рани лікарської

речовини, яка зазвичай нанесена на нижні шари пов'язки;

• гемостатична (здавлює судини). Функція — зупинення кровотечі;

• іммобілізувагьна. Функція — знерухомлення кінцівки або якоїсь її частини;

•витяжна. Функція — витягнення кісткових відламків;

•коригувальна. Функція — усунення деформацій;

•оклюзійна. Функція — пов'язка, накладена при відкритому пневмотораксі,

щоб припинити надходження повітря через рану в грудній клітці;

• компресна. Функція — усунення запальних інфільтратів, тромбофлебіту та ін. Техніку накладання цих видів пов’язок і показання до застосування їх будуть розглянуті у відповідних розділах книги. У цьому розділі буде дана характеристика

лише двох спеціальних видів пов'язок — компресної та оклюзійної.

Компресна пов'язка забезпечує тривалий вплив на тканини розчину лікарської речовини, не спроможної до випаровування. Найчастіше застосовують напівспиртові (або горілчані) компреси, а також компреси з мазями (мазь Вишневського).

Методика накладання: на уражену ділянку шкіри кладуть тканину або серветку, змочену лікарською речовиною, зверху — вошаний папір або поліетилен, потім сіру вату. При цьому кожний наступний тур бинта по периметру на 2 см перекриває попередній. Зазвичай пов’язку фіксують бинтом.

Оклюзійну пов’язку застосовують на рану грудної клітки, шо сполучається із плевральною порожниною. Мета накладання пов'язки — герметичне закриття рани для запобігання потраплянню атмосферного повітря в плевральну порожнину. Для її накладання зручно використати індивідуальний перев'язувальний пакет, до якого входять два стерильних ватно-марлевих тампони і бинт, які зберігаються в стериль­ ній упаковці із прогумованої тканини.

Методика накладання: пакет розкривають, на рану накладають прогумовану тканину внутрішньою стерильною поверхнею, на неї — ватно-марлевий тампон, зверху — бинтову пов'язку. Прогумована тканина не пропускає повітря, тому щіль­ на фіксація її тампоном і бинтом забезпечує необхідну герметичність рани.

Безбинтові пов’язки

Клейова пов’язка

Перев’язувальний матеріал фіксують на рані за допомогою клею. Можна засто­ сувати клеол, колодій, клей БФ-6. Найчастіше застосовують клеол — спеціальний клей, до складу якого входять каніфольні смоли та ефір.

Після накладання на рану стерильних серветок безпосередньо по їхньому краю на шкіру наносять смугу клеолу завширшки 3—5 см.

Через 30—40 с накладають натягнену марлю і пригладжують її через шар матерії (простирадло, рушник). Після приклеювання марлі зайву частину її країв відрізують ножицями, згладжуючи гострі кути. Марлю повторно притискують до шкіри.

206

Тема 11. Організація роботи в чистій перев’язувальній. Десмургія, перев’язувальний матеріал...

Таким чином краї марлі повністю приклеюються і не задираються, що забезпе­ чує надійну фіксацію перев’язувального матеріалу.

У разі багаторазового накладання клейової пов’язки на шкірі залишається шар клеолу, який легко можна зняти ефіром або бензином (гірше — спиртом).

Переваги клейової пов’язки: швидкість і простота накладання, а також невели­ кий розмір пов’язки, що зручно для хворого.

Недоліки: можлива алергійна реакція шкіри на клеол, недостатня фіксація (на рухомих частинах тіла); такі пов’язки не застосовують на обличчі й промежині, тому шо в цих місцях вони спричинюють подразнення чутливої шкіри; окрім того, пари ефіру можуть спричинити опік слизових оболонок.

Найчастіше клейові пов’язки використовують при ранах на тулубі, зокрема піс­ ля операцій на органах грудної і черевної порожнин, заочеревинному просторі.

ПРАВИЛА БИНТУВАННЯ

1.Хворий набуває зручного положення.

2.Частина тіла, на яку накладають пов’язку, має бути в тому положенні, у яко ­ му вона буде після бинтування.

3.Той, хто накладає пов’язку, має бути поверненим обличчям до хворого, щоб спостерігати за виразом його обличчя, чи не спричинює пов’язка біль.

4.Бинтувати починають знизу догори, при цьому права рука розгортає головку

бинта, а ліва — утримує пов’язку і розправляє тури бинта.

5.Бинт розгортають в одному напрямку, причому кожен тур бинта має вкрива­ ти попередній наполовину або на 2/3 його ширини.

6.Бинтування починають із двох перших зміцнювальних турів бинта.

7.Кінець бинта закріплюють на здоровому боці або в тому місці, де вузол не турбуватиме хворого.

Особливості догляду за хворими, які перенесли оперативні втручання на голові, шиї

та органах грудної клітки

Д о гляд за хворим після операції на щитоподібній залозі

Хворим, оперованим з приводу тиротоксичного зоба, особливо неврівноваженим, у післяопераційний період потрібно забезпечити спокій. Найзручнішим є по­ ложення напівсидячи з трохи нахиленою вперед головою. Чергова сестра спостері­ гає за загальним станом хворого, кольором шкірних покривів, частотою, наповнен­ ням і ритмом пульсу, показниками АТ, станом пов’язки. Потрібно мати напоготові стерильні шприци і необхідні медикаменти: камфору, кордіамін, строфантин, глю­ козу, гідрокортизон, стерильну систему для внутрішньовенного і підшкірного уве­ дення препаратів, переливання крові, балон із киснем. Шкіра хворих із тиротоксичним зобом ніжна, тонка, і нерідко після операції виникає подразнення її внаслідок змащування йодом, клеолом. У такому разі добре змащувати шкіру вазеліном, інди­ ферентними мазями.

У найближчі години після операції у хворого може розвинутися стан гострого тиротоксикозу. що проявляється наростаючим занепокоєнням, почервонінням об­ личчя, посиленим тремтінням рук, тіла, частим пульсом, іноді аритмією, підвищен-

207

Змістовий модуль 2. Догляд за хірургічними хворими

ним температури тіла. Медсестра негайно сповіщає про це лікареві й активно вклю ­ чається в надання допомоги. У таких хворих після операції часом виникають боліс­ ні судоми кінцівок, обличчя. З’являються вони внаслідок травми або видалення паращитоподібних залоз, що регулюють обмін кальцію. Призначають хлористий кальцій внутрішньовенно (10 мл 10 % розчину 2—3 рази на день). Одночасно при­ значають розчин хлористого кальцію всередину по столовій ложці 3—4 рази на день. Важливо звернути увагу на звучність голосу: осигілість — ознака операційної травми зворотного нерва.

Д о гляд за хворим після операцій на гортані (догляд за трахеостомою)

Трахеостому, або трахеальну норицю, накладають за наявності перешкод, які розташовані вище від голосових зв’язок. Її застосовують як один з ефективних за­ собів боротьби з дихальною недостатністю. Під час догляду за таким хворим основ­ ним завданням є підтримка прохідності трахеї і трахеотомічної трубки. Трубка може заповнюватися слизом, який утруднюватиме дихання, тому біля хворого має бути відсмоктувальний апарат, щоб за його допомогою у будь-який момент можна швид­ ко видалити вміст трахеї стерильним гумовим еластичним катетером, уведеним че­ рез трахеотомічну трубку. Під час відсмоктування з трахеобронхіального дерева обов’язково користуватися лише стерильним катетером, щоб уникнути інфікування. Хворий із трахеостомою не спроможний розмовляти, і це нерідко лякає його, тому потрібно заздалегідь попередити його про те, що відсутність голосу — явише тимча­ сове, а також навчити хворого розмовляти, закриваючи зовнішній отвір трахеото­ мічної трубки пальцем. Персоналові, який доглядає хворого, потрібно маги на увазі можливі ускладнення після трахеостоми. Головна з них — підшкірна емфізема, що може виникнути в тому разі, коли трахеотомічна трубка нещільно фіксована до прилеглих тканин або невдовзі після операції під час руху хворого випала із трахеї, і повітря під час вдиху потрапляє в м’які тканини, поширюючись по фасціальних щілинах. Шия при цьому збільшується, обличчя стає одутлим. Медична сестра має повідомити про це лікареві, щоб ужити заходів, спрямованих на припинення над­ ходження повітря в м ’які тканини.

Д о гляд за хворим після операції на органах грудної клітки

Після операції на органах грудної клітки хворого помішують у спеціальні пала­ ти. оснашені всім необхідним для надання екстреної допомоги. До виходу хворого з наркозу він має лежати без подушки. Після виходу з наркозу хворому надають підви­ щеного положення, що є найзручнішим для дихання, відхаркування мокротиння, діяльності серця. Велике значення має киснева терапія (подають зволожений ки ­ сень). Для запобігання накопиченню слизу винятково важливе значення має вчасне відсмоктування мокротиння катетером або аспіратором. У зв’язку з різким зниж ен­ ням пластичної здатності тканин і ослабленням функцій організму ці хворі особли­ во схильні до утворення пролежнів, тому з перших днів після операції потрібно часто змінювати положення хворого в ліжку хоча б на короткий термін, одночасно перемінюючи білизну, якщо виникає потреба в цьому.

Нерідко після операції в порожнині плеври, а іноді й перикарда залишають гу­ мову дренажну трубку для евакуації повітря й рідини. Якщо рідини в трубці виді­

208