immunologia_N3-4_2010_block_210x297

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

РЕЗЮМЕ

ДИНАМИКА ИММУННОГО ОТВЕТА НА АЛЛО-

ИТКАНЕВЫЕ АНТИГЕНЫ ФЕТАЛЬНЫХ НЕЙРОКЛЕТОК В ЭКСПЕРИМЕНТЕ

Лисяный Н.И., Любич Л.Д.

ДУ «Институт нейрохирургии им.акад.А.П.Ромоданова АМН Украины»

Целью работы было сравнительное исследование иммунного ответа у мышей при системном введении клеток лимфоузлов и фетальных нейроклеток-предшественников (НКП) (Е13-15). Установлено, что клеточные аллоцитотоксические реакции развиваются с 6-х по 37-е сутки после внутрибрюшинного введения фетальных НКП с максимальным уровнем на 6-е сутки и последующим снижением до 37-х суток. Интенсивность клеточного аллоиммунного ответа на фетальные НКП ниже, чем ответ на клетки лимфоузлов взрослых животных. Гуморальные аллоиммунные реакции нарастают до 12-х суток и различаются в зависимости от типа введеных клеток: более высокий уровень аллоантител зарегистрирован у животных с введением клеток лимфоузлов взрослых животных, достоверно ниже - у животных с введением фетальных НКП (Е13-15). Повышенный уровень антител к ОБМ (18-е сутки) и S-100 (37-е сутки) у животных с введением фетальных НКП свидетельствует о потенциальной возможности развития нейроспецифических аутоиммунных реакций после внутрибрюшинного введения предшественников НК. Иммуносупрессивный препарат сандиммун тормозит клеточный аллоиммунный и, частично, аутоиммунный ответ на системное введение аллогенных фетальных НКП при использовании трехкратного введения препарата в дозе 100 мкг.

Фетальные НКП распознаются и вызывают клеточный и гуморальный иммунный ответ в аллогенной системе in vivo, интенсивность которого ниже по сравнению с ответом на лимфоциты, что указывает на более низкий уровень экспрессии антигенов гистосовместимости фетальными НКП, но этот уровень является достаточным для активации периферических лимфоцитов реципиента и индукции аллоиммунного ответа.

SUMMARY

EXPERIMENTAL STUDY OF DYNAMICS OF THE IMMUNE REACTIONS TO ALLOAND TISSUE ANTIGENS OF FOETAL NEUROCELLS

Lisyany N.I., Lyubych L.D.

Acad.A.P.Romodanov Institute of Neurosurgery Acad.Med.Sci.

of Ukraine, Kyiv

The purpose of paper was the comparative study of immune response in mice by systemic inoculation of allogeneic lymphatic node cells (LC) and foetal neural progenitor cells (NPC) (Е13-15). The cell allocytotoxic reactions were generated by intraperitonial inoculation of foetal NPC, achieved maximum on day 6 and decreased on the day 37. The intensiveness of cell alloimmune reactions to foetal NPC was lower than reactions to adult lymphatic node cells. The humoral alloimmune reactions increased till day 12 and differed depending on inoculated cell type: maximum of antibodies level registered in animals with transplanted cells from adult lymphatic nodes, lower level - in animals with transplanted foetal NPC (Е13-15). Increased levels of antibodies to MBP (day 18) and S-100 (day 37) in mice with transplanted foetal NPC evidence of possible development of autoimmune response to neurospecific antigens after NPC intraperitonial inoculation. Immunosuppressive preparation Sandimmune (100 mkg 3 tymes) inhibited cell alloimmune and partially autoimmune reactions to allogeneic foetal NPC.

Foetal NPC (Е13-15) are recognized and initiate the cell and humoral allospecific immune reactions in vivo, evidence the statement about lower MHC expression level by cells of foetal NPC, but this level is sufficient for peripheral lymphocytes activation and induction of alloimmune reactions in recipients.

Key words: allogeneic foetal neural progenitor cells, neurotransplantation, allospecific immune reactions, autoimmune response to neurospecific antigens, Sandimmune.

ГЕНЕТИЧНІ АСПЕКТИ АТОПІЧНОГО ДЕРМАТИТУ.

ОГЛЯД СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ПЛАХОТНА Д.В., САВЧУК Г.М., ГУМЕНЮК Н.О.

НМУ, кафедра клiнiчноi iмунологii та алергологii

Термін «атопія» був вперше введений аме-	нотерапії хворим з атопічними захворюваннями
риканськими алергологами A.F. Coca і R.A. Cooke	викликає утворення блокуючих антигенів.
які бажали описати незвичайний тип гіперчутли-	Сам термін «атопія» був запропонований фі-
вості до різноманітних речовин навколишнього	лологом Perry з Колумбійського університету, і
середовища, що виникала лише у людей і час-	означав « не на своєму місці» або «дивний» [1,2].
тіше зустрічалася в сім’ях без вираженої попе-	Вираженим атопіком який вперше з’явився в
редньої сенсибілізації. Згідно з їхніми даним для	світовій літературі був Октавій Август, в котро-
атопії характерним є наявність наступних ознак:	го за описами були такі симптоми як сильно ви-
1) вона виникає як спонтанна сенсибілізація що	ражений свербіж, серозний риніт і утруднене
викликана імунологічним механізмом, при кон-	дихання. Окрім того його сімейний анамнез був
такті з антигенами навколишнього середовища;	детально описаний: його внук, імператор Клав-
2) розвиток атопії, що призводить до форму-	дій, мав симптоми риноконюктивіту, племінник,
вання алергічних захворювань, може виникати	Британік – алергію на епітелій коней [3]. З точ-
лише у людини; 3) атопія являє собою спад-	ки зору сучасних уявлень алергології та клініч-
кову схильність до алергічних захворювань; 4)	ної імунології атопія розглядається як спадко-
при атопії утворюється особливий тип антигенів	ва схильність до гіперпродукції загального та
– реагінів, а при проведення специфічної іму-	специфічного IgE, що може бути виявлена за

111

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

допомогою алергічних шкірних проб з певними алергенами або визначенням їв в периферичній крові і асоціюється з розвитком алергічних реакцій і хвороб які протікають за типом реакцій гіперчутливості негайного типу) [7].

На сьогодні найбільш розповсюдженими та проблемними з атопічних захворювань є: алергічний риніт (АР), атопічний дерматит (АД) та бронхіальна астма (БА).

Вперше термін «атопічний дерматит» запропонували Wise та Sulzbeger в 1923 р. для опису уражень шкіри різноманітної локалізації, що супроводжуються підвищеною чутливістю до різноманітних алергенів, проявляються нестабільністю клітинних мембран судин шкіри і поєднанням

зіншими атопічними захворюваннями (бронхіальна астма, сінна лихоманка, риніт та ін.). На сьогодні АД або атопічна екзема є хронічним сверблячим запаленням шкіри переважно згинальних ділянок, яке найбільш розповсюджене в ранньому дитинстві [4]. АД є полі етіологічним захворюванням. Основними чинниками розвитку атопічного дерматиту вважають: порушення імунної відповіді, функціональні порушення травного тракту, інвазія паразитів, хвороби дихальної сисетми, наявність вогнищ хронічної інфекції, порушення нервової та судинної регуляції. Але все ж таки основним етіологічним фактором виникнення АД є генетична схильність. Адже ще О. М. Єлісєєв говорив що «... в усіх захворюванням, за виключенням травм, є та чи інша доля генетичних факторів» [5].

Згідно з епідеміологічними даними АД виявляється у 25% дітей, при цьому найчастіше реєструється у дітей молодшого віку (32,4%) і найрідше у підлітків (15,2%) [6].

З2001 року було опубліковано документ який визначив використання нової номенклатури алергічних захворювань для того щоб стандартизувати визначення в області алергії [8]. Цільова група запропонувала називати атопічним дерматитом/ атопічною екземою (АДАЕ) те що раніше і називали атопічним дерматитом/ атопічною екземою і розподілити цей синдром на дві групи: алергічні та неалергічні АДАЕ. Група алергічного АДАЕ в свою чергу поділяється на IgEасоційований АДАЕ і не IgE-асоційований АДАЕ. В той час як термін неалергічного дерматиту повинен замінити термін «внутрішній» («intrinsic») варіант атопічної екземи який вживали раніше. Хоча проблематичним в цій номенклатурі є те що неалергічний АДАЕ може з часом замінятися алергічним під впливом певних чинників, і навпаки [9,10]. Що ж стосується генетичного аспекту атопічного дерматиту,то було проведено класичний близнюковий метод

здихальною алергією з позитивними результатами алергічних тестів на виявлення загальних алергенів і/або підвищення загального сиро-

ваткового рівня IgE ( більше 10 ОД/мл) [11]. Ці дослідження показали що більше двох третин досліджуваних близнюків мали неалергічний АДАЕ (65%). Цифри зростання попарної конкордатності у близнюків з неалергічним АДАЕ знаходилися на тому ж рівні що і в загалом в усіх близнюкових дослідженнях. Таким чином можна сказати що ступені генетичної обумовленості алергічного та неалергічного АДАЕ майже рівні.

Початкова фаза розвитку АДАЕ обумовлена активністю плазмоцитів дендритних клітин, підвищенням функціональної активності Th2, наступною активацією В-лімфоцитів і пов'язаної з нею гіперпродукцією загального і специфічних IgE, що викликає розвиток сенсибілізації до екзогенних алергенів. Проникнення у внутрішні середовища організму причинно-значущих алергенів і взаємодія їх з фіксованими на поверхні опасистих клітин, базофілів специфічними IgE призводять до активації цих клітин, вивільнення з них медіаторів та індукують розвиток алергічного запалення шкіри [13, 14]. У дітей раннього віку АДАЕ найчастіше ініціюється сенсибілізацією до білків коров'ячого молока, яєць, риби, злаків, ряду овочів і фруктів. У дітей більш старших вікових груп у розвиток АДАЕ зростає значення інгаляційних алергенів (алергенів домашнього пилу, Dermatopha goides pretonnyssinus, Dermatopha goides farinae, епідермальних, пилкових алергенів, алергенів спор цвілевих грибів), які проникають в організм не тільки через дихальні шляхи, але і через пошкоджену шкірним запальним процесом суху шкіру. При тривалому перебігу АДАЕ у хворих відзначається розвиток хронічного запалення шкірних покривів [13, 15], що викликаний антигенспецифічними Т-лімфоцитами, при цьому патогенетичну основу її складають загалом імунопатологічні реакції IV типу (гіперчутливість уповільненого типу). У дітей з тяжким АДАЕ відзначається залучення в патогенез аутоімунного компонента з утворенням аутоантитіл до протеїнів дерми [14, 16].

Відомо, що не визначено специфічного гена, який би відповідав за розвиток атопічного дерматиту чи інших алергічних захворювань [17]. Це означає що ці хвороби відносяться до групи хвороб з полігенною спадковістю. Для них характерною є наявність таких ознак: 1) чим рідше реєструється хвороба в популяції, тим вищим є ризик для родичів про банда і тим більшою є різниця величини ризику між родичами І та ІІ ступеню рідності; 2) чим більше вираженими є прояви хвороби у про банда, тим вищим є ризик для його родичів у виникненні цієї ж хвороби; 3) ризик для родичів пробанда буде вищим якщо є інший хворий кровний родич; 4) У випадку різниці частоти захворювання в залежності від статі ризик розвитку захворювання для родичів буде вищим у випадку якщо пробанд відноситься до більш враженої статі.

112

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

Доказом даних принципів є проведення значної кількості наукових досліджень, в яких доведено наявність полігенної схильності до розвитку АДАЕ. Так наприклад в Данії було обстежено 7000 пар близнюків на предмет їх конкордатності по алергічним захворюванням [18]. Результати дослідження підтверджували високу конкордатність проявів атопічної екземи у монозиготних близнюків (15,4 %) в порівнянні з дизиготними (4,5%).

Пізніше було проведено дослідження в Мюнхені та північній Баварії в якому було проаналізовано наявність алергічних захворювань у 6665 сімей які мали дітей 9-11 років [12]. За його результатами було визначено що діти з атопічними захворюваннями в загалом (астма, алергічний риніт, атопічний дерматит) мали позитивний сімейний анамнез (з родичами І рівня рідності) в 55%, в порівнянні з 35% у дітей без атопічних захворювань. Загальна розповсюдженість атопічних захворювань змінювалася прямо пропорційно з кількістю хворих родичів І ступеню рідності. Алергія у батьків в 56% була пов’язана з алергією у дітей. В родинах де визначалися більше ніж два родича з алергією цей показник зростав до 67%. Що стосується власне АДАЕ то

удітей частота його виявлення складала 26% за умови наявності алергічних захворювань у одного члена сім’ї, 40% - коли в родині хворіють двоє родичів, і 46% коли більше ніж двоє родичів. Що ж стосовно виду алергій якими страждали родичі дитини хворої на АДАЕ то в 39% це був власне атопічний дерматит, в той же час було очевидно що інші алергічні захворювання мають вплив: так якщо це бува алергічний риніт – це 23% дітей хворих на АДАЕ, а для астмои – 22%. В той же час вираженої залежності прояву атопічної екземи від статі батьків та дітей виявлено не було.

ВЖеневі проведене дослідження показало вірогідність виникнення алергічного захворювання

удитини залежить від того хто з батьків страждає алергією [19]. Були обстежені діти з атопічними

захворюваннями і їх батьки, і було виявлено що з них алергією страждали: 33% батьків та 45% матерів. На сьогодні доведено що атопічний статус матері є більш важливим фактором впливу на розвито захворювання у дитини ніж атопічний статус батька. Підтверджено також дані про те що ризик виникнення атопії складає 0-20% якщо обидва батьки здорові, 30-50% - якщо хворий один з батьків, 60-100% - якщо хворі обоє батьків.

Гени що сприяють виникненню атопічних захворювань містять поліморфізми (варіанти), що обумовлено відхиленням послідовності структурних компонентів генів і наслідком цього є зміна їх функцій. Основним завданням сучасних генетичних досліджень є виявлення і обстеження кандиданих генів, що можна здійснити методом картування.

На сьогоднішній день існує два основних різновиди картування генів різних розповсюджених захворювань [20]: позиційне картування – основним є сканування геному за допомогою великого набору мікросателітних або однонуклеарних поліморфних маркерів з подальшим аналізом зчеплення без першочергової прив’язки до якогось конкретного регіону в геномі; кандидатне картування – аналіз зчеплення проводиться в певній частині геному де розташовані відомі гени-кандидати певного захворювання чи ознаки.

До сьогодні опубліковані результати багато чисельних широкогеномних скринінгових досліджень для атопії, АД та БА з тестуванням великої кількості маркерів, рівномірно розподілених по всіх хромосомах людини (Cookson, 2003). Крім того, відомо неменше двох-трьох десятків аналізів зчеплення для цих станів, виконаних для конкретних хромосомних регіонів.

Згідно з результатами різноманітних досліджень гени асоційовані з АДАЕ розташовані в 12 відрізках геному людини. Зведені дані про них представлені в таблицях (таб. 1 [21, 12] ).

Таблиця 1

№	Хромосома	Кандидатний ген в певному регіоні
1	1q21	Epidermal differentiation genes
2	3q21 – 22	CD80/CD86
3	4q32	Toll-подібний рецептор 2 , TLR2
4	4q35	Інтерферон-регулюючий фактор 2 (IRF-2)
5	5q31–32	Interleukin cluster, Netherton gene (SPINK)
6	6p21–23	MHC class I and II, TNF-alfa
7	11q13	Бета-ланцюг високо афінних рецепторів до IgE, (Fc R1)
8	13q12-14	IgE-dependent histamine-releasing factor
9	14q11	Хімаза опасистих клітин (Mast cell chymase – MCC), T cell receptor

113

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

Продовження таблиці 1

10	16p11-12	IL-4 receptor
11	17q11-12	C-C chemokine cluster, RANTES
12	17q21	Еотаксин, Eotoxin
13	19q13.1 CD22	transforming growth factor (TGF), beta1
14	19q13	Хемотриптаза рогівкового шару, SCCE
15	Xp11.23	Wiskott-Aldrich Syndrome (WAS) gene

Одним з перших досліджень, які конкретно вивчали кандидатні гени і атопічний дерматит була робота Мао і його співробітників яка була опублікована в 1996 році [41]. Для дослідження були взяті 100 японських пацієнтів з «чистим» атопічними екземами, а також рівне число пацієнтів з фенотипом дихальної атопії та та пацієнти для контролю. Було виявилено істотний зв'язок між атопічним дерматитом і поліморфізмом кодування для прозапальних серинових протеаз, описистих клітин клітин хімази (MCC) на хромосомі 14q11 (р = 0,009), але не було виявлено ніякого зв'язку з іншими фенотипами. Цікаво, що близько 98% опасистих клітини шкіри виробляють MCC, в той час як лише близько 7% від опасистих клітин легень виробляють ті ж протеази. Тим не менш, результати не були відтворені в інших японських, австралійських та італійських дослідженнях [42]. Фактичні дані для зв'язку в зазначеному регіоні хромосом були отримані в шведському дослідженні, але не було ні зв'язку, ні асоціації опасистих клітин хімази 1 (См 1) і гена на 14q11 [43].

В даний час дуже важливим геном який обумовлює схильність до виникнення атопічних хвороб вважається ген, який кодує -ланцюг високоафінного рецептора до IgE (Fc R1), розташований у хромосомі 11q12-13. Молекулярні варіанти Fc R1 можуть сприяти розвитку атопії шляхом підвищення екскреції опасистими клітинами медіаторів алергічного запалення або активації експресії рецепторів для IL4 і CD40ліганда [22]. Виявлено варіант гена Fc R1, викликає заміну амінокислот Glu237Glu відповідного білка, асоційованого у індивідуумів популяції з позитивними шкірними проблемами на пилкові та кліщові алергени [23]. Дослідження було проведено методом TDT. Але в ході нього було визначено що асоціації справджуються лише для похідних материнських алелей. Пізніше F lster-Holst і його співробітники в ході дослідження 12 німецьких родин у скринінгу від15 маркерів знайдено асоціації D11S903 у безпосередній близькості від гена рецептора високою спорідненістю [26].

Генетично детермінованою є також і гіперпродукція IgE при атопічних хворобах. Контроль синтезу IgE здійснюється Ir-генами і системою

HLA. Розвиток алергічних реакцій пов'язаний з трьома типами генетичного регулювання: регулювання синтезу IgE, не пов'язане з головним комплексом гістосумісності; генетичне регулювання, асоційоване з головним комплексом гістосумісності; функціонування супресорних генів

ігенетичне регулювання яке є визначальним, пов'язане з ступенем вираженості імунної відповіді на антигенну вплив [24] .

Хромосома 5q3132 містить гени, які контролюютьрівеньIgE,рівеньIL4,IL13,індукують синтез IgE, синтез IL3, IL5, IL9, IL12, що беруть участь у розвитку алергічного запалення, а також гени, що кодують синтез глюкокортикоїдного та 2-адренергічного рецептора, GM-CSF (GMCSF), CD14 антигену, Т-клітин імуноглобуліну області муцину області білка 1 (ТІМ-1), і SPINK5 (кодування серину інгібітор протеази LEKTI). Зв'язок такої генетичної інформації з IL-4, IL-13, TIM-1 SPINKS було підтверджено в дослідженні зв’язування пік-фракціонування в складних ознаках [27]. Хоча в кінцевому результаті ці ефекти складно відокремити із-за підвищеного рівня не рівноваги в зчепленні яка існує в досліджуваній частині геному. Також є деякі відомості в інших дослідженнях про відсутність реплікації,

івказано що причиною цьому може бути помилки в проведенні експериментальних втручань які ще досі не з’ясовані [28]. При проведення першого дослідження було зареєстровано в 88 японських сім'ях і 215 - для контролю [29]. Використовувалися п'ять маркерів, вражених пар сибсів з наступним порівнянням методом випадок-контроль, дослідження привели до висновку про наявність слабкого зв'язку між генотипом ТТ-590C / T поліморфізм IL-4 гена і атопічною екземою (р = 0,01). Тим не менш, автори виявили, що існують расові відмінності в IL-4 частот алелей, і що алелі Т особливо часто зустрічаються в японському населення.

IL4 синтезується CD4 і CD8 Т-лімфоцитами, опасистими клітинами і еозинофілами. IL4 активує транскрипцію генного локусу важкого лан-

цюга імуноглобулінів. Важливою функцією IL4 є активація експресії високоафінного рецептора до IgE Fc R1 на В-лімфоцитах. Крім цього, IL4 стимулює продукцію В-лімфоцитами адгезивних молекул, посилює цитолітичну активність

114

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

CD8-лімфоцитів, сприяє підвищенню експресії молекул МНС II класу на макрофагах і моноцитах, посилює антигенпрезентуючу активність макрофагів, гальмує розвиток макрофагальний колоній і вивільнення IL1, IL12, IFN . Ген IL4 локалізується в короткому плечі в ділянці 5q31.1. Ще в 90-х роках було виявлено кілька точкових поліморфізмів в промоторної області гена IL4. Поліморфізм 33с / т виявляє асоціацію з збільшеним синтезом IL4 і рівнем загального IgE в російській популяції [25].

У спільному повідомленні з Німеччини (192 дітей з атопічною екземою) і Швеції (40 сімей з такою ж хворобою), знайдено докази для алельних асоціацій і було визначено наявність маркера D5S436 (Р = 0,007) в аналізі дев'яти маркерів для регіону 5q31 [30]. Крім того в інших дослідженнях проведених в Німеччині та Швеції у 2005-2006 роках [31, 32] були знайдені свідчення на користь зв'язку мікросупутника маркера D5S458 і одного нуклеотиду поліморфізмом -590C / T (р <0,005) в залежності від зміни тяжкості АДАЕ який був виявлений при застосуванні п'яти маркерів для регіону в 406 шведських сімей. Автори цих досліджень теж припускають, що наявність змін гена 5q31.1 інтерлейкіна 4 можу визначати тяжкість прояву атопічного дерматиту. А згодом японські вчені провели асоційований аналіз розвитку АДАЕ та мікросателітного маркера D5S2057 на хромосомі 5 який також розташований в безпосередній близькості до кластеру IL4 цитокін-гена в хромосомі 5q31.1. Було виявлено що частота виявлення алелі 113 з визначено низьким фенотипом становить 11%, на відміну від 25% у контрольній групі [44].

IL-4 рецептор (IL-4R) гена на хромосомі 16q є іншим кандидатним геном атопічних захворювань. У альфа-ланцюжку IL-4R, були виявлені шість поліморфізмів, і було показано, що два з них (Gln551-Arg і Ile50-Val) мають функціональне значення. При дослідженні 27 японських пацієнтів з серйозними проявами атопічної екземи і 28 здорових лікарів і медсестер, шість з пацієнтів були гетерозиготними (Glu / Arg) на 551 алелей, в той час як в контрольованій групі цього не спостерігалося. [33].

Останнім часом дослідження з Японії зосереджено на поліморфізмі (1188 А/ С) IL12 р40 субодиниць. Було проведено дослідження 164 пацієнтів з атопічною екземою, 143 хворих на псоріаз, і 100 здорових осіб [34]. Кількість А-аллелей була трохи знижена при атопічний екземі (р = 0,03) і збільшена у хворих на псоріаз (р = 0,04) в порівнянні з контролем. Іл-12 є Th1 цитокінів, що має здатність пригнічувати виробництво IgE і перемикає TH0 на Th1 клітини і цитокіни; автори припускають, що цей поліморфізм

пов’язаний із сприйнятливістю до таких хвороб як псоріаз і АДАЕ в наслідок втручання в дисбаланс Th1/Th2 в преморбідній стадії та ретроспективно.

IL13 синтезується активізованим CD4 і CD8-лімфоцитами в наслідок впливу поліклональних стимулів. IL13 індукує проліферацію В-лімфоцитів і в процесі імунної відповіді на антигенну дію перемикає синтез з IgG4 на IgE спільно з поєднаною стимуляцією CD40/CD40L.

IL13 викликає експресію таких поверхневих антигенів як низькоаффінний рецептор Fc R2 (CD23) і МНС II. IL13 приймає участь в диференціювання ThO-лімфоцитів в Th2-лімфоцити

вперіод розвитку ефективної фази алергічного запалення. Ефекторна функція IL13 полягає

віндукуванні алергічного запалення, гіперпродукції IL13 в легенях і гіперсекреції слизу. IL13 збільшує експресію моноцитами і макрофагами великої кількості молекул сімейства інтегринів (CD1b6, CD11c, CD18, CD29), що грають істотну роль у клітинній взаємодії, і молекул МНС II. IL13 гальмує продукцію прозапальних медіаторів макрофагами і моноцитами, таких як простагландини, реактивні форми кисню, оксид азоту. IL13 впливає також на клітини не гемопоетичногого ряду (фібробласти, ендотеліальні клітини, епітеліальні і гладком’язові клітини). IL13 підсилює процес експресії молекул адгезії з ендотеліальних клітин. Поліморфізм гена IL13 по транзикциї С-103Т в його промоторнії області асоційований з бронхіальною астмою і атопією [32]. В гені який кодує IL13 в положенні 1.30 виявлена заміна аргініну на глутамін, пов’язана зі зміною рівня загального IgE в сироватці крові. Зазначені зміни в гені IL13 впливають на процес зв’язування його з рецептором.

IL5 продукується Т-лімфоцитами, опасистими клітинами, еозинофілами. IL5 є хемоатрактантом, він підсилює просування еозинофілів у вогнище запалення та пролонгує тривалість життя їх у вогнищі запалення. IL5 є маркером алергічного запалення при атопічних захворювань у дітей, його ген розташований в хромосомі 5q31.1 [36].

Було опублікований цікаву роботу про ген хвороби Нетертона [37]. Хвороба Нетертона є рідкісним рецесивним захворювання шкіри що характеризується такими симптомами як еритродермія, бамбукове волосся, та наявністю атопічних симптомів, утому числі атопічної екземи. Ген Нетертона (SPINK5) був визначений в хромосомі 5q31, недалеко IL-4 кластера, і складається з 33 екзонів. Ген кодує серин інгібітора протеїнази (LEKTI), яка наявна в зовнішніх шарах шкіри (і в слизових поверхонь і в вилочкової залози), і може мати захисну роль проти алергенів, які є сериновими протеазами. У двох панелей дітей вони визначили шість поліморфізмів в

115

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

SPINK5, і Glu420-Lys на екзоні 14 показали значне зчеплення з атопічною екземою (і атопією взагалом) в обох панелях.

Потім дослідження проводили японці шляхом обстеження 124 дорослих хворих на АДАЕ і 110 здорових осіб [38]. Вони розглянули вісім поліморфізмів в екзонів 13 і 14 кодування пептиду HF7665, які експонатів гальмівної функції проти сери нових протеаз. Вони виявили, асоціації відсемизцихполіморфізмів,втомучисліGlu420Lys. Частота генотипу GG в Glu420-Lys був значно рідше у хворих на АДАЕ, ніж у групі контролю, і Автори припускають, що зміни цих амінокислоти (від Glu до Lys) можуть зменшити імуносупресивну функцію і грати роль у порушену функцію бар’єру в атопічний екземи.

Існує зв’язок між спадковою схильністю до розвитку атопічних хвороб і областю хромосоми 6р, в якій розташований ген головного комплексу гістосумісності (МНС), що грає провідну роль у регулюванні імунної відповіді. Система HLA (головний комплекс гістосумісності людини) здійснює генетичний контроль взаємодії всіх імунокомпетентних клітин організму, розпізнавання своїх і чужорідних клітин, запуск і становлення імунної відповіді. Комплекс генів HLA компактно розташований на короткому плечі аутосомної хромосоми номер 6 [26].

Гени HLA класу I поділяються на локуси А, В, С. Гени локусу HLAD кодують молекули II класу HLA DP, DQ, DR. Важливою функцією системи МНС є процесинг і презентація імунокомпетентних пептидів, що утворюються в результаті протеолізу чужорідних пептидів, проти яких

вподальшому і розвивається імунна відповідь. Антигени МНС класу II забезпечують взаємодію антигенпрезентуючих клітини з Т-хелперів, а антигени МНС класу I - з Т-ефекторів – кілером за допомогою молекул-коцепторов-CD для Т-хелперів і CD8 для Т-кілерів. Розпізнавання пептидів молекулою МНС II класу призводить до формування Th1- і Th2-лімфоїдних клітин, при цьому Th2-клітини індукують розвиток гуморальної імунної відповіді, а Th1-лімфоцити беруть участь у реалізації клітинної імунної відповіді. Існує зв’язок між атопією і різними алелями HLA (HLA II класу DR4, DR7). Певні алелі генів HLA класу II пов’язані з наявністю загальної схильності до розвитку атопічних хвороб. Так, виявлено асоціація АД з HLA B8, DR2, DR5. Маркерами схильності до обумовленої полівалентною сенсибілізацією комбінованої алергічної патології (сукупні прояви АД, бронхіальної астми, поліноз) слугує HLA B12, B7, DR2 [39]. Значення генетичних передумов у зміні імунної відповіді

восіб зі спадковою схильністю до алергічних хвороб, зокрема до АДАЕ, підтверджується наявністю у 19,2 % членів їх сімей гіперімуноглобулінемії Е [40].

Крім того було проведено аналіз і визначено взаємозв’язок між розвитком атопічного дерматиту і мікрасателітного маркера на 7 хромосомі що є в близькості від гена і TCR (7p15). В цьому аналізі виявлено 11 алелей зчеплення 175-ї алелі значно частіше ніж в контрольній групі.

Хемотаксичні цитокіни або CC хемокіни, малі сигнальні білки, які грають важливу роль в залучення і стимулювання лейкоцитів при виникненні алергічних та інфекційних захворювань. RANTES (регулюється по активації нормальних Т-клітин експресія та секреція ) в основному проводиться в фібробластах шкіри і знайдений у високих рівнях у

хворих	на виражений атопічний	дерма-
тит. Ген	RANTES був локалізований в	клас-

тері хемокінів CC на 17q11-12. У німецькому багатоцентровому дослідженні (MAS-90), 188 дітей з атопічною екземою і 98 у групі контролю були генотиповані для визначення поліморфізму у промоторної RANTES області401G/A. Не було виявлено ніяких відмінностей у розподіл генотипів, але 401A алель зустрічався частіше у хворих на АДАЕ [45]. Хоча ці дані згодом були спростовані при дослідженні 188 Угорський дітей з атопічною екземою і 303 без алергічних захворювань з негативним результатом поліморфізму для обох груп (-403G / і-28C / G), які впливають транскрипцію гена RANTES [46].

У дослідженні, проведеному в Англії, де було обстежено 68 дітей з атопічним екземи та для 50 контролю, дані доводять що центральний поліморфізм в позиції +915 протрансформуючого фактора росту бета1 (TGF- 1) генів у хромосомі 19q13 пов'язаний з істотно більш високим ризиком атопічної екземи. Асоціація була знайдена в 35 дітей з найбільше вираженим АДАЕ (р = 0,002) [47]. Окрім того, TGF 1 пригнічує активність в антиген-презентуючих клітинах.

В нещодавно проведеному дослідженні в якому приймали участь 555 досліджуваних (130 датських сімей) з використанням 91 мікросателітного маркера було визначено зв'язок між IgE-асоційованим АДАЕ та певними генетичними маркерами. В ході цього дослідження було підтверджено взаємозв’язок АДАЕ з такими ділянками хромосом 3q21.2 та 3q24.3. Також висунуто припущення про можливість участі у розвитку хвороби локусу 4q22.1. Виявлено наявність доказів причетності розвитку а до з ділянками хромосом: 3q22.2-21.31, 3q13, 4q35, 18q12 з досить високим ступенем вірогідності [48].

Отже, на сьогоднішній день вірогідним фактом є те, що атопічний дерматит/атопічна екзема є поліетіологічним захворюванням з полігенним типом успадкування (як і більшість атопіч-

116

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

них захворювань). Це підтверджено чисельними дослідженнями в багатьох країнах світу. Також можна з впевненістю сказати що скринінговими дослідженнями неможливо ідентифікувати специфічні для цього захворювання гени. Для визначення зв’язку АД/АЕ з певними генами необхідно проводити вивчення генів-кандидатів методом картування.

ЛІТЕРАТУРА

1.Суворова К.Н., Антоньев А.А., Довжанский С.И., Писаренко М.Ф. Атопический дерматит. – Изд–во Сарат. Ун–та, 1989. – 168 с.

2.Coca A.F., Cooke R.A. On classification of the phenomena of hypersensitiveness. J immunol 1923, 10:445.

3.Ring J. Erstbeschreibung einer “atopischen Familienanamnese” im Julisch–Claudischen Keiserhaus: Augustus, Claudius, Britannicus. Hautarzt 36:47–478.

4.Е6 Hywel C. Williams, Ph.D., N Engl J Med 2005; 352: 2314-2324.

5.Резник И. Б. Генетичні механізми розвиту бронхіальної астми. Алергологія. - 1998 - № 1.

6.Генкина Н.И. Распространенность, факторы риска и течение атопического дерматита у детей: Автореферат. дисс. ... докт.мед. наук. М., 2006.

7.Зяблицев С.В., Бочарова Е.А. Влияние генетически и негенетических факторов на развитие атопического дерматита., Збірник статей, 2008, випуск 12, том 1.

8.Johansson SGO, Hourihane JOB, Bousquet J et al (2001) A revised nomenclature for allergy. Allergy 56:813–824.

9.Novembre E, Cianferoni A, Lombardi E et al

(2001) Natural history of “intrinsic” atopic dermatitis. Allergy 56:452–453.

10.Wуthrich B, Schmid-Grendelmeier P (2002) Natural course of AEDS. Allergy 57:267–268

11.SchultzLarsenF,HolmNV,HenningsenK(1986) Atopic dermatitis. A genetic-epidemiologic study in a populationbased twin sample. J Am Acad Dermatol 15:487–494.

12.Dold, M Wjst, E von Mutius, et al., Genetic risk for asthma, allergic rhinitis, and atopic dermatitis., Archives of Disease in Childhood 1992; 67: 1018-1022.

13.БалаболкинИ.И.,ГребенюкВ.Н.Атопический дерматит у детей. М.: Медицина, 1999.

14.Атопический дерматит. Под ред. Ю.В. Сергеева. М.: Медицина для всех, 2002.

15.Tay YK. Theprevalence and descriptive epidemiology of atopic dermatitis in Singapore school children. Br. J. Dermatol. 2002; 146: 101–106.

16.Сурков А.Г., Сенцова Т.Б., Ревякина В.А., Бакович Е.А. Взаимосвязь между продукцией антимитохондриальных антител АМА-М2 класса IgG и продукцией специфических IgE антител к пищевым аллергенам у детей с атопическим дерматитом. Вопр. совр. пед. 2006; 1 (5): 556.

17.Бочков Н.П., Захаров М.Ф., Иванов В.И.

Медицинская генетика. М.: Медицина, 1984.

18.Edforst-Lubs ML. Allergy in 7000 twin pairs. Acta Аllergol. 1971; 26: 249–285.

19.Prevention of Allergy and Asthma Interim Report. //ACI International. – Geneva. 2000. – P.288-302.

20. Фрейдин М.Б., Брагина Е.Ю.,Огородова Л.М., Пузырев В.П. Генетика атопии: современное состояние, Вестник ВОГиС, 2006, Том 10, № 3.

21.J.Ring,B.Przybilla,T.Ruzicka(Eds.),Handbook of Atopic Eczema, Second Edition. 2006.,

22.Hopkin JM. Molecular genetic of the high affinity IgE receptor. Monograph Allergy. 1996; 33: 97–108.

23.Hill RM, James АJ, Faux JA. Fc epsilon R1beta polymorphisms and risk of atopy in a general population sample. BMJ. 1995; 311: 776–779.

24.Marsh DG, Hsu SH, Hussain R et al. Genetic of human immune response to allergens. J. Allergy Clin. Immunol. 1980; 65: 332–342.

25.Sandford AJ, Shirukawa T, Moffaitt MF. Localisation of atopy and subunit of the high affinity IgE receptor (Fc R1) on chromosome 11q. Lancet. 1993; 341: 332–334.

26.Сурков А.Г., Сенцова Т.Б., Ревякина В.А., Бакович Е.А. Взаимосвязь между продукцией антимитохондриальных антител АМА-М2 класса IgG и продукцией специфических IgE антител к пищевым аллергенам у детей с атопическим дерма-итом. Вопр. совр. пед. 2006; 1 (5): 556.

27.Laouini D, Kawamoto S, Yalcindag A, Bryce P, Mizoguchi E, Oettgen H, et al. Epicutaneous sensitization with superantigen induces allergic skin inflammation. J Allergy Clin Immunol 2003;112:981-7.

28.Jongepier H, Koppelman GH, Nolte IM, Bruinenberg M, Bleecker ER, Meyers DA, et al. Polymorphisms in SPINK5 are not associated with asthma in a Dutch population. J Allergy Clin Immunol 2005;115:486-92.

29.Kawashima T, Noguchi E, Arinami T et al (1998) Linkage and association of an interleukin 4 gene polymorphism with atopic dermatitis in Japanese families. J Med Genet 35:502–50.

117

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

30.Beyer K, Nickel R, Friedhoff L et al (2000) Association and linkage of atopic dermatitis with chromosome 13q12–14 and 5q31–33 markers. J Invest Dermatol 115:906–908.

31.Suderhдll C, Bradley M, Kockum I et al (2001) Linkage and association to candidate regions in Swedish atopic dermatitis families. Hum Genet 109:129–135.

32.Suderhдll C, Bradley M, Kockum I et al (2002) Analysis of association and linkage for the inter- leukin-4 and interleukin-4 receptor alfa regions in Swedish atopic dermatitis families. Clin Exp Allergy 32:1199–1202.

33.Oiso N, Fukai K, Ishii M (2000) Interleukin 4 receptor alfa chain polymorphism Gln551Arg is associated with adult atopic dermatitis in Japan. Br J Dermatol 142:1003–1006.

34.Tsunemi Y, Saeki H, Nakamura K et al (2002) Interleukin-12 p40 gene (IL12B) 3’-untrans- lated region polymorphism is associated with susceptibility to atopic dermatitis and psoriasis vulgaris. J Dermatol Sci 30:161–166.

35.Казначеев В.А., Гервазиев Ю.Б., Гервазиева В.Б. Частота встречаемости полиморфизма (с-33Т) в промоторе гена IL4 у больных атопической бронхиальной астмой в российской популяции. Астана. 2005; 6 (1–2): 18–22.

36.Deichmann KA, Ileinzmann A, Forster J et al. Linkage and allelic association of atopy and markers flanking the IL4-receptore gene. Clin. Exp. Allergy. 1998; 28: 151–155.

37.Walley AJ, Chavanas S, Moffatt MF et al (2001) Gene polymorphism in Netherton and common atopic disease. Nature Genet 29:175–178.

38.Kato A, Fukai K, Oiso N et al (2003) Association of SPINK5 gene polymorphisms with atopic dermatitis in the Japanese population. Br J Dermatol 148:665–669.

39.Яздовский В.В., Балаболкин И.И. HLAмаркеры полиаллергии при атопических заболеваниях у детей. Іммунология. 2000; 1: 36–38.

40.Wjest M, Fisher G, Immervol T et al. A genomwide search for linkage to asthma. German Asthma genetic Group Genomics. 1999; 58: 1–8.

41.Mao XQ, Shirakawa T, Yoshikawa K et al (1996) Association between genetic variants of mast chymase and eczema. Lancet 348:581–583.

42.Pascale E, Tarani L,Meglio P et al (2001) Absence of association between a variant of the mast cell chymase gene and atopic dermatitis in an Italian population. Hum Hered 51:177–179.

43.Suderholl C, Bradley M, Kockum I et al (2001) Linkage and association to candidate regions in Swedish atopic ermatitis families. Hum Genet 109:129–135.

44.Mariko IIZUKA and all., Genetic Association Analysis using Microsatellite Markers in Atopic Dermatitis., Tokai J Exp Clin Med., Vol. 27, No. 2, pp.51-56, 2002.

45.Nickel RG, Casolaro V,Wahn U et al (2000) Atopic dermatitis is associated with a functional mutation in the promoter of C-C chemokine RANTES. J Immunol 164:1612–1616

46.Kozma GT, Falus A, Bojszkro ґA et al (2002) Lack of association between atopic eczema/ dermatitis syndrome and polymorphisms in the promotor region of RANTES and regulatory region of MCP-1. Allergy 57:160–163.

47.Arkwright PD, Chase JM, Babbage S et al

(2001) Atopic dermatitis is associated with a low-producer transforming growth factor beta1 cytokine genotype. J Allergy Clin Immunol 108:281–284.

48.Ulla Christensen and all., Linkage of atopic dermatitis to chromosomes 4q22, 3p24 and 3q21., Hum Genet (2009) 126:549–557.

118

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

УДК 616.379-008.64:576.8-097.25:612.017.1:616-097:575

ВЛИЯНИЕ ПРИМЕНЕНИЕ ПРОБИОТИКОВ НА КАЧЕСТВО ЖИЗНИ, ЛЕЧЕНИЯ, ДИСБАЛАНС АНТИЭНДОТОКСИНОВОГО ИММУНИТЕТА И УРОВЕНЬ С-РЕАКТИВНОГО БЕЛКА У БОЛЬНЫХ САХАРНЫМ ДИАБЕТОМ 2 ТИПА.

СУЛЬСКАЯ Ю.В.

Крымский государственный медицинский университет им. С.И.Георгиевского, кафедра внутренней медицины № 2

	В настоящее время проводится большое	ника II-III степени (ДК), по классификации Бабак
	число клинических исследований, направлен-	О.Я., Кушнир И.Е. (1998) [5]. Для коррекции ДК
	ных на поиск способов предотвращения разви-	было предложено в дополнение к стандартной
	тия сахарного диабета (СД) 2 типа и его ослож-	сахароснижающей терапии применение про-
	нений. Это представляется особенно важным,	биотика Лактив-ратиофарм по 1 пакетику 2
	поскольку в последние годы в большинстве	раза в день во время еды в течение 1,5 меся-
	стран мира отмечается неуклонная тенденция к	цев. Методом простой рандомизации больные
	увеличению заболеваемости и распространен-	были разделены на 2 группы. В основную группу
	ности именно СД 2 типа [1].	вошли 24 больных получивших наряду с прото-
	У больных СД по данным ряда авторов	кольной терапией СД пробиотик, в контрольную
	в 70% случаев диагностируется поражение	группу - 21 больной, которые получили только
	желудочно-кишечного тракта (ЖКТ), развитие	стандартную терапию. Все больные контроль-
	дисбактериоза кишечника [2, 3]. В предыдущих	ной группы в целом соответствовали больным
	работах, нами было установлено, что СД 2 типа	основной клинической группы по возрастному
	ассоциируется с дисбалансом антиэндотокси-	и гендерному диапазону, длительности и тяже-
	нового иммунитета в тесной корреляционной	сти СД. Кроме этого, больные были разделены
	взаимосвязи с маркерами системного воспа-	на подгруппы в зависимости от антительного
	ления [4]. Известно, что эндотоксин грамнега-	ответа на ЭТ (по уровню сывороточного антиэн-
	тивной флоры кишечника (ЭТ) является самым	дотоксинового Ig G). Так 12 больных основной
	мощным эндогенным провоспалительным фак-	группы имели сниженный ответ на ЭТ – гипоре-
	тором. Кроме этого, гастроэнтеропатия, дис-	спондеры, 12 больных больных основной груп-
	бактериоз кишечника закономерно повышают	пы имели нормальный или повышенный ответ
	транслокацию ЭТ в портальный кровоток. В на-	на ЭТ – гипер- и нормореспондеры; 10 больных
	стоящее время не разработано методов, умень-	контрольной группы были гипореспондерами,
	шающих воздействие ЭТ на организм, которые	11 больных контрольной группы имели гипер- и
	имели бы высокий уровень доказательности.	нормореспондерный ответ на ЭТ. Исследова-
	Учитывая вышеизложенное, практический инте-	ния проводились в 2 этапа: до и после лечения
	рес представляет изучение влияние пробиоти-	пробиотиком в основной группе и до и через
	ческой терапии для коррекции дисбактериоза	1,5 месяца наблюдения в контрольной группе.
	кишечника у больных СД 2 типа на показатели	Все больные на 1 и 2 этапах обследования за-
	качества жизни, лечения, дисбаланс антиэндо-	полнили опросник SF-36 и опросник по удовлет-
	токсинового иммунитета и уровень маркеров	воренности лечением сахарного диабета DTSQ.
	системного воспаления, важнейшим из которых	Договора с авторами данных опросников на их
	является С-реактивный белок (СРБ).	использование приложены к первичной доку-
	Целью нашего исследования явилось изуче-	ментации [6, 7].
	ние влияния пробиотика Лактив-Ратиофарм на	Для определения содержания антиэндоток-
	показатели качества жизни, лечения, местного	синовых антител класса A, M и G (анти-ЛПС-IgА,
	и гуморального антиэндотоксинового иммуни-	анти-ЛПС-IgМ и анти-ЛПС-IgG) в сыворотке
	тета и уровень СРБ у больных с СД 2 типа.	крови человека, секреторного иммуноглобу-
	МАТЕРИАЛЫ И МЕТОДЫ:	лина класса А (sIgA) и антиэндотоксиново-
		го секреторного иммуноглобулина класса А
	Для достижения поставленной цели нами
		(анти-ЛПС-sIgA) в слюне человека использова-
	была обследована группа из 45 больных СД 2	ли метод твердофазного иммуноферментного
	типа со средней и тяжелой степенью тяжести	анализа (тИФА) с использованием протоколов,
	заболевания с различным генетическим отве-	разработанных в лаборатории клинической им-
	том на эндотоксин (ЭТ) кишечной палочки. У	мунологии Крымского государственного меди-
	всех больных в результате бактериологического	цинского университета. Уровни анти-ЛПС-IgА,
	обследования установлен дисбактериоз кишеч-	анти-ЛПС-IgМ, анти-ЛПС-IgG и анти-ЛПС-sIgА

119

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

выражали в условных единицах оптической плотности, уровни sIgA выражали в мл/л. Содержание СРБ в сыворотке крови определяли “сендвич” вариантом тИФА с использованием твердо-стрептавидиновой системы усиления сигнала. Источником антител к СРБ служила коммерческая овечья антисыворотка к СРБ человека производства ТОВ “Микрофлора” при МНИИ им. Г.Н. Габричевского (Россия). Содержание СРБ выражали в мкг/мл [8, 9, 10, 11].

Все полученные результаты подвергнуты статистической обработке для параметрических и непараметрических критериев с использованием программы «MedStat» (серийный №MS0011) ДНПП ТОВ «Альфа», г.Донецк.

РЕЗУЛЬТАТЫ И ИХ ОБСУЖДЕНИЕ.

При изучении суммы баллов по опросникам DTSQ было выявлено, что у гипер- и нормореспондеров после лечения пробиотиками показатели достоверно улучшились с 20 ± 1,55 баллов на первом этапе до лечения и 35 ± 0,81 баллов на 2 этапе после лечения (р<0,01). У гипореспондеров после применения пробиотиков и в контрольной группе больных СД показатели опросника DTSQ на 2 этапе обследования не изменились (табл.1). Это свидетельствует о том, что удовлетворенность лечением после пробиотической терапии существенно повысилась только в группе больных с повышенным или нормальным ответом на ЭТ.

Таблица 1.

Показатели опросника DTSQ у больных СД 2 типа в зависимости от ответа на ЭТ и проводимого лечения

		Медиана суммы баллов опросника DTSQ
		до лечения	после лечения
	Основная группа	20 ± 1,55*	35 ± 0,81*
	Гипер- и нормореспондеры
	Основная группа	23 ± 1,82	22,5 ± 1,45#
	Гипореспондеры
	Контрольная группа	21 ± 2,04	20 ± 1,66#
	Гипер- и нормореспондеры
	Контрольная группа	20 ± 1,7	20 ± 1,34#
	Гипореспондеры

* - достоверность различий между соответствующими показателями до и после проведенной терапии (р<0,01)

# – достоверность различий между соответствующими показателями по сравнению с группой гипер- и нормореспондеров после лечения пробиотиками (р<0,01)

	В таблице 2 представлены данные опросни-			ровья улучшилось с 29,0 ± 3,07 до 45,88 ± 2,4
ка SF-36 у больных СД 2 типа, из которых сле-				баллов, психического – с 38,8 ± 2,88 до 52,13
дует, что применение пробиотической терапии				± 0,81 баллов (р<0,01). У гипореспондеров по-
привело к существенному улучшению показа-				сле применения пробиотиков и в контрольной
телей физического и психического здоровья				группе больных СД показатели опросника SF-
только в группах гипер- и нормореспондеров				36 на 2 этапе обследования не изменились
по ЭТ ответу. Так, состояние физического здо-				(р>0,05).
						Таблица 2.
	Показатели опросника SF-36 у больных СД 2 типа в зависимости
		от ответа на ЭТ и проводимого лечения
		Физическое здоровье, баллы			Психическое здоровье, баллы
		до лечения		после лечения	до лечения	после лечения
	Основная группа	29,0 ± 3,07*		45,88 ± 2,4*	38,8 ± 2,88*	52,13 ± 0,81*
	Гипер- и нормореспондеры
	Основная группа	30,37 ± 3,05		30,66 ± 2,28#	41,29 ± 2,76	37,3 ± 2,3#
	Гипореспондеры
	Контрольная группа	34,78 ± 3,15		30,74 ± 3,0#	36,66 ± 3,21	35,93 ± 2,67#
	Гипер- и нормореспондеры
	Контрольная группа	34,15 ± 2,46		30,44 ± 2,04#	40,38 ± 2,94	38,53 ± 2,85#
	Гипореспондеры

* – достоверность различий между соответствующими показателями до и после проведенной терапии (р<0,01)

# – достоверность различий между соответствующими показателями по сравнению с группой гипер- и нормореспондеров после лечения пробиотиками (р 0,05)

120