immunologia_N3-4_2010_block_210x297

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

	Уровень тощаковой и постпрандиальной				нормальным ответом на ЭТ после курса про-
гликемии также достоверно снизился с 10,0 ±					биотиков (р 0,05), в то время как у гипореспон-
1,08 до 7,5 ± 0,63 и с 14,11 ± 0,92 до 9,4 ± 0,86					деров и нелеченных больных показатели не из-
соответственно у больных с повышенным или					менились (табл.3).
							Таблица 3.
		Уровень гликемии у пациентов с СД 2 типа
			Глюкоза натощак, ммоль/л			Постпрандиальная гликемия, ммоль/л
			до лечения		после лечения	до лечения	после лечения
	Основная группа		10,0 ± 1,08*	7,5 ± 0,63*		14,11 ± 0,92*	9,4 ± 0,86*
	Гипер- и нормореспондеры
	Основная группа		9,7 ± 0,85	10,3 ± 0,82#		11,24 ± 0,7	13,3 ± 0,7#
	Гипореспондеры
	Контрольная группа		10,1 ± 1,06	11,2 ± 0,94#		13,87 ± 1,0	14,7 ± 1,07#
	Гипер- и нормореспондеры
	Контрольная группа		9,95 ± 1,03	12,25 ± 1,03#		13,29 ± 0,87	15,2 ± 0,92#
	Гипореспондеры

* – достоверность различий между соответствующими показателями до и после проведенной терапии (р 0,05)

# – достоверность различий между соответствующими показателями по сравнению с группой гипер- и нормореспондеров после лечения пробиотиками (р 0,05)

При анализе полученных результатов было выявлено достоверное снижение уровня анти- ЛПС-sIgA и sIgA в слюне больных СД 2 типа с нормальным или повышенным ответом на ЭТ после 1,5-месячного курса пробиотиков. В группе больных со сниженным ответом на ЭТ досто-

верных изменений уровня анти-ЛПС-sIgA и sIgA не наблюдалось.

В группе гипер- и нормореспондеров, не получающих дополнительной терапии пробиотиками, показатели достоверно не отличаются от группы гипореспондеров.

Таблица 4.

Уровень секреторного иммуноглобулина А и антиэндотоксинового секреторного иммуноглобулина А до и после проведенного лечения.

		анти-ЛПС-sIgA, ед. опт. пл.		sIgA, мл/л
		до лечения	после лечения	до лечения	после лечения
	Основная группа	0,109 ± 0,02*	0,04 ± 0,02*	170,8 ± 52,65*	115,8 ± 18,6*
	Гипер- и нормореспондеры
	Основная группа	0,08 ± 0,04	0,109 ± 0,02#	206,2 ± 38,04	250,9 ± 33,2#
	Гипореспондеры
	Контрольная группа	0,102 ± 0,02	0,09 ± 0,04#	159,8 ± 53,95	257,3 ± 40,85#
	Гипер- и нормореспондеры
	Контрольная группа	0,09 ± 0,03	0,100 ± 0,03#	173,35 ± 31,17	253,8 ± 35,84#
	Гипореспондеры
	Группа здоровых лиц	0,045 ± 0,008		159,7 ± 11,95

* – достоверность различий между соответствующими показателями до и после проведенной терапии (р 0,05)

# – достоверность различий между соответствующими показателями по сравнению с группой гипер- и нормореспондеров после лечения пробиотиками (р 0,05)

Как видно из таблицы 5, в группе нормо- и гиперреспондеров после проведенной терапии пробиотиками достоверно снижается уровень антиэндотоксинового иммуноглобулина класса А, в то время как в группе гипореспондеров, а также у больным, которым не проводилась дополнительная терапия пробиотиками, досто-

верного изменения уровня анти-ЛПС-IgA не выявлено. Уровни антиэндотоксиновых иммуноглобулинов класса М и G достоверно не изменяются после лечения ни в группе гипореспондеров, ни в группе нормо- и гиперреспондеров вне зависимости от проведенного лечения (р>0,05).

121

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

						Таблица 5.
Уровень антиэндотоксиновых иммуноглобулинов класса А, М и G
	до и после проведенного лечения
	Анти-ЛПС-IgA		Анти-ЛПС-IgМ		Анти-ЛПС-IgG
	ед. опт.пл		ед. опт.пл		ед. опт.пл
	до лечения	после	до лечения	после	до лечения	после
		лечения		лечения		лечения
Основная группа	0,585 ±	0,352 ±	0,189 ±	0,194 ±	1,539 ±	1,539 ±
Гипер- и нормореспондеры	0,11*	0,05*	0,04	0,03	0,09	0,09а
Основная группа	0,363 ±	0,387 ±	0,199 ±	0,213 ±	0,801 ±	0,811 ±
Гипореспондеры	0,11	0,11#	0,05	0,05	0,05	0,05а
Контрольная группа	0,612 ±	0,711 ±	0,234 ±	0,215 ±	1,669 ± 0,1	1,6 ± 0,11а
Гипер- и нормореспондеры	0,11	0,08#	0,06	0,06
Контрольная группа	0,586 ±	0,647 ±	0,201 ±	0,215 ±	0,594 ±	0,596 ±
Гипореспондеры	0,09	0,08#	0,06	0,05	0,05	0,05а
Группа здоровых лиц	0,229 ± 0,04		0,220 ± 0,06		1,016 ± 0,104

* – достоверность различий между соответствующими показателями до и после проведенной терапии (р 0,05)

# – достоверность различий между соответствующими показателями по сравнению с группой гипер- и нормореспондеров после лечения пробиотиками (р 0,05)

а – достоверность различий между нормо- и гиперреспондерами и гипореспондерами (р<0,01)

	После применения пробиотиков в группе		ня СРБ с 40,99 ± 3,78 до 29,75 ± 3,35 (р<0,01),
больных с нормальным или повышенным ответом			тогда как в группе больных со сниженным отве-
на ЭТ наблюдалось достоверное снижение уров-			том на ЭТ сохраняется высокий уровень СРБ.
					Таблица 6.
	Уровень СРБ у больных СД 2 типа до и после лечения
				СРБ, мкг/мл
		до лечения			после лечения
	Основная группа	40,99 ± 3,78*			29,75 ± 3,35*
	Гипер- и нормореспондеры
	Основная группа	42,78 ± 2,54			41,35 ± 2,03#
	Гипореспондеры
	Контрольная группа	48,56 ± 2,93			48,36 ± 2,82#
	Гипер- и нормореспондеры
	Контрольная группа	51,13 ± 2,35			49,7 ± 2,26#
	Гипореспондеры

* - достоверность различий между соответствующими показателями до и после проведенной терапии (р<0,01)

# – достоверность различий между соответствующими показателями по сравнению с группой гипер- и нормореспондеров после лечения пробиотиками (р<0,01)

При изучении ЭТ рецепции на поли- и моно-	эндотоксиновому стимулу у данной категории
нуклеарных лейкоцитах, а также генетическо-	больных. С другой стороны, учитывая сохранен-
го полиморфизма Toll-like рецепторов 4 типа у	ную ЭТ рецепцию, у больных СД 2-го типа, кото-
больных СД 2 типа в предыдущих исследовани-	рые по ответу на ЭТ относятся к группам гипер-
ях нами было установлено, что гипореспондер-	и нормореспондеров, повышение транслокации
ный антительный ответ на ЭТ ассоциируется со	ЭТ через кишечный барьер в портальную кровь
снижением экспрессии CD14 и ЭТ-R на моно-	у этих больных может привести к неадекватной
цитах и гранулоцитах (p<0,05), в то время как	реакции в виде усиления продукции моно- и по-
в группе больных СД 2-го типа, относящихся к	линуклеарными лейкоцитами провоспалитель-
категории гипер- и нормореспондеров, данные	ных цитокинов и других медиаторов воспале-
показатели достоверно не отличаются от груп-	ния.
пы здоровых доноров [12]. Таким образом, у ги-	Как показало настоящее исследование, при
пореспондеров по ЭТ создаются определенные	СД 2 типа и гипо-, и гипер-, и нормореспондеры
предпосылки формирования толерантности к	имеют повышенный уровень секреторной фор-

122

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

мы анти-ЛПС-IgA, что направлено на консолидацию кишечного барьера. Уменьшение ЭТ стимула на иммунные системы, ассоциированные со слизистыми оболочками при применении пробиотиков, только при нормо- и гиперреспондерном ответе на ЭТ при СД 2 типа сопровождается позитивной клинической динамикой, изменениями эндотоксинового иммунитета и уровнем С-реактивного белка, который, кстати, также является эндотоксинсвязывающим фактором. Полученные данные дают основание полагать, что именно у больных СД 2 типа с сохраненным или повышенным ответом на ЭТ, эндотоксиновая составляющая патогенеза клинически значима. Повышение в количественном значении эндотоксинсвязывающих факторов на уровне кишечника и периферической крови отнюдь не означает адекватного количественного (функционального) интегрального результата, причиной которой может быть и низкая аффинность антител и высокая рецепторная готовность к восприятию ЭТ сигнала в связанном виде. Полученные данные позволяют предполагать, что у данной категории больных длительное уменьшение воздействие ЭТ на иммунные системы кишечника является одним из важных составляющих комплексной лечебной стратегии и вторичной профилактикой осложнений СД.

ВЫВОДЫ

1.Применение пробиотиков в комплексной терапии СД 2 типа в группах больных с гипер- и нормореспондерным ответом на ЭТ приводит к повышению клинической эффективности лечения, что выражается в достоверном росте показателей удовлетворенности лечения СД (по опросникам SF-36 и DTSQ), снижению тощаковой и постпрандиальной гликемии.

2.Клиническая эффективность применения пробиотиков в группах больных СД 2 типа ассоциируется со снижением изначально повышенных уровней сывороточной и секреторной формы анти-ЛПС-IgA, общего sIgA и СРБ.

3.Включение пробиотиков в комплексное лечение больных СД 2 типа, имеющих гипореспондерный ответ на ЭТ, не оказало существенного влияния на клинические, лабораторные параметры и состояние антиэндотоксинового иммунитета.

4.Проведенные исследования показывают важность и целесообразность уменьшения ЭТ воздействия на иммунные структуры, ассоциированные со слизистыми кишечника, путем применения пробиотиков у больных СД 2 типа, имеющих гипер- и нормореспондерный ответ на ЭТ.

ЛИТЕРАТУРА

1.Sicree R., Shaw J., Zimmet P. The global burden of diabetes. In: Gan D., ed. Diabetes Atlas, 2nd ed. – Brussels: International Diabetes Federation, 2003. – P. 15–71.

2.Валенкович Л.Н., Яхонтова О.Н. О функциональном состоянии тонкого кишечника у больных сахарным диабетом. – Казан. мед. журн. – 1971. – 5: 87-88.

3.	Datevall G.,	Fagerberg S., Ganger		L.,
	Walan A. Vagal function in patient with diabetic
	neuropathy. – Acta Med Scand – 1972. – 191:
	21-24.
4.	Коновалова	Ю.В.,	Белоглазов	В.А.,

Петров А.В. Дисфункция антиэндотоксинового гуморального иммунитета у больных сахарным диабетом 2 типа. // В сб.: Матеріали наук.-практ. конф. з міжнародною участю «Фундаментальнатаклінічнаендокринологія: проблеми, здобутки, перспективи», 21-22 лютого 2008 р., Харків, – с.26-27.

5.Бабак О.Я., Кушнир І.Е. Сучасна фармакотерапія дисбактеріозу кишечнику. Метод. рекомендації. Інститут терапії АМН України.

– Харьків, 1998. – 27 с.

6.Шевченко Ю.Л., Новик А.А., Ионова Т.И.

Руководство по исследованию качества жизни в медицине. – Спб: Издательский дом «Нева», 2007. – 320 с.

7.Ware J.E., Sherbourne C.D. The MOS 36-item short-form health survey (SF-36). I. Conceptual framework and item selection. – Med Care. – 1992. – Jun; 30(6) – рр.473-483.

8.Гордієнко А.І., Білоглазов В.О. Спосіб визначення антитіл до ліпополісахаридів грамнегативних бактерій – Патент. 70193 А Україна, МКІ 7 А61К31/01, Заявл. 29.12.2003; Опубл.15.09.2004, Бюл.№9

9.Гордиенко А.И. Новый подход к повышению специфичности определения антител к липополисахаридам грамотрицательных бактерий методом твердофазного иммуноферментного анализа //Укр. біохім. журн.- 2004.- 76, №6.- С. 130-135

10.Гордиенко А.И., Потапов А.Л., Бабанин А.А., Бакова А.А., Химич Н.В. Гуморальный антиэндотоксиновыйиммунитетприсиндроме хронического копростаза // Імунологія та алергологія. - 2006. - №4. - С.59-63.

11.Гордиенко А.И. Использование твер-

дофазного иммуноферментного анализа для определения общего и антиэндотоксинового секреторного IgA человека // Таврический медико-биолог. вестник. - 2009.

123

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

12.Сульская Ю.В., Белоглазов В.А., Гордиенко А.И., Бакова А.А., Химич Н.В. Экспрессия эндотоксин-связывающих рецепторов различных типов на моноцитах и гранулоцитах периферической крови у больных сахарным диабетом 2 типа. // Імунологія та алергологія. - 2010. - №1. - С.78-82.

РЕЗЮМЕ

Вплив вживання пробіотиків на якість життя, лікування, дисбаланс антиендотоксинового імунітету і рівень С-реактивного білка у хворих цукровим діабетом 2 типу.

Сульська Ю.В.

Кримський державний медичний університет ім. С.І.Георгиевського, кафедра внутрішньої медицини №2

Метою нашого дослідження з'явилося вивчення впливу пробіотіка Лактів-Ратіофарм на показники місцевого і гуморального антиендотоксинового імунітету і рівень СРБ у хворих на ЦД 2 типу. Для досягнення поставленої мети нами була обстежена група з 45 хворих на ЦД 2 типу з середнім і важким ступенем захворювання з різною генетичною відповіддю на ендотоксин (ЕТ) кишкової палички. 24 пацієнти на додаток до своєї звичайної цукрознижувальної терапії отримували пробіотік Лактів-ратіофарм по 1 пакетику 2 рази на добу під час їди протягом 1,5 місяців (основна група). 21 хворий отримував лише стандартну протокольну терапію без пробіотиків (контрольна група). Нами було виявлено, що вживання пробіотиків в комплексній терапії ЦД 2 типу в групах хворих з гипер- і нормореспондерною відповіддю на ЕТ приводить до підвищення клінічної ефективності лікування, що виражається в достовірному зростанні показників задоволеності лікуванням ЦД (по опитувальниках SF-36 і DTSQ), зниженню тощакової і постпрандіальної глікемії. Клінічна ефективність вживання пробіотиків в групах хворих

на ЦД 2 типу асоціюється із зниженням спочатку підвищених рівнів сироваткової і секреторної форми анті-ЕТ-IgA, загального sIgA і СРБ. Таким чином доцільним є включення в комплексну терапію хворих на ЦД 2 типу, що мають гіпер- і нормореспондерну відповідь на ЕТ, препаратів, що знижують вступ ЕТ в системний кровотік.

SUMMARY

Influence of probiotiks on quality of life, treatments, disbalance of antiendotoxic immunity and level of C-reactive protein in patients with type 2 diabetes mellitus.

Sulska I.

Crimean State Medical University named after S.I.Georgievskogo, Department of Internal Medicine #2

The purpose of our research was a study of influence of probiotik Laktiv-Ratiofarm on the indexes of local and humoral antiendotoxic immunity and level of CRP in patients with type 2 DM. We inspected a group from 45 patients with type 2 DM with the moderate and severe degree of disease with different genetic answer for endotoxin (ET). 24 patients in addition to the ordinary glucose-lowering therapy have received probiotik Laktiv-ratiofarm (1 package 2 times per day during 1,5 month (basic group). 21 patients have received only standard protocol therapy without probiotiks (control group). It was exposed that application of probiotiks in complex therapy of type 2 DM in the groups of hyperand normoresponders was resulted in the increase of clinical efficiency of treatment expressed in reliable growth of indexes of satisfaction of treatment (on the questionnaires of SF-36 and DTSQ), decline of fasting and postprandial glycemia. Clinical efficiency of application of probiotiks was associated with the decline of initially enhanceable levels of whey and secretory form of anti-ET-IgA, general sIgA and CRP. Consequently it is expedient to include to complex therapy of hyperand normoresponder type 2 DM patients drugs, which reduced entering of ET to the blood circulation.

УДК 616.314.17-008.1-022-092.08.2

ЗНАЧЕННЯ ІМУНОКОМПЛЕКСНИХ РЕАКЦІЙ У ФОРМУВАННІ РЕЦИДИВНИХ ФОРМ ГЕНЕРАЛІЗОВАНОГО ПАРОДОНТИТУ

КОПЕЛЬЯН Н.М., ЛОСКУТОВА І.В.

Луганський державний медичний університет

Вступ. Генералізований пародонтит (ГП) ви-	запалення, особливо при формуванні хронічно-
значається високою захворюваністю у віці 35-44	го процесу, одним з найбільш важливих меха-
роки (до 65%), тобто серед найбільш працез-	нізмів імунітету є надмірне збільшення кількості
датного населення, що сприяє тимчасової част-	циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) у сиро-
кової втрати працездатності, резистентністю до	ватці крові. Утворення ЦІК є фазою нормальної
лікування, що призводить у кінцевому рахунку до	імунної відповіді на антигени. Однак при деяких
швидкої втрати зубів [1, 4, 7]. В механізмах ло-	умовах імунної відповіді цей процес набуває
кального руйнування тканини при ГП, який інду-	прогресуючого характеру й в результаті розви-
кований мікрофлорою ротової порожнини, важ-	вається імунокомплексна реакція [7]. Причому
лива роль належить порушенню імунологічної	рівень ЦІК у крові хворих на ГП зростав, особли-
реактивності організму. Тривалий контакт мікро-	во при супутній патології (хронічний тонзиліт,
бів з тканинами пародонта призводить до акти-	хронічний риносинусит) [8, 9].
вації аутоімунних конфліктів [2, 8]. Доведено,	Метою роботи було вивчення концентрації
що при ГП у крові суттєво збільшується вміст Ig	ЦІК у крові та їх молекулярний склад у хворих
G, який із допомогою комплементу також спри-	на ГП з первинною та рецидивними формами
яє пошкодженню пародонта [4, 9]. В патогенезі	хвороби.

124

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Під нашим спостереження знаходилося 109 хворих на ГП віком від 18 до 59 років, з яких жінок було 64 (58,7%) осіб та 45 (41,3%) чоловіків. Діагноз ГП встановлювали на підставі клінічних і рентгенологічних показників. У всіх пацієнтів з анамнезу виявлено, що тривалість захворювання складала 1-10 років (середня тривалість 4,9±0,8 років), а тяжкість хвороби оцінювалася як другого ступеня. Всі пацієнти були розподілені на три групи: вперше виставлений ГП (32 осіб) та рецидивні форми – рідкі (41 хворий), які виникали не частіше 2-х разів на рік та часті (36 пацієнтів) з частотою більш 3-х разів на рік. Для визначення стану пародонту застосовували зворотні індекси: спрощений індекс гігієни ротової порожнини за Greene-Wermillion (1964); пародонтальний індекс за Russel (1956); оцінка кровоточивості ясен за Мюллеманом (1971) у модифікації Коуелла (1975); рецесія за Милером (1985). Усім хворим проводили внутрішньоротову рентгенографію за істрапроксимальною методикою [5].

Дослідження концентрації циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) у сироватці крові здійснювалося методом преципітації в розчині поліетиленгліколю (ПЕГ) з молекулярною масою 6000 дальтон [6]. Молекулярний склад ЦІК аналізувався за допомогою методу диференційованої преципітації в 2%, 3,5% й 6% розчинах ПЕГ [6]. При цьому визначалися фракції дріб- но-, середньота великомолекулярних імунних комплексів.

Обробку одержаних результатів здійснювали з використанням пакетів ліцензійних програм Мicrosoft Windows professional, Microsoft Office 2003, Microsoft Exel Stadia 6.1/prof та Srtat [3].

ОТРИМАНІ РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Хворі на ГП в період загострення хвороби скаржилися на кровоточивість ясен, а текстура в цих хворих характеризувалася шороховатістю та наявністю вдавлень на яснах. Верхівки ясеневих сосочків були усічені на третину, мали ціанотичний колір або гіперемовані, спостерігався набряк та кровоточивість при торканні до ясен. Пародонтальні кишені визначалися переважно з язикової поверхні нижніх різців та дистального боку верхніх перших молярів. У більшості (42 особи - ) пацієнтів визначався низький рівень гігієни ротової порожнини. Індексна оцінка стану пародонту відповідала клінічній тяжкості ГП (задовільний індекс гігієни OHI-S дорівнювала 2,5±0,5, пародонтальний індекс Расселу - 0,8±0,1 балів). При рентгенологічному досліджені виявлена деструкція кортикальної пластинки міжальвеолярних перетинок в області молярів та різців, а також в осіб після 35 років - осередки плямистого остеопорозу альвеолярних відростків верхньої або нижньої щелепи.

Дослідження гуморальної ланки системного імунітету показали зростання концентрації ЦІК у крові хворих на ГП із дисбалансом їх молекулярного складу у переважної більшості обстежених. Кратність підвищення рівня ЦІК у крові корелювало із формою та частотою загострень хронічної патології пародонту (табл. 1).

Таблиця 1

Рівень ЦІК та їхній молекулярний склад у хворих на ГП в гострий період (M±m)

			Вперше виявлений ГП	Рецидивні форми ГП
	Рівень ЦІК	Норма
			(n=32)	рідкі (n=41)	часті (n=36)
	ЦІК загальні, г/л	1,88±0,09	2,49±0,11**	3,32±0,26**	4,07±0,32***
	в тому числі:
	великомолекулярні, %	47,2±1,9	38,3±1,6*	29,4±1,8**	24,2±1,6**
	г/л	0,89±0,04	0,95±0,09	0,98±0,1*	0,99±0,08
	середньомолекулярні, %	31,3±1,3	34,5±1,4	40,2±2,0*	42,1±2,2*
	г/л	0,59±0,02	0,86±0,05*	1,33±0,1**	1,71±0,12**
	дрібномолекулярні, %	21,5±0,6	27,2±0,8*	30,4±0,9**	33,7±1,1*
	г/л	0,40±0,03	0,68±0,07*	1,01±0,09**	1,37±0,05**

Примітка: вірогідність різниці показників вирахувана між показником групи та нормою при Р<0,05 - *; Р<0,01 - ** та Р<0,001 - ***

125

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

	Загальний рівень ЦІК у хворих на ГП з впер-					У хворих з рецидивною формою хворо-
ше встановленим діагнозом був підвищений в					би спостерігалася більш значна різниця даних
1,32 рази і складав у середньому 2,49±0,11 г/л					показників з нормою. Так, при виникненні рідких
(при нормі 1,88±0,23 г/л; Р<0,05). У хворих, з					загострень ГП відносний рівень середньомо-
рецидивними		формами хвороби	відмічалося		лекулярних імунних комплексів був вище норми
більш істотне зростання загальної концентрації					в 1,28 рази, дрібномолекулярних - 1,41 рази, а
сироваткових ЦІК. Так, при розвитку рідких за-					вміст великомолекулярних імунних комплексів
гострень вміст ЦІК був 3,32±0,26 г/л, тобто крат-					зменшувався в 1,61 рази (Р<0,05-0,01). При
ність підвищення складала 1,77 рази (Р<0,01), а					розвитку часторецидивуючої форми хронічного
при частих рецидивах ГП загальний рівень ЦІК					запалення пародонту кратність зростання вміс-
збільшувався в 2,16 рази (Р<0,001). При цьому					ту середньомолекулярної фракції ЦІК досягала
у хворих з рецидивним перебігом рівень ЦІК у					1,35, дрібномолекуклярних імунних комплексів
повтори рази вище, ніж у хворих із вперше ви-					- в 1,57 рази, у той же час вміст великомоле-
явленому ГП (Р<0,05). Отже, при рецидивних					кулярних ЦІК зменшувалося майже вдвічі.
формах ГП підвищення концентрації ЦІК більш						У хворих з загостреннями ГП не частіше двох
суттєве, ніж у хворих з вперше виявленому зах-					разів на рік збільшення концентрації середньо-
ворюванні.					молекулярних ЦІК в абсолютних значеннях
	При дослідженні молекулярного складу ЦІК				складала 2,25 (1,33±0,1 г/л; P<0,01), при частих
у обстежених встановлено, що їх зростання рів-					рецидивах – в 2,9 рази і дорівнював 1,71±0,12
ня відбувалося переважно за рахунок найбільш					г/л (P<0,01). Аналогічна динаміка відімчалася
токсигенних середньота дрібномолекулярних					стосовно дрібномолекулярних імунних комплек-
фракцій. Причому простежувалась чітка тен-					сів, а саме при рідких рецидивах їх концентра-
денція до підвищення цих фракцій як відсот-					ція зменшувалася – в 2,53 рази (1,01±0,09 г/л;
кового вмісту, так і абсолютної кількості даних					P<0,01), а при загостреннях більш двох разів на
показників. Вміст середньомолекулярної фрак-					рік – в 3,43 рази (1,37±0,05 г/л; P<0,01). Водно-
ції імунних комплексів у відносному обчисленні					час абсолютний вміст у крові великомолекуляр-
при вперше виявленому ГП досягав верхньої					ної фракції був вище за норму в 1,11 (Р>0,05) в
межі норми, дрібномолекулярних ЦІК зростав в					обох групах. Таким чином, підвищення концент-
1,27 рази відповідно норми, тоді як великомо-					рації ЦІК у групі хворих з рецидивними формами
лекулярних, навпаки зменшувалося в 1,23 рази					ГП здійснювалося за рахунок збільшення вмісту
(Р<0,05). При обчисленні абсолютних показ-					середньомолекулярних та дрібномолекулярних
ників кількість найбільш патогенних середньо-					імунних комплексів.
молекулярних ЦІК підвищена в середньому в						Повторне обстеження хворих на ГП в періоді
1,46 рази (0,86±0,05 г/л при нормі 0,59±0,03					стухання гострого запального процесу довело,
г/л; P<0,05), дрібномолекулярних – в 1,7 рази					що у 15 (46,9%) пацієнтів із вперше виявленим
(0,68±0,07 г/л при нормі 0,40±0,03 г/л; P<0,05),					захворюванням та у 46 (59,7%) осіб з рецидив-
а великомолекулярних ЦІК відповідає верхній					ним перебігом хвороби спостерігалося збере-
межі норми (0,95±0,09 г/л при нормі 0,86±0,04					ження підвищеної концентрації ЦІК у сироватці
г/л; P>0,05).					крові (табл. 2).
									Таблиця 2
	Градації загальних ЦІК у хворих на ГП в період стухання загострення (абс./%)
	Показник	Перебіг ГП				Градації вивчених показників
				1,7 - 2,0		2,01-2,3	2,31- 2,6	2,61- 2,9	2,91 і вище
		первинний (n=32)		17/53,1		9/28,1	4/12,5	2/6,3	0
	ЦІК заг.,
		рідкі рецидиви (n=41)		19/46,3		10/24,4	6/14,6	4/9,8	2/4,9
	г/л
		часті рецидиви (n=36)		12/33,4		9/25,0	7/19,4	4/11,1	4/11,1
		норма					1,88±0,09

Примітка: у чисельнику - абсолютна кількість пацієнтів, у знаменнику - % до числа обстежених хворих.

126

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

У 17 (53,1%) пацієнтів із вперше встановленим діагнозом ГП концентрація загальних ЦІК у середньому складала 1,93±0,07 г/л, тобто зменшилася до рівня норми. У 13 (40,6%) обстежених цієї групи рівень ЦІК у крові був помірно підвищений (в межах 2,01-2,6 г/л) і у решти (2 осіб

– 6,3%) хворих зберігалася висока кількість загальних ЦІК у крові. В групі хворих із рідкими та частими рецидивами ГП у 19 (46,3%) і 12 (33,4%) відповідно, вміст ЦІК знаходився в межах норми. Тоді як у решти обстежених зберігався підвищений рівень загальних ЦІК в 1,11 – 1,6 рази (Р<0,05) (табл. 2). Отже, було встановлено, що у хворих на ГП з рецидивним перебіг як в гострому, так й періоді стухання запального процесу.

Можна вважати, що протягом гострого періоду захворювання відбувалася сенсибілізація імунокомпетентних клітин до неспецифічних антигенів бактерій та вірусів, які виходять у кровотік з клітин ясен. Це й обумовило формування імунокомплексних реакцій, що в клінічному плані проявляється розвитком рецидивів ГП.

ВИСНОВКИ

1.У хворих на ГП відмічалося збільшення концентрації ЦІК, переважно за рахунок найбільш патогенних середньомолекулярних та дрібномолекулярних імунних комплексів.

2.Ступінь виявлених змін гуморальної ланки імунітету корелював із частотою виникнення рецидиву запального процесу у пародонті.

3.При рецидивних формах ГП в період стухання гострого запалення зберігається підвищена концентрація ЦІК у крові із дисбалансом різномолекулярних фракцій.

ЛІТЕРАТУРА

1.Барабаш Р.Д. Концепции этиологии и патогенеза заболеваний пародонта // Стоматология.- 1987.- Т. 66.- № 1.- С. 81-85.

2.Борисенко А.В. Оценка вариантов течения патологического процесса в тканях пародонта с позиции компенсации иммунной системы /А.В.Борисенко, Ю.Г.Коленко // Современная стоматология.- 2000.- № 1.- С. 42-44.

3.Лапач С.Н. Основные принципы применения статистических методов в клинических испытаниях / С.Н. Лапач, А.В. Чубенко, П.Н. Бабич. - Киев: Морион, 2002. - 160 с.

4.Мюллер Х.П. Пародонтология / перевод с нем. - Львов: ГалДент - 2004. - 256 с.

5.Рабухина H.A. Рентгенодиагностика в стоматологии / HA. Рабухина, А.П. Аржанцев. - М. : Медицинское агентство, 2003. - С. 188-204.

6.Фролов В.М. Исследование циркулирующих иммунных комплексов их диагностическое, и прогностическое значение/ В.М.Фролов, В.Е.Рычнев // Лаборат. дело.- 1986.- № 3.- С. 159-161.

7.Цепов Л.М. Диагностика и лечение заболеваний пародонта / Л.М. Цепов, А.И. Николаев.- 2-е изд., испр. и доп. - М. : МЕДпрессинформ, 2004. - 277 с.

8.Шмагель К.В. Сучасні погляди на імунологію пародонтита / К.В. Шмагель, О.В. Бєляєва, В.А. Черешнев //Стоматологія. - 2003. - N 1. - С. 61-64.

9.The expression of alpha4 integrins by human polymorphonuclear neutrophils in response to sonicated extracts of Enterococcus faecalis / Shon W., Lim S., Bae K.S. et al. // J. Endod. - 2005. - №5. - P. 369-372.

РЕЗЮМЕ

ЗНАЧЕНИЕ ИММУНОКОМПЛЕКСНЫХ РЕАКЦИЙ ПРИ ФОРМИРОВАНИИ РЕЦИДИВИРУЮЩИХ ФОРМ ГЕНЕРАЛИЗОВАНОГО ПАРОДОНТИТА

Копельян Н.Н., Лоскутова И.В.

У больных с ГП имеют место существенные нарушения гуморального звена иммунитета, а именно повышение концентрации ЦИК, преимущественно за счет наиболее патогенных среднемолекулярной и мелкомолекулярной фракций. Степень выраженности дисбаланса ЦИК коррелировал с формой болезни. Полученные результаты не обходимо учитывать при разработки рациональных методов иммунокоррекции и иммунореабилитации больных рецидивными формами ГП.

SUMMARY

VALUE IMMUNOKOMPLEKSNYKH REACTIONS AT FORMING of RECIDIVIRUYUSCHIKH FORMS of GENERALIZOVANOGO PARODONTITA

Kopel’yan n.n., Loskutova I.V.

For patients substantial violations of gumoral’nogo link of immunity take place with GP, namely increase of concentration of CIK, mainly due to most pathogenic srednemolekulyarnoy and melkomolekulyarnoy factions. Degree of expressed of disbalance CIK correlated from for¬moy illness. Got results not walked around to take into account at developments of rational methods

127

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

ПОРІВНЯННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНДУКТОРІВ ІНТЕРФЕРОНОУТВОРЕННЯ ПРИ ЦИТОМЕГАЛОВІРУСНІЙ ІНФЕКЦІЇ У ЖІНОК

З НЕВИНОШУВАННЯМ ВАГІТНОСТІ

ГОСПОДАРСЬКА Х.О.

Медичний університет ім. І.Я. Горбачевського, Тернопіль, Україна

У зв’язку з тим, що в останні роки різко зросла роль ЦМВ (цитомегаловірусу) як одного з основних факторів невиношування вагітності і розвитку вродженої патології, ця інфекція стала не тільки загальномедичною, але і важливою соціальною проблемою [1]. Лише після удосконалення методів імунодіагностики наприкінці минулого століття і ряду глобальних екологічних катастроф, що зумовили тотальні зміни імунологічної реактивності, ставлення до ЦМВ-інфекції кардинально змінилося. Були встановлені тісні патогенетичні зв’язки цієї хвороби з патологією імунної і нервової систем, репродуктивної сфери, невиношуванням вагітності. Перебіг цієї хвороби характеризується поліорганністю уражень, значними труднощами у діагностиці і лікуванні. Проблемність терапії пацієнток значною мірою пов’язана з активацією вірусу на тлі дефектів імунної відповіді, які знижують ефективність противірусних засобів [2, 3]. А тому оптимальною в лікуванні таких хворих є комбінація противірусних та імунотропних медикаментів [5, 6].

Основними ефекторними механізмами, які здійснюють нагляд за ЦМВ, вважаються Т-ланка і система інтерферонів [4]. Саме через це одним з медикаментів, які застосовували у комплексному лікуванні жінок з повторним невиношуванням вагітності в анамнезі на тлі реактивації ЦМВ-інфекції, став кагоцел. Названий препарат є гетероланцюговим полімером на основі целюлози, отриманим з бавовни шляхом хімічного синтезу. За рахунок переважної стимуляції утворення так званих „пізніх” інтерферонів він забезпечує тривале наростання продукції противірусних білків (до 6-8 днів) навіть при одноразовому прийомі [1, 7]. Саме ці особливості дозволяють рекомендувати кагоцел як для лікування загострень, так і для тривалої профілактики реактивації вірусів з родини герпесів.

Індуктор ендогенного інтерфероноутворення циклоферон – добре вивчений низькомолекулярний похідний акридону з вираженим противірусним та імуномодулювальним ефектом, близький за структурою до неовіру. Він стимулює синтез переважно так званих „ранніх” інтерферонів. Широко використовується у комплексному лікуванні хронічних вірусних гепатитів, хламідійної інфекції та хвороб, зумовлених вірусами з родини герпесів. При його застосуванні пікова концентрація ІФН утримується 10-12 год, а до вихідних цифр синтез ІФН знижується че-

рез 40-48 год [1].

Метою роботи було вивчити особливості впливу і перевірити лікувальну ефективність названих вище препаратів, які регулюють роботу клітинної ланки імунітету, у пацієнток з ЦМВ інфекцією на тлі набутого імунодефіциту за лімфоцитарним типом.

МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ

Обстежено 32 жінок з обтяженим акушерським анамнезом – повторним невиношуванням вагітності в анамнезі на тлі реактивації ЦМВінфекції. Основними методами верифікації діагнозу були імуноферментний аналіз (визначення ЦМВ IgM та IgG) і полімеразна ланцюгова реакція (виявлення ДНК вірусу). Імунологічне обстеження проводили за допомогою моноклонових антитіл (визначення CD3, 4, 8, 16). Рівні імуноглобулінів класів A, M і G визначали за Манчіні. Концентрацію ендогенного альфа-інтерферону та інтерлейкіну-2 визначали за допомогою імуноферментних тест-систем виробництва „Протеиновый контур” (Росія).

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

У32 жінок виявлені маркери реактивації хронічної цитомегаловірусної інфекції – поява ДНК вірусу і/або специфічного IgM. У всіх обстежених пацієнток виявлені лабораторні ознаки ураження імунної системи: за інтерфероновим типом (чи комбіновані з виразним домінуванням інтерферонового).

Усі жінки отримували вальтрекс по 3,0 г на добу протягом 14 днів [7]. Відповідно до мети і завдання роботи 17 пацієнток 1-ї групи додатково отримували внутрішньом’язові ін’єкції циклоферону (по 10 на курс – за схемою, запропонованою виробниками). Решта 15 пацієнток приймали кагоцел по 1 таблетці двічі на день протягом 10 днів.

Характерно, що в усіх обстежуваних жінок, окрім позитивного результату на ЦМВ ДНК, виявляли високі показники специфічного IgG, що

у6-22 рази перевищував межу (20 МО). У переважній більшості випадків ідентифікували також специфічний IgM.

Увипадку застосування циклоферону у 2 пацієнток відзначали короткочасний субфебрилітет (11,8 %). Призначення кагоцелу не суроводжувалося побічними ефектами і небажаними реакціями.

128

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

Незважаючи на переважне ураження системи інтерферонів, у більшості пацієнток спостерігали більш чи менш значні зміни з боку клітин-

ної ланки імунітету (табл. 1), що ще раз підтверджує тісний функціональни зв’язок цих факторів через Т-хелпери 1-го типу.

								Таблиця 1
Показники лімфоцитарної ланки імунної відповіді у жінок 1-ї групи
			при різних схемах лікування, %
Лікування				CD3	CD4		CD8	CD16
Вальтрекс+		до		49,2±2,2	26,1±1,4		22,0±1,2	4,8±0,6
циклоферон
		після		54,2±2,0	33,3±1,9*		20,2±1,1	8,8±0,5*
(n=17)
Вальтрекс+		до		48,4±2,0	24,2±1,4		20,2±1,2	4,7±0,4
кагоцел
		після		55,6±2,8	34,1±2,2*		25,8±1,1*+	11,7±0,6+
(n=15)

Примітки: 1. * – достовірна різниця з показником до лікування (p < 0,05);

2. + – достовірна різниця з показником після лікування вальтрексом та циклофероном (p < 0,05).

	Застосування циклоферону сприяло на-			У пацієнток з реактивацією ЦМВ-інфекції ви-
ростанню вмісту Т-хелперів і НК-клітин. Під			явлене зниження продукції Т-хелпер-1-залежних
впливом кагоцелу теж наростав процентний			цитокінів – ІЛ-2 та ІФН- (табл. 2). Це може бути
вміст лімфоцитів, які експресують CD3, CD4,			свідченням домінування активності Т-хелперів
CD8 і CD16 рецептори. Але при порівнянні іму-			2-го типу і ключовою причиною неефективності
нотропного впливу,		зумовленого кагоцелом,	противірусного захисту. Використання індукто-
треба відмітити більш виражений стимулю-			рів ендогенного інтерфероноутворення сприя-
вальний вплив останнього на НК-клітини, а та-			ло значному наростанню синтезу ІЛ-2 та ІФН- ,
кож наростання числа Т-цитотоксичних лімфо-			причому кагоцел мав дещо потужніший стимулю-
цитів.			вальний ефект щодо вмісту останнього цитокіна.
					Таблиця 2
	Показники лімфоцитарної ланки імунної відповіді у жінок 1-ї групи
		при різних схемах лікування, %
		Лікування		ІЛ-2,	ІФН- ,
				мкг/л	МО/л 103
		до		45,6±2,7	14,1±1,1
	Вальтрекс+
		після		82,6±7,1*	53,1±3,9*
	циклоферон
	(n=17)
		через 10 днів після		52,8±3,5	19,0±2,1
		завершення
		до		46,2±2,0	16,2±1,4
	Вальтрекс+
		після		89,5±4,8*	67,1±2,5*+
	кагоцел
	(n=15)
		через 10 днів після		78,1±5,2*+	62,6±2,0*+
		завершення
	Здорові люди			192,2±10,1	35,6±2,2

Примітки: 1. * – достовірна різниця з показником до лікування (p < 0,05);

2. + – достовірна різниця з показником після лікування вальтрексом та циклофероном (p < 0,05).

Але вже через 10 днів після завершення ліку-	з деякими антибактерійними засобами, – про
вання циклофероном концентрації ІЛ-2 та ІФН-	феномен противірусного після-ефекту. За ра-
значно знижувалися і практично поверталися до	хунок цього забезпечується більш потужний і
вихідних величин. У групі, лікованій кагоцелом,	тривалий противірусний вплив, ніж в індукторів
продукція цитокінів зберігалася на високому	«ранніх» інтерферонів.
рівні, практично не знижуючись. Таким чином, у	Після проведеного лікування у пацієнток 1-ї і
випадку кагоцелу можна твердити про цитокіно-	2-ї груп зменшилися показники, які свідчили про
регулювальний вплив препарату і, за аналогією	активну реплікацію вірусу (табл. 3).

129

ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ: НАУКА І ПРАКТИКА. 3-4’2010

							Таблиця 3
Показники реплікативної активності ЦМВ при різних схемах лікування
		ДНК ЦМВ, %		Анти-ЦМВ IgМ, %
Лікування
	до	після	через	до	після		через
	лікування	лікування	3 місяці	лікування	лікування		3 місяці
Вальтрекс+циклоферон (n=17)	100,0	11,8*	29,4*	70,6	41,2*		23,5*
Вальтрекс+кагоцел (n=15)	100,0	0,0*+	6,6*+	73,3	26,7*+		0,0*+

Примітки: 1. * – достовірна різниця з показником до лікування (p < 0,05);

2. + – достовірна різниця з показником після лікування вальтрексом та циклофероном (p < 0,05).

Щодо впливу на реплікацію вірусу дещо кращими були результати у пацієнток, лікованих вальтрексом та кагоцелом, особливо щодо серореверсії анти-ЦМВ IgМ.

Але при обстеженні через 3 місяці виявлено ознаки реактивації ЦМВ-інфекції у третини пацієнток, лікованих циклофероном (p < 0,05). При цьому лише у 6,6 % жінок, які отримували вальтрекс та кагоцел, виявляли ДНК вірусу.

Таким чином, застосування циклоферону і кагоцелу у комплексній терапії жінок з повторним невиношуванням вагітності в анамнезі на тлі реактивації ЦМВ-інфекції сприяє відновленню роботи імунологічних механізмів і наростанню продукції ІЛ-2 та ІФН- . Кагоцел проявляє потужніший стимулювальний вплив, за рахунок чого забезпечується виражений противірусний ефект, що веде до припинення активної реплікації вірусу практично в усіх пролікованих пацієнток. Окрім того, більш тривалий вплив кагоцелу на продукцію Т-хелпер-1-залежних цитокінів попереджує реактивацію вірусу після завершення етіотропної терапії.

Отримані нами результати створюють перспективу подальших досліджень, оскільки свідчать також про потенційну можливість використання кагоцелу, самостійного або разом з тимоміметиками, у випадку комбінованих дефектів імунної відповіді, наприклад – з переважним ураженням клітинної ланки.

ВИСНОВКИ

1.Призначення циклоферону у жінок з повторним невиношуванням вагітності цитомегаловірусної етіології сприяє наростанню числа Т-хелперів і НК-клітин, а кагоцелу – ще й Т-цитотоксичних лімфоцитів.

2.Застосування кагоцелу має більш виражений вплив на продукцію Т-хелпер-1-залежних цитокінів, ніж використання циклоферону, причому кагоцел забезпечує більш тривалий вплив.

3.Циклоферон і кагоцел, у поєднанні з нуклеозидними противірусними засобами, сприяють припиненню активної реплікації вірусу цитомегалії, але кагоцел має здатність ще й попереджувати реактивацію вірусу після припинення етіотропної терапії.

ЛІТЕРАТУРА

1.Дранник Г.Н. Клиническая иммунология и аллергология. – Одесса, Астропринт. – 1999.

–603 с.

2.Field A.K., Biron K.K. «The end of innocence» revisited: Resistance of herpesviruses to antiviral drugs // Clin. Microbiol. Rev. – 1994.

–V. 7. – P. 1-13.

3.Safrin S. Treatment of acyclovir-resistant HSV and VZV infections. The AIDS Reader // 1994. – V. 6. – P. 59-65.

4.Лебедев К.А., Понякина И.Д. Иммунная недостаточность (выявление и лечение). – М., Медицинская книга. – 2003. – 442 с.

5.Понякина И.Д., Лебедев К.А. Классификация типов и причин иммунной недостаточности // Физ. Человека. – 2003. – Т. 29, № 3. – С. 147.

6.Perry C.M., Faulds D. Valaciclovir: A review of its antiviral activity, pharmacokinetic properties and therapeutic efficacy in herpesvirus infections // Drugs. – 1999. – V. 52. – P. 754772.

7.Юлиш Е.И., Волосовец А.П. Врожденные и приобретенные TORCH-инфекции у детей. – Донецк, Регина. – 2005. – 215 с.

РЕЗЮМЕ

Сравнение эффективности индукторов интерферонообразования при цитомегаловирусной инфекции у женщин с невынашиванием беременности.

Проведено сравнительное изучение эффективности различных терапевтических схем лечения цитомегаловирусной инфекции у 32 женщин с невынашиванием беременности. Доказана терапевтическая эффективность кагоцела в комплексном лечении таких пациенток.

SUMMARY

Comparation of interferon inductors’ effectiveness in women with miscarriage in case

of cytomegeloviral infection.

The comparative studying of effectiveness of different therapeutic schemes in treatment of cytomegeloviral infection in 32 women with miscarriage has been performed. Therapeutic effectiveness of Kagocel in complex treatment of the patients was confirmed.

130