Економічна активність населення за статтю та віковими групами у 2006 р.

	Всього у віці 15–70 років, тис.	Відсотків за віковими групами
		15–24	25–29	30–34	35–39	40–49	50–59	60–70
Економічно активне населення:	22245,4	13,8	12,6	12,5	12,0	26,8	17,1	5,2
жінки	10765,7	12,4	11,7	12,1	12,1	28,7	17,2	5,8
чоловіки	11479,7	15,2	13,4	12,9	11,8	25,1	17,1	4,5
зайняті:	20730,4	12,8	12,5	12,5	12,1	27,1	17,5	5,5
жінки	10054,8	П,2	11,6	12,0	12,3	28,9	17,7	6,3
чоловіки	10675,6	14,2	13,4	13,0	11,9	25,4	17,3	4,8
безробітні:	1515,0	28,6	13,6	12,6	9,6	23,6	11,9	0,1
жінки	710,9	28,6	12,8	13,6	9,0	26,4	9,6	—
чоловіки	804,1	28,7	14,2	11,7	10,2	21,1	14,0	0,1

В умовах активного розвитку «економіки знань» зростає роль освіти для поліпшення якості трудового потенціалу суспільства (див. табл. 3.8). Рівень розвитку інтелектуальної компоненти країни великою мірою зумовлює його спроможність формувати інтелектуальну еліту як найактивніше „ядро” суспільства, що виступає головним носієм та генератором знань, передового науково-технічного, суспільного, політичного та іншого досвіду. Формування інтелектуальної еліти у всіх сферах діяльності сприяє підвищенню рівня освіченості, інтелектуалізації всього суспільства, а отже його здатності до сприйняття інновацій.

Таблиця 3.8.

Головні характеристики системи освіти за типами суспільств

Характеристики	Історично-економічні суспільства
	аграрне	індустріальне	постіндустріальне
Розподіл активного населення, %:
сільське господарство	більше 40	10-20	менше 10
промисловість	5-25	більше 40	менше 20
сфера послуг	10-15	15-25	більше 50
Важливість навчання населення	незначна	велика	дуже велика
Обов’язкове навчання, роки	2-4	7-10	12 та більше
Частка ВВП, що виділяється на розвиток освіти, %	менше 1	2-5	більше 6
Кількість студентів ВНЗ на 100 тис. населення	10-50	200-3000	більше 7000

Як видно з таблиці, різниця у характеристиках індустріального та постіндустріального суспільств дуже значна. В сучасних умовах, коли більшість розвинених країн знаходяться на шляху від індустріального до постіндустріального (та навіть інформаційного, „нового”) суспільства, відбувається переорієнтація економічних витрат держави на ринках праці, збільшення частки фінансування освіти та підвищення кваліфікації кадрів, подовження термінів навчання студентів, розширення спектру спеціальностей та дисциплін ВНЗ та професійних навчальних закладів.

Для відображення зростаючого значення кваліфікованої праці та інтелектуальної діяльності для відтворення суспільного життя останнім часом у економічній думці активно використовуються поняття «людський капітал» як сукупності знань, здібностей і кваліфікації, як здатність кваліфікованої робочої сили створювати прибуток, та «інтелектуальний капітал» для характеристики інтелектуального потенціалу (див. рис. 3.3), застосованого в економіці.

Рис. 3.3. Форми інтелектуального потенціалу суспільства

Застосування даних понять є визнанням того факту, що активізація творчих потенцій людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання, найважливішим ресурсом як окремої корпорації, так і суспільства у цілому. На думку одного із фундаторів теорії людського капіталу П.Ф.Друкера, «найбільш цінним капіталом компанії ХХ століття було її виробниче обладнання; в ХХІ столітті найбільш цінним капіталом компанії, як комерційної, так і некомерційної, стануть її працівники, які займаються інтелектуальною працею»⁶.