1.4. Основи саморозвитку національної економіки
Національні економіки ХХІ ст. кардинально різняться за станом відтворювальних процесів, їх сталістю, ступенем розвитку суспільного виробництва. Так, разом з ринковими економіками, що розвиваються на базі постіндустріальних технологій (США, країни Західної Європи), відтворюються централізовані економіки (КНДР), що спираються переважно на напівмеханізовану працю, та економіки з домінуванням традиційних форм господарювання та ручної праці (ряд країн Африки). Крім того, одні країни відтворюють економічну систему, яка вже склалася, інші знаходяться на етапі становлення власної економічної системи.
Сучасні прогресивні моделі національної економіки передбачають опір на джерела і основи саморозвитку економіки, які представлено переважно її внутрішніми класичними (двосторонніми) і некласичними (багатосторонніми) суперечностями технологічних, соціальних та соціально-економічних укладів (рис.1.5).
Рис.1.5. Структура ядра саморозвитку національної економіки
Технологічний (техніко-економічний) уклад — це комплекс технологічних процесів, які являють собою цілісність, що відтворюється, і охоплюють різні галузі та сполучені виробництва. В його межах здійснюється замкнений виробничий цикл, що включає видобування і отримання первинних ресурсів, всі стадії їх переробки і випуск кінцевої продукції, відповідної типу суспільного споживання, що склався. Розвиток будь-якого технологічного укладу починається з виробничого впровадження базисної інновації, яка згодом супроводжується іншими інноваціями, що її доповнюють.
За концепцією технологічних укладів російського економіста, члена-кореспондента РАН С. Глазьєва, історія міжнародної економіки останніх трьох століть демонструє становлення та заміщення п’яти технологічних укладів. Головним фактором і ознакою першого технологічного укладу, з якого почалася епоха сучасного економічного зростання і утвердження його ритму, є механізація текстильної промисловості. Ключовою інновацією другого технологічного укладу став паровий двигун. Головні особливості третього технологічного укладу — широке використання електричних двигунів і розвиток електротехніки; домінування в якості енергоносія — вугілля, а в якості конструкційного матеріалу — сталі; пріоритетний розвиток універсальних технологій обробки конструкційних матеріалів, верстатного машинобудування; залізниця як базова інфраструктура.
В структурі четвертого технологічного укладу домінують хімічна промисловість, автомобіле- та тракторобудування, виробництво моторизованих озброєнь. Для цього укладу характерні також комплексна автоматизація виробництва, автоматизація багатьох головних технологічних процесів, широке використання кваліфікованої робочої сили; нафти як базового енергоносія, автомобільного транспорту як пріоритетної інфраструктури. В розвинутих країнах до середини 70-х років ХХ ст. четвертий технологічний уклад досяг межі своєї експансії. З середини 80-х років ХХ ст. головним носієм економічного зростання стає п’ятий технологічний уклад — уклад інформаційних і комунікаційних технологій, аерокосмічної техніки, наукомістких виробництв, нових джерел енергії. На думку деяких вчених, у розвинутих країнах на рубежі ХХ-ХХІ ст. чітко позначилися такі складові майбутнього шостого технологічного укладу, як біотехнології, генна інженерія, штучний інтелект.
Будь-яка економіка є технологічно багатоукладною, тобто в ній одночасно існують і взаємодіють різні технологічні уклади. В розвинутих країнах це — третій, четвертий і п’ятий технологічні уклади при безумовному домінуванні п’ятого і появі елементів шостого. В Україні домінуючим є симбіоз третього і четвертого технологічного укладів з достатньо розвинутими елементами п’ятого технологічного укладу в аерокосмічній галузі, танкобудуванні, атомній енергетиці. Світовий досвід переконує, що головною умовою випереджаючого зростання виробництв п’ятого технологічного укладу є могутня державна підтримка, перш за все, інвестиційна, пошук і реалізація адекватних форм руху техніко-економічних протиріч між:
технологічними укладами (третім, четвертим та п’ятим);
факторами виробництва (наприклад, між землею та капіталом);
результатами виробництва (наприклад, між матеріальним і соціальним продуктом);
факторами і результатами виробництва;
різними складовими окремих факторів або результатів виробництва.
Соціальний уклад представлений історично визначеною системою відтворення людини як особистості. Ця система включає дві головні складові: а) активну — професійно-кваліфікаційний та інтелектуально-освітній потенціал суспільства (ПКІОПС); б) інерційну — сукупність національних, культурних та інших традицій, норм і принципів, що утворюють домінуючий менталітет суспільства.
Система суперечностей між соціальними укладами, активною та інерційною складовими соціального укладу, різними елементами активної або інерційної складової соціального укладу, виступає джерелом руху не тільки соціальної, але і політичної, економічної та духовної сфер суспільства.
Соціально-економічний (економічний) уклад характеризується історично визначеною формою привласнення процесу, умов і результатів виробництва продукту і людини. Технологічна багатоукладність національної економіки України визначає процеси формування дрібнотоварного і приватнопідприємницького укладів, де домінують відповідно приватна власність без використання та з використанням найманої праці, а також колективного і державного укладів (секторів) з властивою їм колективною та державною формами власності відповідно. Рушійною силою суспільних змін виступають протиріччя між різними соціально-економічними укладами (наприклад, між приватнопідприємницьким і державним), між процесами привласнення та відчуження в межах кожного укладу.
Враховуючи технологічну, економічну та соціально-економічну багатоукладність національної економіки, що взаємовідповідають одна одній, стає зрозумілою складність системи її протиріч. Це певною мірою необхідно враховувати при формуванні організаційно-економічного механізму їх руху і розв’язання. Зокрема, він являє собою суперечливу єдність трьох рівноцінних та самоцінних сторін — ринкового саморегулювання, державного та громадянського економічного регулювання. Конкретні форми та інструменти цього триєдиного економічного регулювання будуть розглянуті в наступних главах.
Тут же треба наголосити на його визначальній ролі у формуванні ядра саморозвитку національної економіки. Суто з технологічної точки зору ядром саморозвитку національної економіки є група машинобудівних і будівельних галузей; суто з соціальної — таким ядром можна визнати ту складову ПКІОПС, що самовідтворюється, нарешті, із суто соціально-економічної — характер привласнення. Інтеграційний підхід до проблеми передбачає визначення в якості ядра саморозвитку інтеграційно-інноваційного сплаву найактивніших складових всіх трьох типів укладів одного історичного рівня з чітко визначеною постіндустріальною спрямованістю. Ця проблема стоїть на порядку денному і держави, і бізнесу, і громадянського суспільства.