1.3. Ознаки і моделі національної економіки
Національна економіка є певною економічною системою країни в конкретних історичних умовах. На її формування впливають, зокрема, загальні закономірності розвитку економіки, що відбивають об’єктивні основи формування продуктивних сил, неекономічні особливості країни і умови, в яких вона розвивається.
Так, ті національні економіки, що розвиваються на однаковому технологічному базисі, як правило, мають близькі економічні системи, можуть різнитися певними національними економічними рисами в силу дії неекономічних факторів4. До них, зокрема, належать:
природні особливості, тобто розташування, ресурсні можливості, запаси корисних копалин, розміри та кліматичні особливості території тощо;
особливості історичного розвитку, коли в кожний конкретний момент часу національна економіка сприймає впливи і тенденцій історичного розвитку країни, і новітніх історичних подій;
цивілізаційні фактори, що характеризують культурні, релігійні, етнічні традиції та цінності країни, передаються від покоління до покоління та стимулюють або обмежують перетворення, надають їм своєрідну національну специфіку;
вихідний рівень становлення і розвитку національної економіки (відтворення на власній або новій основі), в тому числі стан та рівень продуктивних сил, економічний потенціал країни, зрілість передумов формування нової економічної системи;
особливості політичної організації суспільства, які впливають на вибір курсу економічної політики держави.
Неекономічні фактори мають різну природу і динаміку. Так, найбільшу сталість мають цивілізаційні фактори, основи культури, що обмежують свободу вибору економічної системи та інститутів суспільства, включаючи форму державного правління. Під впливом неекономічних факторів елементи економічного устрою, інститути та організації суспільства специфічно упорядковуються, набувають національних форм.
Економічні системи класифікуються за різними критеріями (рис.1.5):
Рис.1.5. Класифікація моделей національної економіки
за стадією розвитку ринкових відносин виділяють моделі економіки «традиційного» типу; капіталізму (вільного, монополістичного, державно-монополістичного, змішаної економіки); що централізовано плануються та управляються;
за соціально-економічним та техніко-технологічним рівнем розвитку виділяють національні економіки розвинуті,ті, що розвиваються, та перехідні;
за домінуванням певних технологічних укладів виділяють доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні економіки;
за структурою господарства розрізняють аграрно-індустріальні, індустріально-аграрні та постіндустріально-індустріально-аграрні економіки;
за ресурсною ознакою виділяють трудо-, капітало- та наукоємні економіки;
за ступенем інтеграції в світову господарську систему виділяють національні економіки закритого та відкритого типу;
за регіональною та континентальною ознаками національні економіки об’єднуються з урахуванням розташування країн на конкретній території.
Серед розвинутих країн за моделлю координації господарських процесів виділяються ті, що використовують ліберально-капіталістичну модель (США, Великобританія), та ті, що спираються на державно-корпоративну модель (Німеччина, Японія, Південна Корея). У порівнянні національних економік розвинутих країн використовується комплекс «стандартних» значень макроекономічних показників, до якого, зокрема, належать: зростання ВВП– від 2-3% і вище; рівень інфляції – 4-5% на рік; дефіцит державного бюджету – до 9,5% ВВП; позитивне сальдо платіжного балансу країни.
Виокремлення національних моделей економіки дозволяє систематизувати та визначити загальне та особливе в економіках окремих країн. Проте, якщо кілька країн, що знаходяться на одному рівні розвитку, мають схожі національні економічні системи, вважається, що вони мають однакову модель розвитку або одну національну модель економіки. Так, розрізняють національні моделі економіки північноєвропейських країн (Австрія, Данія, Норвегія, Фінляндія, Швеція); південно-європейських країн (Греція, Італія, Португалія); країн Латинської Америки; країн Південно-Східної Азії, що швидко розвиваються; більшості країн Африки, на південь від пустелі Сахара.
Глобалізація ускладнює визначення характеру та типу економічної моделі, оскільки країни інтегруються в світову економіку, регіональні утворення, що в кінцевому рахунку веде до формування у різних країнах близьких економічних систем.
Національна економіка є комплексним феноменом, що поєднує взаємопов’язані загальні риси, притаманні всім економічним системам, особливі ознаки, характерні для економік певної групи країн та унікальні риси, властиві виключно цій економіці.
Національна економіка України, яка існує в унікальному природно-екологічному, політичному, соціальному і духовному середовищі нової незалежної держави, вже пройшла певні етапи розвитку:
I етап (1992-1994 рр.) - безсистемна та нерегульована «шокова терапія»;
II етап (1994-1999 рр.) - економічні перетворення за програмою міжнародних фінансових організацій (МВФ, ЄБРР та інших), в якій домінували заходи «шокової терапії», хоча певні зусилля владних структур були націлені на реалізацію градуалістських заходів.
Поряд з деякими позитивними зрушеннями - відносна макроекономічна фінансова стабілізація, формування власної грошово-кредитної та фінансової системи, ринкової інфраструктури, активізація зовнішньоекономічних зв’язків тощо - домінували такі регресивні процеси, як депресія, деіндустріалізація, депостіндустріалізація, криміналізація, значне соціальне розшарування тощо, які значною мірою були детерміновані не тільки спадщиною минулого, але й неадекватною економічною політикою.
Якщо оцінювати реальне співвідношення прогресивних і регресивних тенденцій в національній економіці України, то чітко позначилися два можливих варіанти її еволюції: 1) перетворення в економіку напівколоніального типу і поповнення складу малоперспективної периферії міжнародної економіки; 2) поетапне досягнення рівня середньо та високорозвинених економік. Зрозуміло, що для України прийнятним є тільки другий варіант.
Економічна історія Німеччини, Японії, Китаю, нових індустріальних країн демонструє відсутність жорсткої детермінованості тривалої периферізації та переконує в необхідності розробки і реалізації нової інтегративної моделі економічних перетворень, головний сенс якої полягає у визначенні власного шляху реформ на основі переважно власних сил і ресурсів з огляду на складні суспільні перетворення в цілому.
Третій етап еволюції національної економіки України розпочався в 1999-2000 роках формуванням і реалізацією інтегративної моделі економічних перетворень. Важливим наслідком такої реалізації є економічне зростання та підвищення авторитету України в світі.