I.Адаптація хворого до вертикального положення тіла:

1) стояння у ліжка з підтримкою за балканську раму;

2) поперемінне підтягування ніг;

3) викидання вперед однієї ноги;

4) відведення ноги убік;

5) стояння у ліжка на одній нозі.

II. Вироблення рухової навички:

1) перекочування з п'яти на носок і навпаки;

2) викидання ноги вперед – крок вперед;

3) відведення ноги убік – крок убік;

4) відведення ноги назад – крок назад;

5) пересування вздовж ліжка, стоячи до нього обличчям (з підтримкою за балканську раму).

Як тільки у хворого з'явиться відчуття впевненості у своїх силах, виробиться стійка рівновага, можна переходити до наступного етапу навчання – ходьби з пересувною опорою, тобто “в манежі”. З оволодінням ходьбою за допомогою “манежу” приступають до формування рухової навички користування милицями, однією милицею, паличкою. Для відновлення правильного стереотипу рухової навички, врегулювання і формування компенсаторних механізмів у заняттях надалі використовують загальноприйняті методи (ходьба спеціальними доріжками, переступання через різні предмети, перешкоди неоднакової висоти і об'єму і т.д.).

Особливості лікувальної гімнастики у хворих з травмою шийного відділу хребта і спинного мозку.

Пошкодження шийного відділу хребта і спинного мозку часто супроводжуються сильними порушеннями дихання, що нерідко вимагають накладення трахеостоми і застосування апаратного дихання.

Лікувальну гімнастику призначають на 2-й день після переведення хворого на штучну вентиляцію легенів, з метою покращення легеневої вентиляції, кровообігу на периферії і в легеневій паренхімі, профілактики тугорухливості в суглобах кінцівок. Початкове положення хворого – лежачи на спині. У процедуру включають пасивні вправи для дрібних і великих суглобів паретичних кінцівок, виконувані інструктором у такт руху респіратора. Рухи у кінцівках проводять у полегшених умовах (ковзання по ліжку або по пластмасовій площині). У цей період протипоказано піднімати нижні кінцівки хворого, оскільки при цьому напружуються довгі м'язи спини, що може сприяти вторинному зсуву пошкодженого тіла хребця. У процедуру не рекомендують включати рухи для плечового суглоба, м'язів шиї і плечового поясу, оскільки це може призвести до більшої травматизації спинного мозку зміщеним тілом пошкодженого хребця.

Лікувальну гімнастику проводять 2-3 рази протягом дня, процедура триває 6-8 хв.

При покращенні загального стану хворого слід переконатись у його толерантності до виключення респіратора. З цією метою протягом 1-2 хв. без виключення респіратора проводиться розгерметизація (у присутності лікаря-анестезіолога), після чого хворому пропонується дихати в ритмі апарату впродовж 1-2 хвилин, визначаючи при цьому частоту пульсу, число дихань на хвилину і АТ. Ці показники не мають суттєво змінюватись, у порівнянні з вихідними. Гарною ознакою готовності хворого до відключення від респіратора є позитивна динаміка реакції на фізичне навантаження (за числом серцевих скорочень і АТ). При позитивній реакції хворого на фізичне навантаження 2-3 рази протягом дня рекомендується надати йому можливість самостійного дихання протягом 1-3 хв. Періоди відключення від апарату необхідно поступово робити частішими і збільшувати доти, поки хворий не зуміє самостійно дихати тривалий час, обходячись без допомоги апарату. Цю процедуру слід виконувати у першій половині доби. Відключення від апарату в нічний час припустиме лише після того, як хворий буде здатний знаходитись на спонтанному диханні протягом 2 днів.

Хороша переносимість періодичного відключення від апарату вказує на можливість призначення хворому активної дихальної гімнастики, спрямованої на посилення нервової імпульсації для стимуляції уражених м'язів, що беруть участь в акті дихання. З цією метою в лікувальну гімнастику включають статичні дихальні вправи, при виконанні яких вся увага повинна фіксуватись на поступовому, рівномірному, подовженому видиху. Для здійснення повнішого видиху інструктор проводить однією або двома руками поплескування по передній, передньобоковій поверхні грудної клітки або вібруючі рухи, здавлюючи при цьому грудну клітку під час видиху. У перші дні зусилля при здавленні грудної клітки мінімальні. Сила, з якою інструктор чинить дозований тиск на певну ділянку грудної клітки, відповідає силі дихальних м'язів хворого і змінюється разом з дихальними рухами. При цьому слід застерігати хворих від натуження, затримки дихання як на вдиху, так і на видиху. Для посилення рецепції рекомендується міняти положення рук інструктора через кожні 3-4 дихальні рухи, розташовуючи їх на різних ділянках грудної клітки, на області ребрової дуги, ділянці живота, або укладати на верхній квадрант живота мішечок з піском різної маси.

З поліпшенням стану апарату зовнішнього дихання співвідношення загальнозміцнюючих (елементарних за формою вправ для дистальних відділів кінцівок) і дихальних вправ складає 1:2 і 1:3 з паузами для пасивного відпочинку. Кількість повторень кожної вправи збільшується до 8-10 разів, дихальних – до 5-6 разів, темп виконання вправ залишається спокійним. Заняття проводять 3-4 рази протягом дня.

Після ламінектомії хворого укладають на жорстке ліжко на спину. У перші дні після операції призначають лікувальну гімнастику, спрямовану на профілактику післяопераційних ускладнень, активізацію кровообігу, поліпшення лікворообігу, посилення регенеративних процесів в області операції.

У 1-й тиждень після операції широко використовують вправи, що сприяють активізації функції серцево-судинної системи і органів дихання, які хворий виконує у вихідному положенні лежачи на спині й на боці.

На 2-му тижні заняття комплекс доповнюють вправами для м'язів, розташованих у безпосередній близькості від рани (з метою поліпшення кровообігу в зоні операції), вправи, що тренують серцево-судинну і дихальну системи, підвищують тонус неуражених м'язів.

Завдання лікувальної гімнастики на 3-4-му тижні – підготовка хворого до занять у вихідному положенні стоячи. Призначають вправи для м'язів тулуба, плечового поясу (активні, активні з допомогою), ідеомоторні й пасивні рухи. Включають вправи для вироблення просторового положення, рівноваги, малюнка пересування, координації рухів (вправи без предметів та з ними).

У середньому при задовільному загальному стані переведення хворого в початкове положення стоячи рекомендоване через 1-3 місяці після операції, а при пізніх ламінектоміях – через 4-5 тижнів.

Після задньої фіксації грудного і поперекового відділів хребта кістковими трансплантатами або металевими фіксаторами хворого укладають на жорстке ліжко в положенні лежачи на спині. Повертатись на живіт дозволяється тільки при проведенні перев'язки. На 2-й день після операції призначають лікувальну гімнастику, спрямовану на профілактику післяопераційних ускладнень з боку серцево-судинної, дихательної систем і шлунково-кишкового тракту, трофічних порушень; поліпшення умов кровообігу в області операції для прискорення процесів регенерації; попередження тугорухливості в суглобах.

У перші дні після операції в заняття включають елементарні гімнастичні й дихальні (статичного й динамічного характеру) вправи. За неможливості виконання активних рухів показані пасивні вправи для суглобів паретичних кінцівок, доцільні ідеомоторні вправи. При виявленні активних рухів у кінцівках рух закріплюють шляхом тренування в полегшених умовах за допомогою методиста.

При покращенні загального стану хворого заняття доповнюють вправами з легким навантаженням (гантелі масою 1-2 кг) або опором (мішечки з піском різної маси), збільшують при цьому і кількість повторень кожного руху.

На 2-му тижні після операції широко використовують вправи, що сприяють покращенню вестибулярної функції, зміцненню м'язів тулуба, плечового поясу й верхніх кінцівок, профілактиці тугорухливості в суглобах паретичних кінцівок. Вихідне положення – лежачи на спині й животі. Рекомендовано масаж м'язів кінцівок (погладжування і легке розтирання).

На 3-му тижні після операції, разом з фізичними вправами, що виконуються у вихідному положенні лежачи, вводять рухи в положенні стоячи рачки: поперемінне підтягання паретичних кінцівок за рахунок м'язів тулуба, вироблення просторового положення, пересування по площині вперед, назад, у боки. У заняття включають вправи з опором, навантаженням, ізометричною напругою м'язів тулуба для вироблення опороздатності уражених кінцівок. Рекомендовано масаж м'язів кінцівок і тулуба.

До кінця 4-го тижня хворого переводять у вертикальне положення (при позитивних даних клініко-функціонального обстеження). Завдання лікувальної гімнастики на цьому етапі – зміцнення м'язів тулуба, плечового поясу, верхніх кінцівок, м'язів тазового поясу; формування навичок пересування. Фізичні вправи виконують стоячи у колінно-ліктьовому положенні, на колінах. З адаптацією хворого до вертикального положення його піднімають з ліжка в гіпсовому корсеті (термін носіння – не менше 4-х місяців). Широко використовують фізичні вправи для тренування м'язів, виконувані стоячи біля ліжка з підтримкою за балканську раму. Потім хворого навчають пересуватись за допомогою “манежу”, між паралельними брусами, за допомогою милиць та інших пристосувань.

При залишкових явищах після травми хребта і спинного мозку для компенсації втрачених або відновлення порушених функцій руху рекомендовано наступні операції: робота на ножній, ручній швейній машині, друкування тексту на комп`ютері, в'язання, ліплення з глини, пластиліну, робота в столярній і слюсарній майстерні, на ткацьких верстатах, прибирання приміщення, догляд за квітами тощо.

Завершальний етап відновного лікування – соціальна реабілітація хворого.

Відновне лікування за розробленою програмою забезпечує певний ступінь регресу клінічної симптоматики й адаптації організму хворого до різноманітної діяльності за наявності стійкого дефекту. Клінічний прояв цього пристосування запропоновано називати ступенем компенсації. Оптимальний ступінь компенсації – коли хворий може пересуватись на значну відстань (більше 250 м) самостійно або за допомогою милиць, контролює акти сечовипускання і дефекації, може набути нову професію, відповідно своїм фізичним можливостям, має навичку самообслуговування. Задовільна компенсація – коли хворий може самостійно пересуватись за допомогою милиць або “манежу” на невелику відстань (у межах квартири, двору), не повною мірою контролювати акти сечовипускання і дефекації, потребує обмеженого догляду й сторонньої допомоги. Мінімальний ступінь компенсації – коли хворий може пересуватись у кріслі-колясці, самостійно сидіти й потребує стороннього догляду й допомоги; ступінь контролю діяльності тазових органів мінімальний. Незадовільна компенсація – коли хворий може тільки лежати у ліжку, не має можливості самообслуговування, відзначається недостатність контролю актів сечовипускання і дефекації.

Для оцінки зміни рухової активності, формування навичок побутового самообслуговування й самостійного пересування запропоновано наступну схему.

I. Переміщення в ліжку: вправо-вліво (з допомогою, самостійно); поворот на правий (лівий) бік (з допомогою, самостійно); поворот на живіт (з допомогою, самостійно); можливість сидіти на ліжку з опущеними ногами (з підтримкою, без підтримки); уміння причесати себе, умити, поголитися тощо; уміння користуватись столовими приладами, письмовим приладдям, білизною, одягом.

II. Переміщення поза ліжком: ліжко – крісло-коляска – ліжко (з допомогою, самостійно); ліжко – стілець – крісло-коляска – стілець – ліжко (з допомогою, самостійно); крісло-коляска – унітаз – крісло-коляска (з допомогою, самостійно); крісло-коляска – ванна – крісло-коляска (з допомогою, самостійно); пересування на кріслі-колясці (з допомогою, самостійно) на 5-50 м і більше; уміння відчиняти й зачиняти двері; уміння користуватись побутовими приладами (плита, вимикачі, віконні засувки, дверні замки, стамески, долото та ін.).

III. Переміщення в межах палати, відділення: ходьба вздовж ліжка (з допомогою, самостійно); ходьба між паралельними брусами (з допомогою, самостійно); ходьба в “манежі”; ходьба за допомогою милиць; підйом і спуск сходами (з допомогою, самостійно); ходьба нерівною поверхнею, переступання через різні предмети; пересування на різні відстані (20-100 м і більше) за допомогою милиць (в ортопедичних апаратах і без них).