Теоретичні питання до заняття:

1. Показання та протипоказання до застосування засобів ФР при неврологічних захворюваннях.

2. Завдання та особливості методики ФР при гострому порушенні мозкового кровообігу (інсульті), лікування положенням, спеціальні вправи.

3. Особливості застосування ФР при закритих та відкритих травмах головного мозку.

4. Сучасні технології фізичної реабілітації хворих на дитячій церебральний параліч.

5. Показання та протипоказання до застосування засобів фізичної реабілітації при захворюваннях та травмах периферичної нервової системи.

6. Особливості відновно-компенсаторної терапії при невриті лицьового нерва, спеціальні фізичні вправи.

7. Окремі методики лікувальної гімнастики при невриті ліктьового нерва, радикуліті.

8. Окремі методики лікувальної гімнастики при невриті променевого нерва, радикуліті.

9. Окремі методики лікувальної гімнастики при радикуліті.

10. Фізична реабілітація при травматичних ушкодженнях спинного мозку.

Практичні роботи (завдання), які використовуються на занятті:

1. Диференційоване призначення засобів та форм фізичної реабілітації, вибирати найбільш оптимальні лікувальні положення, пасивні вправи, прийоми масажу хворим із захворюваннями та травмами нервової системи на різних етапах лікування, в залежності від ступеня порушення рухових функцій.

2. Ознайомитися з медичною документацією: карта хворого, який лікується в кабінеті лікувальної фізкультури (форма № 42).

Загальні принципи фізичної реабілітації в клініці нервових хвороб і нейрохірургії

У комплексі лікувально-відновних заходів, використовуваних у неврології і нейрохірургії, одне з провідних місць посідає ЛФК, що має спрямовану дію на різноманітні клінічні синдроми.

При побудові методики ЛФК для хворих з руховими і чуттєвими порушеннями осередкового ґенезу враховують такі специфічні якості дефекту, як його ступінь і характер (спастичний або млявий парез, атаксія, апраксія і т.д.), поширеність і локалізація, вплив на загальну рухову активність хворого, що визначає побутову, професійну і, отже, соціальну пристосованість особи.

Саме у неврологічній і нейрохірургічній клініках виявляється стародавній принцип “лікування подібним”, тобто лікування рухом при порушенні функції руху. ЛФК при неврологічній і нейрохірургічній патології має ряд особливостей, обов'язкове дотримання яких робить цей метод найбільш ефективним:

• ранній початок застосування ЛФК, що передбачає поєднане використання збережених функцій (після мозкової катастрофи) і знов відтворених, пристосованих до змінених умов неврологічного, соматичного, вісцерального статусу;

• цільове використання засобів і прийомів ЛФК для відновлення тимчасово порушених функцій або оптимальної компенсації вже втрачених;

• спрямована дія на вищі коркові функції з метою навчання і перенавчання у поєднанні з простими, “механічними” вправами “розроблюючого характеру”;

• добір спеціальних вправ за (патогенетичним принципом) у поєднанні з загальнозміцнюючою дією ЛФК;

• чітка адекватність і динамічна змінність фізичних вправ, залежно від рухових, чуттєвих і загальносоматичних можливостей хворого з обов'язковою наявністю вираженого тренувального ефекту;

• активне і неухильне розширення рухового режиму (у тому числі й післяопераційного) – від положення лежачи до можливості необмеженого пересування, навчання хворого таким основним проміжним положенням, як перехід у положення сидячи, стоячи, ходьбі по рівній поверхні й сходами, використовуючи в цих положеннях опору, зміну опори, різного ступеня допомогу або без неї, використання ортопедичних пристосувань (милиці, козелки, тростини, ортопедичні і протезні апарати) і без них;

• залежність застосування основних компонентів ЛФК (масаж, гімнастика, лікування положенням) від конкретних завдань даного етапу реабілітації, починаючи від раннього післяопераційного (у нейрохірургії) і завершуючи періодом залишкових явищ (резидуальним).

Спеціальні засоби ЛФК класифікують залежно від характеру рухового дефекту, ступеня вираженості порушених функцій, локалізації ураження, етапу лікування, наявності ускладнень, з урахуванням особливостей нозологічної форми захворювання,

Основним засобом ЛФК є спеціальна лікувальна гімнастика, що складається з ряду тренувальних вправ, різних за характером і методичним застосуванням. Ці вправи можна умовно розділити на наступні основні групи:

1. Збільшуючі обсяг м'язової сили.

2. Спрямовані на отримання суворо дозованого (у тому числі й мінімального) м'язового напруження.

3. Спрямовані на отримання диференційованого напруження (і розслаблення) окремих м'язів і необхідних м'язових груп.

4. Вправи, що передбачають розширення всієї гамми нервово-м'язової діяльності – адекватної швидкості руху, його плавності, свідомого контролю плавного і дискретного (переривчастого) прискорення й уповільнення як окремого руху, так і всього рухового акту в цілому.

5. Протиатактичні вправи, спрямовані на відновлення і поліпшення координації рухів.

6. Антиспастичні і протиригідні вправи.

7. Протиспівдружні вправи, під якими розуміють боротьбу з патологічними синергіями й синкінезіями.

8. Рефлекторні та ідеомоторні (імпульсно-фантомні) вправи. Рефлекторні вправи полягають у спрямованому напруженні певних м'язів, достатньо віддалених від паретичних, з метою отримання рефлекторного (непрямого) скорочення в останніх. Особливо важливі вправи, здійснювані за допомогою шийно-тонічних рефлексів. Так, наприклад, поворот голови вправо з одночасним розгинанням шиї у положенні лежачи на животі викликає рефлекторне напруження в м'язах задньої поверхні лівого стегна і лівому м'язі сідниці. Підйом голови вперед з поворотом вліво у положенні лежачи на спині викликає рефлекторне напруження в тильних згибачах правої стопи (переднього великогомілкового м'яза), а рух правої прямої руки зверху вниз і вліво з одночасним опором (тобто напруження правого великого грудного м'яза) викликає напруження лівих косих м'язів живота і чотириглавого м'яза лівого стегна.

Ідеомоторні вправи полягають у посиланні уявного імпульсу в треновану групу м'язів з отриманням “уявного” руху у відповідних суглобах.

9. Група вправ, спрямованих на відновлення або нове формування прикладних рухових навичок (стояння, ходьба, маніпуляції з простими, але важливими побутовими об'єктами, одягом, посудом, засобами зв'язку і т.д.).

10. Пасивні рухи, зокрема мануальна терапія.

11. Група “збиваючих, обурюючих” вправ. До них належать рухи, що в неочікуваний хворим момент змінюють знайому, але ще недостатньо стійку рухову навичку: починаючи від простого руху руки вперед і вгору й до складного акту ходьби. “Обурюючі” вправи проводить інструктор ЛФК. Вони можуть складатися з його силових зусиль (натиски, поштовхи, утримання); використовують також різні вантажі, еластичну тягу та інші види пасивного й напівпасивного опору, який долає хворий в різних точках додатку і в різні фази виконання дії або рухового акту.

12. Вправи, що поновлюють і підсилюють аферентацію та її особливий суглобово-м'язовий додаток – глибоку чутливість.

Усі перераховані групи вправ розрізняються умовно, оскільки в лікувальній практиці вони частіше поєднуються в різних комбінаціях і пропорціях і залежать від характеру й обсягу рухового дефекту, етапу реабілітації і тих конкретних медичних і соціально-побутових завдань, що стоять перед хворим і лікуючим персоналом.

Параліч (плегія) — повна відсутність м'язового скорочення, парез — час­ткове випадання рухової функції. Параліч однієї кінцівки — моноплегія, двох однойменних — параплегія, трьох — триплегія, чотирьох — тетраплегія, од­нієї половини тіла — геміплегія. При ураженні центрального рухового нейро­на виникає параліч центрального походження — центральний спастичний па­раліч, який характеризується відсутністю тільки довільних рухів, підвищеним м'язовим тонусом і сухожильними рефлексами, наявністю синкінезій і гіпер­кінезів. Спостерігається при ураженні кори передньої центральної звивини або пірамідного шляху в півкулі або спинному мозку.