- •Міністерство науки і освіти України
- •Від автора
- •Тема 1. Генеалогічні джерела.
- •Тема 2. Становлення і розвиток генеалогії
- •Тема 3. Методика генеалогічного дослідження
- •1965 Р. – 1;
- •Походження основних князівських родів Рюриковичів.
- •Ярослав мудрий
- •Рязанські князі. Рід заснований Ростиславом Ярославичем Ростислав (1143-1145)
- •Рязанські князі. Рід заснований Ростиславом Ярославичем
- •Тема 4. Генеалогія князівських родів росії й україни.
- •Лекція 1. Генеалогічний склад, соціально-політичний статус князів.
- •Лекція 2. Основні князівські роди Рюриковичів і “руських” Гедиміновичів.
- •Походження родинних прозвань
- •Тема 5. Генеалогічні проблеми періоду централізації.
- •Лекція 1. Служиві князі: генеалогічний склад і соціальний статус. Формування, структура й ієрархія московського двору.
- •Динаміка переходу князів цієї групи на московську службу:
- •На початку XVI ст. Ця ієрархія виглядала так:
- •Ієрархія служивих людей у Російській централізованій державі
- •Лекція 2. Місництво. Чини і звання в Російській централізованій державі як форма соціального етикету
- •Основні поняття місництва
- •Наведемо приклад місницького розташування посад:
- •Тема 6. Дворянство і проблеми генеалогії.
- •Лекція 1. Західноєвропейське дворянство. Російські дворяни і поміщики: генеалогічний склад, соціальний статус, поземельні відносини.
- •Російські дворяни й поміщики: генеалогічний склад, соціальний статус, поземельні відносини.
- •(Відповідно до «Табелю про ранги»)
- •Лекція 2. «Виїзжі» дворянські роди в Росії. Легенди в генеалогії.
- •Можливі генеалогічні перетинання родів Романових і Пушкіних
- •Тема 7. Генеалогія дому романових
- •1645-76
- •Іван VI Антонович
- •Петро II 1Петро III Катерина II
- •Павло I 2
- •1796-1801 Рр.
- •Тема 8. Системи соціального етикету.
- •Ієрархія титулів західноєвропейського дворянства
- •Титули, що не ввійшли до ієрархії
Динаміка переходу князів цієї групи на московську службу:
70-ті роки XV ст. – Одоєвські; з 80-х років XV ст. – Бєльські; з осені 1487 р. – Воротинські; з 1489 р. – Белевські; з 1492 р. – В'яземські; з 1493 р. – Мезецькі; з 1500 р. – Трубецькі, Мосальські, Можайські, В.І. Шемячич; з 1508 р. – Глинські ;
з 1514 р. – Мстиславські.
Гедиміновичі: князі Бельцькі, Трубецькі, Мстиславські
Чернігівські князі: Белевські, Воротинські, Одоєвські, Мосальські, Мезецькі;
Стародубські князі: Можайські й Шемячичі;
Особливе походження (рід заснував нащадок Мамая): Глинські.
Незважаючи на спільність статусу, служиві князі не становили єдиної корпорації, у їхньому середовищі існувала особлива ієрархія, яка була обумовлена, головним чином, економічним і військово-політичним значенням їхніх земель.
На початку XVI ст. Ця ієрархія виглядала так:
Шемячич В.С. (величезні володіння в Новгород-Сіверському князівстві);
Можайські Семен і Василь із стародубських князів, що займають проміжне місце між удільними та служивими князями;
Бєльські та Глинські. Перейшли на службу без своїх володінь, одержали їх у центральних районах Росії, першими з цієїгрупи служивих князів зміцнили своє положення при Дворі великого князя на початку XVIст.
Мстиславські. Вони пізніше інших Гедиміновичів перейшли на московську службу;
Трубецькі й Одоєвські.
Ця ієрархія не повністю відбивала наявність реальної політичної влади. Весь період малолітства Івана Грозного характеризувався боротьбою, яка багато в чому обумовлювалась суперництвом старої князівської аристократії Північно-Східної Русі (Шуйські) із служивими князями (Глинські, Бєльські, Мстиславські).
Деякі зі служивих князів піднялися в період опричнини: Іван Грозний шукав опору в боротьбі зі старомосковською знаттю в середовищі служивих князів. Вони – хотіли відновити свою могутність. Серед них такі князі: Афанасій В'яземський , Трубецькі Ф.М. і Н.Р., Одоєвський, Пронські П.Ф. і С.Д. До кінця XVI ст., коли сформувалася система управління Російської централізованої держави, з'явилися нові державні установи, стираються розбіжності прошарків у складу Государева двору, Боярської думи, зникають й категорії удільних і служивих князів.
Ієрархія Государева Двору Російської централізованої держави
Нащадки великого московського князя.
Нащадки великих і удільних князів (у залежності від часу переходу на московську службу й значущості столу).
Корінне московське дворянство (старомосковська знать).
Колишні бояри удільних князів (у тому числі нащадки удільних князів, які до переходу до Московського Двору були на службі в кого-небудь)
Ієрархія служивих людей у Російській централізованій державі
Роди, що дали членів Боярської думи.
Придворні чини.
Московське дворянство.
Провінційне дворянство, “діти боярські”
Лекція 2. Місництво. Чини і звання в Російській централізованій державі як форма соціального етикету
Практична генеалогія, як історія окремої особи чи цілого роду, досить тісно пов'язана з таким явищем соціально-політичного життя Російської централізованої держави, як місництво. Соціальна ієрархія існувала в будь-якому становому суспільстві, але в Росії вона набула особливих характерних рис, що дозволяє говорити про специфіку даної соціально-політичної традиції. До речі буде відзначити, що перші спроби складання родоводів у Росії мотивувалися саме необхідністю обґрунтувати свій статус у місницькій ієрархії, закріпити його для нащадків.
Місництво – система феодальної ієрархії у Російській державі XV-XVI ст., що регулювала службові відносини між членами служивих родин на військовій і адміністративній службі, при дворі. Більш коротке визначення, що передає суть цього поняття, може бути сформульоване так: місництво – це службова відповідність родів. Місництво, як складне явище соціально-політичного життя, не могло не звернути увагу істориків. Одним із перших цю проблему у свій час детально вивчав професор Новоросійського університету Олексій Іванович Маркевич: у 70-80-і роки XIX століття вийшли дві його роботи з даної проблеми1. Досить багато уваги місництву приділяє у своєму курсі лекцій з генеалогії Савелов Леонід Михайлович2. Відомий історик Ключевський В.О. розробив спецкурс з історії станів у Росії, у якому також багато уваги приділив місництву3. Крім того, цієї проблеми не могли не торкнутися ті історики, що цілеспрямовано вивчали історію формування дворянства у Росії (Яблочков М., Павлов-Сильванський М.П.)
У радянський період місництво вивчалося істориками як частина соціально-політичних відносин у Російській державі. У першу чергу можна назвати таких авторів як Веселовський С.Б., Шмідт С.О., Кобрін В.Б.1Вивчаючи служивий стан, історики визначили, що місце в ієрархії залежало від “отечества” чи “отечеської честі”, що складалася з двох елементів: походження і службової кар'єри самої людини та його предків. При цьому можна помітити, що місце на місницьких сходах визначалося не абстрактною знатністю, а службою предків великим князям. Той, хто від'їхав від князя, утрачав “честь” і родовитість, тому бояри й слуги вільні служили, як правило, спадково, передаючи в спадщину статус роду, його місце в ієрархії. Характерною рисою було те, що місництво, як соціально-політична традиція, визначалоне конкретну посаду, а взаємні відносини служивих людей. Його соціальне значення полягало в тому, що отриманий статус передавався в спадщину. Місництво, як система службових відносин, було засноване на тому, що взаємне співвідношення родів із покоління в покоління повинне було залишатися в тому самому положенні. Як правило, воно ґрунтувалося не на правовій нормі, а на випадку, який набував значення норми. У XV – XVI ст. місництво стосувалося вузького кола вищої аристократії, у XVII ст. воно охоплює більш широкі шари феодалів, перетворюючи місницькі суперечки в нерозв'язні конфлікти. Однак, місницький розпорядок мав і позитивні сторони. З одного боку, він обмежував князівське свавілля при призначенні на важливі державні посади, з іншого боку - дисциплінував дружинників, бояр, тому, що за провину одного відповідав весь рід (той, хто надійшов на службу, давав клятву за себе і за своїх дітей).