Тема 7. Генеалогія дому романових

І ПРОБЛЕМИ ПРЕСТОЛОНАСЛІДУВАННЯ МОНАРХІЧНОЇ РОСІЇ.

Початок родоводу й легенди про походження Романових. Кобиліни – Кошкіни – Захар'їни – Юр'єви – Романови: споріднення і генеалогічні зв'язки. Утвердження Романових на російському престолі. Генеалогічна таблиця й розпис царюючої гілки дому Романових. Династична криза і двірські перевороти другої чверті XVIII ст.: проблеми генеалогії. Романови у XIX ст., кінець династії.

300 років російського самодержавства (1613-1917 рр.) історично пов'язані з династією Романових, яка закріпилася на російському престолі в період, що одержав назву Смути¹. Поява на престолі нової династії завжди є великою політичною подією і часто пов'язана з революцією чи переворотом , тобто, насильницьким відстороненням старої династії. У Росії зміна династій була викликана припиненням правлячої гілки Рюриковичів у потомстві Івана Грозного. Проблеми престолонаслідування породили глибока соціально-політична криза, що супроводжувалася втручанням іноземців. Ніколи в Росії так часто не мінялися верховні правителі, щораз приводячи до престолу нову династію. Серед претендентів на престол були представники з різних соціальних прошарків минулого й іноземних кандидатів із числа «природних» династій. Царями ставали то нащадки Рюриковичів (Василь Шуйський, 1606-1610 рр.), то вихідці із середовища не титулованого боярства (Борис Годунов, 1598-1605 рр.), то самозванці (Лжедмитро I, 1605-1606 рр.; Лжедмитро II, 1607-1610 рр.). Нікому не вдалося закріпитися на російському престолі до 1613 року, коли на царство був обраний Михайло Романов, а в його особі утвердилася, нарешті, нова правляча династія. Чому історичний вибір припав на рід Романових? Звідкіля вони взялися і що із себе представляли на час приходу до влади?

Відповідно до політичної традиції того часу засновником роду був визнаний виходець «із прус» – Гланд Камбіла, що в ХІІІ ст. перейшов на московську службу й після водохрещення став йменуватися Іван. Одного походження з Романовими традиційно вважаються Шереметєви, Количеви, Яковлєви, Сухово-Кобиліни й інші відомі в російській історії роди. Становлення роду, що на початку XVII ст. заснував нову царюючу династію, уявляється у вигляді генеалогічного ланцюжка Кобиліни – Кошкіни – Захар'їни – Юр'єви – Романови, що відображає трансформацію родового прозвання в прізвище (див. табл. 18). Узвишшя роду відноситься до другої третини XVI ст. і пов'язано з одруженням Івана IV на дочці Романа Юрійовича Захар'їна – Настасії. У той час це була єдина нетитулована родина, яка утрималась у перших рядах старомосковського боярства в потоці нових титулованих слуг, що прибули до государевого Двору в другій половині XV ст. – початку XVI ст. (князі Шуйські, Воротинські, Мстиславські, Трубецькі).

Таблиця 14. Традиційне трактування походження роду Романових

ГЛАНД КАМБІЛА ДИВОНОВИЧ

(у водохрещенні – Іван, перейшов «із прус» у ХІІІ ст.)

АНДРІЙ ІВАНОВИЧ КОБИЛА

СЕМЕН ОЛЕКСАНДР ФЕДІР АНДРІЙОВИЧ ВАСИЛЬ ГАВРИЛО

ЖЕРЕБЕЦЬ ЯЛИНКА КІШКА ІВАНТАЙ ГАВША

ІВАН ФЕДОРОВИЧ КОШКІН

ЗАХАРІЙ ІВАНОВИЧ КОШКІН-ЗАХАРЬ`ЄВ

ЮРІЙ ЗАХАРІЙОВИЧ ЗАХАР'ЇН-ЮР'ЄВ

ГРИГОРІЙ ЮРІЙОВИЧ РОМАН ЮРІЙОВИЧ МИХАЙЛО ЮРІЙОВИЧ

ЗАХАР'ЇН-ЮР'ЄВ ЮР'ЄВ-РОМАНОВ ЗАХАР`ЇН-ЮР`ЄВ

(помер 1567) (помер 1543)

НАСТАСІЯ РОМАНІВНА МИКИТА РОМАНОВИЧ ДАНИЛО РОМА-

РОМАНОВА (1 дружина Івана IV) РОМАНОВ (помер1585) НОВИЧ РОМАНОВ

Ксенія Іванівна ФЕДІР НИКИТИЧ РОМАНОВ

(народ. між 1554-1560, помер 1663), у чернецтві – Філарет, з 1619 р. – патріарх

1Марія Володими.Довгорука (пом. 1625) МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ РОМАНОВ

2Євдокія Лук'янівна Стрешнєва (пом. 1645) (нар. 1596, помер 1645, з 1613 р.– цар)

Засновником генеалогічної гілки Романових був третій син Романа Юрійовича Захар`іна – Микита Романович (помер 1586 р.), рідний брат цариці Анастасії (див. табл. 14). Його нащадки вже іменувалися Романовими. Микита Романович – московський боярин з 1562 року, активний учасник Лівонської війни і дипломатичних переговорів, після смерті Івана IV очолював регентську раду (до кінця 1584 р.). Один із деяких московських бояр XVI ст., що залишили по собі добру пам'ять у народі: ім'я зберегла народна билина, що зображує його добродушним посередником між народом і грізним царем Іваном. З 6 синів Микити Романовича особливо видавався старший – Федір Микитич (пізніше – патріарх Філарет, фактичний співправитель першого російського царя роду Романових) і Іван Микитич, що входив до складу Семибоярщини. Популярність Романових серед сучасників була придбана їхніми власними якостями, підсилювалася з-зі гонінь, яким вони піддалися з боку Бориса Годунова – потенційного суперника у боротьбі за царський престол.

Оригінальне трактування походження всіх родів, що мають легенду про виїзд «із прус» (із переважним інтересом до правлячого Дому Романових) дав наприкінці XIX ст. Петров П. Н., робота якого була перевидана великим тиражем уже в наші дні¹. Він вважає предків цих родів новгородцями, що порвали з батьківщиною з політичних міркувань на рубежі XIII-XIV ст. і виїхали на службу до московського князя. Припущення ґрунтується на тому, що в Загородному кінці Новгорода була Прусська вулиця, із якої починалася дорога на Псков. Її жителі традиційно підтримували опозицію проти новгородської аристократії і називалися «прусами». «До чого ж нам шукати чужих прусів?…» – запитує Петров П.Н. і призиває «розсіяти морок казкових вимислів, що приймалися дотепер за істину і бажали будь-що-будь нав'язати роду Романових неросійське походження». Не відкидаючи традиційно визнаного засновника роду Романових в особі Андрія Івановича, але розвиваючи думку про новгородське походження «виїзжих з прус», Петров П.Н. вважає, що Андрій Іванович Кобила є онуком новгородця Іакінфа Великого і має відношення до роду Ратши. При цьому зі схеми зникає Гланд Камбіла Дивонович - традиційний засновник роду, а до середини XII ст. просліджуються новгородські корені Андрія Кобили¹.

Таблиця 15. Генеалогічні корені роду Романових (XII – XIV ст.)

РАТША, Стефан, згадується в 1146 році.

ЯКУН, Михайло, посадник новгород.,

помер у чернецтві в 1206 р. з ім'ям Митрофана

АЛЕКСА, Горислав, у чернецтві Варлаам св. Хутинський, помер у 1215/43 р.

ГАВРИЛО, герой Невської битви 1240 р., помер у 1241 р.

ІАКІНФ Великий, помер у 1304 році

ІВАН

АНДРІЙ (його Петров П. Н. вважає Андрієм Івановичем Кобилою)

Обрання на царство Михайла Романова. Прихід до влади нової династії.

У жовтні 1612 р. у результаті успішних дій другого ополчення під командуванням князя Пожарського й купця Мініна Москва була звільнена від поляків. Створили Тимчасовий уряд і оголосили вибори в Земський собор, скликання якого планувалося на початок 1613 року. На порядку денному було одне, але вкрай наболіле питання – вибори нової династії. З іноземних королівських родів одноголосно вирішили не вибирати, а з приводу вітчизняних кандидатів єдності не було. У числі знатних кандидатів на престол (князів Голіцина, Мстиславського, Пожарського, Трубецького) був і 16-літній Михайло Романов із давнього боярського, але нетитулованого роду. Сам по собі він мав мало шансів на перемогу, але на його кандидатурі зійшлися інтереси дворянства й козацтва, що грало певну роль у період Смути. Бояри сподівалися на його недосвідченість і бажали зберегти свої політичні позиції, що зміцнилися за роки Семибоярщини. Хотіли вибрати не найздібнішого, а найзручнішого. Серед народу велася агітація на користь Михайла., що також зіграло не останню роль у його утвердженні на престолі. Остаточне рішення було прийнято 21 лютого 1613 р. Михайло був обраний Собором, затверджений «усією землею». Результат справи вирішила записка невідомого отамана, що заявив, що Михайло Романов стоїть ближче усіх по спорідненню до колишньої династії (див. табл. 16) і може вважатися «природним» російським царем.

Таблиця 16. Родинний зв'язок Рюриковичів і перших Романових

МИКИТА РОМАНОВ брат НАСТАСІЯ РОМАНІВНА ІВАН IV

+1585 [phone]

ФЕДІР (з 1619 – патріарх Філарет) ФЕДІР ІВАНОВИЧ

[phone]

МИХАЙЛО РОМАНОВ (по лінії матері - племінник останнього царя з Рюриковичів)

1613-145

Таким чином у його особі було відновлене самодержавство легітимного характеру (за правом народження). Разом із цим Росія втратила можливості альтернативного політичного розвитку, які були закладені у практиці виборності (а значить і змінюваності монархів), що існувала в роки Смути. За спиною царя Михайла Романова протягом 14 років стояв його батько – Федір Микитич, більше відомий під ім'ям Філарета, патріарха російської церкви (офіційно з 1619 р.). Випадок унікальний не тільки в російській історії: син займає вищу державну посаду, батько – вищу церковну. Навряд чи це випадковий збіг. На роздуми про роль роду Романових у період Смути наводять деякі цікаві факти. Наприклад, відомо, що Григорій Отреп”єв, який з'явився на російському престолі під ім'ям Лжедмитра I, до заслання до монастиря, був холопом Романових, і він же повернув Філарета із заслання, звів його у сан митрополита. Лжедмитро II, у Тушинській ставці якого знаходився Філарет, звів його у патріархи. Але як би там ні було, на початку XVII ст. в Росії затвердилася нова династія, разом із якою держава переживала зльоти й падіння більш трьохсот років.

У таблиці 17 відображена послідовність царювання російських монархів із роду Романових на протязі 1613-1917 рр.

Таблиця 17. Романови на російському престолі у ХVII ст. – поч. ХX ст.

МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ 1613-45

Марія Милославська ОЛЕКСІЙ МИХАЙЛОВИЧ Наталя Наришкіна