79. Характеристика принципів педагогічного менеджменту.

Основні принципи педагогічного менеджменту (В.І. Маслов, В.В. Шаркунова), які використовують керівники вищих навчальних закладів:

принцип єдності централізму та демократії - передбачає наявність у вищому навчальному закладі діючого механізму контролю і виконання законів, прийнятих рішень, якості функціонування кожного з підрозділів ВНЗ, неприпустимості сваволі та некомпетентності діяльності керівників, а також обов'язкову гласність щодо наслідків їхньої управлінської діяльності, надання можливості для її конструктивної критики та самокритики членів педагогічного колективу.

Принцип соціальної детермінації в управлінні вищим закладом освіти вимагає насамперед розуміння кожним із суб'єктів ВНЗ, а не тільки керівними кадрами, головних соціальних завдань у здійсненні професійної підготовки молодого покоління майбутніх фахівців до продуктивної життєдіяльності на конкретному етапі історичного розвитку держави і у відповідній галузі народного господарства.

Принцип гуманізації і психологізації націлений на подолання абсолютного керівництва й авторитаризму у відносинах між людьми, досягнення і постійне підтримання позитивного морально-психологічного клімату через повагу до особистості кожного члена колективу закладу освіти.

Принцип правової пріоритетності та законності припускає узгодження діяльності менеджера освіти із законодавством України в питаннях надання обов'язкових і додаткових освітніх послуг, організації праці, захисту прав людини.

Принцип науковості та компетентності передбачає всебічну поінформованість менеджера освіти як суб'єкта управління навчально-пізнавальним процесом чи навчально-виховним закладом й урахування ним різноманітних аспектів знань (правових, економічних, психологічних, педагогічних, управлінських) під час реалізації своїх функціональних завдань, а також урахування різних соціальних зв'язків і факторів розвитку особистості.

Принцип аналітичного прогнозування припускає здійснення реальних прогнозів на основі всебічного аналізу реальних ситуацій і побудови конкретних моделей функціонування педагогічного процесу чи закладу освіти на кожному з їх рівнів і в різному часовому режимі: оперативному, тактичному та стратегічному.

Принцип зворотного зв'язку за своєю сутністю спрямований на інформаційне забезпечення управлінської діяльності менеджера освіти.

Принцип наступності і перспективності припускає серйозне вивчення менеджером освіти провідних досягнень управлінської думки вітчизняних і зарубіжних авторів минулого та сьогодення, вдумливе використання і творчу переробку досягнень передового управлінського досвіду в соціально-педагогічній сфері, а не пряме його наслідування й копіювання.

80.Викладач ВШ як менеджер навчально-пізнавального процесу.+78(виділений абзац)

Менеджер навчально-пізнавального процесу— це вчитель, вихователь, викладач, педагог, який виступає в професійній ролі суб'єкта системи управління навчально-пізнавальною діяльністю тих, кого він навчає і виховує;— це керівник закладу освіти (директор (ректор), його заступники), який виступає в професійній ролі суб'єкта системи управління навчально-виховною (педагогічною) діяльністю працівників освіти.

Менеджмент в освіті (педагогічний менеджмент) — це комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління навчально-виховним та навчально-пізнавальним процесами, спрямованих на підвищення ефективності таких процесів в умовах розвитку ринку освітніх послуг. Оскільки в реальному функціонуванні закладів освіти мають місце ці два специфічних процеси, то менеджерів освіти диференціюють у такий спосіб.

Менеджер навчально-виховного процесу — це керівник вищого навчального закладу освіти (ректор) чи його заступник (проректори з навчальної, наукової, виховної і господарської роботи; декани факультетів; завідувачі кафедр), який спеціально підготовлений до успішного керування людьми в ринкових умовах господарювання і виступає як суб'єкт управління цілісною педагогічною системою — професійною діяльністю педагогічних працівників та допоміжного персоналу.

Менеджер навчально-пізнавального процесу — викладач, доцент, професор, тобто професійно підготовлений фахівець, який є керівником та організатором життя молодого покоління майбутніх спеціалістів у нових — ринкових соціально-економічних умовах, і виступає як суб'єкт системи управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів.

Нові реалії педагогічної дійсності, зумовлені кардинальною зміною суспільних відносин, коли кожний з працівників системи вищої професійної освіти зазнає стресів та стикається а невизначеністю, коли ерозія традиційних цінностей призвела до серйозного розладу власних переконань та моральних орієнтирів, висувають необхідність вибудовувати свої особистісні цінності, визначати чіткі життєві й виробничі цілі. Це зумовлено тим, що перед викладачами у зв'язку з тим, що традиційні ієрархічні професійно-педагогічні відносини порушені, авторитарний стиль не спрацьовує, а продуктивна праця потребує нових способів впливу на студентів, не вдаючись до наказів, тиску, "влади професії", виникла величезна кількість моральних, етичних, матеріальних та інших проблем, які потрібно вміти вирішувати. Усе це сприяло посиленню інтересу педагогічних працівників до сучасного менеджменту в освіті.

На відміну від традиційно вживаного у вітчизняній психо-лого-педагогічній літературі поняття "керування" термін "менеджмент" більш адекватно враховує нові реалії педагогічної дійсності, зумовлені дією нових засобів та інноваційних технологій навчання. Тому ознайомлення з теорією педагогічного менеджменту і самоменеджменту допоможе викладачу вищої школи по-іншому осмислити сутність своєї професійної ролі саме як фахівця нового типу — менеджера навчально-пізнавального процесу, тобто організатора та диспетчера навчально-пошукової, експериментально-дослідної та навчально-професійної діяльності студентів як майбутніх фахівців, побачити в ній нові аспекти, зрозуміти, як зробити власну працю більш відповідною потребам сучасності.

Усе більше викладачів сучасної вищої школи усвідомлено виконують професійну роль менеджера навчально-пізнавального процесу, удосконалюючи навчальні плани та програми, регулюючи обсяг і зміст матеріалу на кожну лекцію чи практичне заняття, визначаючи послідовність та термін його вивчення, за допомогою тестів глибше оцінюючи загальнонаукові й професійні знання, інтелектуальні вміння і практичні навички, а також психологічні якості студентів. Вони, власне кажучи, проходять у своїй педагогічній діяльності весь цикл менеджменту у сфері вищої освіти — маркетинг ринку освітніх послуг і професійних кадрів, пошук, розробку та впровадження педагогічних інновацій, підготовку й прийняття управлінських рішень, планування, організацію, мотивацію, керівництво, моніторинг якості освітнього процесу.

Педагогічний менеджмент надає викладачам безліч методик, методів і прийомів професійного зростання, що доцільно реалізувати у процесі безпосередньої взаємодії зі своїми колегами та шляхом професійного взаємонавчання. Так, з позиції принципів педагогічного менеджменту кожна нарада, науково-практична конференція, засідання кафедри мають стати актом дедалі більшого усвідомлення викладачами своїх спонукань до педагогічної діяльності, власних потреб, ціннісних орієнтацій, уявлень щодо своєї соціальної й професійної ролі через вияв особистісних якостей та оцінку їх відповідності об'єктивним вимогам педагогічної професії. Педагогічний менеджмент вимагає жити за правилами, зрозумілими і значущими для всього педагогічного колективу вищого навчального закладу освіти, на підставі аналізу концепції особистісних обмежень, що визначає фактори, які стримують творчий потенціал і результати діяльності цієї організації в цілому, творчої групи, кожної окремої людини.

Обмеження — це перешкоди, що заважають досягненню високої ефективності професійної діяльності викладача, не дають можливості реалізувати його творчі потенційні можливості повною мірою. Одні з них очевидні, але сама людина, виконуючи професійну роль менеджера навчально-пізнавального процесу вищої школи, не бачить їх, не знає шляхів подолання їх. Інші потребують серйозної аналітичної діяльності щодо їх виявлення.

Концепція обмежень (М. Вудкок, Д. Френсіс) — шлях прискореного саморозвитку особистості на основі вивчення, усвідомлення і подолання своїх обмежень, що перешкоджають успіху, професійному зростанню викладача. У сфері педагогічної діяльності викладача вищої школи є свій комплекс обмежень, зумовлений її специфікою. Актуальними для цієї сфери є такі потенційні обмеження викладачів: невміння керувати собою; розмиті особисті цінності, нечіткі цілі; нераціональне використання часу; невміння переробляти і використовувати інформацію; зупинений саморозвиток; слабка навичка вирішувати проблеми; невміння впливати на людей, навчати їх; низька здатність формувати колектив однодумців; невміння запобігати конфліктам.

Викладачу як менеджеру навчально-пізнавального процесу вищої школи треба вчитися самостійно переборювати труднощі. Для цього доцільно:

• натрапивши на нерозв'язну проблему, потрібно спокійно відкласти її вирішення доти, доки не з'явиться можливість з нею справитися. Якщо проблема вимагає негайного вирішення, слід записати на аркуші паперу всі можливі варіанти її вирішення, проаналізувати кожен з них і зупинитися на якомусь одному, відкинувши сумнів і виявивши готовність діяти;

• намагатися керувати розвитком стресових ситуацій, а краще не допускати їх. Для цього слід будувати реалістичні плани, прогнозуючи ймовірний розвиток подій.

Поради Дейла Карнегі:

Щоб витіснити занепокоєння зі свого життя, будьте постійно зайнятими. Завантаженість діяльністю — одне з кращих ліків, створених коли-небудь, для вигнання духу зневіри.

Не засмучуйтесь через дрібниці. Не дозволяйте дрібницям руйнувати ваше щастя.

Зважайте на неминуче. Якщо ви знаєте, що не у ваших силах змінити чи виправити яку-небудь обставину, скажіть собі: "Це так, це не може бути інакше".

Щодо особистісних обмежень, що заважають перспективному зростанню викладача як менеджера освіти, то одним із найгірших з них є розмиті особисті цінності.

Сучасна практика педагогічного менеджменту на рівні вищої та середньої освіти в Україні свідчить, що поширенню його концептуальних засад та ідей заважають такі причини:

• недостатня сформованість нормативно-правової бази;

• низький рівень управлінської підготовки і функціональної компетентності керівників навчальних закладів освіти державної та приватної форм власності (до призначення на посаду ректора (директора, його заступника) не було відповідної підготовки);

• відсутність адекватного дидактичного забезпечення процесу курсової підготовки та перепідготовки керівних кадрів освіти на засадах педагогічного менеджменту;

• дефіцит теоретичних і науково-методичних розробок з проблем управління закладами освіти приватної форми власності та узагальненого передового педагогічного досвіду управління приватними закладами;

• розширення напрямів управлінської діяльності керівників вищої та середньої школи (робота з батьками, спонсорами,

• забезпечення комфортних матеріально-технічних і психофізіологічних умов навчання, виховання та розвитку кожної особистості, фінансово-господарська діяльність, маркетинг освітніх додаткових послуг тощо).