27.Основні форми та методи конкурентної боротьби.

Форми конкурентної боротьби слід розрізняти у генетичному (з погляду еволюції економічної системи капіталізму) та структурному (з погляду галузевої та міжгалузевої структури народного господарства) аспектах. У першому разі виокремлюють вільну конкуренцію, яка панувала на нижчій стадії розвитку капіталізму, монополістичну (недосконалу) та олігополістичну конкуренції, що домінують на вищій стадії розвитку капіталізму. У другому — внутрігалузеву та міжгалузеву конкуренції.

Вільна конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і

конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності, переважала впродовж XVI—XIX ст. і велась переважно між власниками невеликих капіталістичних підприємств, які виробляли товар на невідомий ринок. Тому таку конкуренцію ще називають "чистою" або "досконалою". За її умов ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та ціни, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Різновид вільної конкуренції — це чиста конкуренція між багатьма продавцями і покупцями з приводу купівлі-продажу однорідних товарів (наприклад, ринок муки). За капіталізму на нижчій стадії розвитку вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі між типами і формами приватної власності, насамперед між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та ін.) і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалузевої.

Внутрігалузева конкуренція — це боротьба між економічно відокремленими товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства, за розширення ринків збуту своїх товарів шляхом зниження витрат виробництва та іншими методами.

Міжгалузева конкуренція — боротьба між економічно відокремленими товаровиробниками різних галузей економіки шляхом переливання їхніх капіталів в інші галузі з метою підвищення рівня прибутковості і привласнення більшого прибутку.

Різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці товаровиробників зумовлює різний індивідуальний робочий час на виробництво певного виду товару, а отже, різну індивідуальну вартість виробництва. Ціни на ринку тяжіють до середніх витрат, тобто до суспільно необхідних, що встановлюються на підприємствах, які виробляють основну масу продукції. Тому результатом внутрігалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість

Внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. За сучасних умов ця конкуренція модифікується в конкуренцію на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів товарів (наприклад, на ринку мінікомп'ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо).

Формування ринкової вартості означає, що попит і пропозиція урівноважені. Проте величина вартості товару залежить не тільки від співвідношення попиту і пропозиції.

Ринкову (суспільну) вартість слід розглядати, беручи до уваги робочий час на відтворення товарів. Оскільки відтворювальний аспект ринкової вартості товарів тісно пов'язаний із конкурентною боротьбою товаровиробників, значною мірою нівелюється різниця між концепцією рівноважної ціни А. Маршалла і теорією ринкової вартості К. Маркса. Це положення було конкретизовано у категорії "ціна виробництва", яка формується внаслідок міжгалузевої конкуренції між товаровиробниками, що діють у різних галузях народного господарства й конкурують не лише знижуючи ринкову вартість, а й переливаючи капітал в інші галузі.

Виробники у різних галузях за однакових витрат капіталу отримують неоднаковий прибуток. Тому ті підприємці, які отримали меншу кількість прибутку, намагаються вкладати свої капітали в галузі з вищим прибутком. Унаслідок цього пропозиція товарів у галузях з низькими прибутками зменшувалася (що згодом спричиняло зростання попиту на них), а в галузях з високим — збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Ринкові ціни на товари, вироблені в галузях, в які переливаються нові капітали, знижувалися, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) — зростали і ставали вищими від ринкової вартості. Коли величина прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, утворюється єдина середня загальна норма прибутку в кожній галузі на однаковий капітал. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва. Отже, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни. На сучасному етапі основне переливання міжгалузевого капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів.

З виникненням і розвитком монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

Монополістична конкуренція відбувається насамперед між гігантськими монополістичними об'єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополізованого сектору економіки та різних типів і форм власності за привласнення монополістичних надприбутків. Галузями, в яких домінує суто монополістична конкуренція, є виробництво побутової техніки й електроніки, верхнього одягу тощо.

Олігополістична конкуренція переважає в автомобільній та більшості інших галузях народного господарства, її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні.

Монополістична (в тому числі олігополістична) конкуренція означає боротьбу за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо), її найважливіші ознаки — встановлення монопольно високих і монопольно низьких цін і привласнення на цій основі монопольно високих прибутків. Розрізняють ціновий та неціновий види недосконалої конкуренції.

Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їхньої якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко маніпулюють цінами (встановлюють занижені, поки товар завоює ринок збуту, а після того підвищують), вдаються до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо. Важливою особливістю цінової монополістичної конкуренції є цінова дискримінація, за якої один і той самий товар або послугу продають різним групам покупців за неоднаковими цінами.

Нецінова конкуренція — це боротьба між великими товаровиробниками за споживача шляхом упровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції і зростання монопольних надприбутків. Нецінову конкуренцію ведуть, як правило, олігополії. Конкретнішими методами конкурентної боротьби за нецінової конкуренції є впровадження передової техніки і технології (техніко-технологічний монополізм), новітніх форм організації виробництва та маркетингової діяльності (організаційний монополізм), зосередження кадрів високої кваліфікації (кадровий монополізм), здійснення комплексних науково-дослідних розробок (науковий монополізм), цінової дискримінації та захоплення ринків збуту (збутовий монополізм) тощо. Компанії також подовжують термін гарантійного обслуговування, надають кредити покупцям тощо. У процесі конкурентної боротьби олігополії укладають між собою як відкриті угоди картельного типу, так і таємні, негласні угоди.

Неціновій конкуренції властива певна стабільність цін (оскільки їх узгоджують кілька могутніх компаній, переслідуючи власну вигоду), так зване "лідерство в цінах". Така конкуренція повніше відображає інтереси споживача.

Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, що ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику і навіть диверсії проти конкурента, дезинформація споживачів про якість товарів і послуг, поширення спотвореної інформації про товари конкурентів, використання торгової марки провідних фірм і компаній та ін.). Методами конкурентної боротьби е також поліпшення якості товарів та послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо.

Методи конкурентної боротьби (в політекономічному аспекті) на вищій стадії капіталізму — комплекс способів розширення масштабів монополістичної власності та звуження Інших форм власності шляхом посилення експлуатації на підприємствах монополій передусім інтелектуальної робочої сили, отримання синергічного ефекту в процесі її взаємодії з новітніми інформаційними технологіями та привласнення інших джерел монопольно високого прибутку.

Механізмом такої конкурентної боротьби є встановлення монопольних цін з метою привласнення монопольного прибутку.

28.Механізм функціонування ринку Програмна анотація Визначення основних елементів механізму функціонування ринку:

попит, пропозиція, ціна;

графічне зображення взаємодії попиту і пропозиції;

рівноважна ціна;

еластичність попиту та пропозиції;

умови часткової рівноваги;

короткостроковий і довгостроковий ефекти ринкового механізму.

Ринок ґрунтується на таких основних елементах, як ціна, попит, пропозиція і конкуренція. Через їх взаємодію в ринковій економіці розв’язуються питання: що виробляти? як виробляти? і для кого виробляти?

Ринковий механізм – це механізм взаємозв’язку і взаємодії основних елементів ринку, дії основних економічних законів ринку. Він формує ціни і здійснює розподіл ресурсів, забезпечує взаємодію продавців і покупців з приводу визначення кількості й якості товарів, структури виробництва. В найзагальнішому вигляді ринковий механізм функціонує таким чином. Припустимо, що, внаслідок зростання доходів, люди стали більше купувати м'яса і менше картоплі. Ринок зреагував на це зростанням цін на м'ясо і зниженням ціни на картоплю. Оскільки виробництво м'яса стає вигідною справою, воно збільшується, а картоплі – не вигідною, воно зменшується. Отже, співвідношення цін, яке постійно змінюється, й забезпечує збільшення або зменшення виробництва товарів, встановлення ринкової рівноваги.

Ціна – це певна кількість грошових одиниць, отриманих за товар. Розрізняють ціну продавця, ціну покупця і ринкову ціну. Ціна є орієнтиром для виробника. Якщо вона зменшується, то виробник зменшує обсяги виробництва. І, навпаки, якщо вона збільшується, то зростають обсяги виробництва за рахунок використання ефективних технологій. Ціни також визначають категорію людей, яка за даного рівня їхніх доходів споживатиме цей товар.

Попит означає платоспроможну потребу. Це - пред’явлені на ринку бажання і можливість споживача купити певну кількість даного товару чи послуги за певну ціну у даний період часу.

Пропозиція – це готовність виробника продати певну кількість данного товару або послуги за певну ціну у даний період часу. Зміни співвідношення між попитом і пропозицією породжують коливання ринкових цін навколо так званої ціни рівноваги. Через ці коливання встановлюється той рівень цін, за якого забезпечується рівновага між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням. Конкуренція – це суперництво між учасниками ринку за кращі умови виробництва і реалізацію продукції, за отримання максимального прибутку при мінімальних витратах виробництва. Якщо пропозиція даного товару є більшою, ніж попит, то посилюється конкурентна боротьба між продавцями. Щоб продати свій товар, вони почнуть знижувати ціни або/та скорочувати обсяги виробництва. Якщо ж попит більший, ніж пропозиція, то конкурувати між собою починають вже покупці. Для придбання дефіцитного товару забезпечені громадяни починають пропонувати більш високу ціну, порівняно з їх суперниками. Однак, внаслідок підвищення ціни, стимулюється і збільшення пропозиції даного товару. Найбільший ефект від конкуренції спостерігається за умов вільного ринку (чистої конкуренції).

Розгляньмо, як діє механізм попиту і пропозиції на конкурентному ринку будь-якого товару і яким чином ринкова ціна зрештою встановлюється на такому рівні, коли попит і пропозиція дорівнюють одне одному. Між ринковою ціною товару і обсягом попиту існує певна залежність, яка виражається законом попиту.

Згідно із законом попиту, чим вищою є ціна, тим менше людей здатні придбати цей товар (за інших рівних умов); і, навпаки, чим нижча ціна, тим більший на нього попит. Залежність між ціною і величиною попиту можна відобразити графічно. На малюнку 1.2.1. вона представлена лінією попиту (лінія D). По вертикальній осі графіка позначено ціну товару (Р); по горизонтальній – обсяг попиту на товар (Q), кількість одиниць.

 

Мал. 1.2.1. Крива попиту (лінія попиту) Лінія попиту (D) показує, як зі зміною ціни на товар змінюється обсяг попиту. Якщо за ціни Р1 обсяг попиту становить Q1, то за зниження ціни до Р2, обсяги попиту збільшуються до Q2, і т.д. Лінія попиту має від’ємний (спадний) нахил – згори зліва й донизу направо. Такий нахил лінія (функція) попиту має для більшості товарів і послуг. Зворотна ж картина на ринку виявляється з боку продавця, тобто з боку пропозиції. Зв’язок між ціною і пропозицією виражається законом пропозиції.

Закон пропозиції проголошує, що, за інших рівних умов, обсяг пропозиції товару збільшується, якщо ціна на товар зростає (і навпаки).

Графічно цю пряму залежність на малюнку 1.2.2. зображує лінія пропозиції S. На горизонтальній осі позначається кількість товару Q, що продається на ринку, а на вертикальній – рух ціни Р. Зауважмо, що в даних графіка по вертикалі позначається значення незалежної змінної (аргумент), а по горизонтальній лінії – вісь ординат (функція).

 

Мал. 1.2.2. Крива функції пропозиції (лінія пропозиції)

На кривій пропозиції (S) видно, як зі збільшенням ціни збільшується обсяг пропозиції. Якщо за ціни Р1 обсяг пропозиції був Q1, то при збільшенні ціни до Р2 обсяги пропозиції збільшуються до Q2.

Криві попиту і пропозиції, представлені окремо, самі ще не визначають рівня й обсягу товару, за яких будуть установлені рівноважні ціни на ринку. Для визначення цього треба поєднати на одному графіку лінії попиту і пропозиції.

Як бачимо на поєднаному графіку (мал.1.2.3.), лінії попиту і пропозиції перетинаються лише в одній точці (точка Е). У цій точці ціна, за якою покупці згідні купувати певну кількість товару, дорівнює ціні, за якою виробники готові продати таку ж саму кількість товару. Точка перетину ліній D і S – точка Е - називається точкою ринкової рівноваги. Коли ситуація з товаром на ринку знаходиться саме в цій точці, то ціна, яка встановлюється стихійно, влаштовує як покупців, так і продавців. У них немає причини вимагати її зміни. Такий стан ринку називається ринковою рівновагою; при ньому обсяг попиту точно дорівнює обсягу пропозиції.

Обсяг продажу в цій точці називається рівноважним обсягом ринку (QE).

Ціна в цій точці називається рівноважною (ринковою) ціною (РЕ) або ж ціною рівноваги.

 

Мал. 1.2.3. Ринкова рівновага

Якщо ціна на ринку буде зростати, то виникне надлишок товарів (відрізок АВ). Виробники, виявивши в себе нерозпродану продукцію, почнуть знижувати ціну товару і обсяги виробництва доти, доки обсяг попиту не зрівняється з обсягом пропозиції, тобто аж до рівня рівноважної ціни (РЕ).

Якщо ціна на ринку зменшуватиметься і далі, то обсяг попиту буде перевищувати обсяг пропозиції, товар стане дефіцитним. У цьому випадку виробники почнуть збільшувати виробництво товару і підвищувати ціну доти, доки обсяг попиту не стане рівним обсягу пропозиції і на ринку не встановиться рівновага, тобто до рівня рівноважної ціни (РЕ). Для визначення ступеня реакції попиту і пропозиції на зміну ціни в економічній науці використовується поняття “цінова еластичність”. Цінова еластичність показує, на скільки відсотків зміниться ціна при зміні на один відсоток попиту чи пропозиції.

Розрізняють еластичність попиту і еластичність пропозиції. Цінова еластичність попиту показує, на скільки зміниться обсяг попиту на товар у відповідь на зміну ціни даного товару. Якщо при зміні ціни обсяг попиту змінюється меншою мірою, ніж ціна, то попит на товар нееластичний. Якщо ж при зміні ціни обсяг попиту змінюється більшою мірою, ніж ціна, то попит на товар є еластичним. Еластичність попиту можна визначити за допомогою коефіцієнту еластичності. Коефіцієнт еластичності попиту за ціною ( P D Е ) показує, на скільки відсотків зміниться обсяг попиту на товар при зміні ціни товару на 1%.

 

Коефіцієнт еластичності попиту за ціною завжди матиме від'ємне значення, тому що обсяг попиту і ціна рухаються в протилежних напрямках.

Економісти, зазвичай, опускають знак мінус і звертають увагу лише на абсолютне значення еластичності попиту за ціною. Якщо , 1 ⟩ P D E вважають, що попит еластичний. І, навпаки, якщо , 1 ⟨ P D E то попит на продукт нееластичний.

Цінова еластичність пропозиції показує, як зміниться обсяг товару, що пропонується для продажу, у відповідь на зміну ціни даного товару. Якщо при зміні ціни обсяг пропозиції зміниться меншою мірою, ніж ціна, то пропозиція товару нееластична. Якщо ж при зміні ціни обсяг пропозиції зміниться в більшій мірі, ніж ціна, то пропозиція товару еластична.

Коефіцієнт еластичності пропозиції за ціною ( P S E ) розраховується за формулою, що аналогічна формулі коефіцієнту еластичності попиту за ціною:

Коефіцієнт еластичності пропозиції за ціною показує, на скільки відсотків зміниться обсяг пропозиції товару внаслідок зміни цього товару на 1%.

Коефіцієнт цінової еластичності пропозиції на відміну від коефіцієнту цінової еластичності попиту завжди має додатне значення, тому що ціна і пропозиція завжди змінюються в одному і тому ж самому напрямку: при зростанні ціни росте і пропозиція. Якщо , 1 ⟩ P S E то пропозиція є еластичною, якщо ж , 1 ⟨ P S E то пропозиція нееластична.

На ринку відрізняють часткову і загальну рівноваги. Часткова рівновага – це ситуація рівноваги, що виникає на кожному окремому ринку продукту чи ресурсу. Вона утворюється через рівноважні ціни й обсяги виробництва на різноманітних специфічних ринках, які є складовими частинами загальної ринкової системи. Аналіз часткової рівноваги (приміром, ринок комп’ютерів) не враховує умови, що діють в інших сферах і галузях економіки, припускає їх незмінними.

Оскільки ж в економіці усі специфічні ринки взаємопов’язані між собою, туго сплетені мережею цін і зміни на одному ринку спричинюють численні і значні зміни на інших ринках, то існує й загальна рівновага. Загальна рівновага – це така ситуація, за якої всі різноманітні ринки одночасно знаходяться у стані рівноваги, тобто ціни і випуски продукції на них не змінюються. При аналізі загальної рівноваги економічна система розглядається в цілому і досліджується одночасне визначення цін і кількості всіх товарів і послуг всередині економічної системи.

Часткова рівновага може виникати під впливом багатьох нецінових чинників як з боку попиту, так і пропозиції. На зміну попиту впливають:

1. зміни в грошових доходах населення;

2. зміни в цінах на товари-замінники (масло і маргарин);

3. сезонні зміни;

4. очікування покупців, зміни в моді, смаках тощо.

На зміну пропозиції впливають:

• зміни цін на чинники виробництва;

• зміни витрат виробництва внаслідок технічних нововведень, податкової

• політики тощо; зміни цін на інші товари, що приводять до переливу ресурсів;

• збільшення попиту на інші товари; природні, економічні і політичні чинники тощо.

Для розуміння особливостей формування рівноважної ціни велике значення має чинник часу. І для покупців, і для продавців важливо знати, який характер носить рівновага, що встановилася на ринку. Відповідно до цього розрізняють: миттєву, короткострокову і довгострокову рівноваги.

В умовах миттєвої рівноваги пропозиція товарів фіксована, тобто кількість товару не змінюється. Це зв’язано з неможливістю швидкого, миттєвого реагування виробництва на ринкову ситуацію. Для збільшення виробництва і розширення пропозиції потрібний час, а його немає. В такому випадку, коли пропозиція залишається незмінною, ціна повністю залежить від попиту. Збільшення попиту приводить до зростання ціни, і, навпаки, його зниження веде до падіння ціни.

Короткострокова рівновага зумовлена можливістю збільшення виробництва і пропозиції без нарощування кількості обладнання і розширення виробничих потужностей. Цього можливо досягнути за допомогою використання тимчасово діючих чинників, до яких відносяться: понаднормова праця, робота у вихідні і святкові дні, збільшення чисельності робочих змін. В цій ситуації зростання цін, покликане збільшенням попиту, буде підштовхувати товаровиробників до розширення обсягів виробництва товару і збільшення його пропозиції. Завдяки своєчасній реакції товаровиробників на зростання попиту, на ринку встановлюється нова рівноважна ціна, у відповідності з якою кількість пропонованого товару уже буде відповідати кількості попиту на нього. Довгострокова рівновага зумовлена використанням чинників довготривалого характеру. Для задоволення зростаючого попиту необхідно здійснювати нові інвестиції, оновлювати і модернізовувати виробництво, позбавлятись від зношеного і застарілого обладнання, створювати нові або додаткові виробничі потужності, робочі місця. В цих умовах може змінитися і кількість самих виробників за рахунок інвестицій інших підприємців, які були зайняті випуском менш рентабельної продукції.

В результаті, поступове насичення ринку даним товаром призведе до зниження ціни і встановлення нової довгочасної рівноваги, що буде відповідати нормальній (новій рівноважній) ціні. Стосовно ж попиту, то він залишиться попереднім і відповідатиме короткостроковій рівновазі. Нормальна ціна пропозиції як для довгих, так і для коротких періодів визначається діленням сукупних витрат виробництва на кількість товару.

29.Принципи класифікації ринків. Ринок предметів споживання

   Принципи класифікації ринків. Сучасний ринок є складним, полісистемним утворенням. Пізнати ринок неможливо без глибокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається і які взаємодіють між собою. Ринок розмежовують на різні елементи (сектори або сегменти) за такими критеріями: економічне призначення об’єктів ринкових відносин; ступінь зрілості ринкових відносин; відповідність окремих ринків чинному законодавству; територіально-адміністративна ознака. У цій темі ми розглядаємо класифікацію ринків, головним чином, за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин.    За цим критерієм складовими елементами ринку є: 1) ринок предметів споживання; 2) ринок виробничих ресурсів — землі, робочої сили і засобів виробництва; 3) ринок капіталів (капітальних благ); 4) ринок фінансово-кредитних ресурсів; 5) фондовий ринок; 6) ринок науково-технічних розробок та інформації. У даній темі перші три названі сегменти є визначальними, вони становлять матеріальну базу ринкових відносин.    Ринок предметів споживання. Один з найважливіших компонентів суспільного ринку — ринок предметів споживання, призначений для задоволення різноманітних особистих потреб людей.    Цей ринок безпосередньо характеризує взаємозв’язок виробництва і особистого споживання, націленість виробництва на максимальне задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб членів суспільства. Кожна економіка має вибирати кошик споживчих товарів, які повинні бути вироблені. Безпосередньо споживчі товари і послуги виробляє так званий другий підрозділ суспільного виробництва, а в промисловості — галузі групи “Б”. До галузей, які безпосередньо виробляють споживчі блага, належать легка і харчова промисловості, значна частка виробництва машинобудівного, аграрного, будівельного, транспортного комплексів і галузей нематеріального виробництва (охорона здоров’я, освіта, культура тощо).    На ринку споживчих товарів функціонують товари особистого споживання. Вони поділяються на дві великі групи: матеріальні блага і послуги. Матеріальні блага задовольняють особисті потреби людей своїми фізичними, хімічними і біологічними властивостями. Корисність багатьох матеріальних благ перебуває в прямій залежності від природних властивостей речі. Так, хліб, масло, фрукти та інші продовольчі товари мають корисність, тому що містять у собі білки, жири, вуглеводи та вітаміни, необхідні для людського організму. Нафта є корисною як паливо, бо в процесі її згорання виділяється велика кількість теплової енергії.    З розвитком виробництва корисність все більшої кількості матеріальних благ особистого споживання формується в процесі виробництва. Це стосується таких економічних благ, як посуд, меблі, холодильники, телевізори, одяг, будинки і т. д. Праця та інтелект людини в поєднанні з наукою дають можливість виробляти матеріальні блага з більш високими рівнями корисності. Це легко простежити на поколіннях холодильників, легкових машин, телевізорів, комп’ютерів та багатьох інших предметів споживання.    Усезростаючу роль на ринку споживчих товарів виконують послуги.    Послуги — відповідна діяльність людини, що спрямована на задоволення особистих потреб, але не набуває речовинно-матеріальної форми. Відмінність корисності послуг від корисності речових благ полягає в: - фізичній невідчутності, тому що їх неможливо відчути органами чуття; - невід’ємності від свого джерела (трудової діяльності), тоді як продукт у вигляді речі існує незалежно від наявності або відсутності джерела його виникнення; - неможливості їх накопичення та зберігання; послуга існує одночасно в момент “виробництва” та “споживання”; - індивідуальності та плинності якості: однакові продукти-речі мають одні й ті самі якості, тоді як однакові послуги можуть надаватися на більш високому або більш низькому рівні.    Послуги, які формують ринок споживчих товарів, обумовлюються набором бажаних характеристик. Саме цей набір диференціює їх як блага і є умовою формування різних галузей у сфері послуг особистого споживання. Це такі галузі: - оптова і роздрібна торгівля; - транспорт і зв’язок; - освіта, культура та мистецтво; - кредитно-фінансова сфера в тій частині, яка обслуговує особисті потреби людей; - комунальні послуги; - потреби відпочинку: готельні та ресторанні послуги, туризм тощо.    Особливим елементом ринку товарів особистого споживання є духовні блага: книжки, журнали, газети, наукові відкриття, частка яких на ринку товарів особистого споживання неухильно зростає.    Місткість ринку споживчих благ залежить від виробничих можливостей кожної окремої галузі.    Чим потужніші галузі і сфери, що виробляють засоби для життя (їжу, одяг, житло, автомобілі, меблі, побутову техніку і безліч інших речей та послуг), тим більшим, місткішим і з більшою кількістю секторів буде кошик товарів вітчизняного виробника. Українське виробництво тривалий час перебувало у стані глибокої кризи і занепаду, тому ринок вітчизняних споживчих товарів у 1999 р. був утричі меншим ніж у 1990 р. Із 2000 р. ситуація на національному ринку споживчих товарів починає виправлятися на краще, оскільки тепер щорічно виробництво споживчих товарів зростає.    У сучасній економіці України прийняття більшості важливих рішень щодо особистого споживання ґрунтується на системі ринків і цін. У ринковій системі споживачі віддають свої гроші, щоб купувати те, що найбільше хочуть, подібно до виборців, які віддають голоси на виборах. Ті споживачі, що мають найбільше грошей, справляють найбільший вплив на вибір того, що виготовляти і хто користуватиметься благами.    Отже, виробництво взаємодіє з особистим споживанням людей через такі ключові категорії, як пропонування, продуктивність праці, витрати виробництва, якість продукції, уподобання споживачів і їх платоспроможний попит.    На обсяг пропонування засобів до життя впливає фактор часу (див. рис. 9.1).    Припустимо, що підприємства харчової галузі виробляють і постачають на ринок вироби з м’яса, наприклад шинку.    У межах найкоротшого періоду в розпорядженні виробників не має часу, щоб відреагувати на зміни в попиті, тим більше на зміни в пропонуванні. Їм недосить часу, щоб зробити позитивні зміни у виробництві або збільшити обсяг виробництва. Тому, як це видно на рис. 9.1 а, підвищення ціни попиту з P₀ до P_m лише нормує споживання фіксованої кількості шинки, але ніяким чином не веде до зростання обсягу її виробництва. Тому крива пропонування шинки S_МQ₀ буде абсолютно нееластичною, тобто вертикальною.

   У межах короткого періоду виробничі потужності окремих виробників і всієї галузі залишаються незмінними. Але в підприємств є досить часу, щоб використати свої потужності більш-менш інтенсивно. Так, у межах даного періоду підприємства не здійснюють ніяких змін, але можуть інтенсивніше використовувати працю, а тим самим і технологічні можливості виробництва. Результатом буде зростання виробництва продовольчого продукту як реакція на збільшення попиту. Така реакція з боку виробників галузі означатиме більш високу можливість пропонування шинки, що й показує пряма S_s на рис. 9.1 б. Зверніть увагу, що збільшення попиту в даному разі відносно більше ніж у межах найкоротшого ринкового періоду, зміна кількості пропонування продукції з Q₀ до Q_s і відносно менша зміна ціни — з P₀ до P_s. Ціна, таким чином, виявляється нижчою ніж у прикладі з найкоротшим ринковим періодом.    У тривалому періоді достатньо часу для того, щоб підприємства галузі встигли прийняти всі рішення щодо пристосування своїх ресурсів до вимог нової ситуації на ринку попиту. Окремі підприємства можуть розширити виробничі потужності; нові підприємства можуть увійти до складу галузі (а старі — покинути її). Крім того, підприємства можуть піднести продуктивність праці і знизити витрати на ціну пропонування на шинку.    На рис. 9.1в показано, що результатом буде зниження ціни — з P_s до P_i і до P₀ і велика зміна пропонованої продукції (з Q₀ до Q_i і до Q΄ i) як реакція на розширення попиту. Останнє свідчить, що затрати праці та витрати виробництва знизилися до вихідного пункту, яким є ціна P₀, хоча масштаби виробництва, пропонування і попиту збільшилися.    Виробництво споживчих благ для людей має бути адекватним платоспроможному попиту населення. Якщо рівновага відсутня, то в суспільстві виникає диспропорція: не вистачає певної кількості товарів однієї групи і виникає перевиробництво товарів іншої. Ринок, як було показано в темі 8, через конкуренцію, ціни, взаємодію попиту і пропонування та інші механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує ринкову нерівновагу і забезпечує збалансоване функціонування виробництва й особистого споживання.    Таким чином, щоб збільшити обсяги виробництва і пропонування галузі, потрібно: - піднімати продуктивність праці; - знижувати вартість продукції та її ціну; - підвищувати рівень оплати праці, тобто грошові доходи працюючих.    За таких умов крива пропонування шинки буде абсолютно еластичною, ціни можуть не знижуватися через швидке зростання оплати праці; на цій основі зростатимуть доходи населення, а значить, і попит на шинку. Пропонування буде еластичним, що свідчитиме про зростання обсягів виробництва засобів до життя та обсягів його купівлі на ринку населенням.