7.Економічні інтереси, їх сутність і структура

Потреба, як усвідомлене й сформоване відносно рівня культури індивіда бажання або почуття нестачі, реалізується через інтерес.Інтерес - це форма вираження потреби. Проте інтерес не є тотожним потребі. Він відрізняється від потреби таким:

по-перше, інтерес виступає як оптимальний засіб реалізації потреби, що включає конкретні цілі і дії. Потреба містить у собі завдання, а інтерес - спосіб його досягнення;

по-друге, інтерес - це потреба, яка на шляху своєї реалізації проходить складний процес соціального визрівання. Останнє означає, що інтерес формується з урахуванням і під впливом усієї сукупності виробничих відносин суспільства. Ця залежність відображається в тому, що людина вибирає не просто будь-який спосіб задоволення своєї потреби, а саме такий, який дозволяє їй закріпити або посилити своє місце в системі виробничих відносин і в суспільстві в цілому.

Інтереси, як і потреби, існують у певній системі. Виступаючи формою реалізації потреб, система інтересів, проте, не є повторенням самої системи потреб. Це обумовлено тим, що, з одного боку, інтерес є способом здійснення потреби, а отже містить різні завдання, мету, ідеали. А з іншого боку, інтерес формується через систему виробничих відносин, тому система інтересів має певні особливості порівняно із системою потреб. У загальній сукупності інтересів вирізняють такі їх елементи.

Інтерес окремої особи. Він пов'язаний з потребами конкретної людини й охоплює все багатограння його бажань, які формуються як його життям і розвитком як біосоціальної істоти, так і його участю в самій системі суспільного виробництва. Це інтерес до споживання певних матеріальних і духовних благ, інтерес до участі в економічному, соціальному, політичному й духовному процесах, що відбуваються в суспільстві. Цей інтерес чітко персоніфікований і здебільшого індивідуалізований, що відображає об'єктивний процес розвитку потреб. Реально він знаходить свій вираз у формуванні особою певних завдань цільової настанови й способів їх реалізації.

Другим елементом системи інтересів виступає інтерес певного угруповання людей.Його часто визначають як колективний інтерес Це інтерес, що може бути поданий як інтерес якогось угруповання, яке формується в процесі господарської діяльності, наприклад, інтерес колективу підприємства або інтерес акціонерів. Цей інтерес може знаходити відображення в різних способах реалізації таких колективних потреб. Груповий інтерес реалізується через його персоніфікацію в окремому індивіді, хоч і не може бути зведеним до простої суми завдань або цілепокладання членів колективу.

Третій елемент у системі інтересів - це суспільний інтерес. Він часто асоціюється з державним інтересом, оскільки держава уособлює основи організації життя суспільства. Цей інтерес пов'язаний із задоволенням потреб усього суспільства і знаходить відображення, наприклад, у забезпеченні однакових умов для функціонування господарюючих суб'єктів, у досягненні зростання суспільного виробництва, у забезпеченні соціального захисту найбільш уразливих верств населення від негараздів суспільного виробництва тощо.

Кожен із наведених елементів, залежно від своєї структурної побудови, у свою чергу, може мати особливі ланки інтересів, які будуть складатись у межах одного й того самого елемента (наприклад, колективного), але мати власні специфічні особливості.

Перелічені найбільш загальні елементи системи інтересів тісно пов'язані між собою і постійно взаємодіють. їх взаємозв'язок і взаємодія характеризуються, перш за все, певною тотожністю. Те, що потрібно чи вигідно людині, потрібно й вигідно і колективу, і державі. Іншими словами, ми можемо сказати, що загалом інтереси особистості й інтереси суспільства значною мірою збігаються. Але це ще не означає повну відсутність будь-яких розбіжностей, а в певних випадках і протилежності. Ця взаємодія може бути досить суперечливою і конфліктною. Як правило, така ситуації пов'язана з тими трансформаціями, що відбуваються з інтересом у процесі його формування. У цьому формуванні беруть участь багато чинників, і може так статися, що інтерес з особливого елемента системи інтересів перетворюється на такий, що вступає в суперечність з усією системою інтересів. Скажімо, колективний інтерес може стати інтересом з ознаками груповщини, особистий перетворитись на егоїстичний тощо. Усі ці особливості формування інтересів різних суб'єктів (індивіда, колективу і держави) необхідно постійно враховувати, бо тільки так можна досягти гармонізації всієї системи економічних інтересів суспільства.

Економічний інтерес, у свою чергу, трансформується в зацікавленість, у певний стимул. Стимул відрізняється від інтересу тим, що він суб'єктивний і виступає як усвідомлена форма інтересу. По суті,стимул є безпосереднім мотивом до реалізації потреби.

Серед економічних інтересів, які представлені певною системою, часто виділяють основний інтерес суспільства. Він в узагальненій формі відображає сутність економічної системи і покликаний бути головною цільовою настановою в розвитку економічної системи.

Для ринкової економіки таким провідним головним інтересом є інтерес споживача. Саме навколо нього і задля нього функціонує ринкова економіка. А оскільки цей інтерес постійно змінюється в напрямі зростання вимоги до тих матеріальних благ і послуг, які його задовольняють, то це спонукає виробника до постійного оновлення своєї продукції, посилення її якості. З іншого боку, інтерес споживача завжди пов'язаний з певним обмеженням, яке окреслено його доходами. Ураховуючи це, виробник постійно шукає шляхи відносного зменшення вартості товарів, а це можна досягти тільки з упровадженням новітніх технологій, нової організації праці тощо.

Отже, інтерес споживача в процесі його задоволення стимулює розвиток виробництва, застосування в ньому досягнень науки і техніки й загалом сприяє прогресу суспільства.

Економічні суперечності, їх характер та класифікація Суперечності - джерело розвитку

Суспільне виробництво постійно знаходиться в русі. Загальною рисою цього руху є процес постійного розвитку суспільного виробництва. У зв'язку з цим виникає питання про внутрішнє джерело цього руху. Таким джерелом виступають суперечності.

Кожне явище має протилежні сторони, які, утім, тісно пов'язані між собою і являють певну цілісність. Існування цієї цілісності (явища) можливе тільки за умов вирішення й подолання суперечностей.

Прикладом може бути протилежність між потребами суспільства і станом розвитку його виробництва, а відтак, і можливостями цього виробництва щодо задоволення потреб суспільства. Вирішення цієї суперечності стає основою розвитку суспільства, але на місце вирішеної суперечності з'являється нова суперечність, вирішення якої знову просуває суспільство вперед шляхом прогресу, і так нескінченно. Таким чином, розв'язання суперечностей і є джерелом саморозвитку явищ. Ця взаємодія, як відомо, цілком визначається законом єдності і боротьби протилежностей.

Суперечності постійно притаманні явищам, мають свою власну логіку розвитку. Спочатку на якийсь даний момент між сторонами явища існує тотожність, потім вона змінюється на відмінність, а згодом переростає в суперечність, у конфлікт, який має бути розв'язаним.

Способи вирішення суперечностей можуть бути різними. Так, стихійне розв'язання конфлікту між виробництвом і споживанням може бути здійснено внаслідок економічної кризи. Цей спосіб небажаний для суспільства, бо пов'язаний зі знищенням частки продуктивних сил або з їх неповним використанням. Більш прийнятним для суспільства є таке вирішення суперечностей, яке передбачає найменш конфліктний його варіант. Це може бути здійснено державою за рахунок удосконалення господарчого механізму шляхом пристосування, наприклад, потреб до можливостей суспільного виробництва і т.ін.

Механізм саморозвитку явищ передбачає, таким чином, різноманітні шляхи вирішення суперечностей, але в розвинутому суспільстві необхідно постійно аналізувати ті суперечності, які виникли в житті суспільства, шукати оптимальні варіанти їх вирішення і передбачати нові суперечності, які прийдуть на зміну вже подоланим старим. Цей постійний процес вирішення суперечностей занадто складний, бо вирішення, наприклад, економічних суперечностей вимагає суттєвих зрушень не тільки в економіці, але й в інших сферах життя суспільства - у політиці, ідеології, у законодавстві тощо.

Економічні суперечності мають певну структуру, і в цьому розумінні мова може йти і про їх систему. Це можуть бути загальноекономічні суперечності, до яких можна віднести суперечності між споживанням та виробництвом, між продуктивними силами та виробничими відносинами. Дещо менший за рівнем зріз суперечностей - це суперечності міжгалузеві. Прикладом може бути суперечність між рівнем розвитку металургійної і металообробної галузей і т.ін. Існують також внутрішньогалузеві суперечності і суперечності, притаманні окремому підприємству.

З означеної сукупності суперечностей, з огляду на предмет політекономії, особливе значення мають суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами. Ці дві сторони суспільного виробництва тісно пов'язані між собою і утворюють цілісність, якою є суспільне виробництво. У цій єдності більш статичним елементом є виробничі відносини. Продуктивні сили - більш рухливий, революційний елемент. І хоча кожен з цих елементів (сторін) суспільного виробництва має свою власну логіку розвитку, усе ж таки вирішальною для суспільного виробництва є їх взаємодія.

Характер взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин полягає в тому, що на якийсь даний момент між ними встановлюється рівновага. Потім розвиток продуктивних сил починає обганяти розвиток виробничих відносин. Цей процес є абсолютно неминучим, бо продуктивні сили являють собою динамічний революційний елемент. Між продуктивними силами й виробничими відносинами виникає суперечність, яка поступово посилюється і може набути яскраво конфліктної форми. Це свідчить про те, що виробничі відносини вже не відповідають новому рівню розвитку продуктивних сил і гальмують рух останніх. У такому випадку настає революція, яка, до речі, не обов'язково, хоч і найчастіше, відбувається у формі гострого (навіть збройного) конфлікту в суспільстві й наслідком якої є встановлення відповідності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил. Як правило, такий конфлікт веде до зміни способу виробництва або до суттєвих змін в етапах розвитку суспільства.

Установлена відповідність між виробничими відносинами і продуктивними силами може супроводжуватись і тим, що виробничі відносини певною мірою випереджають розвиток продуктивних сил і саме тому виступають певним стимулом розвитку останніх.

Україна, яка в межах СРСР була колоніальною часткою великої російської імперії, уже в роки, які передували отриманню нею незалежності, мала гострий конфлікт між рівнем розвитку продуктивних сил і виробничими відносинами. Вони явно відставали від продуктивних сил і гальмували їх розвиток. Саме тому, за суто об'єктивних умов, у нашій країні, як, до речі, і в інших самостійних державах, що виникли на теренах колишнього Радянського Союзу, почалася революція. Вона, на щастя, не набула форми збройного конфлікту, але ті великі страждання, які супроводжують такі соціальні потрясіння і весь тягар яких лягає, перш за все, на плечі простого люду, Україна пізнала повною мірою.