9.Продуктивні сили суспільства. Показники розвитку продуктивних сил
Економічна система являє собою складний господарський організм, який постійно вдосконалюється і розвивається під впливом зміни і розвитку компонентів системи. Вона включає всі чинники виробництва і всі економічні процеси, що відбуваються в суспільстві. Основними її компонентами є продуктивні сили суспільства" виробничі відносини та господарський механізм. Що ж таке продуктивні сили суспільства? (рис. 1.5).
Рис. 1.5. Структура продуктивних сил суспільства
До складу продуктивних сил входять засоби виробництва і люди, які володіють виробничим досвідом і приводять у дію засоби виробництва. До структури продуктивних сил в усіх формаціях належать також сили природи, які використовують люди: вітер, сонце, вода тощо. За сучасних умов до складу продуктивних сил включається також наука, форми і методи організації виробництва. Окремим важливим елементом продуктивних сил стала інформація.
Отже, сучасні продуктивні сили є складною системою, яка включає матеріальні та духовні, суспільні та природні елементи. У процесі історичного розвитку їх склад у цілому, як і окремих елементів, постійно збагачується.
Упродовж тривалого часу (до виникнення машинного виробництва) потреби виробництва задовольняли робітники з низьким рівнем освіти і кваліфікації та нескладні за своєю будовою засоби виробництва. За сучасних умов робітники, як правило, мають високий рівень освіти (переважно середню та середню спеціальну) та кваліфікації і використовують високоефективні засоби виробництва. Нинішній стан автоматизації виробництва вимагає все більшого залучення висококваліфікованої робочої сили, яка характеризується творчими здібностями.
За нинішніх умов у системі продуктивних сил, виробничі функції все більше виконують не особисті, а матеріальні фактори виробництва. Стрімкими темпами зростає уречевлена праця в структурі сукупної праці, підвищується продуктивність праці. Продуктивні сили є чинниками, які забезпечують перетворення речовини природи в продукти, необхідні для задоволення потреб людей.
Рівень розвитку продуктивних сил характеризується якістю робочої сили, технічною озброєністю праці, ступенем оволодіння силами природи, рівнем розвитку науки, суспільного поділу праці та інших елементів системи.
Основними показниками розвитку продуктивних сил є:
1) освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки робочої сили;
2) технічна, енергетична озброєність та фондоозброєність праці;
3) рівень розвитку поділу та кооперації праці.
Нові знання матеріалізуються в нових засобах праці. Унаслідок розвитку науки з'являються нові ідеї та розробки, створюється досконаліша техніка, технологія й нові предмети споживання. Вони формують необхідні умови для подальших кількісних зрушень у сфері наукових досліджень, результати яких запроваджуються у виробництво. Це сприяє підвищенню продуктивності праці та ефективності виробництва, поліпшенню якості продукції. Така приблизно схема дії науково-технічного прогресу, що веде до розвитку науки, техніки, технології виробництва і підвищення рівня життя людей
10. Суспільний поділ праці — відокремлення різних видів трудової діяльності в межах світового господарства (в тому числі окремих регіонів), національної економіки й окремого підприємства, внаслідок чого значно зростає продуктивність суспільної праці.
У межах світового господарства відбувається всесвітній або міжнародний поділ праці. Це вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що передбачає спеціалізацію окремих країн щодо виробництва певних видів продукції для обміну через купівлю-продаж на світовому ринку.
Поділ праці всередині суспільства здійснюється за основними родами діяльності (землеробство, промисловість, сфера матеріального і нематеріального виробництва). Цю форму суспільного поділу праці називають загальним поділом, поділ родів виробництва на окремі види та підвиди — частковим, поділ праці всередині підприємства (виокремлення цехів, дільниць, відділів, служб, бригад, поділ за професіями і спеціальностями) — одиничним (за К. Марксом).
З'ясування сутності четвертого великого суспільного поділу праці передбачає визначення термінів переходу кількості в якість, тобто того моменту, коли поступове збільшення кількості зайнятих у сфері послуг (як один із критеріїв поділу) дасть підставу стверджувати про формування відносно відокремленої сфери суспільного відтворення. Так, у 1870 р. кількість зайнятих у найважливіших сферах нематеріальних форм багатства і послуг у США (наука, освіта, охорона здоров'я, фінансові послуги, господарські послуги держави, нематеріальні послуги населенню тощо) становила 2 млн осіб (17,5 % від загальної кількості зайнятих), у 1970 р. — 41 млн осіб (62 % від загальної кількості зайнятих). Крім того, кількість зайнятих у виробництві всіх видів матеріальних послуг (торгівля, транспорт, зв'язок, хімчистки, пральні тощо) з 1870 по 1969 рік зросла з 1,5 до 23,5 млн осіб. Отже, виокремлення сфери послуг у самостійну сферу не обов'язково датувати періодом 1947—1949 рр., упродовж яких кількість зайнятих у цій сфері перевищила кількість зайнятих у виробництві матеріально-речового продукту. Адже до сфери послуг належить комплекс галузей, які виробляють не матеріально-речові продукти (автомобілі, одяг, продукти харчування тощо), а споживчі вартості у формі конкретної трудової діяльності. Якщо виходити з кількісних критеріїв розвитку інших економічних явищ і процесів (наприклад, перетворення національних корпорацій на транснаціональні, за оцінками деяких західних учених, здійснюється при наявності не менше 25 % зовнішньоекономічних операцій; підприємство стає монополістом, коли його частка на ринку перевищує 35 % (згідно із законом України), то четвертий великий суспільний поділ праці відбувався у США наприкінці XIX — у другій половині 20-х років XX ст. В Україні на початку 2003 р. у сфері послуг було зайнято 32,5 % працездатного населення, що свідчить про завершення четвертого великого суспільного поділу праці (у 1960 р. у сфері послуг в Україні працювали 24,1 % осіб).
Найбільший вклад у теорію суспільного поділу праці в домарксовий період вніс А. Сміт, який вважав суспільний поділ праці важливим фактором зростання продуктивності праці. За розрахунками американського економіста Е. Денісона, внесок цього фактора у створення ВНП (разом з рівнем освіти і кваліфікації, підприємницькою діяльністю) становить майже 12 %. Окремими чинниками в дії цього фактора є підвищення вправності і майстерності кожного часткового працівника, економія часу на переході від однієї роботи до іншої (а отже, й витрат на набуття іншої спеціальності), спеціалізація знарядь праці, що ініціює винаходи і застосування машин.
Негативними наслідками поділу праці є однобічний розвиток працівника, його відчуження від інших видів праці, технологічне підкорення праці капіталом тощо. Тому за сучасного капіталізму впроваджують форми і методи наукової організації праці, здатні частково подолати ці форми відчуження: ротація робочих місць, робота автономних бригад, гуртків якості тощо.
Ступінь розвитку продуктивних сил виявляється у ступені розвитку суспільного поділу праці. Так, у колишньому СРСР на початку 20-х років XX ст. у народному господарстві налічувалося до 20 галузей, наприкінці 80-х років — майже 400. В Україні нині — до 300 галузей народного господарства, у США (лише у промисловості) — приблизно 700, а кожна наступна виокремлюється тоді, коли обсяг випущених нових товарів перевищує 1 млрд дол. Однак між розвитком продуктивних сил і розвитком суспільного поділу праці не існує прямо пропорційної залежності, оскільки розвиток суспільного поділу праці значною мірою залежить від розмірів країни, її забезпеченості ресурсами (природними, людськими та ін.), їх якості (особливо якості трудових ресурсів), ємності внутрішнього ринку та від інших факторів.
Для України першочерговою проблемою у цій сфері є участь у всебічному міжнародному поділі праці в країнах СНД (проблема збереження раціональних господарських зв'язків) і в країнах світу.