Розподіл доходів домогосподарств

Розподіл як економічна категорія - це не тільки розподіл результатів виробництва. Це і розподіл економічних ресурсів, або чинників виробництва. Розподіл дає змогу повніше задовольняти потреби домогосподарств, створює умови і додаткові стимули для їх розвитку.

Принципи розподілу, його характер, частку різних суб'єктів господарювання у новоствореній вартості визначають відносин власності. Кожному типу економічної системи властива своя специфічна, конкретно-історична форма власності, яка і визначає свої принципи розподілу доходів. Історія економічної думки знає розподіл за працею, капіталом, власністю, чинниками виробництва.

У процесі розподілу дохід домогосподарств набирає форми заробітної плати, прибутку, ренти, орендної плати, відсотка та ін.

Заробітна плата - це ринкова ціна вирішального чинника виробництва - робочої сили, що сплачується найманому працівнику за одиницю часу послуг праці.

Прибуток - реалізована додана вартість, що присвоюється власниками засобів виробництва. Тобто, це сума, на яку Доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Дохід домогосподарств, крім прибутку, виступає також у формі відсотка. Відсоток є доходом для тих домогосподарств, які мають на своїх рахунках у банках тимчасово вільні грошові кошти або вклади у майно державних підприємств. Водночас відсоток - це витрата для тих домогосподарств, які беруть кредит, адже вони повинні зі свого прибутку сплачувати ставку відсотка на взяті в позику грошові кошти.

Формою доходу домогосподарств є також рента. Це дохід для власника особливих природних умов виробництва, насамперед у виробництві сільськогосподарської продукції. З іншого боку, рента - це витрати для орендаря за користування земельними ділянками та ін.

Орендна плата - це форма доходу домогосподарства як орендодавця-власника за передану земельну ділянку та інше майно у строкове платне володіння і користування.

Вона, крім ренти, містить відсоток на вкладений раніше в певну земельну ділянку капітал.

В умовах ринкової економіки всі ці конкретні форми доходу домогосподарств співіснують, взаємодіють, удосконалюються.

У розподілі отриманих домогосподарствами сукупних доходів можна виділити два етапи. Перший етап - це розподіл загального доходу. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і домогосподарства як суб'єкти економічної діяльності. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку доходу. Пропорція розподілу доходу між державою і домогосподарствами має важливе значення для забезпечення потреб суспільства і потреб домогосподарств. В умовах ринкових відносин це одна з принципових проблем реалізації економічної політики держави, від правильного вирішення якої залежить розвиток суспільного виробництва в цілому.

Пропорції розподілу доходу між державою (бюджетом) і домогосподарствами складаються під впливом кількох чинників. Головне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарської діяльності. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок доходу, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап - це розподіл і використання доходу, що залишився у розпорядженні домогосподарств після здійснення платежів до державного бюджету.

Західна економічна наука у вивченні проблем відносин розподілу виділяє два основних підходи: функціональний та особистий розподіл доходів. Перший означає, що дохід суспільства розподіляється відповідно до функцій, які виконують отримувачі грошових доходів: на заробітну плату, що виплачується за роботу; рента і відсоток - за ресурси, їх власникам; прибуток - власникам фірм.

Особистий розподіл доходів - це спосіб, за допомогою якого сукупний дохід суспільства розподіляється серед всіх домогосподарств.

Після розподілу сукупного доходу серед домогосподарств відбувається його перерозподіл. Він здійснюється через механізм ціноутворення, сплати різних видів податків до державного бюджету, внесків населення країни до громадських, доброчинних фондів тощо, а також соціальних витрат держави. На основі цього перерозподілу сукупного доходу формуються похідні доходи домогосподарств. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям тощо.

Розуміння сутності відносин розподілу, принципів і характеру розподілу доходів є головним моментом в оцінці економічної ролі домогосподарств у суспільстві.

Одну з фундаментальних проблем політичної економії становить проблема нерівномірності розподілу доходів у суспільстві, передусім у розподілі доходів від власності.

В офіційній статистиці країн Заходу наводяться дані про те, що дохід найбідніших сімей продовжує знижуватися, а найбагатших сімей -зростати. Водночас, за визнанням зарубіжних економістів, більшість домогосподарств мають незначну власність або взагалі не мають її. Подібна тенденція сьогодні спостерігається і в Україні.

Заощадження домогосподарств

Заощадження - це економічний процес, пов'язаний із забезпеченням в майбутньому власних потреб домогосподарств.

Та частина доходу (У), що залишається невикористаною при витратах на поточні споживчі потреби (С), є заощадженнями домогосподарств (S). Вони дорівнюють різниці між доходами і поточним споживанням. Домашні господарства заощаджують внаслідок різних причин, серед яких: накопичення коштів для купівлі нерухомості та дорогих предметів тривалого користування та ін.

Найпоширенішими формами заощаджень домогосподарств є нагромадження у вигляді грошової готівки, придбання акцій та облігацій, внески в банки та ін.

Цікавим ставленням до заощаджень є думка американського економіста М. Фрідмена. Він вважає, що мотиви для їх створення існують у функціях, які заощадження виконують у процесі відтворення домогосподарства. По-перше, заощадження вирівнюють потік доходу, роблять споживання більш рівномірним; по-друге, приносять прибуток у вигляді відсотків. М. Фрідмен вважає, що вкладання грошових коштів у фізичний капітал (засоби праці), є надійнішим, ніж у людський капітал, через віддаленість у часі одержання доходу.

Основним чинником, який визначає рівень заощадження, є дохід домогосподарства:

S=S(Y)

Однак заощадження залежить не тільки від доходу домогосподарства, але й від граничної схильності до заощадження (MPS).

Як видно з таблиці 10.3, гранична схильність до заощадження визначається як відношення будь-якої зміни в заощадженнях до тієї зміни в доході, яка його викликала:

За даними таблиці, у другому році дохід зріс на 2000 грн., а величина заощаджень зросла лише на 400 грн. Отже, граничну схильність до заощадження можна розрахувати як відношення приросту заощаджень до приросту доходу: 400:2000=0,2; тобто вона складатиме у цьому прикладі 0,2%

Отже, визначивши закономірності, що притаманні споживанню та заощадженню, можемо дійти висновків:

1) якщо споживання та заощадження в сумі дають величину доходу домогосподарства (С + S = Y), тоді сума граничної схильності до споживання та граничної схильності до заощадження дорівнює 1 (МРС + MPS = 1). Наприклад, з таблиці 10.3 видно, що у другому році МРС+MPS = 0,8 + 0,2 я 1; у третьому році 0,7 + 0,3 = / і т. д. Отже, МРС = 1 - MPS і MPS = 1 - МРС

2) головним чинником, який впливає на рівень споживання і рівень заощадження, є дохід домогосподарства. Як правило, в міру зростання доходу зростають як споживання, так і заощадження домогосподарств. В умовах стабільного економічного зростання гранична схильність до споживання має тенденцію до зниження, а гранична схильність до заощадження — до зростання. В умовах же економічної нестабільності, інфляції гранична схильність до споживання набуває тенденції до збільшення, а гранична схильність до заощадження - до зменшення. За таких умов своєрідним видом заощадження є придбання домогосподарствами нерухомості, земельних ділянок, виробничого обладнання, транспортних засобів та предметів тривалого користування;

3) доходи і заощадження домогосподарств у розвинених країнах широко використовується як потужне джерело інвестицій в національну економіку. Як свідчить досвід цих країн, залучення коштів домогосподарств в інвестиційну сферу шляхом продажу акцій приватних підприємств та інвестиційних фондів може бути не тільки джерелом капіталовкладень, а й одним із методів захисту особистих заощаджень домогосподарств від інфляції. Для стимулювання інвестиційної активності домогосподарств необхідно створювати широку мережу посередницьких фінансових організацій - інвестиційних банків і фондів, страхових компаній, пенсійних фондів, будівельних компаній тощо та забезпечити захист домогосподарствам, які готові вкладати свої кошти у фондові цінності, встановивши строгий контроль держави за підприємницькими структурами, що претендують на залучення грошових коштів громадян.