30.Ринки факторів виробництва

Утворення похідного попиту

Згадайте загальну схему кругообігу товарів і грошей (див. тему 1, рис. 1.1). Згідно з цією схемою підприємства і домогосподарства на ринку зустрічаються двічі: на ринку ресурсів домогосподарства є продавцями, а підприємства — покупцями; на ринку кінцевих товарів і послуг — навпаки. Отже, ці два ринки тісно пов язані між собою. Адже для підприємства ціни ресурсів визначають рівень виробничих витрат, обсяг виробництва товарів та його прибуток. А для домогосподарства ціна на ресурси визначає

його грошові доходи та споживчий вибір. Співвідношення цін на різноманітні ресурси формує структуру споживання та структуру доходів.

Тому завдання даної теми: дослідити ті фактори, що впливають на попит на економічні ресурси.

Похідний попит за досконалої конкуренції

Ресурси задовольняють потреби виробника не безпосередньо, а опосередковано: виробник не купуватиме працю чи капітал, якщо вони не можуть бути використані продуктивно. Тому попит на будь-який ресурс залежить від продуктивності ресурсу при створенні товару.

У той же час, попит навіть на найпродуктивніший і найунівер-сальніший ресурс буде близький до нуля, якщо товар, виготовлений з нього, не матиме збуту. Отже, попит на певний ресурс залежить також від попиту та ціни на виготовлений з нього товар, що реалізується на ринку кінцевих продуктів. Не тому дороге вино "Мускат червоний білого каменя", що дорогий виноград, з якого воно виготовлене, а навпаки: виноградники, що ростуть в унікальній щодо кліматичних

умов долині біля села Білокам'янка в Криму, дорогі тому, що з них виготовляють це вино.

Таким чином, попит на ресурси с похідним попитом, тобто таким, що залежить від попиту на товари, що виробляються з їх допомогою.

Проаналізуємо ситуацію, коли виробник купує ресурси та продає продукт на конкурентному ринку.

Як відомо, в короткостроковому періоді діє закон спадної граничної продуктивності змінного фактора, тобто, починаючи з певного моменту, кожна нова додаткова одиниця змінного фактора призводить до меншого приросту продукту, ніж попередня (табл. 13.1)'.

Таблиця 13.1

Граничний продукт змінного фактора в грошовому вираженні на конкурентному ринку (праця — змінний фактор, капітал — постійний)

Граничний продукт у грошовому вираженні (MRP) — це продукт загальної виручки внаслідок використання кожної додаткової одиниці змінного фактора виробництва:

MRP = ATR/AL.

Граничні витрати на ресурси (MRC) — це величина, на яку зростають сукупні витрати при збільшенні залучених ресурсів на олинишо:

MRC = ATC/AL.

Щоб максимізувати прибуток, фірма повинна використовувати додаткові одиниці будь-якого виду ресурсів до тих пір, поки кожна наступна одиниця дає приріст валової виручки фірми більший ніж приріст її сукупних витрат. Межею діяльності залучення додаткових ресурсів буде точка, в якій врівноважуються граничний продукт у грошовому вираженні та граничні витрати на ресурс:

MRP = MRC.

Оскільки виробник купує ресурси на конкурентному ринку, то ціни на них залишатимуться незмінними і не залежатимуть від кількості залучених ресурсів. Щодо ресурсу праці, то граничні витрати на ресурс будуть дорівнювати заробітної платі (W), тоді:

MRP = W.

Наприклад, якщо зарплата становить 20 грн., то для ситуації, що наведена в табл. 13.1, доцільно залучати 6 працівників, оскільки сьомий працівник коштуватиме виробникові 20 грн., а приріст валової виручки буде лише 16 грн.

Для моделі конкурентного ринку ресурсів крива попиту на певний ресурс збігатиметься з кривою граничного продукту у грошовому вираженні (рис. 13.1).

Фактори, що впливають на обсяги залучення ресурсів до

виробничої діяльності:

1) рівень зарплати, який склався на ринку праці. Його зміна перемістить лінію W, вгору або вниз, що змінить точку її перетину з кривою MRP;

2) зміна цін на продукт, тоді переміститься сама крива MRP;

3) зміна продуктивної

праці.

31.Ринок капіталів - це частина фінансового ринку, де форму­ються попит і пропозиція в основному на середньо- і довго­строковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капі­тал і де формуються попит і пропозиція на нього.

 Позиковий капітал - це кошти, віддані в позику під певний відсоток за умови повернення.

Формою руху позикового капіталу є кредит. Основним його джерелом служать кошти, що вивільняються в процесі відтво­рення: амортизаційні фонди підприємств, частина оборотного капіталу в грошовій формі, прибуток, що йде на відновлення і розширення виробництва, грошові доходи і заощадження всіх верств населення. На ринку капіталів кредити надаються на термін понад рік.

Ринок капіталів сприяє зростанню виробництва і збільшен­ню товарообігу, руху капіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, відновленню ос­новного капіталу.

Економічна роль цього ринку полягає в його спроможності об'єднати дрібні, розрізнені кошти й у такий спосіб активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва та капіталу.

З функціональної точки зору ринок капіталів - це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення: з інституційної - сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий капітал.

Таким чином, ринок капіталів - це складова частина фінан­сового ринку, що розпадається на ринок цінних паперів і ри­нок середньо- і довгострокових банківських кредитів. Це також найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів для уряду, корпорацій і банків. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти в основному для задоволення коротко­строкових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах. Він охоплює оборот позиково­го і банківського капіталів, комерційного і банківського кре­дитів, а також функціонування кредитних аукціонів.

Ринок капіталів пройшов еволюцію від зародження на ринку простого товарного виробництва у формі обігу лихварського капіталу до широкого розвитку ринку позикових капіталів на загальному ринку (об'єкт угоди - наданий у позику грошовий капітал на основі співвідношення попиту і пропозиції на цей товар і ставки позикового (кредитного) відсотка).

Найрозвиненішим можна вважати ринок капіталів США. Він вирізняється розгалуженістю, наявністю могутньої кредитної сис­теми і розвиненого ринку цінних паперів, високим рівнем на­громадження грошового капіталу, широкою інтернаціоналізацією.

Про створення ринку капіталів в Україні говорити поки ще рано. Мова може йти тільки про наявність і зміцнення деяких елементів цього ринку: формування повноцінної дворівневої банківської системи, поступовий розвиток спеціалізованих кре­дитно-фінансових установ і становлення ринку цінних паперів.

Ринок капіталів - це один із сегментів фінансового ринку, особлива сфера фінансових відносин, пов'язаних із процесом і забезпечення кругообігу позикового капіталу.

Ринок капіталів. Звернемося тепер до ринку капіталів. Як фактор виробництва капітали — це засоби, застосування яких дає змогу збільшити ефективність людської праці. Щоб одержати, наприклад, воду в необхідній кількості, можна приносити її цеберками з найближчого джерела, а можна спорудити водопровід і качати її насосом. У другому випадку водопровід і насос будуть виступати як капітал. Його застосування потребує попередніх витрат, джерелом яких стають неспожиті доходи. Якщо одержувачі доходів не споживають їх цілком, а частину зберігають, то такі заощадження можуть стати джерелом позикових засобів, наданих у тимчасове користування, або для купівлі споживчих благ (споживчий кредит), або для інвестування у виробництво (інвестиційний кредит). Заощадження стають об'єктом купівлі-продажу на ринку факторів, де і складається їхня ціна — плата за право скористатися цими засобами, названа відсотком. Як на будь-якому ринку, ціна (норма відсотка) складається під впливом співвідношення попиту та пропозиції. Пропозиція на кредитному ринку визначається схильністю одержувачів доходів до заощадження певної їх частини. Попит же визначається, по-перше, прагненням до придбання більшої кількості споживчих благ, по-друге, рішеннями виробників збільшити випуск за рахунок додаткових капіталовкладень. Ринкова норма відсотка встановлюється в точці перетину кривих попиту на позикові засоби та їхньої пропозиції, у якій і досягається рівновага.

Інвестиційний попит, у свою чергу, залежатиме від так званої лізингової вартості устаткування. У більшості випадків нові капіталовкладення означають не придбання фірмою устаткування у власність, а його оренду в спеціалізованих лізингових фірм за певну плату, величина якої коливається залежно, по-перше, від пропонованої кількості, по-друге, від попиту на неї.

Між лізинговою вартістю і нормою відсотка існує певна залежність. За низької норми відсотка вигіднішим виявляється вкладати кошти в підприємницьку діяльність, і попит на інвестиційні кредити зростає. Це обумовлює високу лізингову вартість устаткування, з одного боку, і тенденцію до підвищення норми відсотка — з іншого. Проте у міру зростання інвестицій пропозиція капітальних благ зростатиме, лізингова вартість знижуватиметься, що відтворить падіння інвестиційного попиту на кредити і зниження норми відсотка. Ці залежності виливають на прийняття фірмою рішення про те, придбавати устаткування чи ні, чи здійснювати капіталовкладення при цій лізинговій вартості й існуючій нормі відсотка. Приймаючи таке рішення, варто порівнювати існуючі і майбутні доходи від капіталовкладень. Необхідно враховувати, що альтернативними витратами існуючих витрат на устаткування будуть суми доходів, які можна отримати у вигляді відсотків, якби гроші були віддані в позичку, а не вкладені в справу. Тому, оцінюючи існуючу вартість очікуваних через кілька років доходів від капіталовкладень, її слід зменшити на величину доходу, що наростає за цей період за правилом складних відсотків. Така процедура називається дисконтуванням.

Наприклад, фірма, що займається прокатом автомобілів, вирішує, придбати їй ще один автомобіль чи ні.Покупна ціна автомобіля — 8000 дол. США; його прокат приносить на рік 2000 дол. США доходу; через чотири роки експлуатації його можна продати за половинну вартість, тобто 4000 дол. США. Отже, загальна сума доходу, на яку можна розраховувати через чотири роки, має скласти 12000 дол. США (2000 х 4 + 4000). Проте дисконтування, виходячи з 10% річних, свідчить, що існуюча вартість очікуваних доходів складе лише 9060 дол. США. Це, звичайно, менше за 12000, але більше за початкову покупну ціну автомобіля і, виходить, фірмі є сенс придбати його. Але якщо ставка відсотка зросте до 18 на рік, то дисконтування, виходячи з такої норми, показує, що сучасна вартість очікуваної суми доходу складе 7480 дол. США, що менше за покупну ціну. За таких умов вкладати гроші у придбання ще одного автомобіля невигідно. Ринок природних ресурсів

На ринку чинників виробництва формується ще одна специфічна сфера —ринок природних ресурсів. Особливість такого типу чинників — їхня невідтворюваність, а отже, постійна, фіксована пропозиція, що відображується в його досконалій нееластичності (на рис. 21.5 крива пропозиції таких ресурсів має вигляд вертикальної прямої, перпендикулярної до осі кількості). Найяскравіший приклад природного чинника — земля. Такий ресурс обмежений та невідтворюваний і незалежно від рівня попиту на нього кількість залученої до економічної діяльності землі у певний період й у певному місці залишається незмінною. Збільшення земельної площі за рахунок меліорації, осушення боліт, ділянок моря тощо не може розглядатися як природний ресурс у чистому вигляді: це, скоріше, застосування капіталу, і принесений дохід буде в цьому випадку відсотком на капітал. Що ж стосується доходу, який винагороджує участь в економічній діяльності чинника, пропозиція якого зовсім нееластична у тривалий період, він називається чистою економічною рентою. її ринковий рівень встановлюється в точці перетину кривої пропозиції, що відбиває обмеженість природних ресурсів, та кривої попиту, що відтворює їхню продуктивність, тобто граничний дохід від певного чинника. Якщо рента вище за точку рівноваги, то це означає, що не вся земля використовується повністю, власники ведуть конкуренцію в пошуках орендарів і, як наслідок, рента має тенденцію до зниження. Якщо вона нижча за точку рівноваги, конкуренцію за обмежену кількість землі ведуть вже орендарі, і рента підвищується. З величиною ренти пов'язана і ціна тієї ділянки землі, з якої вона одержується. Ціна на землю є капіталізованою вартістю ренти, тобто сумою, яка за певної норми відсотка даватиме дохід, який дорівнює річній ренті з усієї ділянки: PrR/r- 100, де Pt— ціна землі; R — рента; г — позичковий відсоток.

Отож, ділянка землі, що приносить 5000 дол. США ренти за рік, коштуватиме 50000 дол. США при річній нормі відсотка 10% і 100000 дол. США при нормі відсотка, що дорівнює 5%. Очевидно, що ціна землі може змінюватися відповідно до зміни величини ренти. Рівноважний рівень ренти може переміщатися залежно, по-перше, від зрушення кривої попиту. Зростання попиту на землю при фіксованій пропозиції приводить до зростання ренти, а падіння попиту — до її зниження. По-друге, рівень ренти може змінюватися залежно від зрушення кривої пропозиції. Річ у тім, що досконалої нееластичності пропозиції природних ресурсів, у тому числі землі, практично не буває. Ділянки землі можуть бути різної якості, розташовані у більш-менш зручному місці, призначені для різних цілей, нарешті, у них уже можуть бути зроблені якісь попередні вкладення. Через це пропозиція стає еластичнішою, крива пропозиції відхиляється від вертикальної лінії, що може коливати рівень ренти. Підприємницький прибуток.

Власники чинників виробництва реалізують їх на ринку, одержуючи відповідні доходи: заробітну плату, відсоток, ренту. Але на цьому ринку виступають і покупці чинників — підприємці, які, комбінуючи їх по різному, роблять матеріальні блага та послуги. Якщо виторг від продажу товарів перевищує повні витрати на їхнє виробництво, виникає ще один вид доходу, який називається прибутком.

Розглянемо процес утворення прибутку на елементарному прикладі. Певний виробник на невеликій ділянці землі вирощує картоплю з метою прогодувати себе і свою родину. Користуючись найпримітивнішим знаряддям праці (лопатою), він одержує на рік 1 т, що дає йому можливість годуватися і залишати запас для посадки на наступний рік. Вирішивши стати підприємцем та вирощувати картоплю на продаж, він орендує додатково гектар землі, здобуває продуктивніше насіння, добрива, бере напрокат трактор з начіпними пристосуваннями, нарешті, наймає на допомогу собі одного працівника. Внаслідок цього його продуктивність зростає до 10 т на рік. Залишивши собі на їжу і на насіння 2 т, інші 8 т підприємець реалізує на ринку. З вирученої суми вартість 2 т він має заплатити у вигляді зарплати найнятому ним працівнику, вартість ще 2 т віддати як відсоток за придбаний капітал (насіння, добриво, лізинг трактора), а вартість наступних 2 т — як ренту за орендовану ділянку. Загальні витрати — прямі й непрямі — складуть вартість 8 т. Але вироблено було 10 т. Різниця у 2 т і буде чистим економічним прибутком.

Питання про джерело та причину утворення прибутку здавна є предметом дискусій в економічній науці. Трудова теорія вартості, особливо в її марксистській інтерпретації, єдиним джерелом прибутку вважає працю найманих робітників, здатну створювати вартість більшу, ніж та, котра виплачується у вигляді заробітної платні. Цей надлишок над вартістю робочої сили привласнює у вигляді прибутку власник засобів виробництва. Не будь його, надлишок розподілився б між всіма учасниками трудового процесу. ч Теорія чинників виробництва пропонує інше пояснення такого процесу. Прибуток розглядається як винагорода четвертого чинника виробництва — підприємницької діяльності. Це особлива здатність до організації економічної діяльності, без якої поєднання інших чинників виробництва було б чи неможливо, чи неефективно. Як і інші чинники виробництва, цей ресурс обмежений: не кожен спроможний організувати бізнес. Отже, підприємницька діяльність заслуговує винагороди за свій внесок у виробництво товарів та послуг. Разом із тим такий чинник має свою, дуже суттєву специфіку. По-перше, він не має кількісної одиниці виміру, а отже, неможливо точно визначити ціну одиниці цього чинника. По-друге, прибуток як винагорода за підприємницьку діяльність не може виникнути в ситуації повної економічної рівноваги. У такому разі вартість продукту має розподілитися між традиційними ресурсами: працею, капіталом, природним чинником. Прибуток виникає тоді, коли порушується рівновага і власники інших ресурсів змушені поступитися частиною своїх доходів підприємцю. У чому ж полягає його внесок у виробництво, що вимагає оплати й утворення особливого виду доходу?

Насамперед, це ризик. Світ економічних відносин відрізняється невизначеністю, тобто відсутністю повної і вірогідної інформації про те, що відбудеться в майбутньому. Якби в якій-небудь сфері така інформація існувала й гарантувала стійке перевищення доходів над витратами, така сфера стала б дуже вигідним об'єктом вкладів й капітали, які сюди спрямовувалися, швидко зрівняли б виторг і витрати, звівши прибуток до нуля. Практично ж наслідки вкладень завжди невизначені: можна виграти й отримати прибуток, можна і програти, і зазнати збитків. Той, хто ризикнув, вправі у випадку успіху розраховувати на винагороду у вигляді надлишку виторгу над витратами. Це плата за ризик, за уміння ефективніше й раціональніше за інших передбачати невизначене майбутнє. Власники інших чинників змушені будуть погодитися на зменшення своїх доходів на користь підприємця як нагороду за те, що він бере на себе велику частину ризику.

Прагнення дістати прибуток змушує підприємця також шукати і застосовувати різні технічні й організаційні нововведення. За допомогою цих новацій створюються можливості для одержання прибутку, оскільки той, хто застосував нововведення, стає, принаймні тимчасово, своєрідним монополістом, порушуючи економічну рівновагу, при якій прибуток неможливий. У міру того, як нововведення чи удосконаленім стають надбанням багатьох, конкуренція відновлює порушену рівновагу. Так само колись ризиковане підприємство, здобувши успіх, перестає бути таким і залучає багатьох інших, хто бажає отримати прибуток. Але саме ця обставина й скорочує прибуток, зводячи його поступово нанівець. Тим самим створюються умови, що спонукають до нового ризику і пошуку нових удосконалень. Прибуток, таким чином, виступає як могутній стимул технічного й економічного прогресу.

Банк є однією із сторін відносин, яка в певній угоді на рин­ку капіталів виступає або як кредитор, або як позичальник.

У банку сконцентровані й проходять потоки тільки в гро­шовій формі. Банк утворився як наслідок розвитку кредиту, який, у свою чергу, є фундаментом цієї установи.

Банк є головною ланкою кредитної системи і забезпечує широкий комплекс різноманітних банківських послуг. Ця кре­дитна установа приймає і розміщує грошові внески громадян та юридичних осіб, надає різні види позик, здійснює розра­хунки за дорученням клієнтів та їхнє касове обслуговування; випускає чеки, акредитиви, акції, облігації тощо; купує, збері­гає та продає цінні папери; здійснює валютні операції; надає консультаційні послуги.

Залежно від економічного змісту всі види діяльності комер­ційних банків поділяють на дві групи:

 

пасивні операції -- забезпечують формування ре­сурсів банку, необхідних йому, крім власного капіталу, для забезпечення нормальної діяльності, забезпечен­ня ліквідності й одержання запланованого доходу.

До пасивних операцій належать:

-  залучення коштів на депозитні рахунки (поточні, строкові,

ощадні та інші):

- недепозитне залучення коштів (одержання позик на міжбанківському ринку, позик Центрального банку, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань).

Основний вид пасивних операцій - залучення коштів на банківські рахунки всіх видів. Ці кошти називаються депозита­ми, а операції - депозитними. Депозити слугують важливим джерелом коштів, за рахунок яких банк формує переважну час­тину своїх дохідних активів. Недепозитні кошти залучають, як правило, для підтримки ліквідності банків, тобто в надзвичай­них ситуаціях, оскільки ці кошти дорожчі та  більш короткострокові, ніж депозитні. 

активні операції -- пов'язані з розміщенням бан­ком власних та залучених коштів для одержання до­ходу і забезпечення своєї ліквідності.

До активних операцій належать:

-  операції з надання кредитів (кредитні операції);

-   вкладення у цінні папери;

-   формування касових залишків та резервів;

-   формування інших активів (формування основних засобів -будівель, обладнання тощо).

Ключовий вид активних операцій - кредитні, які забезпе­чують переважну частину доходів багатьох банків. Це важливе джерело коштів для економіки.

32.Капітал у сфері торгівлі. Торговий прибуток

   Суть торгового капіталу. У результаті суспільного поділу праці торгівля починає відігравати самостійну функцію життєзабезпечення суспільства через надання певних послуг споживчого і виробничого характеру, що потребує певних ресурсів. Це формує торгівлю як самостійну сферу підприємницької діяльності.    Капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, якщо він забезпечує рух продукту від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування процесу купівлі і продажу товарів. Торговий капітал історично передує капіталістичному способу виробництва. Він існував у рабовласницькій і феодальній формаціях і виступав як незалежна і самостійна форма капіталу.    Торговий капітал мав прогресивне значення в докапіталістичних формаціях. Він був тією ланкою, що забезпечувала економічний зв’язок між виробниками і споживачами. Торговий капітал розкладав натуральне господарство феодального суспільства, прискорював перетворення натурального господарства в товарне, активно сприяв розвиткові ринку. Торговий капітал концентрував грошові ресурси в руках приватних осіб і цим готував одну з умов виникнення промислового капіталу.    З розширенням виробництва для реалізації товарів стає необхідним досить розвинутий ринок. Промисловець повинен більш чітко стежити за складним механізмом обігу, ураховувати стан ринку та динаміку цін, тримати торгових агентів тощо. Усе це вимагає додаткових витрат. Тому створюється необхідність в особливій групі капіталістів, які використовували б свої капітали виключно для обслуговування обігу промислового капіталу, — в торговцях. Промисловець тепер уже може не займатися реалізацією, доведенням товару до споживача. Цією справою займається торговець. Виникає поділ праці між промисловим і торговим капіталом, між промисловцем і торговцем. Функціонування торгових підприємств вимагає залучення ресурсів у формі капіталу, праці, підприємницького таланту, тому витрати у сфері торгівлі не мають принципових відмін від сфери виробництва.    Витрати підприємства сфери обігу, пов’язані з реалізацією продукції, називаються витратами обігу. Витрати обігу поділяються на постійні і змінні, зовнішні і внутрішні, економічні і бухгалтерські.    Торговий прибуток. Підприємницька діяльність передбачає одержання прибутку, який виступає у формі торгового прибутку. Торговий прибуток — це дохід, який одержують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Його можна розглядати двояко:    1) як різницю між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу. У цьому разі торгове підприємство одержує бухгалтерський прибуток;    2) як різницю між загальним виторгом і економічними витратами обігу. При цьому торговельне підприємство може одержати економічний (чистий) прибуток і такі складові доходу підприємства, як нормальний підприємницький прибуток, умовний процент на власний капітал, умовну ренту від власної земельної ділянки та умовну заробітну плату торгового підприємця.    З розвитком торгового капіталу торгівля стає відокремленою на основі суспільного поділу праці галуззю економіки, що здійснює посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг.    Залежно від сфери функціонування торгового капіталу весь ринок ділиться на внутрішній і зовнішній; відповідно до цього існує внутрішня і зовнішня торгівля. Внутрішня торгівля обслуговує економічні зв’язки на національному (внутрішньому) ринку.    Оптова і роздрібна торгівля. За стадіями руху товарів розрізняють оптову і роздрібну торгівлю. Оптова торгівля здійснює посередницькі функції між промисловими і роздрібними торговцями. Вона пов’язує між собою райони виробництва товарів з районами їх споживання, організує реалізацію товарів, вироблених у промисловості і сільському господарстві, формує замовлення виробництву і забезпечує постачання товарів роздрібній торгівлі.    Особливістю оптової торгівлі є те, що оптовий торговець має справу не зі звичайними споживачами, а із промисловцями і роздрібними торговцями. Крім того, це великі масштаби торгових угод, тобто товари продаються не одиницями, а великими партіями. Тому оптовик веде, головним чином, спеціалізовану торгівлю, він торгує яким-небудь одним видом товару: вугіллям, залізом, хлібом, лісом.    Різновидом оптової торгівлі є товарна біржа. На біржі немає товарів. Угоди здійснюються за встановленими стандартами і зразками товарів. Об’єктом біржової торгівлі не можуть бути товари з різними індивідуальними особливостями, а лише однорідні за своїми властивостями масові товари, такі як пшениця, спирт, кава, вовна і т. д. На біржах часто продаються товари, які є в інших місцевостях. Так, на Лондонській біржі можуть бути продані американська бавовна, канадська пшениця, бразильська кава тощо. При цьому можуть бути продані ще не вироблені товари, наприклад, зерно або бавовна майбутнього врожаю. Концентрація оптової торгівлі на біржах сприяє вирівнюванню цін на різних ринках.    Роздрібна торгівля — це реалізація товарів безпосередньо споживачам. Роздрібна торгівля відрізняється від оптової тим, що через роздрібне торгове підприємство реалізуються товари в різноманітному асортименті, а також невеликими партіями.    Роздрібна торгівля на ранніх стадіях розвитку капіталізму здійснювалась головним чином дрібними торговцями, але потім вона стала укрупнюватись. У роздрібній торгівлі функціонують різні категорії торговців, однак панівне становище посідає великий капітал.    У сучасних умовах у сфері товарного обігу діють великі об’єднання капіталістів. Вони зосереджують у своїх руках переважну частину продажу товарів, витісняючи з ринку дрібні та середні торгові фірми. Так, у Великобританії більш ніж половина роздрібного продажу продовольчих товарів припадає тільки на чотири торгові фірми.    Великі торгові об’єднання, що виникли в результаті концентрації та централізації торгового капіталу, проникають у сферу матеріального виробництва.    У США, наприклад, більшість фірм, які торгують продовольчими товарами, втрутились у сферу виробництва, 15—20% товарів вони одержують на власних підприємствах. Поряд з цим активно розвивається і зворотний процес: проникнення компаній виробників у сферу торгівлі. У США приблизно третину промислової продукції капіталісти збувають через власні оптові відділи.    Таким чином, у сучасних умовах реалізація товарів здійснюється спеціалізованими промисловими компаніями. Слід зазначити, що відбуваються якісні зміни у взаємозв’язках торговельного і промислового капіталів: торгівля з досить пасивного посередника між виробництвом і споживанням перетворюється в активну ланку, що значною мірою визначає їх розвиток.